ВВЕДЕНИЕ 5 страница. – державний сектор створюється і функціонує для безпосередньої реалізації інтересів суспільства в цілому

– державний сектор створюється і функціонує для безпосередньої реалізації інтересів суспільства в цілому, а не окремих його суб’єктів, для задоволення суспільних потреб;

– державний сектор функціонує на примусовій основі, а приватний – на добровільній. Доходи і видатки домогосподарств і підприємств є результатом їх добровільних рішень відносно купівлі та продажу товарів і ресурсів. Державні надходження доходів відбуваються завдяки примусовому оподаткуванню державою інших економічних суб’єктів. Домогосподарства і підприємства не мають вибору, вони вимушені платити податки.

Вплив держави на економіку є найбільш відчутним через оподаткування і державні видатки. Тому розглянемо державний сектор економіки як отримувача і розпорядника доходів.

Як розпорядник доходів держава здійснює: а) державні закупки; б) трансфертні платежі – виплати певним верствам населення допомоги по безробіттю, по соціальному страхуванню і забезпеченню, допомоги ветеранам війн та інше; в) виплати державного боргу.

Між державними закупками і трансфертними платежами існує суттєва відмінність.

Державні закупки називають виснажливими, тому що вони пов’язані з вилученням ресурсів з виробництва індивідуальних (особистих) товарів та послуг (з приватного сектору економіки), і спрямовуються державою на виробництво суспільних благ.

Трансфертні платежі не впливають на збільшення суспільних благ за рахунок індивідуальних (особистих) благ, а змінюють тільки особисте споживання. Вони зменшують доходи багатих за рахунок більшого оподаткування (що скорочує споживання предметів розкоші) і збільшує доходи бідних, що збільшує споживання предметів широкого вжитку. Їх називають невиснажливими. В сучасних умовах державний сектор збільшується. Основними чинниками, що спонукають суспільство вимагати від держави все більшого втручання в економіку, є:

– необхідність оборони країни від можливих зовнішніх насильницьких втручань (наукомісткість озброєнь швидко збільшується, а це збільшує витрати);

– боротьба з міжнародним тероризмом;

– ріст народонаселення чи стимулювання народжуваності і вирішення інших демографічних проблем;

– урбанізація і зростання попиту на суспільні блага;

– підвищення якості навколишнього середовища, здійснення запобіжних заходів попередження екологічних катастроф і їх ліквідації;

– необхідність подолання і недопущення зростання бідності.

Для здійснення цих завдань держава постійно знаходиться у фінансових відносинах з іншими суб’єктами господарювання, основою яких є державний бюджет.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків держави за певний період.

Податки і крива Лаффера

Основним інструментом створення доходів держави в сучасних суспільствах є податки. Вони виконують три економічні функції: а) розподільчу – перерозподіл вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами, б) фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті держави на загальносуспільні потреби, в) регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їх платників.

Розрізняють джерело і об’єкти оподаткування

Джерело оподаткування – доход суспільства. Об’єкти оподаткування – доходи, майно, земля.

За механізмами формування податки поділяють на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки – вилучення частки доходу безпосередньо у власників майна, землі, одержувачів доходів.

Непрямі податки – вилучення частки доходів у сфері реалізації або споживання товарів та послуг. Сплачують їх виробники продуктів, але в дійсності вилучається частка доходу споживачів через включення податків в ціну товарів та послуг.

В системі оподаткування важливу роль грають податкові ставки.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Визначають граничну і середню податкові ставки.

Відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу – це гранична податкова ставка.

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Існує певна закономірність зв’язку між податковими ставками та обсягами податкових надходжень. Ця закономірність виражається кривою Лаффера. Вона має такий вигляд (мал. 7-3).

У відповідності до кривої Лаффера, від “0” до “М” більші значення податкової ставки будуть визначати більші податкові надходження (від “0” до “Q”). Але подальше збільшення податкової ставки призведе до зменшення стимулів виробництва, а тому і податкових надходжень. В Україні йде пошук таких податкових ставок, які були б оптимальними, забезпечували б максимальні податкові надходження і зберігали максимальну мотивацію до підприємницької діяльності, що є вирішальним для економічного зростання.

