Види компетентностей

План

1. Стратегія та інформаційні технології

2. Стратегічна сітка Кеша для оцінювання інформаційних технологій в організації.

3. Триступеневий підхід до управління змінами ІТ.

4. Зміни процесів та корпоративної культури.

5. Нові правила інформаційного суспільства.

1. Стратегія та інформаційні технології У сучасних умовах багато проблем бізнесу можуть бути вирішені за допомогою інформаційних технологій. Разом з тим на підприємстві, як правило, існує ряд проблем, пов'язаних в основному з відсутністю єдиної корпоративної політики в області інформаційних технологій (ІТ) і стратегії створення корпоративної інформаційно-керуючої системи (КІУС) підприємства в цілому.

Під ІТ-стратегією слід розуміти формалізовану систему підходів, принципів і методів, на основі яких будуть розвиватися всі компоненти КІУС. Метою проекту з розробки ІТ-стратегії є організація інтегрованого корпоративного процесу з розвитку інформаційних технологій для забезпечення їх відповідності основним цілям і напрямам розвитку бізнесу підприємства.

Досягнення зазначеної мети дозволить забезпечити:

R вдосконалення системи управління;

R цілеспрямоване планування та впровадження інформаційних технологій;

R орієнтацію інформаційних технологій для вирішення проблем бізнесу;

R створення єдиного інформаційного простору підприємства;

R зниження сукупної вартості володіння інформаційними технологіями (закупівля, розробка, впровадження, навчання, супровід і т. д.);

R скорочення термінів впровадження нових інформаційних технологій, отримання швидких і тиражованих результатів;

R підвищення ефективності використовуваних інформаційних технологій і віддачі від інвестицій в інформатизацію;

R можливість швидко та економічно розширювати інформаційну інфраструктуру в майбутньому;

R підвищення конкурентоспроможності й акціонерної вартості.
Процес розробки стратегії, в який необхідно залучити вище керівництво і фахівців, повинен бути націлений на пошук ясних відповідей на такі питання:

– Як визначено стратегію бізнесу?

– Яке поточний стан інформаційних технологій?

– Як має виглядати їхнє майбутнє?

– Які методології та продукти повинні використовуватися?

– Яка технологічна архітектура повинна бути побудована?

– Яким вимогам повинна відповідати кваліфікація персоналу?

– Наскільки коректні наявні ініціативи?
Відповідний документ призначений для керівництва підприємства і відображає наступні чинники:

– роль інформаційних технологій у вирішенні проблем розвитку бізнесу;

– склад основних напрямів розвитку інформаційних технологій і сформований портфель інвестиційних проектів, згрупованих за пріоритетами реалізації;

– поетапний план впровадження, використання і розвитку інформаційних технологій на 3-5 років;

– оцінку вартості розвитку інформаційних технологій в прив'язці до портфеля інвестиційних проектів і етапам плану;

– пропозиції щодо організації централізованого управління впровадженням, використанням і розвитком інформаційних технологій.

Наведемо схему документа, що містить стратегію розвитку інформаційних технологій і включає її основні компоненти.
Мета і призначення стратегії. Розділ ідентифікує основну мету створення документа, його роль в організації робіт з розвитку і використання інформаційних технологій, кваліфікує основні категорії користувачів і їх завдання по розвитку інформатизації.

Роль інформаційних технологій в діяльності підприємства. У розділі визначається роль інформаційних технологій у розвитку бізнесу та організації управління, формулюються завдання інформаційних технологій, що підтримують рішення бізнес-проблем.

Коротка характеристика стану інформатизації. У розділі аналізуються результати аудиту існуючих інформаційних систем, здійснюється їх діагностика на предмет відповідності бізнес-процесам, виявляються функціональні прогалини і недоліки. Дається короткий опис технологічної архітектури і використовуваних програмно-технічних засобів, кваліфікуються користувачі й оцінюється ступінь їхньої задоволеності. Оцінюється рівень кваліфікації персоналу (співробітників ІТ-служби та користувачів) в області інформаційних технологій. Наводяться економічні параметри поточного стану інформатизації.

Аналіз наявних ініціатив та проблемних областей. У розділі проводиться аналіз існуючих планів розвитку і пропонованих проектів в аспекті їх відповідності інформаційним потребам, стратегії розвитку бізнесу та організації управління. На підставі прогалин у покритті інформаційними системами найбільш істотних бізнес-процесів оцінюється ступінь відповідності існуючої системи управління розвитком та використанням інформаційних технологій основним вимогам розвитку бізнесу.

Оцінка готовності до змін. У розділі дається аналіз готовності керівництва підприємства і структурних підрозділів до впровадження нових або модифікації існуючих інформаційних систем і пов'язаних з цим організаційних змін, оцінюється необхідність реорганізації системи управління та бізнес-процесів, наявні для проведення перерахованих робіт ресурси.

Основні напрями розвитку інформатизації. У розділі визначається загальна картина майбутнього стану інформаційних технологій підприємства, здійснюється ідентифікація і деталізація основних напрямків розвитку інформатизації з урахуванням необхідності їх узгодження з корпоративною стратегією, вказується пріоритетність напрямків з точки зору загальної стратегії розвитку бізнесу та організації управління.

Портфель інвестиційних проектів з розвитку інформатизації. Формується перелік конкретних проектів за основними напрямками розвитку інформатизації, здійснюється вибір основних системних рішень по їх реалізації. Формується поетапний план розвитку інформатизації на необхідний період.

Очікувані результати. Формується перелік очікуваних результатів від реалізації портфеля вибраних проектів, прогнозується оцінка їх впливу на основні показники діяльності підприємства.

Оцінка необхідних ресурсів. У розділі дається оцінка термінів і вартості реалізації обраних проектів в залежності від організації їх розробки і впровадження (внутрішніми силами, із залученням зовнішніх виконавців, шляхом вибору генерального системного інтегратора в якості стратегічного партнера і т. п.).

Вимоги до організації робіт з розвитку інформатизації. Пропонується організаційна модель розвитку інформаційних технологій, що включає ролі і функції керівництва підприємства, його структурних підрозділів, що залучаються в процес розвитку інформатизації. Визначаються основні принципи управління процесом розвитку та контролю за відповідністю отриманих результатів очікуваним.

Стратегія перехідного періоду. У розділі наводиться аналіз ризиків, пов'язаних з реалізацією проектів. Визначаються основні методи прийняття керуючих рішень, а також основні віхи перехідного періоду.

