Сутність економічної безпеки як фактору досягнення конкурентних переваг

Виділення конкурентних переваг як системи певних властивостей передбачає наявність відповідних ознак, які повинні відповідати цілям дослідження, тож вони мають суб'єктивний характер. Передумовами та основою створення і розвитку конкурентних переваг на підприємстві є детермінуючі фактори як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Факторами конкурентних переваг вважають певні умови їх формування, підтримки, збереження, необхідні для реалізації процесів розвитку підприємства. У залежності від конкретних параметрів таких факторів підприємство може мати або сприятливі, або несприятливі умови виробництва для створення і підтримки конкурентної переваги [134, с. 91].

Кожне підприємство вивчає ті сторони навколишнього середовища, з якими йому доводиться працювати, тобто воно само бере участь у створенні власного зовнішнього середовища і може здійснювати певні управлінські впливи на елементи найближчого оточення [66, с. 60;123, с. 348 – 349].

При вертикальній структуризації економіки з функціональної точки зору виділяють макро-, мезо- і мікрорівні та внутрішнє середовище підприємства (рис.).

Отже, на макрорівні формується сукупність міжнародних, правових, демографічних, економічних, природно-географічних, науково-технічних, технологічних, політичних і соціокультурних факторів. Слід зазначити, що такі фактори не мають значного впливу на конкретне підприємство, а носять непрямий характер впливу.

Але зауважимо, що держава у процесах формування і розвитку конкурентних переваг промислових підприємств відіграє не останню роль, а має значний вплив на підвищення національної конкурентоспроможності.

Господарські галузі, виробничі комплекси і регіони взаємодіють на мезорівні, дані чинники також не мають прямого впливу на діяльність підприємства, серед них слід розглядати такі параметри: капіталоємність галузі; питому оплату праці в галузі;продуктивність праці в галузі; наукоємність і технічний рівень галузевої продукції; сукупність знань і наукових досліджень галузі, які необхідні для самостійного освоєння продукції та її відтворення; ступінь експортної орієнтації або імпортної залежності галузі;обсяг технологічних заділів для реалізації наукових і проектно-конструкторських розробок в галузі; ступінь відповідності рівня загальному рівню розвитку національного господарства; ступінь відповідності рівня розвитку галузі динаміці цін на продукцію; експансії галузі (ступінь використання її продукції в різних галузях господарств).

Рис. Фактори формування та розвитку конкурентних переваг підприємства

Серед галузей інфраструктури відносять наступні: ринкова інфраструктура, навколишнє природне середовище, наука і освіта, охорона здоров’я, культура, торгівля, будівництво, харчування, транспорт і зв'язок, пригороднє сільське господарство, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, промисловість. На мезорівні окремі фактори можуть слугувати передумовою формування ексклюзивних конкурентних переваг підприємства [134, с. 98]:

історична обумовленість геополітичної ролі, яку той чи інший регіон відіграє в суспільному розподілі праці;

територіальне розміщення і характер ресурсів, якими володіє певний регіон;

рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури регіону, в якому веде свою діяльність фірма;

принципи управління економічною діяльністю владними регіональними структурами;

структурна особливість економічної діяльності країни.

Елементи, що мають пряме відношення до підприємства складають його мікросередовище, а також до нього належать можливості, які забезпечують обслуговування клієнтури: постачальників, споживачів, конкурентів і контактної аудиторії, тобто певних груп, що виявляють реальний або потенційний інтерес до продукції та підприємства загалом і впливають на його спроможність досягати поставлених цілей [11, с. 494].

Тож через конкуруючі організації на міжгалузевому й світовому ринках проявляється економічне навколишнє середовище. Щодо політичних факторів на місцевому рівні, то вони відіграють таку ж роль, як і на державному чи світовому рівнях. Усе це значно ускладнює дослідження зовнішнього середовища, тому що його вплив на підприємство у певний момент часу розглядається не як комплекс впливів його складових одночасно, а як комплекс впливів окремо кожного рівня, елементи якого мають властивість взаємопроникнення. Фактори можуть переходити з одного ієрархічного рівня на інший, знаходитися одночасно на обох рівнях, впливати один на одного не тільки всередині кожної множини, але й між множинами, і бути носіями різної за силою впливу на підприємство інформації [86].

М. Портер до головних факторів прямого впливу на створення конкурентних переваг підприємства відносить фактори класичної моделі конкурентного середовища (ринкова влада постачальників,ринкова влада покупців, наявність конкуренції в галузі, загроза появи нових конкурентів, загроза появи товарів-замінників). Дані фактори визначають ціни, витрати, розміри капіталовкладень у виробництво й збут продукції і, в кінцевому рахунку, прибутковість виробничо-господарської діяльності,та необхідно відмітити, що їх значення і сила впливу змінюється відносно ринку, на якому веде свою діяльність певне підприємство.

