Суть поняття особистість

Особистість є об'єктом багатьох наук — філософії, соціології, етики, літературознавства, має рацію, педагогіки, медицини і т. д., але жодна з цих наук не вивчає особу так всесторонньо, як психологія. Що ж таке особистість з погляду психології?

Відомо більше 50 її визначень. Правда, в переважній більшості з них по суті визначається не особистість, а людина. Прикладом тут може бути таке визначення: «Особистість — це людина в сукупності його соціальних якостей, що формуються в різних видах суспільної діяльності і відносин» (Л. П. Буєва). Але ж людини немає поза сукупністю перерахованих якостей, і це визначення могло мати почало: «Людина — це істота...» — і було б визначенням людини.

Або ось інше визначення: «Конкретна людина зі всім його духовним вмістом, фізичними якостями, психологічними особливостями, його індивідуальним значенням в колективі, роллю в суспільній праці складає особистість»(Н. Ф. Феденко). Але і тут все перераховане — це властивості людини з його фізичними і духовними якостями. Цікаво, що перше визначення належить соціологові, а друге — психологові.

Дійсно, дати визначення особи, не тотожне визначенню людини, нелегко, але дуже необхідно, оскільки без цього немає і бути не може чіткості в розумінні особи.

Не можна визнати достатньо чітким і визначення, дане в «Філософській енциклопедії»: «Особистість — людський індивід як продукт суспільного розвитку, суб'єкт праці, спілкування і пізнання, детермінований конкретно-історичними умовами життя суспільства». Бо людина — це теж істота, що є продуктом суспільного розвитку, детермінований конкретно-історичними умовами життя суспільства. Крім того, в переліку ознак суб'єкта упущена вказівка на здібність його до переживання, що обідняє особу. У Великій Радянській Енциклопедії дано наступне її визначення: «Особистість — людина як суспільна істота, суб'єкт пізнання і активного перетворення миру». У цьому визначенні також немає згадки здатності суб'єкта до мистецтва, а вже до лірики і поготів. Про таке визначення можна сказати словами Миколая Гумільова:

«Но что нам делать с розовой зарей

Над холодеющими небесами

Где тишина и неземной покой?

Что делать нам с бессмертными стихами?

Ни съесть, ни выпить, ни поцеловать...»

Людині як організму вірші не потрібні. Але людині як особи потрібні. І ця потреба якось повинна бути відображена в її визначенні. Адже особистість не тільки пізнає і перетворить мир, як ми вже бачили, вона його ще і переживає.

Іноді визначають особу (притому з посиланням на Маркса!) як сукупність суспільних відносин. З цим визначенням не можна погодитися. Тут допускаються принаймні три неточності. По-перше, Маркс так ніде не говорив. У тезах про Фейєрбаха сказано: «...сущность людини не є абстракт, властивий окремому індивідові. У своїй дійсності вона є сукупність всіх суспільних відносин». Трактувати ці слова по силогізму:

- суть людини є сукупність суспільних відносин

- суть людини є особистість

- значить, особистість є сукупність суспільних відносин — не можна, бо об'єм поняття «Суть людини» в двох посилках не тождествен. І, нарешті, особистість, і тим більше кожна конкретна особистість — це не тільки сукупність суспільних відносин. Тут можна послатися і на думку соціолога І. З. Кону. ««Сутність людини» і «конкретна особистість» — не одне і те ж. Чи можу я, не схибивши проти істини, назвати себе сукупністю всіх! суспільних відносин, коли сфера моєї (і вашій, і будь-якого конкретного індивіда) діяльності свідомо включає лише незначну частину цих відносин?».

Були зроблені спроби визначити особу через діяльність, вказавши, що вона є суб'єкт діяльності. Прихильники такої точки зору говорили навіть про безперспективність інших спроб. При цьому вони виходять з ототожнення понять «особистість» і «чоловік». Б.Г. Ананьєв, справедливо заперечуючи проти ідентифікації більш загального поняття «людина» з частішим поняттям «особистість», суб'єктом діяльності вважає людину.

У 60-і роки ставилося питання про створення комплексної науки «человекознання», в яку вчення про особу повинне бути включене як розділ. Дуже цікаву систему компонентів цієї науки запропонував Б. Г. Ананьєв в книзі «Чоловік як предмет пізнання», хоча не всі погоджувалися із запропонованою системою даної науки, так, К.К. Платонов був проти включення в человекознання науки про людство. Але людина як індивідуум, настільки істотне явище на землі, що він цілком заслуговує комплексного, усестороннього вивчення. Тут, більш ніж де б то не було, актуальний сарказм Гете, вкладений їм у вуста Мефістофеля, який цілком можна адресувати прихильникам функціональної психології і багатьом авторам сучасних систем психологічного відбору:

«Во всем подслушать жизнь стремясь

Спешат явления морально опустошить

Забыв, что если в них нарушить

одушевляя связь

Так больше ничего и слушать».

Людина як цілісність і як індивідуум, тобто як одиничність, самостійно узята з множинності, має тільки дві підструктури. Він може розглядатися або як організм, або як особистість. Індивід — це конкретна людина як одиниця суспільства. При цьому не можна забувати, що по відношенню до стада індивідом є конкретна тварина.

