Цикл взаємодії в економіці

Лекція 2.

Загальна теорія циклів.

Тема 2.

Людству споконвіків властиво цілісне сприйняття навколишнього світу й самого себе. Усяке з'ясування природи явищ має місце лише у свідомості і є уявним розумінням того, що відбувається навколо. Природа, по твердженнях філософів, є тим, що можна пережити, але неможливо описати. Проте, з'ясування сутності нашого буття базується на важливих фундаментальних принципах буття. Методи пізнання - це сукупність певних норм, правил, принципів, законів вивчення навколишнього нас миру. Існуючі методи пізнання вичерпали свої можливості, а виникаючі сучасні проблеми для свого рішення вимагають інших підходів, які, на думку багатьох дослідників, можуть бути побудовані на основі хвильової теорії розвитку. У навколишньому нас світі діє тільки один закон і один принцип існування. Об'єктивний мир - це сукупність різноманітних матеріальних об'єктів. Індивідуальність є його невід'ємною рисою. Сукупність взаємодіючих матеріальних об'єктів перебуває в безперервній взаємодії протилежно спрямованих сил: дії й протидії. Джерелом саморуху й саморозвитку природи є протиріччя у взаєминах двох даних протилежностей. Саме це визначає закон і принцип нашого існування.

Матеріальні об'єкти пов'язані між собою силами дії й протидії, які характеризуються напрямком і величиною. У ході своєї взаємодії сили можуть змінювати напрямок на протилежне, що називається інверсією: ліві сили стають правими й навпаки. Таким чином, у взаємодії сил можна виділити повторювану ситуацію. Матеріальний об'єкт переходить у свою протилежність, а потім вертається до себе. Таку структуру взаємодії прийнято називати елементарною, котра визначає себе як цикл взаємодії.

Сума сил дії й протидії за абсолютним значенням представляє міру взаємодії. Якщо у взаємодії буде збільшуватися сила дії, то для того, щоб не змінилася міра, сила протидії повинна зменшуватися. Зрозуміло, що сила протидії не може зникнути зовсім, оскільки це означало б припинення взаємодії. Отже, існує деяка границя збільшення сил дії й зменшення сил протидії. Сили дії й протидії рівноправні. Тому в їхній взаємодії може зложитися така ситуація, коли протидія буде збільшуватися, а сила дії зменшуватися, при цьому границя їхнього збільшення й зменшення буде така ж, як і в першому випадку. У взаємодії двох об'єктів періодично утворюються дві ситуації. Перша - це збільшення сил дії й зменшення сил протидії, друга - збільшення сил протидії й зменшення сил дії. У підсумку реалізації обох ситуацій спочатку буде збільшується результуюча позитивна сила, що, досягши максимуму, зменшиться, потім буде збільшуватися результуюча негативна, котра, досягши максимуму, теж, стане зменшуватися. На графіку це буде виглядати так:

Рис. 2.1. Зміни результуючої сили в циклі взаємодії

На малюнку 2.1 крапки 1, 3, 5 відповідають ситуації, коли сили дії рівняються із силам протидії; крапка 2 - сила дії максимальна, а сила протидії мінімальна; у крапці 4 - навпаки. Якщо прийняти, що крапка 1 відповідає об'єкту, то крапка 3 буде відповідати його протилежності. Крапка 5 - це повернення матеріального об'єкта у вихідний стан.

Будь-яка сила - це вектор, що має напрямок і величину. Вектор сили або сукупність векторів визначає напрямок сил. У процесі інверсії або зміни напрямку сил дії й протидії вектори сил описують деяку лінію, називану геометрією сил. Таким чином, сили, які беруть участь в інверсії, характеризуються напрямком і геометрією. У процесі інверсії вектор деякої сили змінює свій напрямок на протилежне. Ці зміни не протікають раптово, а проходять ряд проміжних стадій. На кожній стадії напрямок вектора сили чітко визначене й фіксоване, тобто напрямок сили змінюється дискретно. Зміна сили визначає її геометрію, що складається із сукупності дискретних положень вектора. Вона безперервна. Напрямок сил (дискретність) і геометрія сил (безперервність) - протилежності. Напрямок сил завжди характеризує загальне, тобто геометрію сил, а геометрія сил виражає кожний одиничний дискретний напрямок. Геометрія з'єднує всі дискретні напрямки в нероздільне ціле. Напрямок і геометрія сил не тільки не суперечать один одному, але й взаємно доповнюють. Вектор сили завжди проявляється як “безперервна дискретність”. З іншого боку, не існує “чистий” геометрії сил, тобто “чистої” безперервності. У безперервності розкривається дискретність сил у вигляді того, що геометрія складається із сукупності зв'язаних між собою окремих дискретних ділянок руху вектора. Інакше кажучи, геометрія сил або безперервність існує як “дискретна безперервність”.

