ВВЕДЕНИЕ 4 страница. – наявність свого трудового колективу

– одержання прибутку;

– наявність свого трудового колективу.

Підприємство без господарських зв’язків не може обійтися. Потрібні постачальники сировини, матеріалів, напівфабрикатів, потрібна організація для збуту готової продукції.

В умовах ринкової економіки підприємство набуває нової якості: самостійний вибір діяльності, висока відповідальність за результати виробництва, ефективне господарювання, наявність рушійної сили у вигляді вільної конкуренції, що примушує уважно стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, неухильно поліпшувати якість продукції, задовольняти потреби споживача.

б) Малі, середні і великі підприємства. Класифікація підприємств є різною. Це залежить від вибору критерію цієї класифікації. Нас цікавить перш за все те, що пов’язано з ефективністю економіки. З точки зору вибору такого обсягу виробництва, який забезпечує найменші витрати на одиницю продукту, підприємства поділяються на малі, середні і великі. Це пов’язано з тим, що просте збільшення розміру підприємства не обов’язково призведе до збільшення його ефективності (причини цього явища будуть розглядатися в курсі “Макроекономіка”). Є тільки один розмір підприємства, що оптимізує виробництво, забезпечує найбільший прибуток на одиницю продукту. В різних галузях ці оптимальні розміри різні. В одних галузях – це маленькі підприємства, в інших – середні або великі. Кожній галузі притаманна різна ступінь концентрації виробництва.

Поділ підприємств на малі, середні та великі здійснюється в залежності від кількості зайнятих, відповідно і від обсягів виробничої діяльності. Як правило, малою фірмою вважається фірма з кількістю працівників менше 100 осіб, середньою – від 100 до 500 осіб. А великою – фірма з числом працівників більше 500 осіб. Малі підприємства відіграють особливу роль в економіці.

Основні економічні функції малих підприємств такі:

– малі підприємства цементують, об’єднують економіку країн, роблять її цілісністю;

– створюють конкурентні умови функціонування економіки;

– надають економіці гнучкість, високу ступінь адаптивності відносно відповідних змін;

– в значній мірі через малі підприємства відбувається селекція підприємницьких здібностей;

– використовують місцеві ресурси, які не використовують середні і великі підприємства.

В країнах з високоефективною економікою малі підприємства використовують значну частку робочої сили.

Середні підприємства, на відміну від малих, не такі чисельні. Зараз спостерігається тенденція до скорочення середніх підприємств в країнах розвиненого ринку. Їх ознаками є:

– менша гнучкість і чисельність відносно малих;

– вони охоплюють окремі високотехнологічні сегменти ринку;

– висока ступінь спеціалізації;

– вони більш стійкі, ніж дрібні.

Роль середніх фірм в економіці неоднозначна внаслідок їх проміжного становища: по-перше, вони не є серйозними конкурентами для великих підприємств; по-друге, вони мають тенденцію домонополізації; по-третє, середні підприємства є постійним джерелом наступної концентрації капіталу.

Великі підприємства, як правило, асоціюються із монополіями. Однак, це не зовсім точно, адже і великі фірми мають різні масштаби діяльності.

Переваги великого підприємства:

– тільки для великого підприємства доступне масове виробництво, що знижує витрати на одиницю продукції;

– великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, вони освоюють нові виробництва, галузі і технології, інвестують наукові дослідження, що недоступні малим і середнім підприємствам;

– їм властиве стале, міцне становище, що сприяє стійкості усієї економіки;

– великі підприємства майже ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власника;

– великі фірми здійснюють значну економію ресурсів через досягнення значних масштабів виробництва.

V. Класифікація підприємств за формами власності

В попередньому параграфі підприємства класифікувалися за розміром на основі критерію ефективності. Але всі ці підприємства мають певні правові форми, що базуються на різних формах привласнення засобів виробництва. Таких правових форм існує три: 1) одноосібне володіння; 2) партнерство; 3) корпорація.

З’ясуємо, чим вони відрізняються одне від іншого, і які мають переваги і недоліки, з точки зору забезпечення їх ефективності.

А) Одноосібне володіння. Це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах. Власник має матеріальні ресурси, необхідні для економічної діяльності, або купує їх, особисто контролює діяльність підприємства.

Переваги. Цей достатньо простий тип організації економічної діяльності має такі переваги:

1. Легко заснувати. Практично нема бюрократичної тяганини і витрат на юридичні послуги.