З позицій корпоративної філософії створення стратегії дозволяє забезпечити:

– розуміння того, що інформаційні технології повинні сприяти вдосконаленню управлінського процесу, а не консервувати існуючі на підприємстві неефективні схеми управління;

– усвідомлення факту, що розвиток інформаційних технологій вимагає постійної уваги з боку вищого керівництва;

– створення культури управління з використанням інформаційних технологій;

– подолання психологічних бар’єрів персоналу, вироблення нової мотивації праці, необхідної настрою на зміни, розуміння і підтримки відбувається;

– виховання власної групи фахівців, здатної кваліфіковано вирішувати організаційні, технічні та інші питання реформування підприємства і проведення автоматизації.

На сьогоднішній день існують на підприємстві інформаційні технології здатні допомогти у вирішенні таких завдань:

r досягнення цілей організації;

r управління ризиками;

r зміна діяльності.

На підприємствах, що використовують інформаційні технології, часто виникають наступні питання:

v Наскільки критичними є інформаційні технології для розвитку і зростання підприємства (чи є ясність в задачах інформаційних технологій)?

v Наскільки виправдані понесені витрати для придбання вигод (наскільки часто проекти з інформаційних технологій зазнають невдачі)?

v Чи є рівень звітності старших менеджерів з інформаційних технологій відповідним важливості інформаційних технологій для підприємства?

v Чи задоволені кінцеві користувачі якістю ІТ-послуг?

v Чи достатні ІТ-ресурси і рівень готовності інфраструктури для досягнення стратегічних цілей підприємства?

v Чи достатній рівень компетенції персоналу в сфері інформаційних технологій для досягнення стратегічних цілей підприємства?

v Наскільки керовані проекти з аутсорсингу у сфері інформаційних технологій?

v Який середній перевитрата бюджету при експлуатації інформаційних технологій (як часто і наскільки проекти з інформаційних технологій перевищують бюджет)?

v Як довго приймаються визначальні рішення з інформаційних технологій?

v Чи є інвестиції в сфері інформаційних технологій прозорими?

v Як часто зусилля в сфері інформаційних технологій носять «пожежний» характер, а не служать поліпшенню діяльності?

v Чи зменшується чисельність фахівців з інформаційних технологій на підприємстві і наскільки успішно кваліфіковані фахівці залучаються в вашу організацію?

v Наскільки добре підприємство продумало свої цілі?

Відповідь на питання, яку додаткову цінність вносять інформаційні технології в діяльність підприємства, залежить від наступних моментів:

– наявності необхідних додатків;

– адаптованості до перспективних потреб;

– прийнятних значень часу відгуку і часу обслуговування;

– легкості використання, стійкості та безпеки, інтегрованості, точності та

своєчасності одержуваної інформації;

– можливості управління витратами і часом;

– наявності партнерства між підрозділами, зайнятими основною

діяльністю, і ІТ-службами;

– кваліфікації службовців в області інформаційних технологій.

Відомо, що керівництво підприємства і користувачі сприймають цінність інформаційних технологій різним чином. Чим вище рівень в ієрархії керівництва, тим більше послаблюється увага до інформаційних технологій і зростає увага до діяльності підприємства.

Інформаційні технології потрібно створювати таким чином, щоб вони підтримували всі потреби підприємства з позиції поліпшення тимчасових і функціональних показників, а інфраструктура інформаційних технологій забезпечувала б зростання всього підприємства за рахунок поліпшення рівня задоволеності клієнтів.

Для того щоб реалізувати цю мету, необхідно:

– володіти своєчасної, придатною до використання і надійною інформацією;

– використовувати продуктивні та ефективні методи та засоби (вимірювання характеристик, управління знаннями і т. д.);

– передбачати можливість інтеграції застосовуваних технологій.

Цілі ІТ-стратегії

Один із способів досягнення поставлених цілей полягає у створенні та реалізації ІТ-стратегії підприємства. ІТ-стратегія складається з раціонального використання наявних в організації інформаційних технологій, які відповідають і підтримують місію підприємства. Основні цілі ІТ-стратегії:

v відповідність завданням і стратегії підприємства;

v створення умов щодо використання всіх можливостей діяльності і, відповідно, отримання максимальних переваг;

v використання ІТ-ресурсів належним чином;

v управління ІТ-ризиками, пов'язаними з використанням інформаційних технологій.

На рис. 4.1 наведені основні складові ІТ-стратегії.

Рис. 10.1 Складові ІТ-стратегії

Створення ІТ-стратегії

Процес створення ІТ-стратегії починається з встановлення цілей для наявних на підприємстві інформаційних технологій і визначення початкових напрямів розвитку. Потім з'ясовуються вимірні показники діяльності, значення яких порівнюється з бажаними значеннями. Підсумком можуть з'явитися зміни в діяльності підприємства. Після установки цілей та переліку вимірюваних показників основним завданням для правління стає досягнення цих цілей, а для дирекції - проведення змін, що сприяють їх реалізації.

Назвемо основні цілі:

¢ відповідність розвитку інформаційних технологій діяльності підприємства;

¢ створення сприятливих умов основної діяльності для отримання максимальних вигод;

¢ раціональне використання ІТ-ресурсів;

¢ належне управління ІТ-ризиками.

До числа основних напрямків щодо зміни функцій і складу інформаційних технологій можна віднести:

¢ підвищення ступеня автоматизації (щоб зробити діяльність більш ефективною);

¢ зменшення витрат (щоб зробити підприємство більш результативним);

¢ управління ризиками (забезпечення безпеки, надійності та відповідності).

Зв'язок між цілями, напрямами розвитку, діями по створенню ІТ-стратегії і вимірюваними характеристиками діяльності підприємства показана на рис. 10.2.

Рис. 10.2 Зв’язок між цілями, напрямами розвитку, діями по створенню ІТ-стратегії і вимірюваними характеристиками діяльності підприємства

Виняткова складність і професіоналізація сфери інформаційних технологій вимагає залучення широкого кола фахівців підприємства. В даний час практично всі рівні управління підприємством залучені в процес управління розвитком інформаційних технологій. Основними факторами, що визначають ІТ-стратегію, є:

p управління потребами;

p управління очікуваннями.