Рис. 2.2. Напрямок і геометрія сил

Напрямок сил і геометрія взаємно спричиняються один одного. Геометрія сил існує, оскільки існує окремий напрямок сил, а напрямок обумовлений геометрією. Напрямок сил і геометрія є діалектичними протилежностями. Ці протилежності сосредоточе-ны на матеріальних об'єктах. Об'єкти виступають як вузли, які зв'язують їх в одне ціле. Протиріччя матеріальних об'єктів і в цілому цикл становлять дві протилежності - напрямок сил і геометрія сил.

Цикл взаємодії має два протилежних полюси, які в процесі взаємодії взаємно переходять один в інший. Цей перехід здійснюється за рахунок руху протиріччя. Кожна протилежність повинна виявити себе через іншу.

Процес взаємного прояву через дві одночасні взаимо-зависит стадії - внутрішню (взаємний прояв на кожному об'єкті) і зовнішню (взаємний прояв між об'єктами). У процесі взаємодії взаємні прояви протилежностей одного в іншому приводять до взаємного переходу об'єктів одного в іншій. Будь-яка сила має обумовлені якість і кількість. Якість сили - це її напрямок, яку можна уявити тільки якісно. Установлення напрямку: униз, уліво, уперед, назад, можливо тільки якісно. Кількісна характеристика в цьому випадку не спрацьовує. Напрямок сил, таким чином, визначається як “якість сил”. Іншу протилежність протиріччя - геометрію сил - можна визначити тільки кількісно: довжиною й площею. Інакше кажучи, геометрія сил визначається поняттям “кількість сил”. Геометрія взаємодії - це загальне. Саме вона поєднує дві протилежно спрямовані сили, створюючи їхню єдність як форму взаємодії. Оскільки геометрія виступає як форма, інша сторона протиріччя (напрямок сил) виступає як зміст взаємодії. Таким чином, цикл взаємодії існує й у просторі, і в часі, тобто має обумовлену структуру цих утворень. У процесі взаємного переходу двох повністю протилежних полюсів один в іншій відбувається зміна напрямку діючих сил на протилежні. У цьому процесі сили проходять шлях своїх змін або описують обумовлену геометрію. Цей процес зміни сил у напрямку на свою протилежність або їхній переворот можна проілюструвати на прикладі стрічки Мебіуса. Час у цьому випадку можна визначити як послідовність подій (одне після іншого). При переході одного об'єкта в інший відбувається переворот сил. Цей переворот не здійснюється відразу, раптово, оскільки він визначається взаємодією об'єкта із середовищем, що складається з окремих об'єктів. Переворот сил відбувається по стадіях, послідовно, окремими квантами. Послідовність перевороту фіксує його геометрію. Отже, геометрія перевороту тотожна часу в циклі взаємодії.

Рис. 2.3. Структура простору й часу в циклі

(а) структура часу; б) структура простору)

