Форма договору зберігання

Частина і ст. 937 ЦК підтверджує чинність загальних правил щодо форми правочинів та встановлює спеціальні правила щодо форми договору зберігання. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених ст. 208 Кодексу. У письмовій формі належить вчиняти правочини, у тому числі зі зберігання, між юридичними особами; між фізичною та юридичною особою (крім тих, які можна вчиняти усно за правилами ст. 206 ЦК); фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму (крім правочинів, які можна вчиняти усно); інші правочини, щодо яких законом встановлено письмову форму.

У ч. 1 ст. 937 ЦК міститься спеціальне застереження про те, що договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений також у письмовій формі, незалежно від вартості речі. Дана норма не визначає суб'єктного складу таких зберігачів. Тому її необхідно тлумачити в контексті змісту ч. 2 ст. 936 ЦК, якою право укладати консенсуальні договори зберігання надається лише професійним зберігачам. Однак все-таки існує певна неузгодженість у цій частині правових норм, адже конструкція ч. 2 ст. 937 ЦК дає підстави і для розширеного тлумачення кола зберігачів. Аби уникнути двозначності, будемо вважати, що правило про обов'язковість письмової форми договору зберігання з обов'язком прийняти річ на зберігання у майбутньому стосується лише професійних зберігачів, передбачених ч. 2 ст. 936 ЦК.

Стаття 937 ЦК України не вимагає в усіх випадках, коли обов'язковою є письмова форма, укладати договори зберігання у вигляді єдиного письмового документа, підписуваного сторонами. Форму можна вважати дотриманою й тоді, коли прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Дане правило стосується не лише договору зберігання. Воно ґрунтується на загальних положеннях інституту про правочини, адже за ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Однак, на відміну від ст. 207 ЦК, де перелічуються лише засоби зв'язку, за допомогою яких забезпечується письмове чи прирівнюване до письмового оформлення різних видів договорів, у ст. 937 ЦК наведено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт їх укладання. Одержання поклажодавцем від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа є належним доказом укладення договору, а отже - достатньою гарантією для захисту прав сторін від імовірних порушень. Отже, письмова форма договору має вважатися дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог ст. 207 Кодексу, а також, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Частина 2 ст. 937 установлює виняток із правил оформлення зберігання у разі надзвичайних ситуацій. Так, необов'язковим є дотримання вищенаведених вимог до форми договору у разі пожежі, повені, раптової хвороби тощо. Цей факт можуть підтверджувати свідчення свідків. Тут необхідно враховувати, що у вищенаведеній статті наводиться лише орієнтовний перелік надзвичайних обставин.

У ЦК України (ч. 3 ст. 937) міститься норма, яка дає можливість підтверджувати прийняття речі на зберігання шляхом видачі поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або відповідним цьому виду зберігання актом. Один із таких випадків мав би бути передбачений ст. 936 ЦК України, яка визначає особливості зберігання речей у гардеробі організацій. Такими особливостями є, по-перше, законодавче визнання зберігачем організації, до гардеробу якої здано річ; по-друге, те, що положення цієї статті поширюється лише на відносини щодо зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально призначених для цього, в закладах охорони здоров'я та в інших закладах. На жаль, у ст. 973 ЦК не йдеться про оформлення зберігання таких речей. Тому можна лише припускати, що тут мають застосовуватися наведені вище положення ч. 3 ст. 937 ЦК.

Певні особливості має порядок укладення договору зберігання товарів, переміщуваних через митну територію України, який залежить від виду зберігальних складів.

Так, відповідно до ст. 99 МК України, товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари до моменту завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання. При цьому відносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари на складі, визначаються договором зберігання (ст. 102 МК). Для такого розміщення митному органу подаються лише документи, що дають змогу ідентифікувати ці товари та підтверджують законні підстави їх перебування в особи, яка бажає користуватися послугами складу (ст. 103 МК). Однак у МК України не розкриваються зміст договору зберігання, його форма та процедура укладення. Тому цілком логічно припустити, що в цій частині на договір зберігання товарів на складах тимчасового зберігання можуть поширюватися загальні положення цивільного законодавства.

Дещо інакше здійснюється зберігання товарів (транспортних засобів) на складах митних органів. Насамперед необхідно відзначити, що товари на митних складах поділяються на такі, які зберігаються виключно на складах митних органів, та інші, для яких таке зберігання не є обов'язковим. Однак, як свідчить аналіз статей 166-171 глави 24 "Зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів" МК України, в них взагалі не передбачено порядок оформлення зберігання товарів. Тому можна вважати, що воно може здійснюватися в різноманітних формах, установлених ЦК України, у тому числі шляхом складання акта приймання товару на зберігання, видачі поклажодавцеві відповідної квитанції. Однак така невизначеність в оформленні зберігання товарів на складах митних органів є правовою прогалиною, яка знижує ефективність правового механізму митного зберігання.

Дата добавления: 2014-10-23