Мотив і мотивація

Ієрархія мотивів.

Діяльність людини прямує не одним мотивом, а їх сукупністю. При цьому можна виділити внутрішні мотиви і зовнішні мотиви. У основі внутрішніх мотивів лежать потреби людини, його емоції, інтереси. До зовнішніх мотивів відносяться цілі, що витікають з ситуації (чинники середовища). Сукупність внутрішніх і зовнішніх мотивів певним чином організовується і складає мотиваційну сферу особистості. Головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особи, – відносини ієрархії мотивів.

А. Маслоу збудував ієрархію мотивів по ступеню їх близькості до задоволення вітальних потреб. У основі ієрархії лежить необхідність підтримувати фізіологічний гомеостаз; вище – мотиви самозбереження; далі – упевненість, престижність, любов. На вершині ієрархії – пізнавальні і естетичні мотиви, що ведуть до розвитку здібностей і самоактуалізації особистості.

Ієрархія фундаментальних мотивів (по А. Маслоу):

¨ фізіологічні потреби (їжа, вода, сон і т.п.);

¨ потреба в безпеці (стабільність, порядок);

¨ потреби в любові і приналежності (сім'я, дружба);

¨ потреба в пошані (самоповага, визнання);

¨ когнітивні і естетичні потреби (у порядку, справедливості, красі симетрії)

¨ потреба в самореалізації (розвиток здібностей).

А.Н. Леонтьев рахує дану спробу побудови ієрархії невдалої. Він вважає, що ієрархічні відносини між мотивами є релятивними (відносними) і визначаються зв'язками діяльності суб'єкта, що складаються. При цьому смислоутворюючі мотиви завжди займають вище місце в ієрархії мотивів.

У поведінці людини є дві функціонально взаємозв'язані сторони: спонукальна і регуляція. Спонука забезпечує активізацію і спрямованість поведінки, а регуляція відповідає за те, як воно складається від початку і до кінця в конкретній ситуації. Психічні процеси, явища і стани: відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції — все це забезпечує в основному регуляцію поведінки. Що ж до його стимуляції, або спонуки, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонуки, що є у людини, про зовнішні чинники, які примушують його поводитися певним чином, про управління діяльністю в процесі її здійснення і про багато що інше. Серед всіх понять, які використовуються в психології для опису і пояснення спонукальних моментів в поведінці людини, найзагальнішими, основними є поняття мотивації і мотиву. Розглянемо їх.

Термін «мотивація» представляє ширше поняття, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як що позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато що інше), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми використовуватимемо поняття «мотивація» переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і обумовлено), звертатимемося і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення вимагають наступні сторони поведінки: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають їх вибірковість, емоційно специфічна забарвлена.

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не описи поведінки. Це — пошук відповідей на питання типу «чому?», «навіщо?», «для якої мети?», «ради чого?», «який сенс...?». Виявлення і опис причин стійких змін поведінки і є відповідь на питання про мотивацію вчинків, що містять його.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку як початковий і кінцевий пункти пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому — зовнішні умови і обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси і т.п., а в другому — про стимули, що витікають з ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особовими диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуативну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Диспозиційна і ситуативна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Його увага у такому разі стає виборчою, а сам суб'єкт упереджено сприймає і оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Практично будь-яку дію людини слід тому розглядати як двоякодетерминированное: диспозиційнно і ситуативний.

Поведінка особистості в ситуаціях, які здаються однаковими, представляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на одні і ті ж питання чоловік відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання йому задаються. В зв'язку з цим є сенс визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.

Відомий німецький психолог Кльовін показав, що кожна людина характерним для нього чином сприймає і оцінює одну і ту ж ситуацію і у різних людей ці оцінки не співпадають. Крім того, одна і та ж людина залежно від того, в якому стані він знаходиться, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерний для інтелектуально розвинених людей, що мають великий життєвий досвід і здатних з будь-якої ситуації витягнути для себе багато корисного, бачити її під різними точками зору і діяти в ній різними способи.

Сьогохвилинну, актуальну поведінку людини слід розглядати не як реакцію на певні внутрішні або зовнішні стимули, а як результат безперервної взаємодії його диспозицій з ситуацією. Це припускає розгляд мотивації як циклічного процесу безперервної взаємної дії і перетворення, в якому суб'єкт дії і ситуація взаємно впливають один на одного, і результатом цього є реально спостережувана поведінка. Мотивація в даному випадку мислиться як процес безперервного вибору і ухвалення рішенні на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, направленої на досягнення певної мети.

Мотив на відміну від мотивації — це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особовою властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє безліч диспозицій.

Зі всіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття потреби. Нею називають полягання потреби людини або тварини в певних умовах, які їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особи завжди пов'язана з наявністю у людини відчуття незадоволеності, пов'язаного з дефіцитом того, що потрібний (звідси назва «потреба») організму (особи).