2. Власник сам собі керівник і має значну свободу діяльності. Так як прибуток залежить від ефективності функціонування підприємства, то існує сильний безпосередній стимул вести справу ефективно.

Недоліки:

1. В більшості випадків, фінанси одноосібних підприємств є недостатніми для значного збільшення виробництва. Дуже важко отримати позику, тому що такі підприємства частіше за інші банкрутують.

2. Здійснюючи повний контроль за діяльністю підприємства, власник повинен виконувати усі функції з управління. Спеціалізація у менеджменті відсутня. Це знижує ефективність управління.

3. Найбільш важливий недолік – це не обмежена відповідальність власника за результати економічної діяльності підприємства. Одноосібні власники ризикують не лише активами фірми, але й особистими активами. У випадку банкрутства, кредитори будуть претендувати не лише на активи фірми, а й на особисте майно одноосібного власника.

Б) Партнерство. Партнерство – це форма організації бізнесу, коли двоє або більше окремих осіб домовляються про спільне володіння підприємством і його управлінням.

Партнери об’єднують свої фінанси і вміння вести справу, поділяють ризик, прибуток або збитки.

Переваги. 1). Легко організувати, але складніше, ніж одноосібні підприємства. Як правило, між партнерами укладається письмова угода. Бюрократичні процедури необтяжливі. 2). З’являється можливість спеціалізації управління, що підвищує його професіоналізм і ефективність. 3). Фінансові можливості партнерів об’єднуються і зростають, порівняно з одноосібною власністю. Збільшується можливість одержати позику.

Недоліки. 1). Коли декілька людей займаються управлінням, можуть виникати несумісність інтересів, неузгодженість або бездіяльність, коли потрібні рішучі дії. Втрачається ефективність. 2). Фінанси обмежені. 3). Термін діяльності партнерств непередбачений. 4). Необмежена відповідальність за результати економічної діяльності.

В) Корпорація. Корпорація – це правова форма ведення бізнесу, що відділена від конкретних осіб, які є його власниками.

Переваги. 1). Корпорація найбільш ефективна форма організації бізнесу в питанні залучення грошей для інвестування. Їй притаманна унікальна форма фінансування – через продаж акцій і облігацій. Ця форма дає змогу залучати заощадження багаточисельних домогосподарств. За таке використання їх заощаджень домогосподарства одержують додатковий доход – дивіденди. 2).Обмежена відповідальність. Власники корпорації (акціонери) ризикують тільки тими грошима, які вони заплатили за акції. Їх особисті активи залишаються недоторканими, якщо корпорація збанкрутує. 3). Більші можливості (в порівнянні з одноосібними і партнерськими підприємствами) в залученні грошей домогосподарств і кредитів комерційних банків дають змогу розширювати виробництво, торгівельні операції, здійснювати більш глибоку спеціалізацію, використовувати ефект від масштабів виробництва. 4). Так як корпорація є юридичною особою, то вона існує незалежно від її власників. Корпорації – більш сталі підприємства.

Недоліки. 1). Реєстрація статуту корпорації супроводжується деякими бюрократичними процедурами і перешкодами та витратами на юридичні послуги. 2). В корпоративній формі бізнесу закладені можливості для деяких зловживань. 3). Подвійне оподаткування. Наприклад, частина прибутку корпорації, що йде на виплату дивідендів оподатковується двічі: як прибуток корпорацій, а потім – як особистий доход акціонерів (дивіденди). 4). В корпорації відбувається розподіл функцій власності і контролю, що викликає протиріччя інтересів власників корпорації і тих, хто керує нею.

VI. Закордон, як суб’єкт економічної діяльності

Сучасна національна економіка країн світу є відкритою. ЇЇ суб’єкти приймають участь в торгівлі з іншими країнами, а тому мають розвинені фінансові зв’язки з суб’єктами національних економік іноземних країн.

1. Міжнародна спеціалізація дає змогу кожній країні зосереджувати ресурси на виробництві тих товарів, які вона може виробляти найефективнішим способом і отримувати, завдяки торгівлі з іншими державами, ту продукцію, яку вона не може виробляти з тією ж ефективністю. А це дає державі додатковий доход.

2. Значний і все більше зростаючий обсяг міжнародної торгівлі призводить до загострення конкуренції. Іноземна конкуренція забезпечує споживачам більш широкий вибір товарів, ніж в умовах закритої економіки, і сприяє підвищенню ефективності внутрішнього виробництва.