В. С. Пономаренко за необхідність вважає виділення факторів зовнішнього середовища в залежності від інформаційної ознаки (директивна й індикативна інформація), такий поділ він обґрунтував невизначеністю і динамічністю зовнішнього середовища та умовами трансформаційної економіки України. Тож такий поділ чинників описує елементи зовнішнього середовища, які являються носіями інформації першої групи, визначають надсередовище, а рівноправне середовище створюють елементи другої групи. Інформація підприємства яка одержується, як правило, у вигляді законів і законодавчих актів, юридичних документів, які видаються державними органами управління і являються обов’язковими до виконання носить директивний характер. Щодо індикативної інформації, то її можна одержати за допомогою проведення маркетингового аналізу конкурентного середовища підприємства. Необхідно зауважити, що чинники макрорівня та мезорівні одночасно можуть виступати елементами (факторами) як надсередовища, так і рівноправного середовища підприємства [86].

Потенціалом, яке підприємство використовує для створення, збереження і розвитку своїх конкурентних переваг слугує саме його внутрішнє середовище.У вітчизняній і закордонній економічній літературі його дослідженню й приділяється найбільша увага. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі зазначають, що параметри внутрішнього середовища (мета, структура, задачі, технологія, персонал) ніколи не можуть розглядатися незалежно один від одного, а повинні вивчатися в сукупності,адже зміни кожного з них будуть деякою мірою впливати на всі інші. Отже, оскільки аналіз внутрішнього середовища підприємства характеризується своєю складністю та об’ємністю, то його необхідно проводити системно і комплексно, що в свою чергу, дозволить виявити зміни не лише окремих елементів, але і їхній взаємний вплив. Найбільш важливим для забезпечення міцних конкурентних позицій підприємства представляється управління його внутрішнім середовищем, оскільки воно слугує саме тією сферою, яка піддається найбільш активному та специфічному регулюванню з боку самого підприємства, а також дає можливість створювати найбільш стійкі та ексклюзивні конкурентні переваги на ринку.

У сучасних умовах господарювання при аналізі внутрішніх факторів формування і розвитку конкурентних переваг необхідно приділити особливу увагу дослідженню економічної безпеки підприємства.

Таким чином найважливішими завданнями сучасного розвитку національної економіки є пошук шляхів достовірного та обґрунтованого діагностування проблем ефективної роботи та економічної стійкості підприємств, виявлення, систематизація та оцінювання наявних та потенційних загроз та ризиків підприємства, а також визначення систем менеджменту та маркетингу підприємства, а також його функцій із забезпечення економічної безпеки господарської діяльності.

В Україні категорія «економічна безпека» та її функціональні і структурні компоненти, зокрема за рівнями ієрархії управління почали вивчатися відносно недавно – з початку 90-х років минулого століття, що можливо пов'язано із здобуттям Україною незалежності, становлення національних, зокрема економічних інтересів та формуванням державності.

У результаті вивчення та систематизації наявних у літературних джерелах визначень поняття економічної безпеки підприємства автором згруповано їх за змістом та суттю, що вкладаються в даний термін (додаток Б).

Проаналізувавши існуючі погляди на поняття економічної безпеки підприємства, доцільно запропонувати визначення, що чітко й у той же час найбільш повно відображало б її суть у рамках дослідження.

Таким чином, ми пропонуємо визначити економічну безпеку, як фактор досягнення конкурентних переваг, який забезпечує конкурентоспроможність підприємства і його продукції на ринку та одночасно гарантує найбільш ефективне використання наявних ресурсів та потенціалу, а також можливість протидіяти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Загалом економічну безпеку підприємства можна вивчати як складну динамічну систему, за допомогою якої досягається стійке функціонування і розвиток підприємства в довгостроковому періоді за допомогою постійної та своєчасної мобілізації і найбільш раціонального використання фінансових, трудових, техніко-технологічних та інших ресурсів підприємства в умовах дії внутрішніх і зовнішніх загроз. Конкретний інтерес становить поділ факторів, які позитивно і негативно впливають на фінансово-економічні результати діяльності підприємства. До них відносять загрози функціонування підприємства, що визначаються сукупністю певних характеристик, умов, процесів, чинників, які перешкоджають реалізації виробничих та економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності, або створюють небезпеку для них (рис.).

Рис. Взаємозв’язок між стратегічними цілями підприємства та забезпеченням економічної безпеки

Отже, зміст економічної безпеки розкривається через забезпечення реалізації стратегічних інтересів підприємства на основі використання можливостей внутрішнього середовища із застосуванням продуктивної взаємодії з суб’єктами зовнішнього середовища.

Узагальнюючи вище сказане, автор робить висновок, що систему економічної безпеки підприємства можна визначити як взаємозв’язану сукупність спеціальних структур, засобів, методів і заходів, які забезпечують безпеку бізнесу від внутрішніх і зовнішніх загроз. У цьому контексті систему можна охарактеризувати комплексом управлінських, страхових, правових, економічних, охоронних, режимних, судово-правових та інших заходів із захисту бізнесу від незаконних посягань, мінімізації або уникнення матеріальних та інших втрат.

Дата добавления: 2014-10-23