Псевдотуберкулез

Псевдотуберкульоз - гостре інфекційне захворювання, характеризується вираженим поліморфізмом клінічних проявів з переважанням токсико – алергічного синдрому, скарлатиноподібної висипки, ураженням шлунково – кишкового тракту, суглобів, печінки, зачасту рецидивующим, затяжним перебігом.

Етіологія. Збудником псевдотуберкульозу є грамнегативна паличка (Іегsіnіа рsеudotuberculosis). Особливістю збудника є його здатність до росту за низьких температур (1—4 °С). Виділяють 6 сероварів, але частіше зустрічаються І, III та IV серовари. Збуднику притаманні інвазивні властивості, завдяки чому він легко проникає крізь природні бар'єри.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є дикі і домашні тварини (60 видів ссавців та 29 типів птахів). Основний резервуар інфекції мишоподібні гризуни, які інфікують харчові продукти та воду та довгий час у них зберігаються.

Роль людини як джерела інфекції не встановлена. Інфікування відбувається харчовим шляхом (салат, фрукти, молочні продукти, вода тощо). Максимумом захворювання реєструється у лютому-березні (широке вживання овочів та фруктів, які зберігаються в овочесховищах, де вони інфікуються гризунами).

Патогенез. Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в кишечник через рот (фаза зараження) і відбувається його інвазія в слизові обо­лонки (ентеральна фаза), виникають запальні зміни в слизовій оболонці та її лімфатичному апараті (фаза регіонарної інфекції). Із лімфатичного апарату ШКТ ієрсинії та продукти їх життєдіяльності потрапляють у кров (фаза генералізації інфекції). У патогенезі хвороби важливе значення мають інфекційний, токсичний та алергічний компонент (висип, артралгії, нодозна еритема).

Особливістю Імунітету є дуже повільне накопичення специфічних антитіл (нерідко тільки після рецидивів), що зумовлюється не­достатнім антигенним подразненням. Імунітет достатньо стійкий, повторні захворювання зустрічаються рідко.

Клініка. Інкубаційний період 3—19 днів (у середньому 6—8 діб). Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 38—40"С. Клінічні прояви поліморфні: головний біль, біль у суглобах(артралгії, артрити), м'язах, млявість, порушення сну, незначні катаральні прояви, біль під час ковтання, іноді запаморочення, нудота, блювання, біль у животі. У деяких хворих з'являються пронос. Типовим є одутлість та гіперемія обличчя, гіперемія кон'юнктив та ін'єкція судин склер. Слизова оболонка ротової порожнини гіперемійована, набрякла, язик спочатку вкритий товстим сірувато-білим нальотом, з 3—-4-го набуває яскраво-червоного кольору з набряклими сосочками (малиновий язик). Збільшуються розміри печінки та селезінки. Типовим симптомом є дрібно-крапчастий висип на гіперемійованому фоні шкіри зі згущенням висипу у природніх складках та крупний висип навколо суглобів. Частіше уражуються променевозап'ясткові, міжфалангові, колінні та гомілково-стопні суглоби Обличчя, кисті та стопи гіперемійовані (рожево-синюшні) та набряклі (симптоми капюшона, рукавичок та шкарпеток). Іноді висип супроводжується свербежем шкіри. Висип зберігається подовж 3—7 діб (іноді кілька годин) з наступним лущенням - на 7—12-й день.

Характерне ураження ШКТ - апетит знижений, нудота, блювання, біль у животі, розлад випорожнень, виявляється позитивний симптом Падалки, мезаденит та апендицит. Часто збільшуються печінка та селезінка, відзначається жовтяниця шкіри та склер. З боку серцево-судинної системи відмічається брадикардія (рідше тахікардія), глухість серцевих тонів, іноді систолічний шум на верхівці серця, аритмія, артеріальний тиск знижений, виявляються на порушення ЕКГ.

Можливий біль у поперековій ділянці (позитивний симптом Пас-тернацького), зниження діурезу, альбумінурія, мікрогематурія, циліндрурія та піурія ("інфекційно-токсична нирка").

У крові лейкоцитоз із нейтрофільозом та ядерним зсувом уліво, еозинофілія та прискорена ШОЕ.

Класифікація. Розрізняють типові та атипові форми. Типова: скарлатиноподібна, абдомінальна, артралгічна, жовтянична, комбінована, генералізована (септична).

Скарлатиноподібна форма зустрічається найчастіше, характеризується інтоксикацією, скарлатиноподібним висипом, ураження ШКТ, незначним збільшенням печінки та селезінки, тривалою гарячкою.

Артралгічна форма. Ведучим симптомом є ураження суглобів по типу поліартриту (біль, набряклість суглобів, обмеження руху), тривала гарячка, інтоксикація, можуть бути ураження інших органів.

Абдомінальна форма характеризується клінічними проявами апен­дициту, мезаденіту, термінального ілеїту, панкреатиту, нудотою, блюванням, болем у животі, порушенням випорожнень, тривалою гарячкою.

Жовтянична форма характеризується ураженням печінки, жовтяничним забарвленням шкіри та склер, значною інтоксикацією, тривалою гарячкою, темною сечею, знебарвленим калом, білірубінемією, незначним підвищенням активності АлАТ та АсАТ у крові.

При генералізованій формі спостерігаються підвищення температури до 39—40 °С, тривала гарячка, екзантема, ураження ШКТ, суглобів, печінки, серцево-судинної системи, можливий розвиток менінгіту та менінгоенцефаліту і висів збудника зі спинномозкової рідини.