Мал. 7-3

Бюджетний дефіцит і державний борг

Нерідко в різних країнах виникає ситуація, коли надходження до бюджету менші, ніж державні зобов’язання по видаткам. Виникає бюджетний дефіцит.

Причинами дефіциту держбюджету є:

– падіння доходів в умовах спаду економіки;

– зменшення приросту національного доходу;

– зменшення податкових надходжень в зв’язку зі збільшенням податкової ставки;

– збільшення бюджетних витрат;

– непослідовна фінансово-економічна політика;

Бюджетний дефіцит призводить до існування державного боргу.

Державним боргом називається нагромаджена сума позичених державою коштів для фінансування дефіцитів.

Економічні наслідки державного боргу:

– скорочення споживання населенням країни;

– витіснення приватного капіталу з економіки країни, що обмежує подальше зростання економіки;

– збільшення податкових ставок і податків, що виступає антистимулом економічної активності;

– перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

Принципи оподаткування

Існує два принципи оподаткування, з точки зору розподілу податкового тягаря: 1) принцип отриманих благ; 2) принцип платоспроможності.

Принцип отриманих благ передбачає, що для фінансування виробництва певних благ треба оподатковувати тих осіб, які використовують ці блага для задоволення своїх потреб.

Цей принцип частково застосовується в тих випадках, коли благо використовують окремі особи і воно є додатковим відносно інших осіб, яким воно не є корисним чи значно менш корисне (оподаткування транспортних засобів).

Принцип платоспроможності базується на ідеї, що тягар оподаткування розподіляється в залежності від рівня конкретного доходу особи.

У відповідності до цього принципу, особи, що мають вищі доходи, сплачують більший податок, як в абсолютних, так і у відносних значеннях.

Принцип платоспроможності ґрунтується на тому, що одна і та ж сума податку, вилучена у бідної і багатої особи, є більшою жертвою для бідної, ніж для багатої людини.

Застосування цих принципів залежить від встановлених державою податкових ставок і того, як вони змінюються у відповідності до зростання доходів окремих осіб.

Тому податки поділяють на 3 види: прогресивні, пропорційні і регресивні.

1. Податок є прогресивним, якщо середня податкова ставка підвищується в залежності від зростання доходу, і з кожної додаткової одиниці доходу вилучається все більша величина податку.

2. Регресивний податок – податок, середня ставка якого зменшується із зростанням доходу. З кожної додаткової одиниці доходу вилучається все менша його величина.

3. Пропорційний податок – коли середня податкова ставка залишається незмінною.

Юридичні і фізичні особи можуть перекладати податковий тягар на інших осіб. Наприклад, акцизний податок. Оподатковуються продавці, а сплачують покупці. Це тому, що продавці цей податок включають в ціну підакцизного товару.

V. Ефективність державного сектора економіки

Концепція ефективності є головною у вивченні економічної теорії і в практичній економічній діяльності. Згадаймо, що економісти вкладають в поняття ринкової ефективності. По-перше, це повна зайнятість наявних ресурсів. По-друге, це найкращий, оптимальний розподіл ресурсів на виробництво благ. Ресурси розподілені так, що досягнуто повний обсяг виробництва. Сукупний продукт виробляється в такій комбінації товарів та послуг, коли вони найповніше задовольняють потреби суспільства.

Максимальне задоволення досягається тоді, коли суспільство не може збільшити сукупність корисності шляхом зміни виробництва на іншу комбінацію товарів та послуг. По-третє, має бути досягнута рівновага, баланс між споживачами та виробниками. Це гарантує максимізацію задоволення потреб і відшкодування витрат на виробництво при встановленні мінімально можливих цін.

Як держава забезпечує ефективність економіки країни? Вона змінює структуру сукупного продукту. Це оптимізує задоволення потреб.

