Договір складського зберігання

Договір складського зберігання.

Теоретичний матеріал:

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ч. 1 ст. 956 ЦК).

Договір складського зберігання є одним із різновидів договору зберігання. Відповідно до ст. 955 ЦК загальні положення про зберігання (статті 936-954 ЦК) поширюється на нього у тих випадках, коли законодавець не встановив спеціальних норм щодо вказаного договору. Визначення договору складського зберігання, що міститься у ч. 1 ст. 956 ЦК, дає підстави для висновку, що вказаний договір є двостороннім, оплатним та реальним.

Сторонами договору є товарний склад і поклажодавець.

Згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК товарним складом визнається організація, підприємницька діяльність якої полягає у здійсненні зберігання і наданні пов'язаних з ним послуг. Товарний склад є професійним зберігачем у розумінні ч. 2 ст. 936 ЦК України і несе всі обов'язки, які покладені на професійних зберігачів.

У деяких випадках необхідність зберігання майна випливає з вимог чинного законодавства. Так. товари, що перетинають митний кордон України, повинні пройти митне оформлення, до здійснення якого власник не може користуватися та розпоряджатися товаром в Україні (якщо товар ввозиться в Україну) або поза її межами (якщо товар вивозиться). Тобто щодо товарів, які перетинають митний кордон України, встановлено спеціальний правовий режим, який охоплює і вимоги щодо зберігання майна. Так, Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. встановлює спеціальний правовий режим зберігання на складах тимчасового зберігання (статті 99-109) та на митних ліцензійних складах (статті 212-216).

Склади тимчасового зберігання можуть бути закритого та відкритого типу. Склади тимчасового зберігання закритого типу призначаються виключно для зберігання власником складу товарів, що належать йому. Склади тимчасового зберігання відкритого типу призначаються для використання будь-якими особами (ст. 101 Митного кодексу).

Створення окремих видів товарних складів можливе лише за наявності ліцензії у осіб, що мають намір їх організувати.

Незважаючи на те, що головним завданням товарних складів є зберігання, вони також можуть здійснювати ряд операцій, які супроводжують цей процес. Так, відповідно до пунктів 6.5 та 6.6 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 31 грудня 1996 р. № 592, з товарами, що зберігаються на митному ліцензійному складі, можуть проводитися такі операції для забезпечення їх зберігання: чищення, провітрювання, фарбування, боротьба зі шкідниками, подрібнення партій, сортування, пакування, тестування тощо.

Закон України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23 грудня 2004 р. № 2286 серед товарних складів виділяє окремий вид - сертифікований товарний склад. Він визначається як товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг зі зберігання, що дає право видавати прості та подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені у сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

Необхідність зберігання на спеціальних складах встановлена законодавцем щодо зерна. Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р. № 37 (надалі - ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні") зерно підлягає зберіганню на товарних складах. Згідно зі ст. 7 вказаного Закону до зернових складів належать елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства, а також інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Одним із видів товарного складу відповідно до ч. 2 ст. 956 ЦК є склад загального користування. Законодавець виділив цей вид складу серед інших, поклавши на останній обов'язок приймати товари на зберігання від будь-якої особи. Вказаний обов'язок може покладатися на зберігача законом чи іншим нормативно-правовим актом. Обов'язок приймати на зберігання речі від будь-якої особи може підтверджуватися також ліцензією. Згідно зі ст. 25 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати зерно на зберігання від будь-якої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Це означає, що товарний склад вказаного виду зобов'язаний надавати послуги зі зберігання кожному, хто до нього звернеться, і не має права надавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення договору зберігання, а також стосовно розміру оплати за зберігання, крім випадків, передбачених актами цивільного законодавства.

За загальним правилом, відмова товарного складу загального користування від укладення публічного договору не допускається.

Підставою для відмови в укладенні договору може бути лише неможливість його укладення, обумовлена причинами об'єктивного характеру (наприклад відсутність необхідного устаткування для зберігання певних видів товару чи інші технічні причини).

Якщо відмова товарного складу від укладення договору є необґрунтованою, то в силу положень ст. 633 ЦК останній має відшкодувати збитки, заподіяні такою відмовою.