Час визначається формулою “одне після іншого”. Інше утворення буде виступати як простір. Напрямок сил - це простір у взаємодії. Воно, у свою чергу, визначається формулою “одне поруч із іншим”. Якщо напрямок сил виступає як простір, то його можна охарактеризувати кількісно, тобто результуючою силою взаємодії. Підсумкова сила взаємодії змінюється по хвилеподібній кривій. Геометричний образ відповідності структури часу підсумковій силі взаємодії в кожний окремий момент визначається перпендикуляром, опущеним з будь-якої крапки двох кіл на лінію, що проходить через загальну крапку цих кіл. При русі вектора сили по верхньому колу величина підсумкової сили взаємодії буде описуватися позитивною циклоїдою, а при русі по нижньому колу - негативної. У підсумку вони представляють хвилеподібну криву, що описує структуру простору циклу взаємодії. У процесі взаємодії сили дії й протидії змінюються в протилежних напрямках, тобто описують обумовлену геометрію. У математиці є аналог такої геометрії - уже згадувана стрічка Мебіуса. Переміщення крапки по цій стрічці приводить до того, що вона обов'язково займе місце на протилежній стороні. Її низ стане верхи, а верх низом. Аналогічний процес проходить із силами дії й протидії. Геометрія зміни їхнього напрямку тотожна геометрії стрічки Мебіуса. Оскільки стрічка Мебиуса поєднує в собі коло й спіраль, то геометрія взаємодії об'єктів є круговою спіраллю. Загальним у взаємодії двох об'єктів є геометрія сил. Якщо геометрія взаємодії - загальне, то виникаюча сила - одиничне. Таким чином, протиріччя взаємодії, що відображається в поняттях „направление сил” і „геометрия сил”, визначається в поняттях одиничне й загальне.

У реальному світі кожний об'єкт взаємодіє з багатьма іншими об'єктами й середовищем. Одна взаємодія втягується в інше, більше широке, котре, у свою чергу, втягується в третє й т.д. І якщо по геометрії перша взаємодія є круговим оборотом, то друг і третє також будуть круговим оборотом, але більше широким. Виникає ланцюг взаємозалежних кругових оборотів. Оскільки кожний круговий оборот є стрічкою Мебіуса, тобто круговою спіраллю, то виникає ланцюг взаємозалежних кругових спіралей. Будь-який круговий оборот у цьому ланцюзі є необхідною ланкою, без якого ланцюг неможливий. Геометрія цього ланцюга зв'язує в певну загальність всю суму взаємодії. Геометрія цього ланцюга виступає не тільки як загальне, але і як всеосяжне. На думку Ильєнкова Э.В., всеосяжне - це не та подібність, що багаторазово повторюється в кожному окремому предметі, уявляється у вигляді загальної ознаки й фіксується знаком. А те, що є закономірним зв'язком двох або більше особливих індивідів, що перетворює їх у моменти того самого конкретного, реального, а не тільки номінальної єдності. Останнє доцільніше уявити як сукупність різних особливих моментів, чим як невизначена безліч байдужих друг до друга об'єктів. Як уважав слідом за Гегелем К. Маркс, всеосяжне виступає як закону або принципу зв'язку таких деталей у складі цілого - загальності. Всеосяжне виникає як стрічка Мебіуса. У різних формах взаємодії структура цієї геометрії змінюватися не буде. Відмінність буде тільки в кількісних характеристиках однієї геометрії й інший, тобто в розмірі кругового обороту. Геометрія сил у циклі існує реально: вона виникає й відразу зникає. Але не можна затверджувати, що реальне існування геометрії сил є її матеріальне існування. Геометрія сил існує ідеально.

Інша протилежність протиріччя, напрямок сил, існує матеріально. Матеріальн і ідеальне виступають як нові визначення протиріччя. Геометрія сил виступає як кількість сил, а напрямок – як їхня якість. Дві протилежності протиріччя (якість сил і кількість сил) проявляються одна в іншій. Динаміка цього процесу – це прояв якості сил у кількості. Основа вектора сили рухається уздовж лінії. Довжину цієї лінії (кількість) можна уявити деякою величиною L. Якість – це сукупність спрямованих векторів сил, що проявляється в кількості у вигляді сукупності положень основи вектора сил. Відношення довжини лінії до кількості дискретних положень вектора або часу L/t визначає величину окремої дискретної ланки руху вектора, тобто кількісну характеристику прояву якості в кількості. Величина цієї дискретної ланки буде виступати як “якісна кількість” L/t. Якість сил тотожно напрямку векторів сил. Вектор сил характеризується певною величиною. Оскільки кількість дискретних положень вектора тотожно часу, загальна якість буде дорівнює добутку вектора сили на час Ft. З обліком того, як сили проявляються кількість обчислюється шляхом виміру руху вектора уздовж лінії кола. Беручи до уваги всі можливі напрямки вектора, можна вважати, що він рухається уздовж сфери, описуючи певний обсяг, так званий “масовий” обсяг, оскільки вектор має певне числове значення, силову величину. Цей масовий обсяг буде виражатися у звичайній масі. Якщо ми візьмемо відношення загальної якості до величини маси, то знайдемо кількісну характеристику прояву кількості в якості. Величина цього відношення буде виступати як “кількісна якість” Ft/m.

