Система виробничого обліку

Мета виробничого обліку полягає в розподілі витрат на кожну окрему операцію або кожний окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення прибутку. Завдання обліку витрат на виробництво полягає в акумулюванні даних для здійснення калькулювання і розрахунку собівартості одиниці продукції.

Повна собівартість включає всі ресурси, використані на об’єкт віднесення витрат. Вона складається із суми прямих витрат на об’єкт витрат і пропорційної частки непрямих витрат, що відносяться на цей об’єкт.

Система виробничого обліку - це система обліку, яка забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.

У загальному вигляді система виробничого обліку включає дві стадії: накопичення витрат, віднесення витрат на відповідні об’єкти.

Підприємства можуть використовувати різні системи виробничого обліку, вибір яких залежить від специфіки їх діяльності, технології та організації виробництва. При цьому впровадження кожної із систем виробничого обліку передбачає:

1) визначення організаційної структури підприємства;

2) формування документопотоків;

3) вибір відповідної системи калькулювання продукції;

4) порядок обліку і списання постійних виробничих витрат;

5) вибір відповідного методу контролю витрат.

Організаційна структура підприємства передбачає розподіл функцій між окремими його підрозділами (центрами відповідальності) та встановлення відповідальності керівників цих підрозділів за здійснені ними витрати.

Схема документопотоків тісно пов’язана з організаційною структурою і побудовою підприємства, формою організації обліку, типами, видами та характером технічних та організаційних засобів, комп’ютерної техніки, яка використовується в обліковому процесі. В зарубіжній практиці в основному виділяють дві системи калькулювання: за замовленнями та за процесами виробництва.

У межах кожної з цих систем, калькулювання може здійснюватися:

- за повними виробничими витратами, яке передбачає включення до собівартості продукції всіх (змінних і постійних) виробничих витрат;

- тільки за змінними витратами, коли у собівартість продукції включаються тільки змінні виробничі витрати, а постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку.

Контроль витрат в системі виробничого обліку здійснюється через порівняння стандартних (нормативних) та фактичних витрат окремих підрозділів.

Нормативні витрати – це величина витрат на запланований або фактичний обсяг виробництва продукції на підставі встановлених норм витрачання ресурсів (сировини, матеріалів, заробітної плати тощо).

Фактичні витрати – це витрати підприємства, які фактично сформовані в результаті діяльності під впливом різних факторів.

Необхідні рішення щодо управління витратами приймаються за результатами виявлення відхилень фактичних витрат від стандартних (нормативних) і встановлення причин цих відхилень.

Дата добавления: 2014-10-23