3. Саме конкуренція приводить у відповідність особисті інтереси приватного бізнесу – отримання максимального прибутку – з інтересами суспільства, націленого на більш ефективне використання дефіцитних ресурсів.

4. Функціональне удосконалення в комунікаційних системах інтернаціонували фінансові ринки. Це дає змогу більш ефективно проводити інвестиційну діяльність, поліпшувати структуру світового виробництва, поглиблювати спеціалізацію виробництва.

5. Але чим більша відкритість національної економіки, тим більша її залежність від експорту і імпорту. По-перше, країна, яка активно приймає участь в світовій торгівлі, стикається з прихованими джерелами нестабільності. По-друге, ці нові джерела нестабільності ускладнюють внутрішню політику стабілізації і можуть знижувати ефективність національної економіки.

Наприклад, фінансова криза, що мала місце в Росії в 1998 році, негативно вплинула на економіку України. Внаслідок значного зростання рівня інфляції, скоротилася купівельна спроможність населення Росії і зменшилося споживання товарів, в тому числі і українського виробництва. Експорт з України в Росію скоротився і економічна нестабільність в Україні посилилась.

Закордон як суб’єкт економіки відіграє в Україні надзвичайно велику роль. Достатньо навести приклад: в 2001 році зовнішньоторговельний оборот склав 37,7 млрд. дол. (в гривневому еквіваленті: 202 млрд. грн..), що майже дорівнює валовому внутрішньому продукту України за 2001 рік (208,6 млрд. грн.. у фактичних цінах).

Тема 7. Економічна роль держави

Мета вивчення теми: досягти розуміння і знання ролі держави в забезпечені ефективного функціонування ринкової економічної системи, механізмів впливу держави на економічні процеси і межі втручання її в економічну діяльність суспільства.

Головні питання

1. Об'єктивні причини необхідності втручання держави в ринкову економіку.

2. Економічні функції держави:

А) Створення правової бази для ефективного функціонування ринкової економіки.

Б) Захист конкуренції.

В) Перерозподіл доходу.

Г) Перерозподіл ресурсів для виробництва суспільних благ і усунення побічних ефектів.

Д) Зменшення інфляційних явищ і безробіття.

3. Важелі виконання державою своїх економічних функцій.

4. Державний сектор економіки.

5. Ефективність державного сектору економіки.

6. Кругообіг ресурсів продукту і доходу в ринковій економічній системі з врахуванням економічної діяльності держави.

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнелл Кємптел Р., Брю Стенли Л.-М.: Республіка, 1992 – Том 1, гл 6, с. 94-103; гл 8, с.117-129.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії – Київ: Основи, 1994, частина ІІ, гл VIII, с.105-131.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономики. Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск, 1999, часть 4, гл 10-12, с. 219-273.

Макроекономіка. За редакцією доктора економічних наук А.Г. Савченка. Київ: “Либідь”, 1995, с. 93-102.

Єлізабет Дербін, Олександр Кілієвич. Економічна теорія і державний сектор. Київ: Видавництво УАДУ, 1997, с. 7-32.

І. Об’єктивні причини необхідності втручання держави в регулювання ринкової економіки

В темі 3 “Економічні системи…” були визначені основні риси ринкової змішаної економіки. Одна з них та, що до суто ринкових механізмів регулювання економіки додані механізми регулювання, застосовані державою.

В темі 5 “Конкурентна ринкова система…” встановлені недоліки ринкової системи досконалої конкуренції. В даній темі розглядаються проблеми підвищення ефективності ринкової економіки через залучення держави до її регулювання в напрямку більш повного задоволення потреб суспільства.

Як було з’ясовано, ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможні потреби. Крім того, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. І, нарешті, він виконує велику селективну (вибіркову) функцію серед товаровиробників. Із товарного виробництва вибувають неефективні господарські суб'єкти. Все це оптимізує економіку, підвищує її ефективність. Але ринковий механізм не має достатньо надійного безперебійного внутрішнього механізму уникнення затяжного спаду виробництва, високого рівня інфляції, надмірного рівня безробіття.