Потреби є у всіх живих істот, і цим жива природа відрізняється від неживої. Іншим її відмінністю, також пов'язаною з потребами, є вибірковість реагування живого саме на те, що складає предмет потреб, тобто на те, чого організму в даний момент час не вистачає. Потребу активізує організм, стимулює його поведінку, направлену на пошук того, що потрібний. Вона як би веде за собою організм, приводить в стан підвищеної збудливості окремі психічні процеси і органи, підтримує активність організму до тих пір, поки відповідний стан потреби не буде повністю задоволений.

Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу і умов життя, від місця, займаного відповідним організмом на еволюційних сходах. Менше всього потреб у рослин, які мають потребу в основному тільки в певних біохімічних і фізичних умовах існування. Більше всього різноманітних потреб у людини, у якої, окрім фізичних і органічних потреб, є ще матеріальні, духовні, соціальні (останні є специфічними потребами, пов'язаними із спілкуванням і взаємодією людей один з одним). Як особі люди відрізняються один від одного різноманітністю потреб, що є у них, і особливим поєднанням цих потреб.

Основні характеристики людських потреб — сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додатковою, але вельми істотною характеристикою, особливо коли йдеться про особу, є наочний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.

Друге після потреби по своєму мотиваційному значенню поняття — мета. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент направлена дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поведінки представити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найяскравіше в даний момент на ній освітлено то місце, яке повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб'єкта), то це і буде мета. Психологічно мета є те мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, яка сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.

Мета є основним об'єктом уваги, займає об'єм короткочасної і оперативної пам'яті; з нею зв'язані що розгортається в даний момент часу розумовий процес і велика частина всіляких емоційних переживань. На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби, ймовірно, зберігаються в довготривалій пам'яті.

Розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції (мотиви), потреби і цілі — є основними складовими мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними і загальна структура мотиваційної сфери людини представлені схематично на мал.

Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу поведінка, направлена на задоволення потреби, розділяється на види діяльності (спілкування), відповідні приватним цілям.

Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості можна оцінювати по наступних параметрах: широта, гнучкість і ієрархізованність. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних чинників — диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвиненою є його мотиваційна сфера (рис 13.1).

ДИСПОЗИЦІЇ (МОТИВИ)

Рис 13.1. Загальна будова мотиваційної сфери людини

Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації таким чином. Гнучкішою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційної спонуки більш загального характеру (вищого рівня) може бути використані більше різноманітних мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Наприклад, гнучкішою є мотиваційна сфера людини, яка залежно від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використовувати різноманітніші засоби, ніж інша людина. Скажімо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо і кіно, а для іншого засобом її задоволення також є різноманітні книги, періодичний друк, спілкування з людьми. У останнього мотиваційна сфера за визначенням буде гнучкішою.

Відмітимо, що широта і гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному. Широта — це різноманітність потенційного круга предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість — рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організованості мотиваційної сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і цілями.

Нарешті, ієрархізованність— це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви і цілі не існують як рядоположенi набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції (мотиви, цілі) сильніше за інших і виникають частіше; інші слабкіше і актуалізуються рідше. Чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархізованність мотиваційної сфери.

Окрім мотивів, потреб і цілей як спонукачі людської поведінки розглядаються також інтереси, завдання, бажання і наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, який, як правило, безпосередньо не пов'язано з якою-небудь одній, актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яку несподівану подію, що мимоволі привернула до себе увагу, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який приватний, випадково виниклий слуховий або інший подразник.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається дослідженням орієнтування. Чим вище на еволюційних сходах коштує організм, тим більше часу займає у нього даний вид діяльності і тим здійснено її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, що є тільки у людини, — це наукові і художньо-мистецькі дослідження.

Завдання як приватний ситуативний-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, направленої на досягнення певної мети, організм натрапляє на перепони, яке необхідно подолати, щоб рухатися далі. Одне і те ж завдання може виникати в процесі виконання самих різних дій і тому так само неспецифічна для потреб, як і інтерес.

Бажання і наміри — це сьогохвилинно що виникають і досить мотиваційні суб'єктивні стани, що часто змінюють один одного, відповідають умовам виконання дії, що змінюються.

Інтереси, завдання, бажання і наміри хоч і входять в систему мотиваційних чинників, беруть участь в мотивації поведінки, проте виконують в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки.

Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, керівники поведінкою людини, їм усвідомлюються, інші немає. Багато психологічних проблем отримують своє рішення, як тільки ми відмовляємося від уявлення про те, ніби люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок і відчуттів. Насправді їх дійсні мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

Концепції мотивації

Існує величезна кількість концепцій мотивації. Умовно їх можна звести до трьом основним напрямам.

Теорія біологічних спонук. Порушення в балансі організму автоматично приводить до появи відповідної потреби і до виникнення біологічного імпульсу, який як би штовхає індивідуума до його задоволення.

Теорія оптимальної активації. Організм прагне підтримувати оптимальний рівень активації, що дозволяє йому функціонувати найефективніше.

Когнітивні теорії розглядають мотивацію як механізм вибору певної форми поведінки. Щоб зробити вибір, треба звернутися до процесу мислення.

Дата добавления: 2014-10-15