Згідно з ч. 3 ст. 957 ЦК договір складського зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою, якщо приймання товару на склад засвідчене складським документом.

Види складських документів передбачені статтями 961 та 962 ЦК України.

Стаття 961 ЦК встановлює правило, згідно з яким товарний склад на підтвердження прийняття товару видає володільцю товару один з передбачених нею документів: 1) складську квитанцію; 2) просте складське свідоцтво; 3) подвійне складське свідоцтво.

Види складських документів на зерно, передбачені ст. 37 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні", є аналогічними тим, що встановлені ЦК.

Складська квитанція є документом, який засвідчує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Після прийняття товару товарний склад видає поклажодавцю квитанцію-розписку, яка означає, що товар ним прийнятий і дозволяє взяти товар зі складу.

Особливості видачі складських квитанцій встановлюються підзаконними нормативними актами.

На відміну від складської квитанції, просте та подвійне складські свідоцтва є товаророзпорядчими документами. Вони повинні мати всі реквізити, встановлені статтями 962, 965 ЦК України.

Простим свідоцтвом товарного складу є документ, що видається товарним складом з метою засвідчення факту прийняття на зберігання певного товару. Вказаний документ є підставою для одержання товару від товарного складу. Просте складське свідоцтво як строго формалізований документ повинно містити передбачені законодавством реквізити, тобто обов'язкові відомості, наявність яких є необхідною для визнання документа дійсним. Одним із таких обов'язкових реквізитів простого складського свідоцтва є вказівка на те, що воно видане на пред'явника (ст. 965 ЦК). Іншими обов'язковими реквізитами є: найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання; номер свідоцтва за реєстром товарного складу; найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару; дата видачі свідоцтва; підпис уповноваженої особи печатку товарного складу.

Документ, який не відповідає вимогам даної статті не має сили простого складського свідоцтва.

У випадку переходу права власності на товар, що зберігається на товарному складі, просте складське свідоцтво передається за актом приймання-передачі. Зберігач (товарний склад) повинен передати товар особі, що пред'явила просте складське свідоцтво.

Відповідно до ч. 2 ст. 961 ЦК товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин: складського свідоцтва (свідоцтва про власність) та заставного свідоцтва (варанта). Частини подвійного свідоцтва можуть обертатися як разом, так і окремо.

Складське свідоцтво засвідчує належність товару конкретній особі, визначає його основні ознаки, обов'язки поклажодавця і засвідчує прийняття товару на зберігання товарним складом.

Заставне свідоцтво (варант) є документом, який використовується дія передачі товару в заставу. Він засвідчує право застави, видається заставодержателю. який може передавати його іншим особам за передавальним написом (індосаментом). У складському свідоцтві робиться запис про суму та строк застави.

При з'єднанні свідоцтв право на одержання товару є безумовним, тобто склад не може вимагати від особи - одержувача товару вчинення якихось дій, за винятком тих, що передбачені у самому документі (наприклад внесення плати за зберігання). Наявність обох частин свідоцтва в руках однієї особи свідчить про право власності цієї особи на зданий до товарного складу товар та необтяженість його правами третіх осіб.

Товарний склад зобов'язаний при видачі товару одержати обидві сторони складського свідоцтва від поклажодавця. За відсутності варанта товар повинен бути виданий, якщо володілець складського свідоцтва надасть квитанцію про оплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Подвійне складське свідоцтво є суворо формалізованим документом і повинно містити передбачені законодавством реквізити, наявність яких є необхідною умовою для визнання свідоцтва дійсним.

Частина 2 ст. 962 ЦК встановлює обов'язкові реквізити, що повинні однаково бути вказаними в кожній частині подвійного складського свідоцтва. Такими реквізитами, зокрема, є:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна також містити ідентичні підписи уповноваженої особи та печатки товарного складу.

Особливості заповнення реквізитів подвійних складських свідоцтв визначаються підзаконними нормативними актами. Зокрема, відповідно до пунктів 4.3- 4.7 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, обов'язкові реквізити лицьового боку подвійного складського свідоцтва заповнює уповноважений на це працівник зернового складу. Підписує подвійні складські свідоцтва уповноважений представник зернового складу.