У результаті на підприємстві необхідно добитися:

p прозорої звітності для процесів управління ризиками і контролю за використанням інформаційних технологій;

p ієрархічної впорядкованості стратегії, політики і цілей зверху вниз в межах всього підприємства;

p організаційної структури, яка підтримує виконання ІТ-стратегії;

p вимірювання показників виконання роботи на основі оцінки діяльності, які були отримані завдяки використанню інформаційних технологій;

p концентрації зусиль на тих аспектах, які підтримують бізнес-процеси, спрямовані на задоволення клієнтів, і найбільш важливих ІТ-процесах, що підвищують ефективність підприємства;

p планування і спостереження за управлінням активами інформаційних технологій, за ризиками, проектами, клієнтами та постачальниками;

p створити гнучке підприємство, яке спирається в своїй діяльності на інформацію і знання.

Відмінні риси підприємств, на яких управління інформаційними технологіями є задовільним:

- Розуміння того, що відбувається в країні;

- Використання знань для організації навчання;

- Здійснення інновацій у вигляді нових послуг і способів їх надання;

- Проведення швидких змін для того, щоб вводити інновації;

- Чіткі стратегії залучення зовнішніх ресурсів.

Основне питання полягає в тому, чи знаходяться інвестиції в інформаційні технології даного підприємства відповідно до його стратегічними цілями. Тобто чи підтримує ІТ-стратегія загальну стратегію підприємства? Це означає, що між поточною діяльністю підприємства, поточними діями у сфері інформаційних технологій і стратегією підприємства існує відповідність. Зв’язок стратегії підприємства з ІТ-стратегією показана на рис. 10.3

.

Рис. 4.3. Зв'язок ІТ-стратегії зі стратегією підприємства

Вибір ключових показників

Окремим питанням є вибір ключових показників результативності (КПР). Він повинен дозволяти:

¥ оцінювати ступінь концентрації підприємства на споживачах;

¥ визначати зміну ефективності процесів;

¥ проводити аналіз існуючих можливостей навчання, а також зростання підприємства.

На рис. 10.4 показана структура ключових показників результативності.

Рис.10.4 Структура КПР

Приблизний список КПР:

• реальна доступність систем і послуг, підвищення якості доставки послуг;

• відсутність ризиків, пов'язаних з інтеграцією технологій та конфіденційністю персональних даних;

• доступ до необхідних широкосмугових мереж, обчислювальної потужності і механізмам доступу до інформаційних технологій;

• виконання вимог по надійності й ефективності;

• дотримання відповідності між реальними і плановими витратами;

• різниця між оцінюваної і реальною вартістю;

• результативність персоналу та моральний клімат на підприємстві;

• кількість своєчасних змін, реалізованих в процесах і в системах;

• підвищення продуктивності (наприклад, додаткові переваги на одного службовця, число клієнтів і витрати на обслуговування одного клієнта);

• рентабельність процесів і операцій.

При управлінні ризиками, пов'язаними з інформаційними технологіями, необхідно домагатися наступних цілей:

• прозорості впливу ризиків на роботу підприємства і чіткість вибору політики підприємства по відношенню до існуючих ризиках:

– діяльність в умовах ризиків;

– робота в умовах повної відсутності ризиків;

• впевненості, що відповідальність за управління ризиками залишається за правлінням, у разі делегування частини своїх функцій дирекції;

• переконаності в тому, що система внутрішнього контролю за діяльністю підприємства охоплює процеси управління ризиками;

• вбудовування процесів управління ризиками в діяльність підприємства і забезпечення швидкого реагування на ризики з негайним інформуванням всіх відповідних рівнів управління і з обов'язковим виконанням узгоджених принципів поширення інформації (що повідомляти, коли, де і як).

Наведемо перелік питань для оцінки існуючої практики управління ризиками:

– Наскільки критичними є інформаційні технології для підтримки діяльності підприємства? Наскільки критичними є інформаційні технології для зростання підприємства?

– Які стратегічні ініціативи виконує менеджмент, який відповідає за використання інформаційних технологій для підтримки і зростання підприємства, і наскільки вони відповідають вимогам?

– Які ІТ-активи існують і як ними управляють?

– Чи достатні для досягнення стратегічних цілей підприємства відповідні ІТ-ресурси, інфраструктура і кваліфікація фахівців?

– Наскільки чітко підприємство визначає свою позицію по відношенню до використання інформаційних технологій: піонер, рання стадія впровадження, послідовники чи відстаючі?

– Чи приймають участь ІТ-спеціалісти в змінах підприємства і виборі стратегічних напрямів? Чи підтримують зміни в межах підприємства ІТ-практика та ІТ-культура?

– Чи проводить підприємство дослідження технологій, процесів і перспектив, щоб сформувати напрями для майбутнього росту?

– Чи пов'язані і синхронізовані чи цілі підприємства та інформаційні технології?

– Ясно підприємство визначило свою позицію по відношенню до ризиків: запобігання ризиків або дії в умовах ризику?

– Чи проводиться своєчасна інвентаризація ІТ-ризиків, релевантних по відношенню до всього підприємству?

– Що робиться для того, щоб управляти цими ризиками?

– Як далеко заходить підприємство в прагненні зменшити ризики, і чи виправдовуються відповідні витрати одержуваними перевагами від цього?

– Як підприємство будує свої відносини з іншими організаціями?

– Чи існує передовий досвід у даній галузі, і як підприємство співвідноситься з ним?

– Що робить менеджмент для визначення ризиків?

– Наскільки регулярно правління розглядає ризики, які загрожують даному підприємству?

– Базуючись на цих питаннях, чи може підприємство стверджувати, що воно враховує у своїй діяльності технологічні ризики?

Наскільки впевнено правління у відповідях, отриманих на попередні питання?

– Поінформоване чи правління про останні розробки в області інформаційних технологій та використовує знання про них при плануванні розвитку діяльності?

– Чи є інформаційні технології регулярної темою обговорення на правлінні, і як це підкріплено структурними заходами

– Чи повідомляє керівництво про тих напрямках діяльності, в яких необхідно провести вирівнювання з інформаційними технологіями?

– поінформоване чи правління про потенційні конфлікти між функціями підрозділів підприємства і можливостями інформаційних технологій?

– Чи має правління свою точку зору щодо того, як і скільки підприємства інвестують в інформаційні технології в порівнянні з тим, як це роблять конкуренти?

– сумірний чи рівень підзвітності керівника служби ІТ важливості інформаційних технологій для підприємства?

