Соціально-управлінська технологія

І процедура – формування мети

Операції: діагноз, прогноз, формулювання кінцевої мети, стратегія дій, визначення конкретних завдань

II процедура – ухвалення рішення

Операції: виявлення проблемної ситуації, обґрунтування варіантів дій, вибір оптимального варіанта, затвердження рішення

III процедура – організація дії

Операції: розподіл завдань між виконавцями, ідеологічне забезпечення діяльності, координація та регулювання процесу виконання, контроль

IV процедура – аналіз результатів

Операції: зіставлення запланованих та досягнутих результатів, визначення нових проблемних ситуацій, попереднє формулювання нової мети

Зазначимо, що складовими соціального управління як системи є такі підсистеми: інформаційна; проектно-програмна; прогностична; планувальна; системно-організаційна підсистема опрацювання управлінських рішень; підсистема коригування і наступного відтворення управлінського циклу. Цей алгоритм пристосований до будь-якого виду чи типу соціального управління. Для того щоб управляти (керувати), треба мати інформацію про призначення, функції, стан можливостей соціальної системи. Маючи таку інформацію, керівна підсистема проектує, прогнозує, програмує, чітко планує її функціонування на конкретний проміжок часу з урахуванням реальних умов і можливостей. Щоб соціальна система діяла в заданій програмі, її ланкам має постійно подаватися команда (управлінські сигнали: рішення, накази, розпорядження). Щоб під час виконання команд запобігти різним відхиленням, потрібен постійний контроль за виконанням. В управлінському значенні контроль − це професійна послуга, яку керівник має надавати своїм підлеглим. Це порівняння того, що є, з тим, що має бути. Такий контроль є формою управлінської відповідальності, засобом запобігання втратам. Контроль і аналіз функціонування соціальної системи дають можливість оперативно коригувати її діяльність, нагромаджувати інформацію для нового проектування, програмування, прогнозування тощо.

Ефективність функціонування суспільних систем значною мірою визначається наявністю надійного соціального прогнозу, тобто визначення можливих станів об’єкта соціального управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і сьогодні. Такий прогноз характеризує найімовірніший стан соціального об’єкта у разі збереження існуючих тенденцій. Він може бути оперативним, коротко- та довготерміновим. У соціальному прогнозуванні використовуються переважно три методи: експертиза, екстраполяція, моделювання.

Для розуміння сутності, можливостей і перспектив соціального управління як сфери людської діяльності вкрай важливим (поряд з розглядом суспільних функцій) є дослідження його «внутрішніх» закономірностей, що породжуються діяльністю людини як суб’єкта соціального управління. Так, як і інші соціальні інститути, управління має свої «зведення» законів, норм, правил, професійних «таємниць», традицій, забобонів тощо.

Соціологічний аналіз сфери управління дає можливість виявити глибинні механізми управлінських і самоврядних процесів як суспільних явищ, виявити й обґрунтувати ефективність демократичних принципів і відносин між органами влади, управління та народом, забезпечити використання соціальних резервів, соціального потенціалу, соціальних технологій, інноваційних засобів організації соціального управління.

Змістовий модуль 4. Місце і роль комунікації в системі управління

4.1. Поняття соціальної комунікації та підходи до його визначення.

4.2. Роль комунікації в системі управління у різних наукових концепціях.

4.3. Типологія соціальних комунікацій.

4.4. Функціонування комунікацій в організації

Дата добавления: 2014-10-22