Дидактика Ф. Дістервега

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістереег (1790-1866) наро­дився в місті Зігені (Німеччи­на) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри і зубріння. У 1808 році вступив до Герборнського університе­ту, потім вчився в Тюбінгенсь-кому університеті, який закін­чив у 1811 році, здобувши вче­ний ступінь доктора філософ­ських наук. У студентські роки захоплювався не лише філосо­фією, а й історією, математи­кою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельбер-фельда. У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий жур­нал "Рейнські листки для виховання і навчання". Дістервег реда­гував його сорок років і помістив у ньому понад 400 статей.

З 1832 році він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методичних керівництв. У 1835 році вийшла його двотомна праця "Керівництво до освіти німецьких учителів" (перший том був присвя­чений загальним питанням дидактики, другий - містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популяр­ності. У 1832-1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських то­вариства, а в 1848 році був обраний головою "Загальної німецької вчительської спілки". Того ж року разом із прогресивними депу­татами прусських національних зборів підписав "Записку 23", в якій засуджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для дітей усіх націй. У 1847 році Дістервег був усу­нутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, однак він не припиняв літератур­но-педагогічної і громадської діяльності, видавав журнал "Педа­гогічний щорічник".

У 1854 році були видані реакційні "Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі", які відкинули шко­лу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в па­латі депутатів, куди був обраний учительством у 1858 році.

Боротьба Дістервега проти Правил" мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, він помер у 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вва­жав: природовідповідність, культуровідповідність, самодіяль­ність. Під природовідповідністю він розумів здійснення вихован­ня відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, які потребують розви­тку. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони могли са-модіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається за певного часу, місця та умов розвитку культури, передавати молодому поколінню досяг­нення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, він уважав важливою рисою особистості. У розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що "розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити", є актуальним і в наші.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність у служінні істині, красоті і добру".

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пі­знавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати - означає збуджувати розумову ак­тивність учнів - таке головне положення його дидактики розви­ваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактич­них правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах ("від бли­зького до далекого", "від простого до складного", "від більш лег­кого до більш тяжкого", "від відомого до невідомого"). Цим пра­вилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального викорис­тання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів: "Нічого не учи передчасно". А щоб знання були міцними, Дістервег радить учи­телю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матері­алу: "Учити й забувати - означає руйнувати пам'ять". Він вима­гав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у ко­жного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяль­ність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання він реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а споча­тку підведення до них у процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийш­ла до певних положень. Таким чином, наука подається не прямо всвоїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Ус­пішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

Дата добавления: 2014-10-23