Безробіття як відхилення від рівноваги на ринку праці. Рівень зайнятості та безробіття. Показники безробіття. Види безробіття

Тема 13. Безробіття та політика зайнятості

1.Безробіття як відхилення від рівноваги на ринку праці. Рівень зайнятості та безробіття. Показники безробіття. Види безробіття.

2. Засоби державного регулювання зайнятості.

3. Особливості ринку праці та стан безробіття в Україні.

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: сутність і причини безробіття; види безробіття;вплив безробіття на обсяг ВВП; шляхи подолання безробіття; наслідки безробіття; регулювання ринку праці.

Вміти: пояснювати причини безробіття; дати пояснення фактичного і природного рівня безробіття; відрізняти економічні та соціальні наслідки безробіття; показати ефективність тих чи інших засобів подолання безробіття.

Безробіття як соціально–економічне явище є характерним для ринкової економіки, потребує глибокого вивчення причин, що супроводжують його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і грунтовного аналізу економічної науки.

Безробіття — це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини — напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною, зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здібності працівника, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін.

Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття –ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.

Причини безробіття можуть бути викликані такими чинниками:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми – НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Попит на робочу силу є також похідним від обсягу виробництва і загального фонду заробітної плати, який є в розпорядженні роботодавця. Чим нижче загальний розмір фонду заробітної плати, тим більше найманих робітників може найняти роботодавець. І навпаки, чим вища заробітна плата кожного із найманих робітників, тим менше їх кількість буде найнята.

Аналіз факторів, які впливають на величину попиту, дозволяє регулювати його. Можна виділити методи збільшення та методи скорочення попиту на робочу силу.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

- встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

- відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників;

- сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції тощо за умови збільшення підприємством робочих місць;

- створення умов економічної зацікавленості підприємств в забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

- встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

- жорстка кредитна політика;

- зниження інвестицій;

- скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо.

Безробіття як соціально–економічний феномен пов'язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили — це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

- економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;

- економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.) (рис. 13.1).

Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.

Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.

Вимушене безробіття не пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором. Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.

В економічній теорії використовують два показники які можуть показати об’єктивне положення економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття та середня його тривалість.

Рис. 13.1 Структура населення за здатністю до найманої праці

Рівень безробіття U являє собою відсоткове співвідношення кількості безробітних F до кількості робочої сили R:

U= (F/R)100%. (13.1)

Якщо R позначити як (L + F), де L – чисельність зайнятих, то формула (13.1) матиме вигляд:

U=. (13.2)

Крім того, рівень безробіття можна визначити як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає роботу, та тих, хто щомісяця її знаходить.

1. Економічна наука вирізняє такі види безробіття: фрикційне; структурне; інституціональне; циклічне; добровільне.

Рис.13.2 Загальнийграфік "класичного безробіття

"

Е — точка рівноваги (ціна робочої сили)

DtD — попит на робочу силу

Q — кількість працівників,

А — рівень попиту на робочу силу при скороченні працівників W— ставка заробітної плати

W t — збільшена ставка заробітної плати

W2 — ставка заробітної плати базова

S1S — пропозиція робочої сили,

В — рівень пропозиції робочої сили при збільшенні ставки заробітної плати.

Дата добавления: 2014-10-17