Спілкування і комунікація. Функції спілкування

План

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування

2. Поняття ділового спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування

3. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування. Ґендерні аспекти спілкування

4. Невербальні компоненти спілкування

Література

Основна

1. Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація [Текст]: підручник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарьова – К.: Центр навч. літ. – 472 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст]: підручник /
Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – 344 с. – (Альма-матер).

3. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст]: навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»).

4. Хміль Ф. І. Ділове спілкування [Текст]: навч. посіб. / Ф. І. Хміль – К.: Академвидав, 2004. – 278 с. – (Серія «Альма-матер»).

Життя і діяльність людини неможливі без спілкування, оскільки воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Процес спілкування значною мірою визначає добробут, ефективність дій людей. Так, напр., фахівці в галузі створення та впровадження нової техніки вважають, що сама технічна ідея лише на 20% забезпечує успіх нової розробки; 80% залежить від спілкування: слід донести нову ідею до спеціалістів, переконати, що вона є новою та ефективною, одержати дозвіл на апробацію, знайти охочих узяти участь у впровадженні, «проштовхнути» в реалізацію, використовуючи рекламу та інші засоби.

Часто в побутовому мовленні, а іноді в науковій літературі, спілкування ототожнюють з комунікацією, однак поняття різняться значенням. Поняття «спілкування» є більш загальним, «комунікація» – конкретним, що позначає лише один з типів спілкування.

Спілкування – сукупність зв’язків і взаємодій людей, суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

Це комплексне поняття, що охоплює всі можливі типи процесів взаємозв’язку й взаємодії людей: інформаційний (обмін інформацією), інтерактивний (зв’язки і вплив учасників) та перцептивний (сприйняття органами чуття).

Структура спілкування відтворена у схемі 1.

Спілкування – одна з необхідних умов формування й розвитку суспільства та особистості. Комунікація ж, як правило, пов’язана лише з інформаційним зв’язком.

Комунікація – смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування.

У сучасній лінгвістиці комунікацію розглядають як спілкування, обмін думками, даними, ідеями тощо, тобто як специфічну форму взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності. У широкому розумінні слова, вважає сучасний німецький лінгвіст Е. Гроссе, «комунікація є акцією спілкування за допомогою знаків (мовних і немовних), що слугує меті передавання інформації незалежно від способу та намірів». Термін «комунікація» можна вживати синонімом терміна «спілкування» для наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні.

Спілкування в сучасному інформаційно насиченому суспільстві виконує такі функції:

· контактну – встановлення атмосфери обопільної готовності передавати й сприймати повідомлення та підтримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування;

· інформаційну – обмін інформацією, описами, запитаннями та відповідями;

· спонукальну – заохочення партнера, аудиторії або ж самого себе до виконання певних фізичних, фізіологічних, інтелектуальних, духовних та ін. дій;

· координаційну – взаємне орієнтування й узгодження дій учасників щодо їх спільної діяльності;

· пізнавальну – адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлень, а також взаємне розуміння намірів, установок, переживань, станів один одного;

· емотивну – «обмін» емоціями, збудження в партнера, аудиторії певних переживань, психічних станів;

· налагодження стосунків – усвідомлення й фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків;

· впливову – спрямування на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера; намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оцінних критеріїв.

У процесі спілкування ці функції тісно взаємодіють; може переважати також одна або декілька.

Функції комунікації визначають її роль у суспільстві:

1. Комунікація як міжособистісний (соціальний) процес і вид соціальної діяльності є одним з найважливіших чинників формування суспільства. У ньому вона виконує «цементуючу» роль.

2. Комунікація – найважливіший «механізм» формування індивіда як соціалізованої особистості, пов’язаної з конкретним етносом, його культурою, історією, психологією тощо, тобто специфікою світосприйняття, світобачення.

3. Комунікація загалом сформувала людину як вид homo sapiens (мисляча людина), виокремила його зі світу тварин, «прив’язавши» засобами референції (повідомлення), тобто виділення, позначення всього того, що її оточує, саме «до цього світу», зорієнтувала в ньому, сприяла розвитку як одного з найважливіших центрів сприйняття та осмислення світу.

4. Комунікація є засобом корекції соціального вияву індивіда або групи.

5. Комунікація забезпечує існування соціальної пам’яті, зберігання й передавання інформації між генераціями і в межах однієї генерації.

6. Комунікація сприяє синхронізації життя суспільства в часі й просторі.

Отже, поняття «спілкування» та «комунікація» не тотожні. Охоплюючи перцептивну, інтерактивну і комунікативну складові, комунікація постає найважливішим чинником соціальної організації суспільства, неуникною складовою щоденного життя кожної людини.

Дата добавления: 2014-10-23