Мал. 7 – 4

Тому, головною проблемою держави є визначення, наскільки треба скоротити виробництво індивідуальних (особистих) благ, щоб вивільнити ресурси для виробництва суспільних (колективних) благ і навпаки. Це можна продемонструвати з допомогою графіку кривої виробничих можливостей (мал. 7-4). Наприклад, припустімо, що виробництво сукупного продукту в точці “В” є оптимальним для відповідного часу. А законодавчі установи держави визначили виробництво більшої чи меншої кількості колективних товарів (на рівні точок В₁ чи В₂). Такими діями держава розширює чи звужує сферу своєї економічної діяльності (збільшується чи зменшується зовнішня та внутрішня безпека суспільства, будівництво і підтримка в належному стані доріг, фундаментальні наукові дослідження, охорона здоров’я тощо).

Друга проблема пов’язана з підвищенням ефективності виконання державою своїх економічних функцій (ефективного функціонування державного сектора економіки). Тут основним є продуктивність ресурсів, які використовуються в державному секторі, що пов’язано, перш за все, з мірою подолання корумпованості, хабарництва, марнотратства.

Забезпечення ефективності виконання державою своїх економічних функцій відображено на графіку 7-5. Подолання марнотратства, корумпованості, хабарництва і підвищення відповідальність за якість суспільних продуктів зміщує криву виробничих можливостей вгору з точки Q₁ до точки Q_2. Це дає можливість збільшити виробництво суспільних благ, не зменшуючи виробництво індивідуальних благ (В₂), чи виробляти їх на попередньому рівні, збільшуючи виробництво індивідуальних благ (В₃).

Точка В₄ демонструє випадок, коли суспільство вирішує використати зростання ефективності діяльності держави на збільшення виробництва як суспільних, так і індивідуальних благ.

Розв’язання викладених проблем в демократичному суспільстві визначається голосуванням. Голосують ті, кого вибрали для прийняття відповідних рішень. Існує об’єктивна закономірність ефективного здійснення державою своїх економічних функцій: граничні вигоди від виконання певних програм не можуть бути нижчими від витрат на їх виконання. Але держава приймає рішення і діє не завжди у відповідності до цієї закономірності.

Основними причинами того, що державний сектор функціонує недостатньо ефективно, є наступне:

1. Має місце ефект особливих інтересів. Суть в тому, що окремі групи працівників законодавчих і виконавчих структур, які мають особливі інтереси, підтримують цілі і програми для реалізації цих інтересів. Таку діяльність називають погонею за рентою.

2. Певні політичні діячі весь час працюють на те, щоб на наступних виборах вони були переобрані, а не на те, щоб реалізувати програми, направлені на збільшення ефективності функціонування державного сектора економіки.

3. Політичні процеси обмежують свободу громадян у виборі суспільних товарів та послуг в порівнянні зі свободою, яку мають споживачі у виборі товарів та послуг індивідуального споживання. Виробництву суспільних благ притаманна неефективність. Споживач суспільних благ вимушений погоджуватись споживати запропоновані державою блага, які можуть не в повній мірі задовольняти його потреби. В інших випадках споживач фінансує виробництво таких суспільних благ, які йому не потрібні. Це відбувається через сплату податків.

4. Ринкова система створює сильні, безпосередньо діючі стимули для підвищення ефективності і високої відповідальності за економічні результати.

В приватному секторі неефективність, значні матеріальні витрати в порівнянні з вигодами призводять до припинення чи скорочення виробництва певних товарів та послуг.

В державному секторі такої сильної мотивації до відповідальності за ефективність економічної діяльності немає. Держава не схильна припиняти неефективне виробництво. Скоріше збільшується асигнування неефективних програм, які породжують нових бюрократів.

VІ. Кругообіг ресурсів, продукту і доходів в умовах існування державного сектора економіки

В змішаній ринковій економіці держава значно інтегрована в загальний кругообіг матеріальних і грошових засобів. Це відображається на макроекономічному рівні схемою кругообігу ресурсів, продуктів та доходу (мал. 7-3).