Ринкова система враховує лише ті потреби суспільства, які виявляються через платоспроможність споживачів. Ринкова економіка не має механізму, який здатний задовольняти колективні потреби, пов'язані з державним регулюванням суспільного життя, правоохоронним його забезпеченням, обороною країни, розвитком фундаментальної науки, захистом і розвитком культури, освіти, транспортної інфраструктури і таке інше.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, що є зовнішніми стосовно ринку. До них належать: надмірна поляризація людей стосовно рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, значні відхилення від стандартів якості споживчих товарів, використання ресурсів окремими галузями в більшій чи меншій кількості відносно оптимального обсягу.

Перелічені обмеження ринкового механізму можуть компенсуватися в певній мірі за допомогою держави. Тому держава на сучасному етапі розвитку ринкової економіки виконує роль суб'єкта регулювання економіки і утворює державний сектор економіки.

ІІ. Економічні функції держави

В якості регулятора економічного життя суспільства держава виконує багато економічних функцій. Але основними з них є:

A. Забезпечення правової бази і громадської атмосфери, необхідної для ефективної економічної діяльності суспільства.

B. Захист конкуренції.

C. Перерозподіл доходу та багатства для забезпечення стабільності суспільства.

D. Коригування розподілу ресурсів з метою його оптимізації.

E. Підтримка високого рівня зайнятості і стабільності цін, економічного зростання.

Розглянемо кожну функцію детальніше.

А) Забезпечення правової бази і сприятливої громадської атмосфери.

Раніше було визначено, що основою ринкової економіки є приватна власність на ресурси. Держава створює необхідні правові засади закріплення відносин приватної власності і їх належного регулювання, встановлює єдині правила взаємодії приватних власників між собою і державою, виступає в якості арбітра.

Держава надає послуги економічним суб’єктам по забезпеченню правопорядку в суспільстві. Нею встановлюються стандарти виміру ваги і якості продукції.

Державою створюється і підтримується в ефективному стані грошова система.

Б) Захист конкуренції.

Конкуренція є основним регулятором ринкової економіки. Вона підпорядковує виробників і постачальників ресурсів задоволенню потреб споживачів, забезпечує їх суверенітет. Конкуренція робить споживача господарем, ринок – його агентом, а підприємства – його слугою.

Наявність монополії змінює ситуацію. Продавців стає так мало, що кожен продавець може значно вплинути на обсяг пропозиції, на ціну продукту для власної вигоди. Господарем в економіці стає виробник. Він підпорядковує виробництво своїй вигоді, зменшує обсяги виробництва і підвищує ціни для отримання монопольно високого прибутку. Монополія породжує нераціональний розподіл ресурсів.

Існує два види монополії. Перший вид – комерційні монополії в галузях, де є можливість існуванню конкуренції, яка забезпечує досягнення мінімальних витрат ресурсів на одиницю продукції. Таких галузей більшість. В цих галузях держава застосовує заходи з недопущення утворення монополій.

Другий вид – природні монополії. Вони існують в таких галузях, де витрати на створення конкурентних умов дуже великі, і перевищують вигоди від конкуренції. Держава не заважає їх існуванню, а обмежує застосування монополіями свого монопольного стану і підтримує ціни на рівні, прийнятному для споживачів.

В) Перерозподіл доходу.

Ринковий механізм не враховує моральні принципи в сфері розподілу доходів і багатства. Він створює великий розрив в доходах багатих і бідних. Ринковий механізм забезпечує кожному такий доход, який людина заробила своєю працею або отримала від продажі власного матеріального ресурсу, заробленого або отриманого в спадщину. Виникає значна нерівномірність розподілу суспільного продукту, а це викликає нестабільність в країні, надмірну напругу в стосунках між різними верствами населення.

Суспільство покладає на державу відповідальність за стабільність в ньому і надає право перерозподіляти доходи в бік зменшення розриву між багатими і бідними.

Г) Перерозподіл ресурсів.

Існує два випадки, коли ринковий механізм розподіляє ресурси неефективно. Перший випадок пов'язаний з економічним явищем, коли ринкова рівновага встановлюється на рівні, який не є оптимальним, з точки зору найкращого задоволення потреб суспільства. Другий випадок пов'язаний з ситуацією, коли ринковий механізм зовсім не виділяє ресурси на виробництво дуже важливих для суспільства благ, а тому і не досягається максимальна ефективність економіки.

Перший випадок виникає в зв'язку з переливами ресурсів (побічними ефектами). Другий – з виробництвом колективних благ.

Встановлено, що однією з якостей конкурентної ринкової системи є ефективний розподіл ресурсів. Це виявляється в тому, що досягнення рівноважного обсягу виробництва є одночасно досягненням оптимального обсягу виробництва.

