Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Наслідки інфляції. Антиінфляційні заходи уряду




Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса

 

В короткостроковому періоді між рівнями інфляції та безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої Філіпса (рис. 3.2).

Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:

1) очікуваної інфляції (pе);

2) циклічного безробіття (u-u*);

3) шокових змін пропозиції (е).

 

Формула Філіпса p = pе – в(u – u*) + е

 

Інфляція = Очікувана інфляція – в Циклічне безробіття + Шоки пропозиції,

 

 

 


Рис. 3.2 Крива Філіпса

 

де в – це коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття.

в > 0 завжди. Чим вище безробіття, тим менший рівень інфляції.

Висновок: отже, державна політика повинна вибирати між двома крайнощами:

- або розкручують інфляцію і зменшують безробіття;

- або знижують інфляцію, але ціною підвищення безробіття.

 

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами. Зокрема непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грішми. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зі зростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податкові надходження, що дає змогу урядові усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція, яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу.

Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен новий стрибок цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження в нерухоме майно, а також золото, дорогоцінності, тощо. Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Одночасно окремі домогосподарства, що живуть на нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання номінальних доходів таких сімей може випереджати зростання цін, або вартість життя, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні й представлені потужними трудовими спілками можуть домогтися того, щоб їхня номінальна заробітна плата зростала темпом інфляції або навіть випереджала його. Керівництво фірм та інші отримувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.

Інфляція зменшує обсяг виробництва і рівень зайнятості у національній економіці. Припустимо, що спочатку обсяг видатків такий, що досягаються повна зайнятість і відносно стабільний рівень цін. Якщо в цій економіці розвивається інфляція витрат, то за наявного сукупного попиту купуватимуть менший реальний обсяг продукції. Отже, реальний обсяг виробництва зменшуватиметься, а рівень безробіття зростатиме. Щодо гіперінфляції. То вона справляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість. Загалом інфляція знижує стимули до трудової діяльності, бо підриває можливість нормальної реалізації зароблених грошей. Крім того, вона посилює диспропорції між виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції. Продаж сільськогосподарської продукції звужується, оскільки їх виробники очікують підвищення цін на промислову продукцію.

Відомі й інші несприятливі наслідки передбаченої інфляції. Наприклад, вона може спричиняти неефективний розподіл ресурсів, оскільки відносні ціни часто й несинхронно змінюються. Крім того, інфляція завдає багатьох незручностей населенню, зокрема індукує психологічні напруження і стреси.

Фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язувати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає суспільству значних втрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.

Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Коли інфляція сягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими. Знецінені в роки гіперінфляції заощадження у грошах здебільшого не відшкодовують їхнім власникам. Нуліфікація як метод боротьби з інфляцією – надзвичайний захід, до якого можна вдатися тільки за суспільних потрясінь (війн, революції, виникнення нових держав тощо).

У 80-ті роки деякі країни обрали метод індексації, щоб пристосуватися до негативних наслідків інфляції. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до інфляції. Індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищенні від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується. Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.

Як уже зазначалося, проблема інфляції, а відтак і антиінфляційної політики, є доволі дискусійною – як у наукових, так і в політичних колах. Одні економісти, зокрема монетаристи, вважають, що інфляція є виключно грошовим явищем. На їхню думку, для її подолання потрібно уповільнити темпи зростання пропозиції грошей у національній економіці. Для недопущення інфляції вони пропонують дотримуватися у монетарній політиці так званого грошового правила. Згідно з цим правилом, темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання, який для більшості розвинутих країн становить 3 – 5% за рік. Ці економісти не розмежовують заходів інфляційної політики, спрямованої на подолання різних видів інфляції, - інфляції попиту та інфляції пропозиції.

Інша група економістів вважає, що рецепти монетаристів є надмірно болісними для суспільства. Ця група пропонує політику доходів, яка передбачає, що учасники ринкового процесу впродовж певного періоду утримуються від підвищення цін на товари і послуги, а також на фактори виробництва.

Представники основного потоку макроекономіки виходять із того, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь, який умовно можна поділити на дві групи.

Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відліку часу.

Друга група заходів, які називаються антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулася, то для її подолання сьогодні здебільшого застосовують стримувальну макроекономічну політику тобто політику дезінфляції. Вона ґрунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Державні мужі, знижуючи за допомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит, зменшують обсяг національного виробництва, що супроводжується зростанням безробіття. У зв’язку з цим постає питання: яким обсягом річного реального ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень інфляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних втрат. Він показує відсоток річного реального ВВП, який потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на1%. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий проміжок. Існує декілька оцінок цього показника, але типова оцінка становить 5. Тобто для зниження інфляції на 1% необхідно пожертвувати 5% річного ВВП.

Величина коефіцієнта дезінфляційних втрат дає змогу судити про те, доцільне чи не доцільне подальше проведення антиінфляційної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно, слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів інфляції, віддаючи, наприклад, перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта свідчить про ефективність антиінфляційної політики і доцільність її продовження.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту. Конструктивну антиінфляційну монетарну політику може проводити лише не залежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Центральний банк володіє такими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він може визначити темпи приросту грошей у національній економіці.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.

Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки інфляцію попиту. Водночас є необхідною стратегія розвитку національної економіки, яка б захистила або принаймні помітно послабила руйнівні впливи зовнішніх збурень пропозиції, які індукують інфляцію витрат. Для недопущення інфляції пропозиції уряд має сприяти розвиткові освіти й науки, нагромадженню інтелектуального потенціалу суспільства і людського капіталу кожною особою, має фінансувати наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, здійснювати структурну перебудову національної економіки у напрямі зростання в ній частки продукції високотехнологічних галузей і виробництв. Це стримуватиме розвиток інфляційного процесу у разі сильних зовнішніх несприятливих шоків пропозиції.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами та послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробництва. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту. Всі перелічені заходи антиінфляційної стратегії стримують зростання загального рівня цін в країні у близькій і віддаленій перспективі.

 

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть причини циклічності.

2. Охарактеризуйте фазу пік.

3. Дайте характеристику фази спаду.

4. Основні завдання політики уряду під час фази дна.

5. Назвіть основні індикатори циклічних коливань.

6. Що являє собою «розрив ВВП»?

7. Що відбувається в економіці, якщо фактичний ВВП менший потенційного рівня ВВП?

8. Що таке безробіття?

9. Коли можна вважати людину безробітною?

10. Які категорії людей відносяться до економічно пасивного населення?

11. Що таке фрикційне безробіття?

12. Внаслідок чого виникає структурне безробіття?

13. Що таке циклічне безробіття?

14. Наслідки безробіття.

15. Сформулюйте закон Оукена.

16. Дайте різні визначення інфляції.

17. Назвіть основні причини інфляції.

18. Внаслідок чого виникає інфляція попиту?

19. Які причини породжують інфляцію витрат?

20. Що таке номінальна, що таке реальна відсоткова ставка? Їх взаємозв’язок.

21. Що таке збалансована і незбалансована інфляція?

22. Що таке очікувана інфляція?

23. Перечисліть інші види інфляції.

24. Що являє собою крива Філіпса?

25. Охарактеризуйте наслідки інфляції для різних категорій населення?

26. В чому суть антиінфляційної стратегії.

Тести:

1. Яке поняття з перерахованих нижче не відносять до фаз ділового циклу?

а) інфляція; б) рецесія; в) спад;

г) підйом; д) пожвавлення.

2. У період депресії найбільше скорочується:

а) витрата споживачів на купівлю ліків; б) рівень зарплати;

в) величина підприємницького прибутку;

г) державні закупки товарів та послуг.

3. Природне безробіття включає такі види безробіття:

а) циклічне + структурне; б) фрикційне + структурне;

в) фрикційне + циклічне; г) циклічне + фактичне.

4. Якщо людина втратила роботу у зв’язку зі зменшенням попиту на її професію, то виникає безробіття:

а) структурне; б) фрикційне;

в) природне; г) циклічне.

5. Матеріальною основою великих циклів є:

а) необхідність оновлення основного капіталу;

б) процеси, що відбуваються на грошовому ринку;

в) усі відповіді правильні;

г) необхідність зміни базових технологій і поколінь машин та оновлення об’єктів інфраструктури.

6. Якщо людина сподівається скоро одержати роботу, то вона належить до:

а) зайнятих; б) безробітних;

в) структурного; г) непрацюючих і не шукаючих роботу;

д) всі відповіді невірні.

7. Закон Оукена виражає кількісну залежність між:

а) зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття;

б) рівнем безробіття і темпами інфляції;

в) зміною обсягу національного виробництва і процентною ставкою;

г) фактичним і природним обсягами національного виробництва;

д) усі відповіді неправильні.

8. Джерелом інфляції пропозиції є:

а) збільшення видатків на споживання;

б) збільшення інвестиційних видатків;

в) зростання витрат на одиницю продукції;

г) збільшення сукупних видатків;

д) усі відповіді неправильні.

9. Стагфляція характеризується:

а) зростанням ціни споживчого кошика;

б) зростанням цін, скороченням виробництва і високим рівнем безробіття;

в) дефіцитом товарів і послуг; г) збільшенням грошової маси.

10. Відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП викликається безробіттям:

а) циклічним; б) природним;

в) структурним; г) фрикційним.

11. Крива Філіпса показує альтернативний зв’язок:

а) циклічного безробіття і інфляції;

б) темпів зростання інфляції і безробіття;

в) більшого безробіття і стабільності цін;

г) інфляції і зниження безробіття.

12. Якщо рівень інфляції знижується з 6 до 4 відсотків і нічого більше не змінюється, тоді, згідно з ефектом Фішера:

а) і номінальна, і реальна процентні ставки знизяться на 2%;

б) ні номінальна, ні реальна процентні ставки не зміняться;

в) номінальна процентна ставка знизиться на 2%, а реальна процентна ставка залишиться незмінною;

г) номінальна процентна ставка не зміниться, а реальна процентна ставка знизиться на 2%.

13. Темп інфляції в аналізованому році визначається таким чином:

а) б)

в) . г)




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-17; Просмотров: 1452; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.