Зміст договору складського зберігання становлять права та обов'язки його сторін, їх прийнято поділяти на дві групи. Перша група - це права та обов'язки, що стосуються приймання, умов зберігання та видачі товару.

Як правило, товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану.

Під час зберігання товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.

При поверненні товару товарний склад або поклажодавець мають право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару в письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ст. 959 ЦК).

Крім того, товарний склад має право самостійно змінювати умови зберігання товарів, якщо це потрібно для забезпечення їх схоронності. Щоправда, змінивши вказані умови, він зобов'язаний повідомити про це поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК).

Наведена норма свідчить про те, що товарний склад є більш вільним у виборі способів зберігання, ніж інші зберігачі. Можливість зміни умов зберігання товарів передбачена і підзаконними нормативними актами.

У разі виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК). Несвоєчасність таких дій є порушенням договору зберігання на товарному складі.

Товарний склад зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно - у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Основним обов'язкам поклажодавця є оплата послуг товарного складу. Розмір плати за зберігання, строки та порядок її внесення встановлюються у договорі.

Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Важливим також є те, що ч. 4 ст. 28 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачає, що договором складського зберігання зерна може бути передбачено безоплатне зберігання зерна.

При цьому в разі безоплатного зберігання власник зерна зобов'язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати на зберігання зерна, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 30 вказаного Закону).

У зв'язку з цим від договору безоплатного складського зберігання слід відрізняти оплати и й договір, в якому ціна не вказана. В останньому випадку поклажодавець не може бути звільнений від обов'язку сплатити послуги зберігача. Це ілюструє така судова справа.

Крім того, витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна (ч. 1ст. 30 Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні").

На практиці момент укладення договору зберігання часто не збігається з моментом передачі товару на склад. Тому можливою є ситуація, коли договір був укладений, проте поклажодавець не передав на зберігання майно, обумовлене договором.

Поклажодавець зобов'язаний забрати майно з товарного складу після закінчення строку зберігання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 31 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця про закінчення строку зберігання та запропонувати термін витребування зерна.

Якщо поклажодавець у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, в тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Другу групу прав та обов'язків сторін за договором складського зберігання становлять права та обов'язки з розпорядження товарами, що зберігаються на товарному складі.

Так, якщо предметом договору виступають речі, визначені родовими ознаками, то товарний склад може мати право розпорядження ними. При цьому до таких відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання (ст. 958 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до нього переходить право власності на товар. Поклажодавець має право вимоги до складу про видачу товару відповідної якості і кількості у строк і в місці, які визначені договором чи нормативним актом.

Враховуючи те, що ст. 958 ЦК не встановлює, на якій підставі у товарного складу виникає право розпоряджатися товаром, слід дійти висновку, що вказане право може виникати в силу договору або акта цивільного законодавства.

Зерновий склад має право на перевірку наданих документів, що підтверджують сплату суми боргу за заставним свідоцтвом. Час перевірки не повинен перевищувати одного дня з дня подання заяви.

Власник товару може заставити його, передавши за індосаментом заставне свідоцтво. У складському свідоцтві робиться запис про суму та строк застави. Володілець заставного свідоцтва набуває права застави на товар у розмірі виданого за заставним свідоцтвом кредиту та відсотків по ньому.

Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (ст. 964 ЦК).

Найважливішими якостями простого та заставного складських свідоцтв є їх оборотоздатність.

Особливості передачі складських та заставних свідоцтв на окремі товари, передбачені актами чинного законодавства України. Так, відповідно до пунктів 5.1-5.9 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, складське свідоцтво (частина А) і заставне свідоцтво (частина Б) подвійного складського свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами встановленої форми, які робляться на зворотному боці частин подвійного складського свідоцтва.

У разі якщо на зворотному боці подвійного складського свідоцтва (його частини) не вміщується передавальний надпис, робиться алонж.

Тільки неперервний ряд заповнених передавальних написів є доказом переходу прав за подвійним складським свідоцтвом (або його частинами) до вказаного останнім у передавальних написах індосата - особи, що прийняла права вимоги і зобов'язання за подвійним складським свідоцтвом (або його частинами).

