Класифікація видів виробничого планування

Класифікація методів планування

Класифікаційна ознака	Метод планування
1. Вихідна позиція для розроблення плану	· ресурсний (від можливостей); · цільовий (за потребою)
2. Принципи визначення планового показника	· екстраполяційний (від досягнутого рівня); · інтерполяційний (від майбутнього кінцевого результату)
3. Спосіб розрахунку планового показника	· статистичний; · факторний; · нормативний; · економіко-математичний
4. Варіантність розроблення плану	· одноваріантний; · багатоваріантний
5. Форма подання планових розрахунків	· текстовий; · табличний; · графічний; · логіко-структурний (сітьовий)

У залежності від мети, періоду, змісту планування, а також за іншими класифікаційними ознаками виділяють такі різновиди планування (табл. 5.2):

Таблиця 5.2

Класифікаційна ознака	Вид планування
1. Мета планування	· стратегічне (цілі); · тактичне (засоби); · оперативне (шляхи реалізації)
2. Період планування	· довгострокове; · середньострокове; · короткострокове
3. Зміст планування	· продуктово-тематичне; · ресурсне; · календарне
4. Характер планування	· дискретне; · безперервне
5. Стабільність планового горизонту	· планування з постійним плановим горизонтом; · планування зі змінним плановим горизонтом
6. Рівень планування	· планування діяльності операційної системи в цілому; · планування діяльності окремого підрозділу; · планування діяльності окремого виконавця

У процесі стратегічного планування здійснюється визначення головних цілей підприємства та формування стратегії їх досягнення, формулювання ключових завдань розвитку, з’ясування потреб у ресурсах, необхідних для реалізації обраної стратегії, розподіл ресурсів за стратегічними напрямками. У ході тактичного планування визначаються засоби досягнення стратегічних цілей; тактичні плани, що розробляються на рівні операційної системи, включають рішення щодо річних обсягів виробництва продукції, матеріально-технічного забезпечення виробництва, рівня запасів та ступеню залучення субпідряду тощо. Основним призначенням оперативного планування є визначення конкретних шляхів реалізації тактичних планів; оперативні плани завжди мають вузьку спрямованість, розробляються з високим ступенем деталізації, характеризуються великим розмаїттям застосовуваних прийомів та методів.

Довгострокове планування має на меті розробку планів, що охоплюють відносно великі проміжки часу (до п’яти років, а інколи і більше); середньострокові плани, як правило, розробляються у розрахунку на один рік, хоча в залежності від специфіки виду діяльності фірми та її розмірів вони можуть охоплювати період від 6 до 18 місяців; короткострокове планування передбачає розробку планів, термін реалізації яких не перевищує одного року, при цьому найбільш розповсюдженими є плани на період від одного до десяти робочих днів.

Хоча одним з основних принципів планування є принцип безперервності, тим не менше на практиці достатньо часто застосовується дискретний підхід, згідно якого процес планування носить переривчастий характер. За для наочності розглянемо дискретне планування на такомуприкладі: перед плановим відділом підприємства поставлено завдання розробити план з виробництва продукції на наступний календарний рік з поквартальною розбивкою. Процес розробки плану буде розпочатим чітко у визначений термін (наприклад, у третьому кварталі поточного року). Завершиться він також у точно визначений термін (наприклад, наприкінці четвертого кварталу поточного року). І власне на цьому планова робота припиняється. Розроблений план буде мати директивний характер; він не буде переглядатися чи корегуватися жодним чином протягом періоду, на який розрахована його реалізація. Поновлення планового процесу відбудеться аж через рік, коли постане питання щодо розробки плану на наступний період. Графічна інтерпретація ситуації представлена на рис. 5.1.

Дискретне планування має свої переваги, і першу чергу це – економія на коштах, що їх потребує організація планової роботи у безперервному режимі. Але є і дуже великий мінус – якщо цей підхід буде застосовувати організація, що функціонує у турбулентному зовнішньому середовищі, то великим є ризик припинення її існування взагалі. І це цілком природно, оскільки динаміка зовнішніх змін достатньо швидко (можливо у четвертому кварталі, а може й раніше – у третьому чи другому, ба навіть у першому кварталі) перетворить розроблений план, за яким вже здійснює роботу операційна система, на красиву, але абсолютно нереалістичну конструкцію, яка не відповідає вимогам ситуації і яку лишається тільки відправити до сміттєвого кошика. А оскільки планову роботу за дискретним підходом буде поновлено лише для розробки плану на наступний період, весь залишок часу нинішнього року організація буде працювати не за планом, а просто навмання, що не є припустимим.

