Інформаційний пакет за темою. Скарлатина — гостре інфекційне захворювання токсико-септичного характеру, що супроводжується загальною інтоксикацією (гарячка

СКАРЛАТИНА (SСАRLАТINА).

Скарлатина — гостре інфекційне захворювання токсико-септичного характеру, що супроводжується загальною інтоксикацією (гарячка, блювання, ураження нервової та серцево-судинної систем), ангіною, дрібнокрапчастим висипом на шкірі, розвитком ускладнень гнійно-септичного та алергічного генезу.

Етіологія. Збудником скарлатини є бета-гемолітичний стрептокок групи А, за типоспецифічним антигеном має понад 80серотипів. Скарлатина — це одна з форм стрептококової інфекції яка відрізняється проявами токсичного компоненту який обумовлений еритрогенним токсином Діка. Гемолітичний стрептокок виробляє такі токсини: еритрогенний токсин Діка (термолабільна фракція) та алерген (термостабільна фракція), а також гемолізин, стрептолізини, лейкоцидин, фібринолізин тощо. Усі серотипи гемолітичних стрептококів увторюють однаковий токсин, тому антитоксичний імунітет груповий, антибактеріальний імунітет типоспецифічний, але нестійкий.

Епідеміологія. Скарлатина частіше зустрічається в дітей 4-7 років. Діти 1-го року життя, як правило, на скарлатину хворіють рідко, вони не чутливі до еритрогенного токсину. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, а також на стрептококову ангіну.

Передача інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом (через слину, слиз із носогорла), а також контактно-побутовим через третіх осіб, білизну, речі, іграшки, якими користується хворий, та харчові продукти, особливо молоко. Сприйнятливість до інфекції достатньо висока, індекс контагіозності близько 40%. Вхідними воротами інфекції є зів і порожнина носогорла, збудник може проникнути також через уражену шкіру і слизові оболонки (екстрабукальна, ранова скарлатина)

Патогенез та патологічна анатомія. У розвитку скарлатини головне значення мають збудник захворювання, його токсини та алергени. Так звані 3 ланки (компоненти) патогенезу скарлатини (токсична, алергічна та септична) розроблені О.О.Колтипіним та його школою Характерний первинний афект — скарлатинозна ангіна (обумовлений інфекційним або септичним компонентом-безпосередньо самим стрептококом)- ураження мигдаликів, появи підщелепного, регіонарного лімфаденіту. Із первинного афекту в кров активно надходять токсини та алергени. Токсичні прояви (токсична ланка) пов'язані з еритрогенним токсином, який має тропізм до вегетативної, ендокринної, нервової та серцево-судинної систем і проявляється симптомами загальної інтоксикації - гарячка, блювання, висипом, ураженням центральної та вегетативної нервової системи, серцево-судинними розладами.

Скарлатинозний висип — це дрібнокрапчасте запалення дерми (розширення капілярів, периваскулярний набряк, некроз поверхневого шару епітелію). Наприкінці 1-го тижня починає з'являтися антитоксичний імунітет.

Із 2-го тижня розпад збудника змінює чутливість організму до білкових компонентів стрептокока, і розвивається інфекційна алергія: підвищення температури тіла, поява плямистого висипу, артралгія та різні ускладнення (лімфаденіт, нефрит, міокардит).

Клініка. Інкубаційний період скарлатини триває від 1 до 12 днів, у середньому 5—7 днів. Хвороба починається гостро підвищення температури тіла, лихоманкою. Відмічаються головний біль, загальна слабкість, болюче ковтання. Характерний вигляд хворого; злегка одутле обличчя, підщелепні лімфовузли збільшені, під час пальпації болючі. Під час огляду зіва виявляють яскраву гіперемію, відмежовану м'яким піднебінням, язичком та мигдаликами.

Уже в 1-й, рідше - 2-й день хвороби характерне висипання на шкірі: численні дрібнокрапчасті яскраво-червоні елементи, розташовані дуже близько один від одного, але вони не зливаються. Загальний фон шкіри рожевий. На обличчі хворого яскрава гіперемія щік, ділянка підборіддя та довкола рота виділяються значною блідістю без висипу (блідість носогубного трикутника). Висип найви­разніший у ділянці ліктьових згинів, на бокових поверхнях тулуба, внизу живота та пахвинних ділянках, шкірні складки "насичені", іноді з'являються петехіальні елементи симптом Пастіа-Кончаловського. Чітко виявляється білий дермографізм. Крім такого висипу при скарлатині буває міліарний висип з маленькими пухирцями, дрібноплямистий, геморагічний, у тяжких випадках дуже рясний, ціанотичного характеру. Типовою для скарлатини є також сухість шкіри та слизових оболонок рота, особливо в перші дні захворювання. Висип зберігається протягом 2—7 днів, зникає, не залишаючи сліду. Після зникнення висипу на шкірі (на 6—7-й день хво­роби) з'являється досить характерний, хоча й пізній, симптом скарлатини – лущення (на обличчі, шиї, тулубі – висівкоподібне, на підошвах та долонях – пластівчасте). Постійним симптомом скарлатини є ангіна(катаральна, фолікулярна, некротична та фібринозна). На слизовій оболонці м'якого піднебіння відмічається краплинна енантема. Язик вологий і вкритий товстим сірувато-білим нальотом. Із 3—4-го дня хвороби язик звільняється від нальоту і набуває яскраво-червоного кольору, на його кінчику можна бачити численні збільшені сосочки (малиновий язик). Цей симптом зберігається 1—2 тиж.

