Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Теорія навчання й виховання Й. Гербарта




Французька буржуазна рево­люція стала поштовхом до бо­ротьби німецького народу про­ти феодалізму. Великою заслу­гою німецького освітнього ру­ху стала розробка і популяри­зація цілої низки цінних для того часу педагогічних ідей, а саме ідеї національного вихо­вання, ідея про роль держави у здійсненні національного вихо­вання, ідеї щодо організації освіти, змісту національного, морального, фізичного вихо­вання, розумової освіти. Прогресивні педагоги того часу, до яких відносяться І.Г.Кампе, П.Вілауме, К.П.Лахман, І.Ф.Гербарт та ін. ставили пе­ред вихованням завдання вільного розкриття всіх якостей людсь­кої особистості, яке (завдання) може бути реалізоване тільки в освітньо-виховних закладах, що будуть незалежні від абсолюти­стської держави.

Одним із найвидатніших представників німецького освітньо­го руху був Іоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841), послідовник Песталоцці. Він вчився в Ієнському університеті на філософсь­кому факультеті, і з 1797 по 1800 роки працював домашнім вчи­телем у сім'ї знатного швейцарця. Тут почала складатися його педагогічна система. Коли І.Ф.Гербарт познайомився з досвідом Песталоцці, з його "психологізацією навчання", він почав поси­лено вивчати його праці і широко пропагувати ідеї Песталоцці в Німеччині. 70

Після дворічної підготовки до професури І.Ф.Гербарт з 1802 року читав курс педагогіки у Геттінгенському університеті. По­чинаючи з 1806 року написав ряд праць: "Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання" (1806), "Головні пункти метафізики" (1808), "Загальна практична філософія" (1808). Потім він очолив кафедру філософії і педагогіки в Кенігсберзькому університеті, яку раніше займав Кант. Тут він створив педагогічний семінарій і дослідну школу (гімназію) з інтернатом і сам брав велику участь у практичній підготовці майбутніх педагогів. У 1816 р. випустив підручник "Психологія:", у 1925 - солідну працю "Психологія як наука, що ґрунтується на досвіді метафізики і математики". У 1833 році знову переїхав до Геттінгена, де видав ряд праць з пси­хології, філософії, етики і педагогіки. Тут вийшла друга його ос­новна педагогічна праця "Нарис педагогічних читань" (1835).

І.Ф.Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, які вміють пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому. Сам педагог по­винен ставити перед вихованцем ті цілі, які той поставить перед собою, коли стане дорослим. Ці цілі можуть бути поділені на цілі можливі і цілі необхідні.

Він перший, хто спробував структурувати педагогіку як нау­ку, чим зробив значний внесок у її розвиток. Особливістю його підходу було встановлення доцільного співвідношення між тео­рією і практикою. І.Гербарт ввів у педагогіку категорію "педаго­гічний такт".

У багатьох своїх працях І.Гербарт вимагав від вихователя "науковості і сили думки". Наука про виховання служить педаго­гу очима, що дають йому можливість чітко бачити, що він ро­бить.

Щодо процесу виховання, то він у Гербарта складається з трьох складових частин: 1) виховуюче навчання; 2) керування; 3) моральне виховання. Гербарт вважав, що освіта нероздільна з вихованням. Однак він неправомірно підмінив складний процес виховання навчанням, не враховуючи вплив соціального середо­вища і значення емоцій у моральному вихованні.

На думку І. Гербарта, навчання має ґрунтуватися на багато­сторонності інтересів, які спираються на досвід, котрий розумі­ється ним як ознайомлення з навколишніми предметами і стосун­ками з людьми.

І.Гербарт виділяє натуралістичний і історичний інтереси. На­туралістичний інтерес складається з емпіричного інтересу (який1

відповідає на питання "що це таке?" і збуджує прагнення до спо­стереження), умоглядного (спекулятивного) інтересу (який від­повідає на питання "чому це так?" і настроює на роздуми), есте­тичного інтересу. До історичного інтересу відносяться симпатич­ний інтерес (спрямований на членів своєї сім'ї і найближче коло знайомих), соціальний інтерес (спрямований на більше коло лю­дей, на суспільство, свій народ), релігійний інтерес (спрямований на спілкування з Богом). Навчання ж має прагнути до всебічного розумового розвитку.

Спробу класифікації інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку І.Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назу­стріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу І.Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної ува­ги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка немовби висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, І.Гербарт вказував на необхідність система­тичного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спроще­ним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. І.Гербарт до­бивався, щоб викладання було вільним від будь-якої штучної ма­нірності. У викладанні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, І.Гербарт виділяє різні сту­пені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), фі­лософськи обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наоч­ним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очіку­вання), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1.Ясність (виразність) — це заглиблення в навчальний матерілу стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.

2.Асоціація — це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

І.Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналі­тичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосу­вання. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і до­повнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що ви­користовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надає уяві учнів певної системи. Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обґрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, при­вчання їх до порядку. Дитина, на думку І.Гербарта, проявляє "ди­ку пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенден­цію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрі­бно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керуван­ня: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керуван­ня.

Моральне виховання у педагогіці І.Гербарта пов'язане з на­вчанням. Його метою є формування характеру. Воно повинно прагнути зробити пануючими у вихованця п'ять моральних ідей, які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню бороть­бу між судженнями і вчинками), ідея вдосконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею ін­ших), ідея права (яка має вирішальне значення в розв'язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея спра­ведливості (якою треба керуватися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила).

У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне у вихованцеві, тобто він на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного учня від природи. Позитивне тут по­стає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І.Гербарт виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня; схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз на­завжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Отже, педагогічна теорія І.Гербарта зробила великий вплив на розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах світу.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-23; Просмотров: 917; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.