Ідея цілісного виховання Р. Штайнера

У XX столітті.німецький філософ, дослідник творчості Гете, Міппера.,-Рудольф Штейнер поставив своїм завданням форму­вання особистості як цілісної єдності. Така ідея перетворилась сьогодні у широкий педагогічний рух і має назву вольдорфська педагогіка. Перша вальдорфська школа була відкрита у Німеччи­ні у 1919 році у м.Штутгарт для дітей робітників і службовців цигаркової фабрики Вальдорф-Асторія. В основу педагогічної концепції цієї школи, яка отримала назву за місцем її утворення, покладено релігійно-філософське вчення Р.Штайнера - антропо­софія. Це вчення названо його послідовниками "найпрогресивнішим духовно-науковим напрямом XX століття".

Згідно з розумінням антропософії, розвиток людини відбува­ється за семирічними ритмами. Знання їх сутності дозволяє пра­вильно будувати виховний процес. Протягом кожного з семи ро­ків відбувається дозрівання одного з елементів складної людської природи.

Головними принципами діяльності вальдорфської школи є:

1) Принцип виховання у дусі свободи, який полягає у необхідності вести дитину до вільного і плідного самопізнання, самовизначення, до повноцінного розвитку всіх сил особистості.

2) Принцип цілісності формування особистості: тілесної, душевної і духовної її сторін.

3) Принцип циклічності навчально-виховної діяльності, який полягає в урахуванні особливостей вікових циклів розвитку добових біоритмів, у застосуванні методу епох у навчальному процесі, ритмічних вправ тощо.

4) Принцип авторитету вчителя, вихователя, батьків, ду­ховного ідеалу.

Організація навчального процесу у вальдорфських школах має ряд специфічних особливостей. У них відсутня абсолютиза­ція предметних уроків як основної форми навчального процесу: 45-хвилинні уроки поєднуються тут із заняттями за методом епох.

Сутність методу епох полягає у тому, що викладання предме­та проводиться кожного навчального дня протягом 3-4 тижнів на півторагодинних заняттях. За цей навчальний час, що складає близько 50 годин, засвоюється більша частина навчального матері­алу відповідного року або навіть весь матеріал з предмету за рік.

У такий спосіб викладаються провідні академічні дисципліни: рідна мова і література, математика, історія, фізика, хімія, біоло­гія, географія, історія мистецтва, праця. На вивчення таких пред­метів як рідна мова, математика у старших класах виділяють по дві епохи (8 тижнів).

Після 12 години дня у вальдорфських школах починаються уроки, які не пов'язані з великим інтелектуальним напруженням. Це ще одна особливість організації навчального процесу у подіб­них школах. Такий розподіл навчального часу пояснюється вра­хуванням щоденних біологічних ритмів дитячого організму: пік інтелектуальної активності припадає на першу половину дня -від 5 до 12 годин. Опівдні ж наступає спад інтелектуальної акти­вності.

Отже, після інтелектуально насичених занять першої полови­ни дня йдуть два інші компоненти, що разом складають потрій­ний ритм життя вальдорфської школи. Другий компонент - заняття естетично-художнього циклу - музика, живопис, скульп­тура, архітектура, театр, евритмія (особливий вид мистецтва, синтез думки і слова, кольору і музики, рухів тіла і душі). Нареш­ті, третій компонент - заняття ручною працею: столярною і слю­сарною справою, шиттям, плетінням тощо.

Навчання у вальдорфській школі являє собою процес резуль­тативної дії. Учитель викладає матеріал не рецептивним, а продуктивним методом, тобто не дає готових визначень та рецептів, а сам здійснює разом з дітьми всі дії, необхідні для відповідних умовиводів: малює разом з ними малюнок до прочитаної казки, складає план місцевості під час уроку-походу. І у всіх випадках в процесі спільної дії у кожного народжується свій зразок.

Один із головних методів вальдорфської школи - образний виклад матеріалу на будь-якому занятті. Дітей вчать образно мис­лити, співпереживати, співчувати, тобто включають у процес пі­знання всю людину, її уявлення, фантазію, почуття.

Традиційним для вальдорфських шкіл є гетеаністичний ме­тод пізнання, який означає буквально - пізнавати світ, пізнаючи себе, пізнавати себе, пізнаючи світ.

Традиційно велика увага приділяється різним формам спів­праці з батьками. Це і батьківські вечори, і проведення батьками уроків ручної праці, і заняття разом з дітьми евритмією тощо. Управління школами здійснюється на основі самоврядування.

У кінці XX століття у Німеччині нараховувалось 180 вальдорфських шкіл, у яких навчалося понад 50 тисяч дітей, а всього у світі на той час було 512 таких альтернативних навчальних за­кладів.

5. ІДЕЇ ВИХОВАННЯ Й НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЦІ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ

На рубежі ХІХ-ХХ століть традиції гуманістичного виховання підтримали і розвинули численні представники реформаторської педагогіки і, передусім, засновники педагогічної течії педоцентризму О.Декролі, Р.Кузіне, Дж.Дьюї. Методологічною основою су­часних неогуманістичних педагогічних концепцій є персоналісти-чні філософські, соціологічні та психологічні ідеї, серед яких про­відну роль відіграють екзистенціалізм, гуманістична психологічна школа та соціально-критична франкфуртська школа.

На думку представників соціально-критичної франкфуртської школи (Т.Адорно, Г.Маркузе та ін.), в сучасному технократичному суспільстві людина все більше відчужується, знеособлюється, втрачає своє "Я", все більше усвідомлює, що її життя спрямовуєть­ся сторонніми для неї силами, знеособленими соціальними інсти­тутами, як то засоби масової інформації, реклама тощо. Саме вони формують смаки людей, їх потреби, життєві цінності, стосунки. Вуніфікованому суспільстві виникає уніфікована або "одномірна", за Маркузе, людина.

Питання про те, як повернути людині її істинну людську сут­ність, як зробити її вільною особистістю становить центр уваги філософії екзистенціалізму, її представники (Ж.-П.Сартр, К.Ясперс та ін.) вважають, що людина повинна творити себе сама, вірити у себе, у свої власні сили. Своєрідним гаслом стали для прихильників цієї філософської течії слова Ж.-П.Сартра "людина є не що інше як те, якою вона творить себе". Таке "творіння себе" відбувається у життєвих ситуаціях, коли людині доводиться роби­ти вибір, приймати рішення, керуючись такими загальнолюдськи­ми моральними категоріями, як доброта, довіра, терпимість, любов, вдячність, допомога.

Близькими до екзистенціалістських концепцій "олюднення" людини є і погляди представників "третьої сили" - неогуманістичної психологічної школи. Лідером цієї школи є найвидатніший американський психолог XX століття, батьки якого були вихідця­ми з України, А.Маслоу. У його оригінальній концепції особисто­сті йде мова про те, що сутність людини є апріорно заданою, ви­значеною, закладеною з моменту народження у "згорнутому" ви­гляді. Людина залежить від своєї внутрішньо закладеної сутності, тому не може мати повної свободи волі, як це стверджував Ж.-П.Сартр. Головним призначенням людини, за Маслоу, є "відкриття своєї ідентичності, свого справжнього "Я".

ПРОВІДНІ ТЕЧІЇ ТА ПРЕДСТАВНИКИ РЕФОРМАТОРСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

Дата добавления: 2014-10-23