Класифікація підприємств

Нормативно-правові основи функціонування підприємств

Основними законодавчими актами, що регулюють діяльністьпідприємств в Україні є: «Цивільний кодекс України», «Господарський кодекс України», «Податковий кодекс України», ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про акціонерні товариства», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність» та інші.

Визначальним законодавчим актом є Господарський кодекс України. Він встановлює, відповідно до Конституції України, правові основи господарської діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс складається з дев’яти розділів:

1. Основні засади господарської діяльності.

2. Суб’єкти господарювання.

3. Майнова основа господарювання.

4. Господарські зобов’язання.

5. Відповідальність за порушення у сфері господарювання.

6. Особливості правового регулювання в окремих галузях.

7. Зовнішньоекономічна діяльність.

8. Спеціальні режими господарювання.

9. Прикінцеві положення.

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Діяльність підприємства, крім законодавчих актів, також регулюється статутом і колективним договором.

Статут підприємства — це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також його індивідуальну діяльність.

Статут повинен містити відомості: про найменування і місцезнаходження підприємства, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, а також інші відомості, які не суперечать законодавству.

Колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив з напрямками розвитку та удосконалення виробництва та умов праці, а також кілька розділів із конкретними зобов’язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка і повна класифікація за певними якостями.

Підприємства можна класифікувати за низкою ознак, а саме:

1. Мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні).

2. Форма власності майна (приватні, колективні, комунальні, державні).

3. Національна належність капіталу (національні, іноземні, спільні).

4. Правовий статус і форма господарювання (одноосібні,кооперативні, орендні, господарські товариства).

5. Галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6. Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування (головні або материнські, дочірні, асоційовані, філії).

7. Розмір за чисельністю працівників (малі, середні, великі).

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також і індивідуальні сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім’ї).

Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так зв ані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава; в) підприємство є суб’єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні – капітал належить підприємцям своєї країни; іноземні – капітал є власністю закордонних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми).

Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі та споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні і користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Оплата вартості акцій, що пропонуються до розміщення під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Статут акціонерного товариства, крім загальних відомостей для всіх видів господарських товариств, повинен містити відомості про види акцій, що розміщуються, їх номінальну вартість, строк та порядок виплати дивідендів.

Акціонерні товариства за типом поділяються на:

- публічні акціонерні товариства (ПАТ);

- приватні акціонерні товариства (ПрАТ).

Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) – це акціонерне товариство, кількісний склад акціонерів якого не може перевищувати 100 осіб.

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) – це акціонерне товариство, відповідно кількісний склад акціонерів може перевищувати 100 осіб.

Переваги ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:

- акціонерне товариство є зручним способом залучення інвестицій;

- можливість отримання доходів у вигляді дивідендів;

- акції дають право на участь у розподілі майна акціонерного товариства (АТ) при його ліквідації;

- можливість власників простих акцій брати участь в управлінні АТ;

- акції, як і інші активи, можуть бути надані в заставу;

- акціонери не відповідають за зобов’язаннями акціонерного товариства і несуть ризики збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах вартості належних їм акцій;

- за успішної діяльності АТ ринкова вартість його акцій може значно перевищувати номінальну.

Недоліки ведення бізнесу шляхом створення акціонерного товариства:

- якщо вартість чистих активів АТ стає меншою за мінімальний розмір його статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації;

- емісії акцій та обіг акцій вимагають дотримання додаткових вимог законодавства про цінні папери та фондовий ринок;

- АТ мають обов’язок звітувати до державних органів, що регулюють обіг цінних паперів та фондовий ринок;

- відносно великі витрати на створення.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми.

Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Дата добавления: 2014-10-23