(8)Ресурси

В темі 5 розглянуто кругообіг ресурсів, продуктів і доходу в закритій економіці, де відсутнє державне регулювання і існує досконала конкуренція. Тепер проаналізуємо, як держава модифікує потоки ресурсів, продуктів та доходу.

На мал. 7-3 1-ий і 2-ий потоки показують витрати підприємств на придбання ресурсів, які постачають домогосподарства. Ці витрати підприємств набувають форми доходів домогосподарств – ренти, процента, заробітної плати, прибутку.

3-ий і 4-ий потоки відображають споживчі витрати домогосподарств на придбання товарі та послуг, вироблених підприємствами.

Потоки від 5-го до 8-го показують, що держава здійснює закупки у приватних осіб, підприємств як на ринку продуктів, так і на ресурсному ринку. 5-ий і 6-ий потоки є закупки державою у приватних підприємств таких товарів, як папір, комп’ютери, меблі, предмети матеріально-технічного постачання для збройних сил та інше. 7-ий і 8-ий потоки – це плата держави службовцям, працівникам освіти, охорони здоров’я. Держава надає громадянам суспільні блага, що відображено 9-им і 10-им потоками.

Фінансування суспільних благ та послуг вимагає податкових платежів з боку підприємств і домогосподарств. Це потоки 11-ий і 12-ий. Ці потоки названі чистими податками тому, що сюди включені не тільки податки, але і “податки навпаки” у формі трансфертних платежів домогосподарствам і субсидій підприємствам.

Розширена модель кругообігу дає змогу більш чітко зрозуміти, як держава може змінювати розподіл доходів, здійснювати перерозподіл ресурсів і регулювати рівень економічної активності. Спробуйте самостійно зробити цей аналіз за допомогою схеми на мал. 7-3.

Тема 8. Світове господарство, форми міжнародних економічних зв`язків

Мета вивчення теми: З’ясувати сутність світового господарства, форми міжнародних економічних зв`язків, міжнародну торгівлю як основну форму міжнародних економічних відносин, міжнародну валютно-фінансову систему.

Головні питання теми

1. Світове господарство

а)сутність світового господарства;

б)міжнародний поділ праці: спеціалізація і кооперація;

в)інтернаціоналізація, інтеграція, глобалізація;

г)види міжнародних економічних зв`язків.

2. Міжнародна торгівля: сутність, основні елементи, джерела.

3. Абсолютна і порівняльна перевага - основний принцип міжнародної торгівлі.

4. Протекціонізм і вільна торгівля.

5. Платіжний баланс.

6. Валютні курси і міжнародні фінансові системи:

а)вільно плаваючі валютні курси;

б)фіксовані валютні курси;

в)міжнародні валютні системи.

Джерела інформації для самостійного вивчення

Основи економічної теорії (політекономічний аспект) за редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. Київ: "Вища школа" – "Знаня", 1997, 2-ге видання, с. 470-503.

Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка (за редакцією перекладу Панчишина С.) – Київ: Основи 1995, с. 438-478, с. 499-507.

Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республика, 1992 – Том 2, с. 320-359.

Хейне Пол. Экономический образ мышления – М.: изд-во Новости, 1991, с. 649-677.

Дзюбик Степан, Ривак Ольга. Основи економічної теорії – Київ: Основи, 1994. Частина ІV, с. 312-321.

Менкью Грегори Н. Принципы экономикс. Санкт-Петербург, Москва – Харьков – Минск: Изд-во "Питер Ком". 1999, гл.3, с. 71-81, гл. 9,с. 195-213.