Ураження серцево-судинної системи характеризується тахікардією, глухістю тонів серця, підвищенням артеріального тиску, межі серця розширені. Печінка збільшена. Типовим для скарлатини є перебіг симпатикус-фази та вагус-фази, пов'язаний з ураженням токсином вегетативної нервової системи. У перші 3-—4 дні виявляється симпатикус-фаза: тахікардія, підвищення артеріального тиску, сухість шкіри, симптом Ашнера негативний, білий дермографізм повільно з'являється і швидко зникає, в крові спостерігається підвищення рівня цукру. З 5—6-го дня настає вагус-фаза: брадикардія, зниження артеріального тиску, пітливість, симптом Ашнера різко позитивний, білий дермографізм швидко з'являється і повільно зникає, рівень цукру в крові знижується. Картина крові характеризується нейтрофільним лейкоцитозом, підвищенням ШОЕ, з 4—6-го дня нерідко можна виявити еозинофілію (до 6—7%). За звичайного перебігу скарлатини гострий період триває 7—12 днів. Настає період одужання та відносного благополуччя з переходом у 2-й період ускладнень, багато з яких можна пояснити сенсибілізацією організму до стрептокока.

Класифікація. Виділяють типові і атипові форми скарлатини, за тяжкістю легку, середньої тяжкості і тяжку (токсична, септична і токсико-септична) форми.

Легка форма. Температура тіла до 38 °С, помірна інтоксикація, ангіна катаральна, незначний висип на шкірі. Клінічні симптоми тривають протягом 3—5 днів. Ускладнення з'являються рідко.

Середньотяжка форма розвивається гостро з повторним блюванням, гарячкою до 39—40 °С, головним болем, тахікардією, яскра­вим висипом на шкірі, енантемою, ангіною з жовто-білим нальотом у криптах. Токсикоз та гарячка виражені протягом 7—8 днів. Частими ускладненнями можуть бути нефрит, отит, лімфаденіт.

За тяжкої форми скарлатина може бути токсичною ( перевага токсичного компоненту): гострий початок із багаторазовим блюванням, гарячка до 40 °С і вище, потьмарена свідомість, можливі корчі, менінгеальні симптоми, тахікардія, яскравий рясний висип ціанотичного характеру. Склери очей насичені кров'ю, зіниці звужені, артеріальний тиск різко падає, межі серця розширені, тони значно приглушені. Можлива поява гострої серцево-судинної недостатності внаслідок токсичного пригнічення ЦНС і серцево-судинного апарату. Септична форма характеризується розвитком глибоких некрозів у зіві і некротичних процесів у носогорлі. Циркуляція стрептокока в крові дає вторинні септичні ускладнення: гнійний отит, мастоїдит, флегмони, артрити тощо. Температурна крива септичного Інтермітуючого характеру.

Атипові форми. Екстрафарингеальна (екстрабукальна) форма скарлатини (ранова, опікова, постопераційна) характеризується коротким інкубаційним періодом, відсутністю змін у зіві, висип передусім навколо вхідних воріт інфекції, контагіозність мінімальна.

Стерта (рудиментарна) форма проявляється катаральною ангіною і незначним висипом, який триває не більше ніж 1 день, ускладнень не буває. До атипових належать дуже форми з агравійованими симптомами: гіпертоксична та геморагічна. Захворювання розвивається дуже тяжко і бурхливо. Через 1—2 дні може настати смерть від гострої серцево-судинної недостатності та ураження центральної нервової, вегетативної та ендокринної систем. Типовий синдром скарлатини (висип та ангіна) в цих випадках може бути відсутнім.

У дітей раннього віку перебіг скарлатини має свої особливості: початковий токсичний синдром виражений слабо (температура суб­фебрильна, блювання не буває), висип незначний, шкіра бліда, лущення не спостерігається, ангіна катаральна, малиновий язик зустрічається не часто. Однак тяжкість захворювання пов'язана з ве­ликою кількістю септичних ускладнень, які з'являються після 6-го дня захворювання, і нерідко розвитком септичної форми вже з 1—2-го дня захворювання.

Ускладненнями скарлатини можуть бути лімфаденіт, отит, синусит, мастоїдит, нефрит, артрит, міокардит. Ускладнення алергічної природи виникають на 2-4-му тижні від початку хвороби, частіше в дітей старшого віку, гнійні на 2-му і на 4-му тижня частіше в дітей раннього віку.

Після скарлатини можуть бути рецидиви, які пов'язані з реінфекцією та суперінфекцією гемолітичним стрептококом нового типу. Частіше рецидиви виникають у дітей, які перебувають у скарлатинозному відділенні.