Чи має правління чітку позицію по головним інвестицій в інформаційні технології з урахуванням ризиків і перспектив їх повернення?

– Чи отримує правління регулярні звіти про просування головних ІТ-проектів?

Чи регулярно правління обговорює ІТ-ризики, які загрожують підприємству?

– Переконаний чи правління в тому, що існуючі ІТ-ресурси, інфраструктура і кваліфікація персоналу достатні для того, щоб забезпечити досягнення стратегічних цілей підприємства?

Чи передбачає правління незалежні оцінки виконання цілей інформаційних технологій та стримування ІТ-ризиків?

2. Стратегічна сітка Кеша для оцінювання інформаційних технологій в організації

Роль ІТ-менеджменту в організаційних змінах

Менеджмент інформаційних офісних систем – це інтегрована організаційна стратегія для управління тими складовими, які забезпечують ефективне впровадження і функціонування комп’ютерних інформаційнихсистем – інформаційні ресурси, фінанси, персонал, комп’ютерні технології,відповідне програмне та апаратне забезпечення. Для реалізації переваг, щонадаються новітніми комп’ютерними технологіями, необхідно забезпечитизв’язок між комп‘ютерними системами, співробітниками та організаційною структурою підприємства, для чого необхідний контроль з боку спеціаліста за використанням і впровадженням комп’ютерних систем.

Функціональна галузь менеджменту інформаційних систем тіснопов’язана із такими дисциплінами як “Інформатика”, “Теорія і практикауправління”, “Системний аналіз”, “Менеджмент проектів”, дисциплінамиінформаційно-технологічного циклу: “Комп’ютерні мережі”, “Системиелектронного документообігу”, “Документаційне забезпечення управлін-

ня” та ін., що знаходить своє відображення у міжпредметних зв’язках цих дисциплін із змістом курсу “Менеджмент інформаційних офісних систем”.

Об‘єктивний інтерес у сучасної науки і практики викликають дослідження, пов‘язані з інформатизацією суспільства. Безліч негативних прикладів нераціонального впровадження і подальшого використання інформаційних систем у різних сферах соціальної практики, і, як результат неефективна взаємодія людини з інформаційним середовищем, є каталізатором досліджень як теоретичного так і прикладного характеру, спрямованих на подолання внутрішніх протиріч і труднощів у розвитку інформаційного простору. Формування об‘єктивно існуючого напряму науки, освіти і практики – менеджменту інформаційних систем, потребує узагальнення теоретичних засад його існування і практичних завдань діяльності у цій сфері.

Роль інформації і інформатизації суспільства тісно пов‘язана з відомою у сучасній науці “ концепцією сталого розвитку суспільства”. Особливого значення в цьому контексті набувають такі проблеми як роль соціальної інформації у досягненні сталого розвитку і органічний взаємозв‘язок з якісним перетворенням інформаційного простору соціуму, важ-

ливе місце в якому посідають інформаційні системи.

Усвідомлення фундаментальної ролі інформації у суспільному розвитку, перехід інформації до розряду найважливіших універсальних категорій відображає об’єктивну необхідність у інформаційних ресурсах для всіх основних видів людської діяльності: навчальної, виробничої, адміністративно-управлінської, творчої, наукової тощо

Як інструмент соціального управління, інформація виконує ряд специфічних функцій, відповідно до змісту яких можна навести таке її функціональне визначення: “ Соціальна інформація є системою сукупних даних (відомостей), які виступають одночасно метою і детермінантами соціальних перетворень тією мірою, якою вони (відомості) відповідають очікуванням суб‘єкта соціальної дії і містять необхідний і достатній матеріал для реалізації його потреб ” [79, с.34].

Відповідно висуваються такі вимоги до соціальної інформації:

 необхідність доведення до суб‘єкта, тобто інформація має циркулювати каналами, до яких суб‘єкт має доступ;

 виділення інформації суб’єктом з всього потоку доступної інформації;

 однозначне тлумачення інформації суб‘єктом відповідно до тієї інформації про накопичену дійсність, якою він вже володіє;

 спонукати суб‘єкта до соціальної дії, тобто містити у явній або неявній формі мотив.

Соціальна інформація є відображенням всієї системи соціальної практики, всіх суспільних явищ і процесів і як така, що веде до соціальних перетворень, реалізується тільки у процесі організаційно-перетворюючої діяльності суб‘єкта.

Соціальна інформація є відображенням всієї системи соціальної практики, всіх суспільних явищ і процесів і як така, що веде до соціальних перетворень, реалізується тільки у процесі організаційно-перетворюючої діяльності суб‘єкта.

Функціонування суспільного соціального інтелекту повинно мати адекватне інформаційне забезпечення, а інформаційна інфраструктура суспільства повинна забезпечити потужні механізми обробки масивів інформації і достатню оперативність зворотнього зв‘язку в ході управління.

Інформаційно-системний підхід до вивчення проблем інформатизації дозволяє вийти за межі окремого об‘єкта або окремої галузі людської діяльності, подивитись на проблеми впровадження і використання інформаційних систем з точки зору сучасних загальносуспільних і навіть загальноцивілізаційних процесів.

Розглянемо впровадження і застосування інформаційних систем у системі управління.

Управління будь-якою соціально-економічною системою пов’язане з інформаційними процесами. Інформація являє собою пов’язуючу основу процесу управління, оскільки саме вона містить відомості, необхідні для оцінки ситуації та прийняття управлінського рішення. В найширшому розумінні управління - це «… елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності» [99].

Діяльність менеджера будемо розуміти як свідомий вплив людини на об’єкти, процеси і людей, що беруть у них участь, з метою надати певну спрямованість діяльності для того, щоб одержати бажані результати.

Менеджмент ставить своїм завданням внести необхідну впорядкованість у процес, організувати спільну діяльність, досягти узгодженості,координації дій.

Розвиток теорії управління дозволяє розглядати нові самостійні галузі управління, пов’язані з управлінням інформаційними ресурсами, впровадженням і використанням інформаційних технологій в діяльності підприємств і організацій, управлінням процесами опрацювання інформації в організаціях.