І. Світове господарство

А) Сутність світового господарства. Сучасна національна економіка більшості країн є відкритою. Вона пов`язана з економіками інших країн багаточисельними зв`язками по обміну товарами, послугами, інтелектуальним здобуттям. Вигоди такого обміну очевидні. Вони ґрунтуються на можливості кожної країни виробляти те, що в ній вміють виробляти краще, ніж в інших країнах. Це дає змогу людям цієї країни споживати більшу різноманітність товарів та послуг, ніж в умовах закритої економіки, і повніше задовольняти потреби.

Відкрита економіка країни ефективніша за замкнуту. Прагнення до вищої ефективності спонукає суб`єктів національної економіки встановлювати певні економічні зв`язки з суб`єктами інших країн. Коли мережа економічних зв`язків з іншими країнами стає відчутною для національних економік спочатку створюється регіональне міждержавне господарство, а згодом, і світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік країн, які знаходяться в стані сталих економічних стосунків на основі міжнародного поділу праці, що забезпечує кожній країні більшу економічну ефективність, ніж в умовах закритості.

Становлення міжнародних економічних зв`язків ґрунтується на міжнародному поділі праці, на розвитку підприємництва, невід'ємними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво. Товарне виробництво зумовлює існування тісних економічних зв`язків між країнами. Його середовище-ринок-визначає ефективність виробів, міжнародну ціну, яка встановлюється взаємодією попиту та пропозиції в умовах міжнародної конкуренції.

Б) Міжнародний поділ праці: спеціалізація і кооперація. Економічні засади розвитку світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі створення місцевого ринку, пов`язаного з першим великим суспільним поділом праці(землеробство, скотарство).

Другий великий суспільний поділ праці(виділення ремесла як самостійного виду діяльності) зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгівельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.

Третій великий суспільний поділ праці(відокремлення торгівлі від землеробства та ремесла) сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.

Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей економіки, великі географічні відкриття дали відчутний поштовх для подальшого розвитку світового ринку.

У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.) історично завершується формування світового господарства. В подальшому йде процес його вдосконалення. Виникає змішана економіка, яка все більше переходить до соціально орієнтованого ринкового господарства, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Всі ці процеси відбуваються на основі все більш глибокого міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперування країн. Змінюється співвідношення між різновидами міжнародного поділу праці: загальним (між великими сферами економіки різних країн - промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковим (між галузями і в середині галузей великих сфер економіки, як міжфірмовим) і одиничним (в окремих підприємствах, фірмах багатонаціонального базування як між кооперованими спеціалізованими підприємствами).

Розвиток внутрішньо- і міжфірмового міжнародного поділу праці безпосередньо призводить до виникнення прямої виробничої кооперації суб`єктів економіки різних країн.

В) Інтернаціоналізація, інтеграція і глобалізація економічного життя.

Як вже говорилося, економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці.

Він визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов і зумовлює процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя.

Інтернаціоналізація економічного життя виявляє себе в такому рівні міжнародних економічних зв`язків, коли участь країн у міжнародному поділі праці стає передумовою її нормального розвитку.

Інтернаціоналізація економічного життя все більше і більше супроводжується економічною інтеграцією - взаємопроникненням економік різних країн, до такого рівня, коли національні економіки різних країн переплітаються, взаємодоповнюються і створюють економічну цілісність.

Виникають міжнародні структури, що координують діяльність інтегрованих країн у відповідності до узгоджених правил. Національні економіки стають частиною інтегрованої економіки.

Все це посилює економічну єдність світу. Світове господарство виходить на етап глобалізації економік більшості країн світу. Виникають глобальні інтереси світового співтовариства.

Необхідність спільного розв`язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних, є одним із факторів глобалізації економічних явищ і процесів.

Проте, економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденція до об`єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджується з регіональною інтеграцією. Вона може призвести до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угрупувань.

У цілому ж загальносвітова інтеграція зумовлює формування взаємозалежного, взаємопов`язаного, суперечливого, але значною мірою цілісного світового господарства.

Г) Види міжнародних економічних зв`язків.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя економічні зв`язки між країнами здійснюються в різних формах: а)міжнародна торгівля споживчими товарами; б)вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність; в)міжнародна міграція робочої сили; г)науково-технічні зв`язки; д)міжнародні валютні відносини та інші.