Іноді зустрічається тифоподібний та мононуклеозоподібний варіанти псевдотуберкульозу.

За тяжкістю типові форми бувають легкі, середньотяжкі і тяжкі.

Легкої форми: інтоксикація незначна, температура тіла 38—38,5 "С, незначний висип, збільшення печінки, легкий артрит.

Середньотяжка форма характеризується значною інтоксикацією, температура тіла вища ніж 38,5 °С, нудота, блювання, рясний висип, значні зміни з боку внутрішніх органів та систем.

Тяжка форма: значне підвищення температури тіла, постійна нудота, повторне блювання, запаморочення, дуже рясний висип, часто з геморагічним компонентом, симптоми ураження печінки, суглобів, ШКТ, серцево-судинної системи, в крові гіперлейкоцитоз, значний ядерний зсув уліво, висока ШОЕ.

Атипові форми: катаральна, стерта та субклінічна діагностуються в осередку інфекції, характеризується наявністю антитіл у сироватці.

Перебіг псевдотуберкульозу довготривалий (до 1—1,5 міс), можливі загострення та рецидиви (від одного до трьох). У таких випадках хвороба триває до 2—3 міс.

Діагностика і диференціальна діагностика. Діагностика псевдотуберкульозу основана на клінічних та лабораторних даних. Бактеріологічні дослідження: засів крові та змивів із ротогорла (на 1-му тижні), мокротиння, фекалій, сечі (протягом клінічних проявів хвороби) для виділення ієрсиній. Із серологічних методів використовують реакцію аглютинації, РСК, РПГА та РТГА. Кров досліджується на початку хвороби і на 2—3-му тижні. Діагностичним вважається титр 1:200 (за РПГА) та його зростання в динаміці хвороби.

Псевдотуберкульоз необхідно диференціювати зі скарлатиною, кором, ентеровірусною екзантемою, вірусним гепатитом В, сепсисом, тифоподібними захворюваннями. На відміну від скарлатини для псевдотуберкульозу типові тривала і хвилеподібна гарячка, відсутність регіонарного лімфаденіту, наявність застійної гіперемії кистей і стоп, жовтяниця, біль у животі, збільшення печінки та селезінки, поліартрит, можливий поліморфізм висипу.

Кір відрізняється від псевдотуберкульозу наявністю катаральних явищ з плямами Бєльського—Філатова, етапністю висипу плямисто-папульозного типу з наступною пігментацією, лейкопенією з лімфоцитозом у крові.

Жовтяничний варіант псевдотуберкульозу відрізняє від вірусного гепатиту В тривала гарячка з симптомами інтоксикації: висип на шкірі, тривалість інтоксикації та температури, лейкоцитоз з нейтрофільозом в крові, а також більш низькі показники АЛТ і АСТ порівня­но з вірусним гепатитом, для якого особливо типовим с синдром цитолізу.

При сепсисі гарячка має значні коливання протягом доби, вира­жене потовиділення, висип частіше геморагічний або алергічний, перебіг хвороби ациклічний.

При ентеровірусних захворюваннях висип часто поєднується з катаральними явищами та герпетичним висипом на слизовій оболонці ротогорла, відмічаються значний біль у м'язах та за ходом нервів, головний біль і менінгеальні ознаки, зміни в крові практично відсутні.

Лікування. Рекомендується постільний режим до 1—4 тиж (до нормалізації температури та зникнення симптомів інтоксикації). Повноцінна дієта з відповідним обмеженням деяких продуктів при ураженні печінки та травного тракту.

Етіотропна терапія. Збудник найбільш чутливий до левоміцетину, гентаміцину сульфату, тетрацикліну та канаміцину, фторхінолонів. Курс терміном від 7 до 14 днів. Патогенетична -дезінтоксикаційна терапія: внутрішньовенне уведення глюкозо-сольових розчинів, глюкокортикоїдів. Посиндромна терапія: при поліартриті – нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, диклофінак, вольтарен, ібупрофен), при ураженні серцево-судинної системи — корглюкон, кордіамін, геморагічному синдромі — гепарин, амінокапронова кислота. Для стимуляції імуногенезу - метилурацил, пентоксил, аскорбінову кислоту, полівітаміни

Профілактика. важливим є боротьба з гризунами, належне збереження овочів, фруктів та інших продуктів харчування, а також на їх виготовлення та реалізація. В осередку інфекції забезпечують спостереження протягом 3 тиж, забороняється вживання сирих овочів без термічної обробки. У контактних проводять бактеріологічне дослідження фекалій.

Специфічну профілактику не розроблено.

Лабораторна діагностика:

1. Клінічний аналіз крові (при бактеріальних інфекціях- лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули крові вліво, прискорене ШОЕ; Звернути увагу на еозинофілію. При вірусних – лейкопенія, лимфоцитоз).

2. Бак. дослідження мазків зі слизових оболонок зіву, нашарувань на мигдаликах, носових ходів.

3. Бактеріологічні дослідження(для діагностики псевдотуберкульозу): засів крові та змивів із ротогорла (на 1-му тижні), мокротиння, фекалій, сечі (протягом клінічних проявів хвороби) для виділення ієрсиній.

4. Серологічні методи: використовують реакцію аглютинації (РА), РСК, РПГА та РТГА. Кров досліджується на початку хвороби і на 2- 3-му тижні. Діагностичним вважається титр 1:200 (за РПГА) та його зростання в динаміці хвороби. Особливо достименним для встановлення діагнозу вважається визначення антитіл класу IgM в реакції ІФА.

Змістовий модуль 12.

Дата добавления: 2014-10-22