Безперервний підхід до організації процесу планування гарантує постійну наявність актуальних та реалістичних планів. При цьому безперервність аж ніяк не означає, що плановий процес триває день і ніч, не зупиняючись а ні на хвилину, а плановий відділ весь час видає все нові та найновіші плани, які відміняють усі попередні. Ні! Це абсолютно не так! Безперервність процесу планування передбачає дещо інше.

За для наочності розглянемо безперервне планування на такомуприкладі: перед плановим відділом підприємства поставлено завдання розробити план з виробництва продукції на наступний календарний рік з поквартальною розбивкою. Процес розробки плану буде розпочатим чітко у визначений термін (наприклад, у третьому кварталі поточного року).

Завершиться він також у чітко визначений термін (наприклад, наприкінці четвертого кварталу поточного року). План виробничої діяльності на наступний рік з розбивкою на I-й, II-й, III-й та IV-й квартали буде розроблений.

Але на цьому плановий процес не припиниться. Вже у середині першого кварталу буде розроблятися нова версія плану з дотриманням все того ж планового горизонту в 1 рік та з тією самою розбивкою по кварталах; але розроблюваний план буде охоплювати вже II-й, III-й та IV-й квартали року, що триває, уточнюючи попередній варіант плану, а також I-й квартал майбутнього календарного року. А у середині другого кварталу буде розроблятися третя версія плану з дотриманням все того ж планового горизонту в 1 рік та з розбивкою по кварталах; ця версія плану буде вже охоплювати III-й та IV-й квартали року, що триває, та I-й та II-й квартали майбутнього календарного року.

Таким чином плановий горизонт тривалістю у 1 рік весь час буде зберігатися, плавно зсуваючись весь час уперед. Саме це дало підстави назвати зазначений підхід ковзним плануванням. Організація буде працювати постійно керуючись актуальними та реалістичними планами, що враховують усі зміни, які відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі її функціонування, а плановий процес набуває дійсно безперервного характеру. Графічна інтерпретація ситуації представлена на рис. 5.2.

Постійність планового горизонту означає, що весь час здійснюється розробка планів на один і той самий за тривалістю період. Графічна ілюстрація планування з постійним плановим горизонтом, який складає у наведених вище прикладах один рік, представлена на рис. 5.1 та 5.2.

Планування зі змінним плановим горизонтом зорієнтоване на розробку планів кожен раз на різні проміжки часу. Найрозповсюдженішим випадком тут є залишкове планування, яке застосовується при плануванні комплексів робіт із чітко визначеними термінами завершення, тобто – при плануванні проектів. Залишкове планування є різновидом ковзного планування, але плановий горизонт тут є не постійним, а весь час скорочуваним (див. рис. 5.3).

Тактичний рівень планування операційної діяльності знаходить своє втілення в агрегованому плануванні. Агреговане планування перетворює загальні стратегічні плани та плани використання виробничих потужностей на річні плани виробництва (хоча, в залежності від тривалості виробничого циклу, плановий горизонт може коливатися від 6 до 18 місяців). Ці плани є більш детальними у порівнянні зі стратегічними і враховують чисельність робочої сили, кількість матеріальних запасів, обсяги попиту. У свою чергу, агреговані плани є основою для формування у подальшому ще більш детальніших планів – оперативних.

Агреговане планування являє собою процес формування збалансованої по ресурсах виробничої програми підприємства та її розподілу за окремими календарними періодами та за окремими структурними підрозділами операційної системи. Термін “агреговане” (чи “агрегатне” або ж “сукупне”), який застосовується до цього виду планових розрахунків, вказує на зведений характер планування виробничої програми.

Виробнича програма - розділ плану господарської діяльності і розвитку підприємства, в якому визначені обсяги виготовлення продукції. Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) являє собою конкретну сукупність завдань з обсягів виробництва продукції визначеної номенклатури і асортименту та належної якості на певний календарний період (як правило – на один рік).

Планування виробництва продукції, товарів і послуг повинно бути зорієнтованим на задоволення конкретних потреб покупців, замовників чи споживачів і бути тісно пов’язаним із розробкою загальної стратегії розвитку підприємства, проведенням маркетингових досліджень, проектуванням конкурентоспроможності продукції (послуг), організацією її виробництва і реалізації, а також з виконанням інших функцій та видів внутрішньогосподарської діяльності.

Виробнича програма організації визначає номенклатуру й обсяг випуску продукції в натуральному і вартісному виразі на черговий рік. Програма формується виходячи з перспективного плану виробництва продукції, розробленого відповідно до прийнятої стратегії розвитку організації (підприємства).