Виконання соціальною інформацією управлінських функцій, циркуляція інформації між компонентами системи, між системою в цілому і оточуючим середовищем, є обов‘язковим атрибутом управління. Саме завдяки інформаційним процесам система здатна здійснювати цілеспрямовану взаємодію із зовнішнім середовищем, координувати відносини власних компонентів, спрямовувати їх рух до заданої мети. Серед багатьох різновидів менеджменту (стратегічний, фінансовий, ризиковий та ін.), інформаційний менеджмент посідає особливе місце як такий, що забезпечує організацію і управління інформаційними потоками.

Сучасні концепції управління інформаційною діяльністю на підприємствах широко застосовують ідеї інформаційної логістики для побудови моделей інформаційної діяльності підприємства, які відображають взаємозв’язки між інформаційними потоками, а впровадження комп’ютерних технологій дозволяє застосовувати менеджмент ділових процесів (workflow management), який представляє собою управління інформаційною логістикою на базі комп’ютерної технології і основною метою якого єзабезпечення діяльності з виконання господарських завдань необхідноюінформацією відповідного виду, об’єму, якості, у відповідні терміни і увідповідному місці.

Застосування цих концепцій дозволяє побудувати інформаційну модель організації, яка є схемою потоків інформації, використовуваної в процесі управління, відображає різні процедури виконання функцій управління організацією і представляє за кожним завданням зв’язок вхідних і вихідних документів і показників. Відповідно, теорія і методика інформаційного забезпечення і документування управлінських процесів, управління до-кументацією (в тому числі електронною) потребує вивчення самої схемиуправління, змісту управлінських зв‘язків, впливу управлінської діїоб‘єкта, що керує, на керований об‘єкт, а також проблем, пов‘язаних із наступним користуванням документами у їхньому динамічному стані, тобтопотребує застосування методології інформаційного менеджменту. В тойже час, вирішення проблем, пов‘язаних із технічним, технологічним, лінгвістичним забезпеченням, персоналом, який бере участь у процесах впровадження і використання інформаційних систем, потребує застосуваннявідповідних функцій управління до їх розв‘язання, застосування методології інноваційного менеджменту, стратегічного менеджменту і менеджменту проектів.

Слід зазначити, що специфічність процесів інформатизації і потреба інтегрального врахування її основних концептів – інформація, людина, засоби інформатизації, - веде до конвергенції згаданих видів менеджменту (інформаційного менеджменту і тих, що стосуються управління впровадженням інформаційної системи) і потребує розглядання їх як поліфункціонального напряму практичної діяльності - менеджменту інформаційних систем. Застосований підхід для визначення сутності менеджменту інформаційних систем для системи управління, за необхідності може бути екстрапольований на визначення завдань менеджменту інформаційних систем для інших сфер застосування (бібліотечно-інформаційних, освітньотелекомунікаційних та ін.).

Автоматизована інформаційна система є поліструктурним об’єктом і включає взаємопов’язану сукупність комплексу апаратно-програмних засобів для збирання, передачі і обробки інформації, відповідної інформаційної бази і персоналу, який бере участь у обробці, збиранні, передачі і використанні інформації. Така складна людино-машинна система має формуватись координовано на організаційному і технологічному рівні, потребує для свого ефективного функціонування координованого управління із застосуванням функцій аналізу, планування, організації, контролю до всіх компонентів – інформаційних потоків, персоналу, апаратних і програмних засобів та ін., робить її об‘єктом безпосереднього управління, що потребує застосування до цього складного соціотехнічного об‘єкту класичних управлінських функцій і визначення діяльності в цій галузі як менеджменту інформаційних систем.

Вивчення соціальних аспектів інформаційного середовища свідчить про зміну соціальної структури суспільства під впливом інформатизації, про існування низки проблем, які виникають у взаємодії людей, які створюють нові форми і способи спілкування. Відбувається осмислення глобальності змін, які відбуваються з людством, і визначення напрямків, якими воно буде рухатись в перспективі. Зокрема, Д.Тапскотт [94] наводить пе-

релік основних складових цифрового суспільства:

 ефективна особистість, озброєна комп‘ютером;

 високопродуктивний колектив, який взаємодіє на основі комп‘ютерних технологій;

 інтегроване підприємство, яке має цілісну внутрішню інформаційну структуру;

 розширене підприємство, яке має між корпоративні комп‘ютерні мережі, що пов‘язують декілька різних організацій;

 ділова активність у мережовому середовищі.

Разом з тим, “електронна революція” і розвиток інформаційного суспільства викликають низку специфічних соціально-культурних наслідків.

У сьогоднішній техногенній цивілізації доступ до інформаційно-телекомунікаційних технологій – комплексна проблема, яка не зводиться до набуття комп‘ютерної грамотності і приєднання до мережі Інтернет. Вцентрі уваги сучасного суспільства знаходяться такі проблеми комп‘ютеризованого інформаційно-комунікаційного середовища як інформаційна нерівність (digital divide) та інформаційна безпека.

Виділяють різні рівні доступу до інформації і такі основні їх аспекти як технологічний (фізичний доступ користувачів до найсучасніший технологічних пристроїв), фінансовий (гарантований рівень достатку, який дозволяє користувачам придбати необхідні технологічні пристрої, сплачувати підключення домереж), соціальний (передбачає безкоштовний доступ для тих, хто не може сплачувати його в індивідуальному порядку), освітній (забезпечення мінімального рівня навичок для володіння новими технологіями).

Одним з аспектів формування інформаційного суспільства є проблема інтелектуального суверенітету. Ще на початку 90-х років вченими висловлювалась занепокоєність тим, що розвиток інформаційно-комп‘ютерних технологій створює можливості такого виду соціально-економічної, політичної і духовно-культурної сегрегації, при якій у найбільш розвинутих інформаційних суспільствах буде сконцентрована майже

вся інтелектуальна індустрія.

Вони стануть продуцентом основних культурних і соціально-гуманітарних потреб. Решта країн перетвориться у споживачів інформаційної технології і інформаційної продукції, виробника сировини і окремих видів промислової продукції, тобто стануть “інформа-ційними колоніями”. Російські вчені звертають увагу на актуальну і для України проблему: “... проникнення новітніх комп‘ютерних технологій у виробництво і побут в нашій країні відбувається не самостійно, а лише як відображення процесів, які відбуваються у технічній індустрії Заходу ”[60, с.36]. В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми “культурної агресії ” з боку більш розвинутих держав, існує за-гроза втрати національної самобутності (включаючи і мовну), легкість наповнення мереж викликає проблему обмеження інформації, яка вважається соціально і економічно небезпечною, виникають проблеми безпеки персональних даних, додержання авторських прав тощо.