Такий висновок базується на допущенні, що всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням будь-якого продукту, дістаються продавцям і покупцям і відображаються на кривих попиту і пропозиції кожного товару.

Але в економіці мають місце так звані переливи, коли вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару “переливаються” до третьої сторони, що не є безпосереднім покупцем чи продавцем даного товару. Розрізняють витрати і вигоди переливу.

Витрати переливу. Існують продукти, виробництво або споживання яких покладає на третю сторону некомпенсовані витрати і ці витрати називаються витратами переливу. Прикладом може бути металургійне, хімічне або інші шкідливі виробництва, які забруднюють землю, воду, повітря, тобто навколишнє середовище, і завдають шкоди здоров'ю людей. Громада несе витрати переливу, які їй не відшкодовуються виробниками через ринковий механізм. Якщо фірма уникає витрат, пов'язаних з захистом навколишнього середовища, то її крива пропозиції лежатиме правіше (S), ніж у випадку, якби вона повністю несла витрати виробництва (S₁) (Мал. 7-1). Це призводить до збільшення обсягу виробництва даного виду продукту (Q) і надмірного виділення ресурсів для його виробництва. Виникає проблема коригування витрат переливу. Влада повинна здійснити заходи, щоб змусити фірму оплачувати витрати переливу і скоригувати надлишковий розподіл ресурсів на це виробництво. Для цього уряд використовує, по-перше, законодавство, яке змушує забруднювачів довкілля під загрозою судового переслідування нести витрати, пов'язані з виробництвом. Фірми змушені купувати і встановлювати устаткування для захисту навколишнього середовища; по-друге, спеціальні податки, які приблизно дорівнюють витратам переливу, і за допомогою яких уряд перекладає витрати переливу на фірми.

В результаті і в першому і в другому випадках витрати фірм збільшуються і крива пропозиції зміщується ліворуч (S₁). Рівноважний обсяг виробництва зменшуються (Q₁) і використання ресурсів скорочується.

На малюнку ситуація з витратами переливу має такий вигляд.

Мал. 7-1. Витрати переливу

Вигоди переливу. Прикладом вигод переливу може бути профілактика інфекційних захворювань, освіта. Вакцинація проти інфекційних захворювань приносить вигоду не лише споживачеві, який купив цю послугу, а і суспільству в цілому і окремим невакцинованим людям завдяки сповільненню поширення хвороби. Освіта також вигідна не лише індивідуальному споживачеві (чим вища освіта, тим більше доход), а й усьому суспільству. Зростає продуктивність праці, ефективність економіки в цілому, що вигідно не лише тим, хто отримав освіту, а всій громаді. Освіта підвищує інтелектуальний рівень громади, зростає її здатність зробити правильний політичний вибір, що також вигідно всьому суспільству.

Але ринок не враховує вигоди переливу і виділяє недостатньо ресурсів для виробництва цих товарів та послуг. Крива ринкового попиту відображає лише приватні вигоди і не враховує сумарні вигоди. Крива попиту розташована лівіше, ніж це було б у випадку врахування всіх вигод (Мал. 7-2а).

Виникає проблема коригування розподілу ресурсів. Вона вирішується державою, по-перше, шляхом збільшення попиту (Мал. 7-2б). Наприклад, використовуючи систему продовольчих талонів для сімей з низькими доходами, вона тим самим збільшується попит на продукти харчування. Крива попиту зсувається праворуч (Д – Д₁), рівноважний обсяг виробництва збільшується від Q до Q₁ і відповідно збільшується використання ресурсів.

По-друге, збільшення пропозиції (Мал. 7-2в). Держава може видавати субсидії: виробничникам, учбовим і медичним закладам, що збільшує пропозицію товарів та послуг. Крива пропозиції зміщується вправо (S – S₁). Відповідно збільшується рівноважний обсяг виробництва (Q – Q₁) і здійснюється коригування розподілу ресурсів.

а) приклад вигід переливу

б) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку попиту

в) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку пропозиції

мал. 7-2

Якщо вигоди переливу дуже великі, то держава бере на себе фінансування таких галузей, або, перетворивши їх на державну власність, організує виробництво так званих громадських або колективних благ та послуг.