Спеціалізація організації (підприємства) на виробництві певних видів продукції і послуг, основні ринки збуту і споживачі визначаються в рамках перспективного планування. Уточнення потреби в продукції на плановий період, формування конкретної номенклатури продукції, установлення цін здійснюються в рамках річного планування.

Розробка виробничої програми підприємства в натуральному виразі включає:

· визначення номенклатури (склад продукції по її видах (найменуваннях)) і асортименту (сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками, зокрема за типорозмірами, потужністю, дизайном тощо) продукції;

· розрахунок обсягів виробництва окремих видів продукції у відповідних натуральних вимірювачах;

· розподіл обсягів виробництва по календарних періодах року (в річному плані);

· обґрунтування запланованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними та трудовими ресурсами.

Вартісними показниками виробничої програми є:

· обсяг товарної продукції – являє собою суму обсягів готових виробів, призначених для реалізації замовникам; своєму капітальному будівництву та непромисловим господарствам; напівфабрикатів власного виготовлення і продукції допоміжних і підсобних господарств, призначених для відпуску на сторону; робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зовнішніх і внутрішніх споживачів;

· обсяг валової продукції – включає обсяг товарної продукції, зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалів замовника;

· обсяг чистої продукції – являє собою обсяг товарної продукції, з вартості якої матеріальні та прирівнювані до них витрати;

· обсяг реалізованої продукції – визначається на основі обсягу товарної продукції з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів на кінець розрахункового періоду.

Процес формування виробничої програми представлено на рис. 5.4.

Розробка річного плану виробництва передбачає:

· визначення основної цілі операційної / виробничої діяльності підприємства та його окремих підрозділів на плановий період;

· визначення обсягів та термінів виробництва продукції, робіт та послуг із зазначенням конкретних кількісних та якісних показників по всій номенклатурі;

· розрахунок виробничої потужності підприємства, цехів та дільниць, що підтверджує її збалансованість з річними обсягами виробництва, рівновагу попиту та пропозиції;

· визначення потреби в ресурсах на виконання річної виробничої програми підприємства та його підрозділів, розрахунок балансу напівфабрикатів і комплектуючих;

· розподіл робіт по основних цехах – виконавцях замовлень, а також строках виготовлення та поставки продукції на ринок;

· вибір засобів та методів досягнення запланованих показників, розрахунок обсягів незавершеного виробництва, коефіцієнтів завантаження технологічного обладнання та виробничих площ;

· обґрунтування методів і форм організації виробництва запланованих товарів, робіт та послуг і контролю виконання планів виробництва і реалізації продукції.

Рис. 5.4. Процес формування виробничої програми підприємства

Запроектована і відображена у плані підприємства виробнича програма має бути економічно обґрунтованою. Це означає її узгодження (з огляду на можливість виконання) з необхідними виробничими потужностями підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Тому розробка програми повинна супроводжуватися розрахунками завантаження виробничого устаткування і площ. У разі потреби проектуються заходи щодо підвищення пропускної спроможності окремих цехів, приймаються рішення про виробничу кооперацію, або вносяться зміни в первісний варіант програми і відповідно коректується план збуту продукції.

Варто мати на увазі, що програма, як правило, повинна бути нижче виробничої потужності. Резервування виробничої потужності дозволяє забезпечити повне і своєчасне виконання зобов'язань по постачанню продукції при збоях у виробництві, оперативно збільшувати обсяг виробництва при сприятливій ринковій кон'юнктурі, швидко освоювати виробництво нової продукції.

В окремих випадках чинниками, що лімітують, можуть виявитися наявність кваліфікованих кадрів або обмеження можливого постачання окремих видів матеріалів, чи напівфабрикатів комплектуючих виробів. У цих випадках програма повинна бути перевірена на потребу в дефіцитних видах ресурсів.

Під оптимальною виробничою програмою розуміється програма, забезпечена збутом, найбільшою мірою відповідна структурі ресурсів організації й така, що забезпечує досягнення найкращих результатів за прийнятим критерієм. Як критерій оптимальності найчастіше застосовується максимум одержуваного прибутку; як обмежувальні умови - наявні виробничі ресурси: устаткування, робоча сила, матеріали. Мінімальний випуск виробів може визначатися укладеними контрактами на постачання продукції, максимальний - потребою ринку з урахуванням частки організації, що планується. Як орієнтир при встановленні мінімального випуску конкретного виду продукції доцільно використовувати критичний обсяг продажів - мінімально необхідний обсяг виробництва (продажів) виробу, що забезпечує його беззбитковість. Вибір критерію оптимальності й обмежувальних умов визначається конкретною виробничою ситуацією і задачами організації в плановому періоді.

Дата добавления: 2014-10-22