Оцінка діяльності Б. Хмельницького

Порушення царизмом Переяславської угоди

Яким же був устрій держави, створеної в ході Визвольної війни?

Держава Богдана Хмельницького.

Відкрийте Збірник вправ і виконайте Вправу 8

Влада належала гетьману, якому допомагав в управлінні уряд (генеральна старшина): генеральні — писар, суддя, обозний, підскарбій, бунчужний і два осавули. У міру необхідності гетьман скликав козацьку раду.

Територія автономії ділилася на 16 військово-адміністративиих одиниць - полки на чолі з полковниками, а полки — на сотні на чолі зі сотниками. Полковники і сотники здійснювали військову й адміністративну владу.

Основну частину населення становило вільне селянство, яке тримало землю в користуванні за грошові податки та натуральні виплати.

Близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Вони звільнялися від усяких податків, але повинні були за власний рахунок нести військову службу.

Із козацької верхівки формувалася нова українська знать, яка замінила витіснену польську знать. Козацька знать зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.

Московський уряд розумів Переяславську угоду по-своєму. З самого початку він порушував умови угоди, обмежував права української автономії.

Хмельницький дуже швидко розчарувався в московській протекції і почав шукати нових союзників.

У 1656 р. цар відкрито зрадив союз з Україною, уклавши Віденський мир з поляками без будь-якої на те згоди українців і навіть не допустивши українську делегацію на переговори. Гетьман відкрито звинуватив царя у порушенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і приступив до утворення нової антипольської коаліції. Він уклав союз зі Семигородським князівством, вів переговори зі Швецією, яка обіцяла допомогти у створенні самостійної Української держави.

Відбулося загострення російсько-українських відносин. М. Грушев-ський вважав, що розрив з Москвою був неминучим і Хмельницький свідомо йшов йому назустріч.

Але в критичний момент стосунків з Москвою, уражений звісткою про поразку українсько-семигородського війська від Польщі, Хмельницький раптово помер від апоплексичного удару 27 липня 1657 року. Гетьмана поховали в Су ботові, в збудованій ним Іллінській церкві, де вже покоїлося тіло старшого сина Тимоша.

Серед істориків ніколи не було єдності щодо оцінки діяльності й особи Б. Хмельницького.

Сучасники Б. Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У ХУІІІ-ХІХ ст., з утвердженням в Україні Росії, Хмельницькому почали давати більш стримані й неоднозначні оцінки. Так, Т. Г. Шев­ченко дорікає йому за те, що віддав Україну під зверхність Росії.

“Амінь тобі, великий муже.

Великий, славний! Та не дуже...” — пише про гетьмана Кобзар.

П. Куліш критикує Б. Хмельницького за те, що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду.

М. Грушевський, оцінюючи Хмельницького, як “великого діяча”, “героя української історії”, вважає, що, все ж таки, гетьману не вистачало здібностей “для розв'язання історичного вузла українського життя”, що його політика була не дуже мудрою.

Радянські історики одностайно схвалювали Хмельницького за те, що він об'єднав Україну і Росію.

Більшість українських істориків (Н. Полонська-Василенко, Д. Доро­шенко, В. Липинський та інші) дійшли висновку, що головна заслуга Хмельницького полягає у відродженні української державності і що без його діяльності не постала б у новітні часи Українська незалежна держава.

Дата добавления: 2014-10-15