Міжнародна торгівля (у вузькому розумінні), що виникла в глибоку давнину, є першою історичною формою економічних зв`язків між різними народами. Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є необхідністю.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни розвивають спеціалізацію, підвищують продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшують обсяг виробництва.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватися фірмами, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями у вигляді позик світового банку, міжнародного валютного фонду та інших.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій.

Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ними.

Міжнародна міграція робочої сили – це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах продажу послуг праці, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявність потреби в додатковій, як правило, дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з іншого.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі:

1. Значно і постійно збільшуються її масштаби.

2. Основним напрямком міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни.

3. Певних масштабів набуває взаємна міграція між розвиненими країнами.

4. Значно підвищилася міграція в розвинені країни висококваліфікованих фахівців.

5. Значно збільшилася нелегальна міграція.

Процес міжнародної міграції робочої сили, з одного боку, - фактор суспільного розвитку людства, зростання глобальної ефективності світового господарства. З іншого, цей процес розвивається нерівномірно і не на користь країнам, що розвиваються і переходять до ринку.

Науково-технічні зв`язки.

Основні характеристики розвитку науково-технічних зв`язків в сучасних умовах такі:

1. Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у передаванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництво – ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва, довгострокова оренда устаткування – лізинг; інженерно – конструкторські послуги при проектуванні і будівництві об`єктів за кордоном – інжиніринг; консультування з питань організації та управління виробництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу – консалтінг; підготовка персоналу, надання послуг через міжнародні комп`ютерні “банки даних” (наприклад, Інтернет).

2. Велика нерівномірність здійснення цих зв`язків у світовому господарстві, що ґрунтується на нерівномірності науково /–/ технічних розробок і фінансовому стані країни.

3. Розширення міжнародних науково-технічних зв`язків супроводжується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу.

Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних зв`язків у світовому господарстві складаються і розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних досягнень. Їх еволюція пов`язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну.

ІІ. Міжнародна торгівля: сутність,основні елементи, джерела

Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює всі види міжнародних економічних зв`язків. Вони здійснюються у формі купівлі-продажу.

Міжнародна торгівля відрізняється від внутрішньої торгівлі двома особливостями:

1. Міжнародна торгівля – це обмін між різними країнами. Інколи виникають бар`єри у торгівлі, які пов`язані з тим, що на окремі групи товарів встановлюються заборони, мита або квоти. Таку практику називають протекціонізмом.

2. Міжнародна торгівля – це валютні курси. Більшість країн мають свої власні грошові одиниці і їх купівельну спроможність необхідно порівнювати для еквівалентного обміну товарами і ресурсами.

Основними елементами міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, чистий експорт, торговий баланс, активне сальдо торгового балансу, пасивне сальдо торгового балансу, нетто-баланс.

Експорт – товари і послуги, що виробляються всередині країни і продаються за кордоном.

Імпорт – товари та послуги, які виробляються за межами країни і продаються всередині країни.

Чистий експорт – різниця між вартістю експорту і вартістю імпорту. Його також називають торгівельним балансом.

Активне сальдо торгового балансу – перевищення експорту над імпортом.

Пасивне сальдо торгового балансу (зовнішньоторговий дефіцит) – коли показник чистого експорту має від`ємне значення, країна продає за кордон менше, ніж купує.

Нетто-баланс – чистий експорт дорівнює нулю, країна вивозить товарів та послуг стільки ж, скільки і ввозить.

На показники експорту, імпорту, чистого експорту впливають наступні фактори:

– переваги споживачів, що склалися відносно вітчизняних і закордонних товарів та послуг;

– ціни на товари всередині країни і за її межами;

– значення обмінного курсу вітчизняної валюти відносно закордонної;

– витрати на транспортування товарів з країни в країну;

– зовнішньоторгова політика держави.

Дата добавления: 2014-10-15