Поряд із загальним поняттям “ інформатизація суспільства ”, в науковій літературі все частіше використовується поняття “ соціальна інформатизація ”, мету якої розуміють як забезпечення широкого доступу громадян до накопичених у суспільстві знань, зняття організаційних, технологічних,надмірних ідеологічних та інших обмежень в галузі циркулювання інформації у суспільному організмі.

Винятковість ролі інформації у розвитку самої людини як особистості і суб‘єкта соціальної творчості збагачує людську культуру новим значущим, як для особистості, так і для суспільства уцілому, елементом - інформаційною культурою. Оскільки поняття інформаційної культури пов‘язане із фундаментальними поняттями “інформація” і “культура”, дослідники виділяють “ інформологічний ” і “ культурологічний ” підходи до розуміння цього поняття.

Інформологічний підхід визначає інформаційну культуру як сукупність знань, умінь і навичок пошуку, відбору і аналізу інформації,тобто всього того, що включається до інформаційної діяльності, спрямова- гічного підходу зміст поняття “інформаційна культура” розширяється, інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини у інформаційному суспільстві, як складова процесу формування культури людства. У розумінні інформаційної культури менеджера інформаційної системи необхідний синтез цих підходів. Різке зростання рівня технологізації суспільства вступає в протиріччя з психофізіологічними особливостями людини у освоєнні інформаційних ресурсів, рівнем культури їх використання, посиливши розмежування між традиційною гуманітарною куль-

турою і культурою технократичною.

Саме інформаційна культура покликана гармонізувати внутрішній світ суб’єкта шляхом вироблення раціональної інформаційної поведінки,що дозволяє досягти рівноваги у інформаційному взаємообміні із середовищем, яке ґрунтується на комп’ютерних і телекомунікаційних засобах.

Серед системних зв‘язків у взаємодії людини й інформаційного середовища, які потребують впорядкованості і управління, можна виділити та-

кі:

 “інформація-людина-суспільний розвиток”,

 “комп‘ютерні інформаційні системи – комунікаційні процеси” та ін.

В цьому контексті увага, перш за все, має бути сконцентрована на нетехнічній спрямованості діяльності в цій галузі, основними концептами підготовки спеціалістів для різних напрямів управління функціонуванням інформаційного середовища визначивши застосування теорії і практики управління потоками соціальної інформації (інформаційний менеджмент),застосування теорії і практики управління у процесах створення автомати-зованої інформаційної інфраструктури (інноваційний, стратегічний менеджмент, менеджмент проектів) і розвиток інформаційної культури спеціаліста як культури людини, готової до творчої роботи в умовах технологоінформаційної системи розвитку суспільства. Інтегрований підхід до виконання цих завдань, без якого неможливе ефективне впровадження і використання інформаційних систем, робить теоретично виваженим і практично доцільним виділення поліфункціонального напряму – менеджменту інформаційних систем, як напряму професійної діяльності і наукових досліджень в галузі інформатизації суспільства.

Таким чином, менеджмент інформаційних систем - це предмет дослідження та вивчення:

 ролі і місця інформації в системі взаємодії сукупних соціально-виробничих відносин, що склались, системно-діяльнісного процесу оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики;

 ролі і місця інформаційних систем у нерозривному зв’язку з технологічними проблемами переробки і передачі інформації і знань у інтегрованих людино-машинних інформаційно-комунікаційних системах;

 ролі і місця людини в процесі реалізації технологічних можливостей суспільства, використання наявної інформації з метою накопичення сукупних знань суспільства, задоволення інформаційних інтересів і потреб, відповідальність за раціональне або ірраціональне використання і відтворення інформаційних ресурсів;

 практичної діяльності і мотивації людини під час процесів взаємодії з інформаційними системами;

 підходів і методів суспільно-економічної оцінки інформаційних ресурсів і створюваної автоматизованої інформаційної інфраструктури,впливу економічних факторів на процеси впровадження і використання інформаційних систем;

 практичних заходів, які б забезпечували раціональне використання івідтворення інформаційного потенціалу, запобігання або ліквідація негативного ефекту.

Відповідно, сконцентрованим, вузьким тлумаченням завдань менеджменту інформаційних систем є організувати оптимальну взаємодію людини з навколишнім середовищем в системних взаємозв‘язках “інформаційні ресурси - інформаційні технології – комунікації”.

3. Триступеневий підхід до управління змінами ІТ

В сучасному бізнесі,як ніколи раніше, для прийняття стратегічних управлінських рішень необхідною є релевантна й адекватна інформація. Для того, щоб бути корисною для процесу прийняття стратегічних управлінських рішень, інформація має фокусуватися на тих аспектах, що найбільше впливають на діяльність підприємства. Одночасно, враховуючи інформатизацію суспільства та суцільну комп’ютеризацію процесів, слід зосереджувати увагу саме на інформаційних технологіях.

Будь-яку проблему в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства легше попередити ніж вирішувати її після виникнення. Для цього керівник підприємства має чітко розуміти й усвідомлювати три основні аспекти діяльності: в чому сила та слабкість підприємства; який рівень професіоналізму та відданості справі працівників, від яких залежить прийняття управлінських рішень; уявляти обсяги та реальність зовнішніх і внутрішніх загроз.

У діяльності підприємства особливе місце займає управлінська складова, яка включає комплекс різноманітних умінь, навиків, необхідних менеджерам для реалізації функцій управління не лише системи інформаційної безпеки, а й системи прийняття управлінських рішень та підприємства загалом.

Тому зупинимось на сутності поняття «система», яке в перекладі з грецької мови означає «ціле, складене з частин», інше значення – це порядок, визначений правильним розміщенням частин та їх взаємозв’язками [10, с.3].

Системний підхід змістовно відображає групу методів, за допомогою яких реальний об’єкт описується як сукупність взаємозв’язаних чи взаємодіючих компонентів. Ці методи розвиваються в межах окремих наукових дисциплін і загальнонаукових концепцій та є результатом їх міждисциплінарного синтезу. Тому, завдячуючи системному підходу – ефективному способу розумової діяльності і мислення, можлива творча самореалізація менеджера-управлінця, його професійна діяльність за наявності повної та достовірної інформації.

