Методичні підходи в діагностиці стану підприємства

Діяльність підприємства і його результатів відображають­ся в економічних показниках, під якими розуміють кількісну і якісну оцінку досліджуваного явища, процесу, результату.

Економічна діагностика— це багатоступінчаста оцінка ре­зультатів діяльності підприємства на основі системи еко­номічних показників, взаємозалежних і доповнюючих один одного.

Метод діагностики — це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобто тріада:

М = (К, I, Р),

де К - система категорій;

I - науковий інструментарій;

Р - система регулятивних принципів.

Перші два елементи характеризують статичний компонент методу, останній елемент – його динаміку.

Категорії діагностики — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. У їхньому числі: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, леверидж і ін. Функціонування будь-якої соціально-економічної системи здійснюється в умовах складної взаємодії комплексу факторів внутрішнього і зовнішнього порядку. Фактор – причина, рушійна сила якого-небудь процесу чи явища, що визначає його характер чи одну з його основних рис. Усі фактори, що впливають на систему і визначають її поводження, знаходяться у взаємозв'язку і взаємообумовленості.

Сукупність правил і прийомів виконання окремої роботи називають її методикою. Будь-яка методика містить спеціальні прийоми обробки й напрямки використання показ­ників, тобто інструментарій.

Науковий інструментарій (апарат) діагностики — це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових способів дослідження фінансової діяльності суб'єктів, що господарююють. Принципи діагностики регулюють процедурну сторону, його методології і методики. До них відносяться: системність, комплексність, регулярність, наступність, об'єктивність.

Основним елементом методу будь-якої науки є її науковий апарат. Сьогодні практично неможливо відокремити прийоми та методи будь-якої науки, як властиві винятково їй — спостерігається взаємопроникнення наукових інструментаріїв різних наук. У діагностиці також можуть застосовуватися різні методи, розроблені споконвічно в рамках тієї чи іншої економічної науки.

Параметри – показники стану об’єкта, які не підлягають однозначному та точному визначенню (невимірювані).

В економіці діагностичні методи в першу чергу стали застосовуватися в практиці управлінського консультування підприємств, організація якого висвітлювалась у роботах таких видних економістів, як М.Курба (США), В.Ш.Раппопорт (Росія), Р.К.Юксв’ярава, М.Я.Хабакус, Я.А.Лейман (Естонія), в яких описується практика організації процесу управлінського консультування.

Для діагностування характерні такі особливості:

─ на етапі виявлення причин, впливаючих на проблему, що стоїть перед підприємством, найчастіше використовуються формалізовані суб’єктивні методи одержання даних: спостереження, опитування, тести, бесіди;

─ аналіз і оцінка фактів не завжди мають кількісні характеристики, часто відсутні критерії і база для порівняння;

─ при побудові причинно-наслідкового зв’язку виникнення проблеми складно використовувати сучасні економіко-математичні методи.

У цілому для використання діагностичних методів характерна відсутність належного системного підходу, превалювання якісних оцінок (“добре-погано”, “так-ні” і т.д.) над кількісними методами, а також суб’єктивний характер багатьох висновків внаслідок використання великої кількості експертних методів. Крім того, діагностування оперує в основному статичними оцінками, визначаючи стан об’єкта на певний момент часу, що не дозволяє за “слабкими сигналами” випереджаюче керувати процесами стійкого функціонування підприємства. Отже, характерними особливостями і одночасно недоліками використання діагностичних методів є: відсутність системного підходу, пріоритетність якісних оцінок над кількісними методами, суб'єктивний характер висновків внаслідок використання великої кількості експертних методів.

Так, І.Бланк використовує діагностичні методи при оцінці параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді. При цьому він пропонує дві системи діагностики: систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики. Як систему індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства І.А. Бланк використовує 41 абсолютний і відносний показники, що характеризують різноманітні сторони фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому він виділяє три принципові характеристики оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства: легка фінансова криза; глибока фінансова криза; фінансова катастрофа.