Діагностика. Наявність симптомів інтоксикації (гарячка, блювання, порушення загального стану), характер висипу (дрібнокрапчастий висип на рожевому тлі шкіри, характерний вигляд обличчя, "насиченість" шкірних складок, сухість шкіри, поява висипу протягом 1-ї доби, лущення), різко відмежована ангіна з нальотами на мигдаликах, збільшення регіонарних лімфовузлів, малиновий язик, лейкоцитоз із нсйтрофільозом є свідченням того, що це скарлатина. Підтверджують скарлатину знаходженням бета-гемолітичного стрептокока в бактеріологічних дослідженнях мазків з носогорла та мигдаликів.

Диференціальну діагностику слід проводити з такими захворюваннями, як краснуха, псевдотуберкульоз, скарлатиноподібний синдром при стафілококовій інфекції, кір, менінгококцемія, медикаментозні висипи, пітниця.

Для хворих на краснуху ангіна не характерна. Блідо-рожевий дрібний висип з'являється протягом 2—3-го дня хвороби, розташовується в носогубному трикутнику, на сідницях і стегнах, температура тіла підвищується незначно. Одна з найхарактерніших ознак краснухи — це збільшення потиличних і задньошийних лімфовузлів.

У хворих на псевдотуберкульоз висип дрібнокрапчастий, з'являється протягом 2—8-го дня хвороби, локалізується на тулубі довкола суглобів. У розпал хвороби відмічається також ураження суглобів (біль, обмеження руху), збільшення печінки та селезінки, диспептичні явища (нудота, блювання, біль у животі, рідкі випорожнення).

При стафілококовій інфекції зі скарлатиноподібним синдромом висип з'являється навколо гнійного вогнища (гнійний лімфаденіт, остеомієліт тощо) на 4—5-й день клінічних проявів хвороби, "насиченість" шкірних складок відсутня, немає ангіни, "малинового" язика.

Типовими для кору є наявність продромального періоду з катаральними явищами (риніт, кон'юнктивіт, ларинготрахеїт, бронхіт) та плямами Бєльськош—Філатова, що з'являються на 2—4-й день хвороби. Великий плямистий висип на незмінюваній шкірі з'являється на 4—5-й день хвороби в певній послідовності протягом З днів. Висип згодом темніє і з'являється пігментація (зберігається 1—1,5 тиле). У крові лейкопенія з лімфоцитозом.

Менінгококцемія розпочинається раптово: ознаки інтоксикації і через 4—6 год геморагічно-некротичний висип переважно на сідницях та стегнах.

Медикаментозні еритеми з'являються як ускладнення лікарської терапії. Висипка пятнисто-папульозна, нерідко має злитий характер, супроводжується сверблячкою. Може відмічатись набряклість шкіри та слизових оболонок (набряк Квінке). У крові відмічається еозинофілія.

Лікування. Госпіталізувати необхідно хворих з тяжкими та ускладненими формами незалежно від віку, хворих із дитячих закладів закритого типу. У стаціонарі палати необхідно заповнювати одномоментно (протягом 1—2 днів). Режим постільний, хворим признача­ють напіврідку їжу (слизуваті супи, рідкі каші, кефір, киселі тощо), їжа має бути вітамінізованою.

За всіх форм скарлатини призначають антибіотики, що сприяє швидкій санації від гемолітичного стрептокока, запобігає розвитку ускладнень, скорочує період виділення збудника, зменшує кількість та тяжкість алергічних проявів. Частіше призначають пеніцилін внут-рішньом'язово (від 100 000—150 000 до 200 000—300 000 ОД/кг маси тіла на добу) або феноксиметилпеніцилін перорально (50 мг/кг маси на добу), у разі алергії чи непереносимості пені­циліну та в домашніх умовах застосовують також еритроміцин, ампіокс, лінкоміцину гідрохлорид та ін.

Призначають дезінтоксикаційну терапію ентерально (легкі та середньотяжкі форми, при відсутності блювоти) та внутрішньовенно (реополіглюкін, фізіологічний розчин та 5% розчин глюкози з домішками вітамінно-енергетичних сумішей, серцево-судинних препаратів). Усім хворим призначають антигістамінні препарати (димедрол, фенкарол, лоратадин, еріус,піпольфен тощо), особливо в дітей з діатезом та алергічними порушеннями.

Лікування ускладнень проводять за їх видом і тяжкістю.

Специфічної профілактики скарлатини немає.

Профілактика. Неспецифічна профілактика включає раннє виявлення захворювання та ізоляцію хворих. Термін ізоляції хворих у стаціонарі не менше ніж 10 днів (повне клінічне видужання, відсутність ускладнень). У дитячий заклад дитину можна направити через 22 дні від початку хвороби.

Діти, які були в контакті з хворим, протягом 7 днів після контакту не відвідують дитячі заклади — карантин (до 2-го класу школи), коли хворого вилучено з осередку хвороби, та 17 днів, коли хворий залишається в осередку. Заключну та поточну дезінфекцію проводять під контролем лікаря, батьків чи медперсоналу.

Дата добавления: 2014-10-22