Існують дві основні групи умінь і навиків, якими мають досконало володіти фахівці сфери управління: 1) уміння реалізувати управлінський цикл, направлений на успішне вирішення проблеми, уміння визначати перспективні цілі, раціонально планувати свою роботу і роботу підлеглих, чітко доводити завдання до виконавців, дотримувати режим, не піддаватися буденній рутині; 2) уміння пов'язані з комунікативною функцією: уміння менеджера спілкуватися з людьми, налагоджувати контакти із співробітниками, партнерами, представниками зовнішніх організацій і державних структур; уміння слухати співбесідника, входити в його положення, володіти письмовою і усною мовою, контролювати власні емоції.

Системний підхід до створення інформаційної системи – це комплексне вивчення економічного об’єкта як одного цілого з представленням складових частин його як цілеспрямованих підсистем та вивчення цих підсистем і взаємовідносин між ними. За системного підходу економічний об’єкт розглядається як сукупність взаємопов`язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, пов’язаних процесами перетворення вхідного набору ресурсів в інші вихідні ресурси. Тобто, економічний об’єкт функціонує – він здатний сам діяти і одночасно піддаватися зовнішнім впливам.

Системний підхід до управлінського процесу будь-якого підприємства базується на таких принципах: 1) кінцевої мети – абсолютний пріоритет кінцевої мети; 2) єдності – система розглядається як єдине цiле, так i за сукупністю елементів; 3 ) зв’язності – кожен окремий елемент системи (служба безпеки фірми, маркетинговий відділ, відділ кадрів тощо) вивчається зі зв'язками з навколишнім середовищем; 4) модульної побудови – в системі виділяються модулі та розглядаються як їх сукупність; 5) ієрархії – вводять iєрархiю елементів i здійснюють їх ранжування; 6 ) функцiональностi – спільний розгляд структури i функцій з пріоритетом функцій над структурою; 7) розвитку – враховують зміни системи, її здатність до розвитку, розширення, заміни частин, нагромадження iнформацiї; 8) децентралiзацiї - поєднують рішення, які приймаються, та керують централiзацiєю i децентралiзацiєю; 9) невизначеність – враховують невизначеності та випадковості у системі для подальшого прийняття управлінських рішень.

Характерними ознаками системного підходу є: одночасне охоплення проектуванням великої кiлькостi завдань; максимальна типiзацiя та стандартизація рішень; багатоаспектне уявлення про структуру iнформацiйної системи як про систему, що складається з кількох класів компонентів, та відносне автономне їх розроблення; ключова роль баз даних; локальне впровадження та збільшення функціональних завдань.

Завданням системного підходу до створення iнформацiйної системи є розроблення всієї сукупності методологічних i соціально-наукових засобів обстеження (опис, аналіз, синтез, реалiзацiя) систем різного типу.

Інформаційні системи тісно пов’язані з конкурентоспроможністю продукції, а значить з системою менеджменту якості структурного підрозділу, тому що для виходу на певний сегмент ринку продукція має відповідати встановленим вимогам, задовольняти всі потреби споживача та бути самоокупною.

Для ефективного і результативного функціонування підприємство має визначити взаємопов’язані види діяльності і організувати управління ними як системою.

Проблема відповідальності за управління якістю зачіпає цікаві питання і змушує замислитися над ефективністю чи якістю самої системи управління підприємством. Тобто, відсутність відповідальності працівника за якість кінцевої продукції говорить про те, що зацікавленість окремих виконавців в результатах своєї праці залишається низькою. Проблема ІТ-забезпеченості для виробничих підприємств має бути принциповою, не зважаючи на слабку забезпеченість інформаційно-обчислювальною технікою. Адже від своєчасності та повноти отриманої інформації прямопропорційно залежить прийняття управлінських рішень, рівень професійного управління і забезпечення фінансовими ресурсами.

Обмеженість ресурсів насправді є серйозною проблемою, оскільки, як показують результати дослідження, на всіх етапах впровадження системи менеджменту якості (СМЯ) підприємству доводиться робити суттєві витрати: фінансування спеціальних підрозділів, витрати на консультування, тренінги, впровадження ІТ-систем управління і контролю. Крім цього неправильне управління може призвести до додаткових негативних наслідків – наприклад, неправильна діагностика головної функціональної проблеми продукції, втрата ринкової частки і погіршення фінансових результатів.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що поряд з обмеженістю у фінансових ресурсах, важливими перешкодами на шляху до розвитку систем управління якістю, які потребують якнайшвидшого подолання, є підвищення кваліфікації персоналу, зміна стилю управління і прискорення впровадження ІТ-технологій, без яких відслідковувати ефективність управління буде складно.

Стратегії якості має бути грамотно розробленою і базуватися на таких принципах: сильні лідери (цілеспрямовані, активні, здатні сприймати і розвивати нові ідеї) та працездатна команда; добре налагоджена робота з навчання персоналу, мотивація високоякісної роботи. Працівники підприємства мають постійно підвищувати свій професійний рівень, проходячи спеціальну підготовку.

Систематичне вивчення ринку і встановлення сталих зв’язків із споживачами, розвиток фірмової торгівлі, систематичні опитування організацій-споживачів спричинять на підприємстві підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства. Тому, існує велика потреба у пошуку, збиранні, систематизації та аналізі такої інформації для значного покращання роботи відділу збуту та підприємства загалом.

Якщо підійти до процесу прийняття рішень як до психологічного процесу, то зрозуміємо, що використовувані при цьому способи можуть варіювати від спонтанних до високо логічних. Можна виділити такі категорії прийняття рішень: інтуїтивні; рішення, засновані на судженнях; раціональні рішення.

Типовими методами прийняття рішення в комплексі за допомогою всіх вищезазначених категорій будуть якісні методи прогнозування стану підприємства в поєднанні з системним аналізом управлінської діяльності. До найбільш розповсюджених якісних методів можна віднести: «думка жюрі» - середня величина думок експертів; «мозковий штурм» - генерація великої кількості ідей та їх оцінка; прогнозування майбутнього попиту на продукцію; модель опитування споживача; метод експертних оцінок [9, с. 201].

