Строк зберігання

У ст. 937 ЦК не встановлюються ні мінімальні, ні максимальні терміни зберігання речі. Сторонам надається право визначати їх за взаємною згодою без обмежень тривалості.

Строк виконання зобов'язань у договорі може визначатися календарною датою, в одиницях часу (дні, тижні, місяці) або пов'язуватися з настанням певних подій. Розрізняють результативний (до якого має бути виконано зобов'язання) і початковий (від якого має бути виконано зобов'язання) строк. Його може бути встановлено в календарних одиницях часу. Договір зберігання може передбачати, що товар приймається на зберігання через певну кількість днів від часу оплати цієї послуги і зберігатиметься певну кількість днів, місяців. Це означає, що сторони зазначають подію, від моменту настання якої має бути виконане зобов'язання за обумовлений період.

Договір зберігання, звичайно, є строковим, оскільки зберігальний обов'язок зберігача завжди обмежений в часі. Однак сам по собі факт строковості того чи того договору ще не робить строк його істотною умовою з огляду на те, що саме закон може визначати або строк дії договору, або механізм її припинення. Так, відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК, якщо строк зберігання в договорі не встановлено і не може бути встановлено виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до висування поклажодавцем вимоги про її повернення. Невиконання цієї вимоги має розглядатися як порушення умов договору та підстава для застосування відповідних санкцій.

Стаття 530 ЦК України встановлює, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлено або визначено моментом висування вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник має виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня висування вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк зберігання може бути обумовлений в окремих випадках характером зберігання, наприклад, у камерах схову, гардеробах, які за правилами своєї діяльності не можуть зберігати речі тривалий час. Проте у будь-якому разі невизначеність в договорі строку зберігання не є такою істотною умовою, за якою договір можуть визнати неукладеним.

Поклажодавець може бути не готовий негайно виконати вимогу зберігача забрати поклажу. У ЦК закладено механізм вирішення цієї правової ситуації. Так, у ст. 530 ЦК України передбачається: якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлено або визначено моментом висування вимоги, кредитор має право вимагати виконання у будь-який час. При цьому боржник має виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня висування вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Такий семиденний термін прийнято вважати пільговим, оскільки він дає боржнику можливість вжити заходів для виконання вимоги кредитора. Отже, якщо сторони у договорі прямо не встановлять термін виконання зобов'язання, його можна встановити у порядку, визначеному законом.

Частина 3 ст. 938 ЦК містить механізм повернення поклажі в тих випадках, коли строк зберігання речі визначено моментом висування поклажодавцем відповідної вимоги. У такому разі зберігач має право по завершенні звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати річ у розумний строк. Логічно, що, в свою чергу, поклажодавець зобов'язаний виконати цю вимогу. У наведеній статті законодавець не розкриває зміст поняття "розумний строк". Його тривалість може залежати від багатьох обставин, зокрема від об'єму поклажі, її властивостей. Однак, у будь-яму разі він не має перевищувати 7 днів, передбачених ст. 530 ЦК.

Строк виконання окремих видів договору зберігання може регулюватися спеціальними актами законодавства.

Так, за ст. 27 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з умов договору, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до висування поклажодавцем вимоги про його повернення.

Строк тимчасового митного зберігання товарів і транспортних засобів на складі тимчасового зберігання не може перевищувати трьох місяців, якщо менші строки не встановлено Кабінетом Міністрів. Цей строк за заявою декларанта може бути подовжений, але не більш ніж на один місяць (ст. 108 МК).

Спеціальні строки зберігання та правові наслідки невиконання сторонами умов про строки визначають також КТМ України (ст. 167), Статут залізниць України (ст. 51) та інші акти законодавства України.

Зміст основних прав та обов'язків сторін за договором зберігання.

За загальним правилом, зберігач має право прийняти на зберігання майно, але у деяких випадках він зобов'язаний це зробити. Так, зобов'язані приймати на зберігання майно громадян камери схову транспортних організацій, гардероби підприємств та установ згідно з їх правилами внутрішнього розпорядку. В ст. 940 ЦК України прямо передбачається, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання.

Обов'язок професійного зберігача прийняти річ на зберігання від будь-якої особи грунтується на тому, що він як підприємець зобов'язаний надавати послуги кожному, хто до нього звернеться, а відтак, на такі відносини поширюються положення ст. 633 ЦК "Публічний договір". Професійний зберігач може відмовитися від укладення договору лише за відсутності у нього можливостей прийняти річ на зберігання (наприклад, за відсутності вільних зберігальних приміщень, технологічних можливостей тощо).

У ч. 2 ст. 940 передбачаються підстави звільнення зберігача від обов'язку прийняти річ на зберігання. Норму цієї статті сформульовано таким чином, що її можна застосовувати й у випадках пред'явлення речі зберігачеві до прийняття на зберігання та у випадках уже укладеного консенсуального договору зберігання.