Н.Г.Данилочкіна у свому дослідженні використовує метод діагностики за «слабкими сигналами». Автор пропонує за допомогою системи моніторингу відловлювати сильні і слабкі сигнали, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища. За цією метою Н.Г.Данилочкіна використовує методи оперативної діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою системи показників, що характеризують рентабельність, оборотність, платоспроможність, покриття боргів і ліквідність, фінансову стійкість підприємства.

У ряді країн (США, Великобританії, Франції, Росії) велике застосування одержали наступні методи діагностики фінансової ситуації на підприємстві – статистичний метод під загальною назвою "скоринг" та метод А-рахунку, в основі якого лежить бальна експертна оцінка, який запропонував Дж.Аргенті.

Метод “скоринг” включає два різновиди: credit-men; дискримінантних показників платоспроможності.

Так, метод credit-men у Франції розробив Ж.Депалян, який запропонував характеризувати фінансову ситуацію на підприємстві за допомогою слідуючих п’ятьох коефіцієнтів:

1) швидкої ліквідності (R₁);

2) кредитоспроможності (загальної заборгованості) (R₂);

3) іммобілізації власного капіталу (R₃);

2) оборотності запасів (R₄);

3) оборотності дебіторської заборгованості (R₅).

Для кожного з перерахованих вище показників визначається нормативне значення, що потім порівнюється з показником аналізованого підприємства. Потім ці відносні показники інтегруються за допомогою такого рівняння:

N = 25R₁ + 25R₂ + 10R₃ + 20R₄ + 20R₅.

Якщо числове значення інтегральної оцінки (N) фінансової ситуації на підприємстві дорівнює 100, то фінансова ситуація оцінюється як нормальна, при N‹100 фінансова ситуація викликає занепокоєння.

Найбільш відомими дослідниками, які при діагностиці фінансової ситуації на підприємстві використовували метод дискримінантних показників платоспроможності були Е.І.Альтман (США), Р.Ліс, Таффлер, Тішоу (Великобританія), М.Гольдер, Конан (Франція).

Всі розглянуті зарубіжні методи мають ряд недоліків при використанні в Україні:

─ на показники діяльності українських підприємств більший вплив мають фактори неекономічного характеру;

─ більшість коефіцієнтів не мають такого впливу на фінансову стійкість підприємств в Україні, яким вони володіють в розвинутих країнах і навпаки;

─ пропоновані межі стійкості часто недосяжні для вітчизняних підприємств.

Дані, отримані в результаті комплексної діагностики кризового стану одного підприємства різними методиками, можуть бути прямо протилежними. Тому для розробки інструментарію діагностики кризового стану, використовуючи практику дискримінантного аналізу, в системі антикризового управління доцільно провести ряд заходів: насамперед продовжити досвід вивчення комплексних багатофакторних моделей діагностики кризового стану та банкрутства підприємств з урахуванням їхньої галузевої специфіки; дослідити можливі шляхи адаптування даних моделей до фінансово-господарської діяльності українських підприємств; сформувати статистичну базу для розробки власних моделей за допомогою основних методів антикризового управління.

В сучасних концепціях діагностики пропонується застосовувати певні моделі або вико­ристовувати сукупність моделей та методик. Крім того, пропонуються певні галузеві або тематичні підходи, серед найвідоміших діагностика банкрутства, фундаментальна діагностика підприємства, діагностика підприємств певних галузей (металургійної промисловості, сільського господарства, підприємств харчової промисловості).

Підходи можуть бути побудовані й шляхом пропозиції застосування певного методу або поєднання методів. Серед них можна виділити: метод застосування інтегральної (факторної) моделі; метод експертних оцінок фінансових коефіцієнтів або фінансових інди­каторів; комбінований метод.

Розрізняють кілька методичних підходів до проведення аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства, заснованих на структуруванні, виявленні головної ланки, встановленні причинно-наслідкових зв'язків і взаємозалежностей, узагальненні (синтезі) отриманих результатів. Методика проведення аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства включає сукупність конкретних методів (прийомів), способів виконання техніко-економічного аналізу. Основні методи аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства відбиті в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Дата добавления: 2014-10-17