Соціально-управлінська технологія

З усього розмаїття соціальних відносин соціологія управління виокремлює як свою предметну галузь головним чином формальні й субординаційні відносини, не залишаючи без уваги й інші типи соціальних відносин, які можуть складатися в практиці управлінської діяльності.

У чому полягає своєрідність соціальних відносин, які виникають і розвиваються в системі управління?

Соціальні відносини в системі управління – це сукупність різноманітних зв’язків, що виникають між окремими особистостями, їхніми групами, спільнотами, а також усередині останніх у процесі вироблення, ухвалення й здійснення управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стійкості, динамізму й ефективності діяльності керованого соціального об’єкта.

1. У процесі функціонування системи управління як пріоритетні виділяються відносини залежності, влади, панування й підпорядкування.

У своєму прагненні до володіння якоюсь цінністю, наприклад, до дружби, кожен індивід вступає в сферу відносин залежно не тільки від своїх намірів і вчинків, але й від мотивів та дій іншого індивіда.

Соціальна залежність – це таке соціальне відношення, за якого один суб’єкт (індивід або група) не може зробити необхідні для нього соціальні дії, якщо й поки інший суб’єкт не зробить очікуваних від нього дій, що сприяють певній діяльності першого суб’єкта. У такому випадку дії другого суб’єкта будуть виступати та якості домінуючих, а першого – залежних.

Поняття домінування й залежності – відносні. У повсякденному житті нерідко зустрічаються ситуації, коли особистість або соціальна група щодо однієї мети або цінності є залежною від іншого індивіда або соціальної групи, а відносно іншої мети або цінності – домінуючої.

Наприклад, футболісти спортивного клубу залежать від керівництва цього клубу й тренера в розмірі винагороди, розподілу гравців на основних та запасних, у визначенні своїх ігрових амплуа (нападаючий, захисник і т. ін.), але й тренер, і керівництво спортклубу залежать від футболістів, від їхнього прагнення зіграти цікавіше, якісніше, ефективніше. Тут чітко простежуються відносини взаємозалежності.

2. У всіх сферах суспільства, особливо в політичній, широко поширені й мають важливе значення відносини влади, панування й підпорядкування.

Так, М. Вебер для розуміння розходження панування й влади наводить у приклад владу великого банку над тими, хто має потребу в кредиті, в умовах, коли банк займає монопольне становище на фінансовому ринку. Ця влада заснована на економічній силі.

Панування ж, у його розумінні, припускає не тільки принципову перевагу сили, яку можна використати для здійснення власної волі (як у випадку з економічною владою), але й можливість віддавати накази, неухильно прийняті до виконання.

Отже панування – це такі відносини між керуючим і керованим, за яких перший може нав’язувати свою волю шляхом зобов’язуючих наказів. Таке панування, доводив Вебер, не може бути лише наслідком володіння силою. Хоча він не заперечував ролі насильства як основи панування, але в той же час підкреслював, що одного насильства недостатньо для виникнення, справного й тривалого функціонування системи панування. Необхідна ще наявність певних цінностей, переконань, на яких ґрунтується слухняність керованих.

Соціальне управління як процес має циклічний, відносно замкнений харак­тер. Цей процес, взятий окремо, починається з постановки цілей, завдань і завершується виконанням цих завдань, досягненням певного результату. Таким чином, відбувається управлінський цикл, що становить каркас соціально-управлінської технології. Потім на основі інформації про результати (досягнення чи недосягнення мети) ставляться нові завдання, висувається нова мета. Один цикл замикається, починається новий.

Іншими словами, будь-яка соціально-управлінська технологія будується на основі управлінського циклу та являє собою своєрідну єдність формалізованих та неформалізованих дій. Стандартизована схема соціально-управлінської технології у загальних рисах може мати такий вигляд, як показано в Табл. 1.

Таблиця 3.1

Дата добавления: 2014-10-22