Зберігач має право відмовитися від прийняття пред'явленої до зберігання речі й відповідно від укладення договору, якщо він не може забезпечити її схоронність за суттєвими обставинами.

З тієї самої причини зберігач має право відмовитися від прийняття речі на зберігання у майбутньому, в тому числі і за вже укладеним консенсуальним договором зберігання.

Якщо виходити з того, що професійні зберігачі повинні мати всі необхідні можливості для провадження обраної зберігальної діяльності, у тому числі достатні технічні засоби, то відмова від прийняття майна на зберігання може бути обумовлена, зокрема, повною нормативною завантаженістю складських приміщень, чи пристосованістю до зберігання лише певних речей, або неправомірною поведінкою поклажодавця, який при пред'явленні речі на зберігання чи укладенні консенсуального договору не надав зберігачеві необхідної інформації про специфіку умов зберігання конкретного майна, про його властивості тощо.

Приймаючи майно, зберігач має оглянути його. Так, у разі відвантаження матеріальних цінностей державного резерву на підприємства для їх зберігання та з цих підприємств усі транспортні підприємства та організації незалежно від форми власності приймають та здають їх, обов'язково перевіряючи вагу або кількість місць (залежно від виду вантажу). Якщо майно не відповідає вимогам щодо упаковки, комплектності тощо або є забороненим до приймання відповідними правилами, зберігач може відмовитися прийняти таке майно. Іноді майно, що передається на зберігання, підлягає оцінці. Так, майно, що здається в ломбард, оцінюється за згодою сторін. Речі з коштовних металів оцінюють за встановленими державними розцінками.

Можуть виникати ситуації, коли поклажодавець відмовляється від виконання обов'язку передати річ на зберігання. Правові наслідки такої відмови визначено у ст. 939 ЦК, положення якої покликані регулювати відносини зберігання професійним зберігачем, коли у договорі, що має ознаки консенсуальності, передбачено його обов'язок прийняти в майбутньому річ на зберігання. Норма ч. 1 ст. 939 не зобов'язує поклажодавця обов'язково передавати річ на зберігання, а відтак, професійний зберігач не набуває права вимагати її передання на зберігання у примусовому порядку.

Внаслідок відмови поклажодавця передати річ на зберігання професійний зберігач може зазнати збитків, наприклад, у формі витрат на підготовку прийняття речей на зберігання, у формі втраченої вигоди, збитків, обумовлених простоюванням складських приміщень тощо. Однак норма ч. 2 ст. 939 ЦК покладає на поклажодавця відповідальність за завдані збитки лише у тому разі, якщо поклажодавець не попередив зберігача про відмову від договору зберігання у розумний строк.

На практиці виникає потреба у зберіганні речей, що мають родові ознаки. Особливості договору зберігання, зокрема, полягають у тому, що його предметом, як правило, можуть бути лише речі з індивідуальними ознаками. Ст. 941 ЦК як виняток надає зберігачеві право змішувати речі одного роду та однієї якості, але лише за згоди на це поклажодавця. Конструкція цієї норми є юридично коректною, адже річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ст. 184 ЦК). Такої згоди поклажодавець може і не надати, якщо він зацікавлений у поверненні саме тих речей з родовими ознаками, які передані на зберігання. У багатьох випадках необхідність змішувати речі одного роду та однієї якості обумовлюється об'єктивними обставинами, коли зберігач не може забезпечити їх окреме зберігання, наприклад із технічних причин. Така ситуація складається при зберіганні зерна на зерносховищах (елеваторах) та іншої сільгосппродукції в овочесховищах, харчових продуктів-на підприємствах-холодильниках, нафти та нафтопродуктів - на нафтобазах тощо.

Контрольні питання:

1.Вкажіть основні елементи договору зберігання.

2.Осовні права і обов’язки зберігача.

Задача

У готелі з номера Савчука 20.08.2006 р. було вкрадено куртку і електробритву. Адміністрація готелю відмовилася відшкодувати вартість викраденого майна, оскільки договору щодо його зберігання Савчук з адміністрацією готелю не укладав. У ході розслідування справи чергова поверху, на якому проживав Савчук, підтвердила, що бачила ці речі в номері, однак оскільки Савчук постійно носив ключ від номера при собі і не здавав його адміністрації, то вини працівників готелю у зникненні речей немає.

Вирішіть справу.

Тема 44: «Виконання договору зберігання»

Хід роботи:

1.Ознайомитись з теоретичним матеріалом.

2.Дати відповіді на контрольні питання.

Література для вивчення:

1.Цивільний кодекс України – К.- Юрінком Інтер.-2013

2.Цивільне право України - Дзера О.В. – 2011 р.

3.Цивільне право України - Харитонов Є.О. – 2012 р.

4.Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. – 2010 р.

Питання для вивчення:

Дата добавления: 2014-10-23