Індивідуальне — це особливе в індивідові. Ряд індивідуальних особливостей (зокрема, біс особи) роблять людини (особистість) індивідуальністю. Жодна індивідуальна межа сама по собі не робить особу «неповторною», тобто одиничним. У особі одиничною є індивідуальна її структура, тобто взаємозв'язок особливостей, біс саме цієї особи. Разом з тим індивідуальність особи не можна переоцінювати і забувати, що ««индивідуальності» існують не тільки в духовному, але і у фізичному світі». Ми говоримо про індивідуальність особи і про індивідуальність людини як організму, причому в першому випадку вона властивість особи, а не щось рядоположенное з особою. На портреті людини відбиваються перш за все його тілесні індивідуальні особливості, що дозволяють тільки побічно судити про його особову індивідуальність.

Але окрім сказаного, в проблемі співвідношення особових і індивідуальних властивостей є і інша не менш істотна сторона. Я маю на увазі те, про що писав С.Л. Рубінштейн: «Властивості особи ніяк не зводяться до її індивідуальних особливостей. Вони включають і загальне, і особливе, і одиничне. Особистість тим значніше, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне. Індивідуальні властивості особистості — це не одне і те ж, що особові властивості індивіда, тобто властивості, що характеризують його як особистість» (С.Л. Рубінштейн. Буттяі свідомість, стор. 309.). Спираючись на ці думки, так чітко сформульовані С.Л. Рубінштейном, можна зрозуміти і особу, і індивідуальне в людині і в його особі. З цих позицій можна подолати функционалізм в розумінні особи. Разом з тим це дає можливість зрозуміти спільність і відмінність індивідуального і особового підходу до людини.

Індивідуальний підхід — це знання, облік конкретних індивідуальних особливостей даної людини. Він здійснюється не тільки відносно людини. Але якщо є з причини чоловік, то індивідуальний підхід може включати і особовий підхід, і тоді він стає ширшим за змістом, ніж особовий підхід.

Особисті сн ий підхід — це розуміння особи як воєдино зв'язаній сукупності внутрішніх умов, заломлюючих всі зовнішні дії. Особовий підхід ми розглядаємо як одного з принципів психології. Жодне психічне явище, будь то процес, стан або властивість особи, що виявляється в діяльності, а отже, і сама ця діяльність і її елементи — дії і вчинки не можуть правильно зрозуміти без урахування обумовленості їх особою в цілому.

Поняття індивідуального підходу пов'язане з філософськими категоріями одиничного і випадкового, тоді як поняття особового — з категорією особливого як єдності загальної і одиничного.

Після цих зауважень можна дати визначення особи. Особистість — це конкретна людина як суб'єкт перетворення миру на основі його пізнання, переживання і відношення до нього. Цю ж думку можна виразити і коротше: особистість — це людина як носій свідомості. У активності свідомості, що перетворює мир, виявляються його атрибути: пізнання, переживання і відношення. Отже, їх сукупність це і є свідомість.

Іноді говорять, що особистість — це людина як суб'єкт свідомості. При цьому свідомість розуміється не як пасивна субстанція (так його уявляв собі Фейєрбах, а також сучасні персоналісти), а як активна вища форма віддзеркалення, властива тільки людині.

Обидві останні короткі дефініції можуть розглядатися не тільки як психологічні, але і як філософські визначення особи; вони можуть використовуватися і іншими науками, що вивчають особу. Але друга з цих формулювань вимагає з'ясування значення терміну «суб'єкт».

Поняття суб'єктивне розмежовує психічне віддзеркалення від фізіологічного з моменту появи його в природі до людини. Раз так, то суб'єкт це носій суб'єктивного. На рівні людини суб'єкт це не тільки психологічне, але і гносеологічне поняття, що протиставляється об'єкту.

У літературі можна зустріти думку про те, що не кожна доросла і здорова людина є особою, що «треба зуміти стати особою». З таким розумінням особи ніяк не можна погодитися, воно незалежно від намірів його захисників змикається з «теорією еліти» і має коріння в поняттях Ніцше «надлюдина» і «недочеловек» і може бути використано в різних расистських спекуляціях.

Звичайно, дитина народжується, маючи лише індивідуально-психологічні особливості, що ще не є свідомістю. Тому і особи у нього ще немає. Вона утворюється в процесі його спілкування з іншими людьми. Особи не було, наприклад, у Амалли і Камали, що виросли з вовками. Визначати термін, протягом якого дитина стає особою, так само не діалектичний, як і вирішувати питання, скільки потрібно зібрати піщинок, щоб вийшла купа піску. Але коли дитина говорить: «Я сам!», він вже особистість.

Особистості бувають різні: прогресивні і реакційні, соціально корисні і соціально небезпечні, злочинні, «яскраві» і «дюжині», як то кажуть, «з неба зірок що не хапають», здорові і хворі. З особистостей складається суспільство, і в них з акумульований весь досвід людства. Особистість — носій правових, етичних і естетичних норм свого суспільства, класу (а іноді і вужчої групи); вона ці норми виконує і бореться за них або, навпаки, порушує і несе за це відповідальність. Особистість вчиться і учить; хворіє і лікує; творить і руйнує. Тому і немає жодної науки про людину і суспільство, що не вивчає в тому або іншому аспекті особистості.

На думку К.К. Платонова, основна властивість особистості — це її свідомість. Неусвідомлені дії особи утворилися на основі свідомої діяльності, отже, вторинні по своєму походженню. От чому неприйнятні погляди на особу, що кладуть в її основу підсвідомість, інстинкти, біологічні потреби.

Людина може ставати особою, тільки вступаючи у відносини з іншими людьми, і тому об'єктивні суспільні відносини, відбивані його свідомістю, найбільш істотні для формування його особи. От чому ні сама особистість, ні особові, ні міжособистістні відносини як психологічні відносини не можуть вивчатися, ні тим більше формуватися поза вивченням і зміною об'єктивних суспільних відносин.

Дата добавления: 2014-10-15