Аналіз виробничого сектора вітчизняної економіки показує, що на рішення гуртових покупців про купівлю товарів впливають наступні чинники (по порядку їхньої важливості, перший - найважливіший): співвідношення "ціна-якість"; прозорість роботи і розрахунків, відсутність тіньових схем, бартеру, хабарів для проштовхування експорту (причому для деяких, "тіньових" покупців це негативний, а не позитивний чинник); відсутність тиску на покупців ("диктат виробника"); вигідне географічне розташування заводу: на перетині важливих європейських шляхів, в безпосередній близькості до європейських кордонів; широкий асортимент та перспективи його значного розширення; гнучкий підхід до цін і умов поставок; швидке виконання замовлень, відсутність затримок, суттєвих помилок при укладанні договорів на експорт продукції, що могло б призвести до втрат з обох сторін.

Процес прийняття рішення – це основна ланка в управлінській діяльності, яка є складною та багато етапною: 1) збирання та опрацювання інформації, необхідної для прийняття рішення; 2) розроблення варіантів управлінських рішень; 3) перевірка прийнятого управлінського рішення, тобто це функціонуюча система управління.

4. Зміни процесів та корпоративної культури

Культура підприємства може виявитися прийнятною на певний період часу й за певних умов. Зміна умов конкуренції, державного регулювання, стрімкі економічні зміни та нові технології вимагають змін корпоративної культури підприємства, що гальмує підвищення її ефективності. Для створення нової культури підприємства потрібно багато часу, оскільки стара корпоративна культура укорінюється у свідомості людей, що зберігають прихильність до неї. Ця робота містить у собі формування нової місії, цілей підприємства та її ідеології, моделі ефективного управління, використання досвіду попередньої діяльності, традицій і процедур, що укоренилися, оцінку ефективності підприємства, його формальної структури, проектування приміщень і будинків тощо.

На можливість зміни культури впливають наступні фактори:
- організаційна криза – ставить під сумнів практику та відкриває можливості для прийняття нових цінностей. Прикладами кризи можуть бути погіршення фінансового стану підприємства, його поглинання будь-яким іншим підприємством, втрата головних клієнтів, різке входження конкурентів на ринок підприємства;
- зміна керівництва. Оскільки вище керівництво є головним фактором у формуванні культури підприємства, заміна її головних керівників сприяє введенню нових цінностей. Але нове керівництво не є гарантією того, що працівники приймуть нові цінності. Нов. Лідери повинні мати чітке альтернативне бачення того, яким має бути підприємство та його авторитет;
- етап розвитку підприємства. Змінити культуру підприємства легше в перехідні періоди від його створення до росту та від зрілості до ліквідації або банкрутства. Коли організація вступає в стадію зростання, основні зміни організаційної культури будуть необхідні.

Культура підприємства ще не усталена, і працівники приймуть її зміни, якщо:
o попередній успіх підприємства не відповідає сучасним умовам;
o працівники незадоволені загальним станом справ у підприємстві;
o репутація засновника підприємства під сумнівом.
Інша можливість зміни культури з'являється, коли підприємство переходить на стадію спаду. На цій стадії зазвичай необхідне скорочення персоналу, зниження витрат і вжиття інших заходів, що свідчать про кризову ситуацію підприємства;
- вік підприємства – чим меншим буде вік підприємства, тим менш сталими будуть його цінності. Зміна культури більш ймовірна на молодому підприємстві;
- розмір підприємства. Змінити культуру легше в невеликому підприємства, тому що у ньому спілкування керівників із працівниками більш тісне, що збільшує можливості поширення нових цінностей;
- рівень культури. Чим ширше поширена культура у підприємстві і вище згуртованість колективу, що розділяє загальні цінності, тим складніше змінити культуру. Слабка культура більш піддається змінам, ніж сильна.

5. Нові правила інформаційного суспільства

Інформація виступає основним об’єктом інформаційного суспільства, і її роль сьогодні важко переоцінити. Відображаючи реальну дійсність, вона інтегрується у всі напрямки діяльності держави, суспільства, громадянина. З появою нових інформаційних технологій, основою яких є впровадження засобів обчислювальної техніки, зв’язку, систем телекомунікації, інформація стає постійним і необхідним атрибутом забезпечення діяльності держави, юридичних осіб, громадських організації та громадян. Від її якості та достовірності, оперативності одержання залежать численні рішення, що приймаються на різних рівнях – від глави держави до громадянина.

Інформаційний вплив на державу, суспільство, громадянина зараз є ефективнішим, ніж політичний, економічний і навіть військовий. Інформація стає реальною, майже фізично відчутною силою.

Поняття “інформація” використовується в усіх галузях науки, і в правовій, зокрема. Воно набуло багатозначності й інтерпретується залежно від сфери вживання.

В перекладі з латинської мови “інформація” (information) – це роз’яснення, виклад; тобто йдеться про відомості (або їх сукупність), про предмети, явища й процеси навколишнього світу.

Сьогодні немає усталеного й вичерпного тлумачення цього терміну, слід розглядати його з аналізу досліджень філософів.

Поняття інформації неодноразово змінювалось, його межі то розширювалися, то звужувалися. Спочатку під цим словом розуміли “уявлення”, “поняття”, потім – “відомості”, “передачу повідомлень”.

Вперше термін “інформація” знайшов своє відображення у математичній теорії інформатики і теорії передачі даних каналами зв‘язку Клода Шеннона (1948), в якій він під “інформацією” розумів усі види повідомлень. К. Шеннон разом з У .Уівером запропонували імовірні методи для визначення кількості інформації, що передається. Однак такі методи описують лише знакову структуру інформації, не зачіпаючи її змісту

Н. Вінер запропонував “інформаційне бачення” кібернетики, як науки про управління в живих організмах та технічних системах. Під інформацією почали розуміти вже не будь-які відомості, а лише ті, які є новими та корисними для прийняття такого рішення, що забезпечить досягнення мети управління. Інші відомості не вважались інформацією.

У свою чергу Л.М. Беккер, як і Н. Вінер, підкреслює у цьому понятті ознаку впорядкованості і зазначає: “інформація може бути охарактеризована як збереження і відновлення її носієм упорядкованості станів і її джерела, яке впливає на цього носія”.

Контрольні питання

1. Природа виникнення змін.

2. Сутність змін у природі та у відкритих

соціально-економічних системах (їх взаємозв’язок).

3. Організаційна досконалість – основа організаційних змін.

4. Основні складові організаційної досконалості за Харінгтоном

(процеси, проекти, зміни, знання, ресурси).

5. Класифікація видів змін.

6. Навчання та зміни.

7. Особистість та зміни.

9. Теорії навчання.

Дата добавления: 2014-10-23