Таким чином, ми маємо два процеси. Перший - прояв якості в кількості, другий - кількості в якості. Якщо ці процеси рівнозначні, їх можна виразити наступним рівнянням:

Ft/m = L/t. (2.1)

З огляду на, що L/t = v, одержимо:

Ft = mv. (2.2)

Отримане рівняння є рівнянням циклу, де F – величина вектора сили; m – маса, що створює закручування вектора; L – довжина лінії руху основи вектору, довжина кола; t – кількість дискретних положень вектора або час; L/t – величина кроку або швидкість.

Безліч сили F на кількість її дискретних положень t у циклі виступають як загальна сила циклу. Ця сила змінюється хвилеподібно, а коливання визначаються коливанням швидкості v. Щоб побудувати циклограму, треба знати швидкість. Для цього необхідно по осі абсцис відкласти час вимірів, а по осі ординат - різниця між двома сусідніми крапками. Перша крапка буде виступати як нульова. Різниця величин двох сусідніх крапок буде виступати як швидкість.

Якщо часовий проміжок не дуже великий, то величину інертної маси можна брати за постійну величину, якщо ж він досить великий, то величина інертної маси має потреба в розрахунках, особливо при характеристиках розвитку більших економічних систем. У підсумку таких побудов виходить циклограма підсумкової сили взаємодії.

На будь-яку дію об'єкта середовище відповідає силою протидії. Ці дві сили взаємообумовлені. Об'єкт, взаємодіючи із середовищем, взаємодіє й зі своєю протилежністю.

Структура простору має хвилеподібний вигляд. Цикл взаємодії має довжину хвилі. Довжина хвилі - це відстань від крапки 1 до крапки 5 (рис.2.4). Але зручніше брати довжину хвилі циклу як відстань від крапки 4 до крапці 8.

Рис. 2.4. Структура простору в циклі взаємодії

Цикл також має амплітуду коливання. Амплітуда коливань - це величина перпендикуляра, опущеного із крапки максимуму або мінімуму на середню коливальну лінію. На малюнку 1.4 це вісь абсцис.

Коли сила дії максимальна, сила протидії - мінімальна й навпаки. Виникає питання про границю збільшення однієї сили й зменшення іншої. На думку багатьох учених, це питання може бути вирішений на основі золотого перетину. Сутність золотого перетину полягає в наступному. Відрізок ділиться на дві нерівні частини таким чином, щоб відношення більшої частини до меншого було дорівнює відношенню всього відрізка до більшої його частини.

A B

A	=	A+B	=	1,618	(3.3)
B	A

Величина 1,618 виступає як золотий перетин. При такім співвідношенні досягається найбільша гармонія між цілим і частинами. Золотий перетин – це універсальна світова константа. Крапки 4, 6, 8, тобто крапки максимуму й мінімуму, будуть крапками золотого перетину. У крапці 6 відношення сили дії до сили протидії буде дорівнює 1,618. У крапках 4, 8 відношення сили протидії до сили дії буде також дорівнює 1,618. Ці співвідношення свідчать про те, що збільшення однієї сили неможливо вище границі близько 62% від суми двох протилежних сил і зменшення другої сили неможливо нижче границі близько 38% від суми цих же сил. У характеристиці циклу взаємодії можна виділити фази або стадії: від крапки 4 до крапки 5 - фаза зародження, від крапки 5 до крапки 6 - фаза підйому, від крапки 6 до крапки 7 - фаза спаду, від крапки 7 до крапки 8 - фаза смерті. Вони можуть мати інші назви, наприклад, при кон'юнктурних дослідженнях економіки виділяють стадії підйому, буму, послаблення й спаду.