Передавальний напис на складському та заставному свідоцтвах подвійного складського свідоцтва виконується українською мовою. Він повинен містити назву юридичної особи або ім'я громадянина, що стали новими власниками складського свідоцтва або заставного свідоцтва, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання громадянина, дату здійснення індосаменту та підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом).

Закреслений індосамент вважається недійсним. Індосамент повинен бути нічим не обтяженим. Будь-які записи про обмеження його умов вважаються недійсними.

Індосамент, що передбачає право на одержання частини зерна, зазначеного в складському свідоцтві, або на передачу права на одержання частини боргу за заставним свідоцтвом, є недійсним.

Не допускається включення в текст індосаменту будь-яких застережень, приписок, доповнень. При здійсненні чергового індосаменту не допускається внесення змін до тексту попередніх індосаментів, текст самого складського або заставного свідоцтва.

Передавальний напис є дійсним, якщо заповнені всі його реквізити і він виконаний з дотриманням вимог цього Положення. Якщо подвійне складське свідоцтво або його частина передається новому власнику без передачі зерна в заставу, то в місцях індосаменту, позначених як "Дані, що заповнюються в обов'язковому порядку новим власником складського свідоцтва при передачі товару в заставу", ставиться прочерк у вигляді двох паралельних ліній при заповненні за допомогою технічних засобів або двох ліній, близьких до паралельних, при виконанні передавального напису вручну.

Якщо в подвійному складському свідоцтві заставне свідоцтво (частина Б) не відокремлене від складського (частини А), то передавальний напис робиться тільки на складському свідоцтві (частиш А).

Особа, яка відокремлює та передає заставне свідоцтво (частину Б) іншій особі, залишається власником складського свідоцтва (частини А) і здійснює Передавальні написи на обох частинах подвійного складського свідоцтва про передачу заставного свідоцтва (частини Б). Ці написи мають бути ідентичними на обох частинах подвійного складського свідоцтва. Будь-які операції із заставним свідоцтвом (частиною Б) будуть недійсними, якщо при відокремленні заставного свідоцтва (частини Б) від складського свідоцтва (частини А) не було вчинено запису про зобов'язання за заставним свідоцтвом на обох частинах подвійного складського свідоцтва.

У разі передачі простого складського свідоцтва новому власнику без отримання кредиту передавальний напис на зворотному боці цього свідоцтва не заповнюється, а саме свідоцтво передається новому власнику. Передача простого складського свідоцтва є підтвердженням передачі прав на зерно.

У разі застави зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, передавальний напис здійснюється на самому простому складському свідоцтві, до якого застосовуються правила, установлені для заставних свідоцтв (частини Б), та на його дублікаті, до якого застосовуються правила, установлені для складських свідоцтв (частини А). Ці написи мають бути ідентичними. Будь-які операції з простим складським свідоцтвом, до якого застосовуються правила, установлені для заставних свідоцтв (частини Б), будуть недійсними, якщо при здійсненні передавального напису не було вчинено запису про зобов'язання за заставним свідоцтвом на простому складському свідоцтві та його копії.

Право одержати товар зі складу мають дві категорії володільців: особа, що має складське та заставне свідоцтва; особа, що має складське, але не має заставного свідоцтва.

У першому випадку товар видається в обмін на складське та заставне свідоцтва. Видача товару в другому випадку залежить від того, чи виконав володілець обов'язки за заставним свідоцтвом. Якщо він вніс суму боргу за заставним свідоцтвом, він надає товарному складу квитанцію про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. У даному випадку видача товару відбувається в обмін на складське свідоцтво та вказану квитанцію.

Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним. Тобто фактично відбувається заміна боржника у зобов'язанні.

Володілець складського та заставного свідоцтв має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

ЦК не містить спеціальних норм щодо відповідальності за договором складського зберігання. Разом із тим, відповідальність сторін за договором складського зберігання зерна врегульована ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні". Відповідно до статей 33, 34 вказаного Закону за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження зерна, викликаних непереборною силою.

За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом:

за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна;

Дата добавления: 2014-10-23