Ринкова система виробляє індивідуальні блага. Ці товари можна розділити на достатньо маленькі одиниці, щоб їх могли купити окремі споживачі. На них розповсюджено принцип виключення. Суть його в тому, що ті, хто хочуть і можуть платити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто не в змозі це зробити, не отримують вигоди від продукту.

Але існують блага, які називаються колективними чи громадськими. Вони є неподільними. Ринковий сектор ці блага у виробництво не включає і ресурси на їх виробництво не виділяє. На них не розповсюджується принцип виключення, тому що не існують ефективні способи відсторонення від споживання цих товарів тих індивідів, які отримують вигоди від споживання продуктів без відшкодування їх виробництва.

Колективні блага задовольняють потреби самим фактом їх виробництва.

Класичним прикладом громадського блага є маяк на небезпечному узбережжі. Його світло служить усім кораблям. Принцип виключення тут застосувати неможливо і тому у приватних підприємств немає економічних стимулів будувати, або купувати маяки. І хоча загальні вигоди від маяка значно перевищують затрати на його будівництво, ринок не виділяє ресурси на виробництво цього блага.

Є ще так звані квазісуспільні блага (автомагістралі, бібліотеки, музеї, парки, поліцейський і пожежний захист). Вони можуть підпадати під принцип виключення. Але цим благам притаманні великі вигоди переливу. Їх ринковий сектор виробляє менше за оптимальну кількість. Держава бере на себе виділення ресурсів на їх виробництво до оптимального обсягу.

Виникає проблема перерозподілу ресурсів з виробництва товарів індивідуального споживання на виробництво громадських благ. Вона вирішується, перш за все, шляхом державних податків і видатків. Податки на фірми і домогосподарства зменшують попит на товари і послуги у приватному секторі, що, у свою чергу, знижує і попит на ресурси. Державні видатки використовуються на придбання ресурсів для виробництва громадських благ.

Види і обсяги виробництва громадських благ у цивілізованих суспільствах визначаються політичними методами, передусім шляхом голосування в представницьких органах влади.

Д) Стабілізація економіки.

Однією з найважливіших сучасних економічних функцій держави є підтримка високого рівня зайнятості ресурсів, стабільності цін і економічного зростання.

Економічна наука дійшла висновку, що обсяг виробництва в країні безпосередньо залежить від загального, або сукупного обсягу видатків. Але сукупні видатки періодично то збільшуються, то зменшуються. Тому зайнятість ресурсів і рівень цін змінюються. Періодично виникають значне безробіття або інфляція (загальне зростання цін).

Держава може збільшувати чи зменшувати податки і видатки так, щоб у суспільстві підтримувати високий рівень зайнятості і низькі темпи інфляції.

ІІІ. Інструменти виконання державою своїх економічних функцій

Свої економічні функції держава здійснює з допомогою певних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи, всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми і правила економічної діяльності господарських суб'єктів. Серед правових інструментів найбільш важливими для здійснення економічних функцій державою є закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки, ціни, про соціальний захист населення. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти – це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види економічної діяльності.

Найважливішу роль у виконанні державою економічних функцій відіграють економічні інструменти. До головних з них належать: макроекономічне індикативне (прогнозне або рекомендаційне) планування, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.

Слід зазначити, що використання державою своїх інструментів для здійснення економічних функцій може породжувати не лише позитивний результат, а й негативні наслідки.

Здійснення державою економічних функцій спрямовується як на досягнення стратегічних цілей, так і тактичних.

Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання – це, перш за все, антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит.

За характером впливу на господарські суб’єкти розрізняють інструменти (регулятори) прямої і непрямої регулюючої дії.

Пряме регулювання – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів.

Непряме регулювання економіки – це вплив держави на господарську діяльність через внесення змін в умови функціонування ринкового механізму.

IV. Державний сектор економіки

Сутність державного сектору економіки.

Виконуючи свої економічні функції і застосовуючи економічні регулятори, держава діє у якості самостійного господарського суб’єкта, утворює державний сектор в економіці. Його частка різна в різних країнах.

Державний сектор у традиційному розумінні є сукупність державних підприємств. Це підприємства, що виробляють суспільні (громадські) та квазісуспільні блага. Вони діють на основі державної власності.

Однак в широкому розумінні державний сектор включає в себе, крім державної власності і державних підприємств, всю сукупність форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів та послуг.

Між діяльністю приватного і державного секторів економіки існують фундаментальні відмінності. Основні з них такі:

Дата добавления: 2014-10-15