Цикл не суперечить законам діалектики, а відповідає ім. У кожному циклі присутні протиріччя, які виражаються в різноманітних категоріях: напрямок сил - геометрія, простір - час, якість - кількість, зміст - форма, одиничне - загальне й т.д. Оскільки цикл виступає як структурна одиниця, можна вважати, що реальність двояка - вона одночасно й одне, і інше. Реальність є діалектичною єдністю двох утворень циклу, двох протилежностей циклу, які й представляють його протиріччя.

Закони Всесвіту є універсальними й діють однаково як на людину, так і на будь-яку іншу форму. Форма - це будь-який суб'єкт життя або система, що пов'язана з органічними суб'єктами життя. Таким чином, до органічної форми життя варто віднести людини, всі суб'єкти матеріального світу (тварини, рослини й т.п.), у тому числі й планети, галактики, а також пов'язані з ними системи: держава, компанії, валюта, фондові ринки й т.п. Розвиток форми передбачає її існування в часі й просторі. Принцип розвитку однаковий для будь-якої форми (індивідуальності) - людини, тварин, держави, компанії й т.п. Любою вид розвитку поєднує загальний для всіх принцип, що є узагальненою формою правила “буравчика” або спірального руху - по гвинтовій лінії (поверхні) у єдності циклового й прямолінійного. При обертанні буравчика по годинній стрілці спіральна поверхня прагне перебороти простір, просуваючись уперед. Проекція нерухомого гвинта з торця на останньому витку являє собою відображення китайського символу Тай-Цзи: дві енергії Инь і Янь переплітаються між собою в колі, що символізує джерело життя.

Рис. 2.5. Тай-цзи

Цей символ втілює узагальнений принцип дії в природі протилежних, взаємодоповнюючих початків (вдих - видихнув, схід - захід, попит - пропозиція й т.п.). Без вдиху не буває видиху, як і без видиху не може бути вдиху. Аналогічно цьому, наприклад, в економіці діють такі взаємини: попит - пропозиція, покупець - продавець. При відсутності покупця не може бути й продавця, а при відсутності продавця - покупця.

Повернення крапки в циклі у вихідне положення відбувається на новому якісному рівні, про що свідчить закон переходу кількісних змін у якісні. Послідовність циклів, які представляють ланцюг розвитку, можна уявити у вигляді спирали. При такім поданні кожний цикл виступає як виток у розвитку, а сама спіраль - як ланцюг циклів. Незважаючи на те що спіраль є лише образ, що відображає зв'язок між двома або декількома крапками в процесі розвитку, він вдало характеризує загальний напрямок розвитку. Повернення до вже пройденого не є повним, розвиток не повторює відомих шляхів, а шукає нові, які виникають відповідно змінам внутрішніх і зовнішніх умов. Повторення відомих рис, якостей, які мали місце на попередніх етапах, завжди є відносним і в тим більшого ступеня, чим більше складним є процес розвитку. Кожна форма Всесвіту відрізняється від інших своїми розмірами, тобто, діаметром спирали, довжиною, кутом нахилу. Процес реальної дійсності, рух і розвиток форми (молекули, рослини, людини, форми соціального руху - держави, компанії, курсу валют, суспільного устрою, кар'єри й т.п.) уподібнюється правилу „буравчика”. Будь-який зріз, перпендикулярний напрямку руху розвитку конкретної форми (індивідуальності), являє собою ситуацію конкретного моменту часу (події) для даної форми (індивідуальності). Перетин спирали - це конкретна форма існування крапки в певний момент часу, тобто її кон'юнктура.

