Відповідальність сторін договору зберігання

Як відомо, відповідно до загальних положень засад зобов'язального права цивільно-правова відповідальність настає за наявності повного складу цивільного правопорушення, а інколи - за наявності неповного (усіченого) складу правопорушення та у повному, неповному або підвищеному її розмірі.

У ч. 1 ст. 950 ЦК України закріплено принцип відповідальності зберігача на загальних підставах. Таким чином, за загальними правилами, за незбереження речі зберігач має нести цивільну відповідальність за наявності: 1) порушення обов'язку повернути поклажодавцеві непошкодженою річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати (нестачі) речі чи її пошкодження; 3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками таких дій (бездіяльності); 4) вини зберігача у негативних наслідках, яка проявилася у будь-якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача стосовно невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків.

ЦК України (наприклад, ст. 614), як і ЦК УРСР, передбачає винятки із загального правила про необхідність наявності всіх чотирьох елементів (умов, підстав) для застосування до порушника заходів цивільної відповідальності. Сказане повною мірою стосується і договору зберігання. Так,, ч. 2 ст. 950 встановлює відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Іншими словами, законодавець установлює підвищену відповідальність професійного зберігача, яка полягає у тому, що він має відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані через втрату (нестачу) або пошкодження речі навіть у тому разі, коли у ньому не буде його вини. І лише дія непереборної сили може звільнити зберігача від відповідальності. Введення такого правила не є абсолютною новелою, адже і в ст. 418 ЦК УРСР було передбачено, що організація, яка здійснює схов на професійних засадах, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна, спричинених непереборною силою. Розбіжності у врегулюванні цих відносин полягають лише у визначенні суб'єктного складу зберігачів та у тому, що новий ЦК покладає на професійного зберігача обов'язок доводити наявність непереборної сили.

У ст. 951 ЦК України визначається розмір відповідальності зберігача за незбереження майна. Так, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо ж унаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що річ не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і зажадати від зберігача відшкодування її вартості.

Оскільки договір зберігання є договором про послуги, то можна допустити можливість застосування положення ч. 1 ст. 906 ЦК України про обов'язок виконавця відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням договору, за наявності вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Частина 2 ст. 951 ЦК визначає правові наслідки такого пошкодження речі, яке унеможливлює її використання за первісним функціональним призначенням. У такому разі поклажодавець може відмовитися від цієї речі й вимагати від зберігача відшкодування її вартості. У наведеній нормі не йдеться про можливість відшкодування зберігачем інших збитків, завданих поклажодавцю. Відшкодування збитків, завданих зберігачеві, здійснюється за правилами ст. 952 ЦК.

Зберігач зобов'язаний повернути, навіть достроково, річ на вимогу поклажодавця, оскільки правова мста договору зберігання полягає у наданні зберігальної послуги поклажодавця, який передає зберігачеві річ із метою збереження її непошкодженою, тобто зберігальна послуга надається в інтересах поклажодавця. У останнього може виникнути потреба дострокового повернення речей у зв'язку з необхідністю їх споживання, використання, розпорядження ними для виконання взятих договірних зобов'язань тощо. Тому законодавець зобов'язує зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ у будь-який момент, навіть до завершення обумовленого договором строку зберігання.

У ЦК не передбачено правових наслідків дострокового витребування поклажі.

Тема 45: «Договір складського зберігання»

Хід роботи:

1.Ознайомитись з теоретичним матеріалом.

2.Дати відповіді на контрольні питання.

Література для вивчення:

1.Цивільний кодекс України – К.- Юрінком Інтер.-2013

2.Цивільне право України - Дзера О.В. – 2011 р.

3.Цивільне право України - Харитонов Є.О. – 2012 р.

4.Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. – 2010 р.

Питання для вивчення:

Дата добавления: 2014-10-23