Більше розвинена форма має більший діаметр першого витка й може управляти всіма формами, які розміщаються усередині її діаметра, тобто вона є керуючої відносно підлеглих форм розвитку. Це визначає иерархичность структури. Оскільки найбільшу форму має Всесвіт, саме вона управляє всіма іншими існуючими формами. На такий взаємозв'язок звертав увагу В.И. Вернадський у розробленому їм вченні про ноосферу. Кожна форма в процесі свого розвитку одержує й накопичує інформацію й володіє певним її обсягом. Обсяг і рівень інформації в різних форм не однакові, але будь-який розвиток є не що інше, як прагнення зібрати найбільший її обсяг, проаналізувати, класифікувати й ущільнити відповідно до фізичному обсягу конкретної форми. Збір, аналіз, ущільнення й правильне використання інформації - це процес розвитку свідомості. Розвиток форми в дійсності є процесом розвитку свідомості й усе, що існує у світі, нею володіє. Прогрес людства - це розвиток індивідуальної й суспільної свідомості.

Тому що інформація переміщається, їй властива певна енергія, а отже, і енергоємність. Розширення свідомості приводить до збільшення щільності інформації, тобто енергії в певному обсязі. Ніж сильніше стиск, ущільнення інформації-енергії, тим більше обсяг інформації має форма, тим вище рівень її свідомості (енергоємності). Така форма має можливість займати більше високий ієрархічний рівень серед інших. Чим вище рівень свідомості, тим складніше конфігурація форми й ширше її можливості прояву.

Розвиток свідомості відбувається по спіралі, закручуючись по годинній стрілці й розширюючись у часі. Припинення одержання формою інформації приводить до зупинки розвитку або смерті. В останньому випадку вступає в дію принцип протилежності й відбувається зворотний процес - віддача інформації, що нагромадилася в пам'яті конкретної форми, в інформаційне поле більше високого порядку, що здійснювало контроль і направлялася розвиток померлої форми. По деяких свідченнях таке явище відбувається в момент смерті людини, коли в його свідомості в мить проходять найголовніші події життя у зворотному порядку. Процес віддачі інформації можна відобразити у вигляді вихрового закручування, але спрямованого в протилежну сторону (проти вартовий стрілки). Процес віддачі інформації є суттю невиявленого миру й має таку сутність, з якої згодом формується форма її майбутнього життя, що насправді, є ідеєю наступного існування й подальшого розвитку форми й свідомості. Саме ідея є формою існування невиявленого миру. Її розвиток, як і віддача інформації, здійснюється закручуванням проти вартовий стрілки в з'єднанні з поступальним і циклічним рухом. У процесі формування ідеї досягнутий формою рівень свідомості перетворюється в певну якість майбутнього (наприклад, у людини - це спадкоємні риси характеру, хвороби, фізичні недоліки й т.п., в економіці - застаріла правова база нового господарського процесу або застарілий механізм реалізації прогресссивных змін у господарюванні). Тому від досягнутого рівня свідомості залежить рівень ідеї наступного розвитку у світі речей. Чим більше інформації зібрано й оброблено формою, тим більше прогресивної буде ідея наступного розвитку.

Сутність життя в органічній формі суть розвиток свідомості, а ціль життя в невиявленому світі - розвиток ідеї. Такий підхід підтверджується думкою Платона про існування двох мирів - миру ідей, у якому існують оригінали - ноумени, і миру речей - феноменів, тобто копій ноуменів. Він затверджував, що існування матерії побуждается присутністю в ній ідеї. Мир ідей, на думку Платона, є керуючою для миру речей системою, тому що в ньому створюється лише та форма, що задумана ідеєю. Кожна форма життя (індивідуальності) має свій певний напрямок розвитку, певну ідею. Напрямку розвитку різноманітних форм (спирали життя) перетинаються, поєднуються, зачіпають один одного, спонукуючи конкретні події. Народження нової форми відбувається при перетинанні напрямків розвитку декількох самостійних форм (наприклад, народження людини, виникнення ідеї, створення власної справи). Кожна форма життя перебуває в трьох станах: минуле, сьогодення й майбутнє, які взаємно зв'язані. Минулий досвід є джерелом народження подій у новому циклі розвитку. Сьогодення є крапкою трансформації минулого досвіду в наслідок (майбутній досвід), а майбутнє - наслідком трансформації минулого досвіду через надбання досвіду дійсного життя. При цьому сьогодення й майбутнє згодом стануть минулим. Циклічність розвитку передбачає, що в основі кожного наступного циклу лежить минулий досвід, що є фундаментом для нагромадження нового досвіду.

Дата добавления: 2014-10-15