Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Оплата праці працівників охорони здоров’я при відхиленні від нормальних умов праці




Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у зроїмо вій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу.

Підґрунтям для організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідники).

Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших фактор і в, що характеризують якісний бік праці.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими нормами праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Встановлюють у формі тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за роботу, виконану понад встановлених норм, за трудові успіхи і винахідництво та особливі умови праці. Складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов’язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у форм; і винагород за підсумками роботи зарік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлених зазначеними актами норм.

У бюджетних установах найпоширенішою є погодинна форма оплати праці. Існують такі її різновиди (їх називають системами оплати пращі): проста погодинна, погодинно-преміальна.

Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою пращі й мірою винагороди працівників.

Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я, затвердженими спільним наказом міністерств охорони здоров’я та праці і соціальної політики України № 308/519 від 5 жовтня 2005 p., передбачене підвищення посадових окладів працівникам у певних закладах (підрозділах) і на посадах зі шкідливими і тяжкими умовами праці[4].

Наприклад, розділ 1 Переліку передбачає право на підвищення на 25% посадових окладів працівникам, що працюють у психіатричних (психоневрологічних), наркологічних закладах або їхніх структурних підрозділах.

Розділ 2 – право на підвищення посадових окладів на 15% працівникам: відділень шпиталів для інвалідів війни, санаторіїв-профілакторіїв для хворих з неактивними формами туберкульозу, а також працівникам лікувально-виробничих (трудових) майстерень при туберкульозних (протитуберкульозних) закладах.



Розділ 3 Переліку вводить 30% обмеження підвищень посадових окладів за двома та більше підставами, що передбачені розділами 1 і 2 цього Переліку. Для прикладу таких обмежень у наказі згадується робота в психоневрологічній або наркологічній лікарні (диспансері), у спеціалізованих відділеннях для примусового лікування хворих на туберкульоз, які страждають від хронічного алкоголізму, наркоманії та психічних захворювань.

Водночас розділ 4 Переліку передбачає право на підвищення посадових окладів (ставок) на 30% усім працівникам незалежно від найменування, якщо вони працюють: у туберкульозних (протитуберкульозних) лікарнях, диспансерах, санаторіях, відділеннях, палатах; в ізоляторах закладів охорони здоров’я та відділень клінік при науково-дослідних установах для хворих на активні форми туберкульозу; протитуберкульозних кабінетах амбулаторно-поліклінічних закладів (підрозділів); у спеціалізованих медико-соціальних експертних комісіях; у центрах (бюро) м: «дико-соціальної експертизи для хворих на туберкульоз.

Підвищення за двома підставами, передбачені 1 і 4 розділами Переліку, сумуються. Тобто, право на підвищення посадових окладів на 55% за двома підставами мають працівники, що працюють у психоневрологічних лікарнях, спеціалізованих відділеннях (палатах), ізоляторах для хворих на активні форми туберкульозу. Крім того, посадові оклади медичних працівників, які безпосередньо контактують з хворими на СНІД та BIЛ-інфікованими під час консультацій, оглядів, надання медичної допомоги, судово-медичної експертизи та здійснення іншої роботи, підвищуються на 60 % за кожну годину роботи з такими хворими.

Фактичні години цієї роботи реєструють у журналі за підписом керівника структурного підрозділу (підстава: Додаток № 4 до Умов оплата праці працівників закладів охорони здоров’я, пункт 3).

Водночас у наказі Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства охорони здоров’я України № 308/519 від 5 листопада 2005 р. (підпункт 12 п. 2.4.5) передбачено, що конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади підвищуються у зв’язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, повинен бути затверджений керівником закладу, установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від функціональних обов’язків та обсягу роботи у шкідливих та тяжких умовах праці. У коленій установі зазвичай створюють спеціальну комісію, яка встановлює фактичний час роботи працівників у тяжких і шкідливих умовах.

15 лютого 2007 р. Міністерство охорони здоров’я України надіслало начальникам обласних управлінь сторони здоров’я спільного листа Міністерства праці та соціальної політики України N° 322/0/14-07/13-15 від 18.01.12007і Міністерства охорони здоров’я України М210.03.67/112 від 22.01.2007 р. щодо порядку оплати праці працівників протитуберкульозних закладів охорони здоров’я, яким варто скористатися у разі непорозумінь щодо умов оплати праці різних категорій працівників протитуберкульозних закладів.

Так, у лабораторіям (у тому числі їхніх підрозділах-відділах, відділеннях) передбачено підвищення посадових окладів на 15% у зв’язку зі шкідливими та тяжкими умовами праці для таких категорій працівників:

- усім лікарям (незалежно від найменування посад) у разі роботи з живим збудником інфекційних захворювань або з хворими тваринами чи з вірусами, що спричинюють захворювання; з хімічними речовинами-алергенами (їх перелік наведено в додатку № 7 Умов оплати праці, затверджених спілішим наказом Міністерстві праці та соціальної політики і охорони: здоров’я України № 305/519 від 5 листопада 2005 р. «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення»);

- лікарям-бактеріологам, лікарям-паразитологам та лікарям-лаборантам, посади яких передбачені для постійної роботи з постановки реакції іммобілізації блідих трепонем;

- фахівцям із базовою та неповною вищою медичною освітою (середнім медичним працівникам) незалежно від найменування посад у разі роботи з живими збудниками інфекційних захворювань або хворими тваринами; з вірусами, які спричинюють захворювання; з хімічними речовинами-алергенами;

- лаборантам з бактеріології, паразитології та фахівцям за спеціально виділеними посадами для постійної роботи з постановки реакції іммобілізації блідих трепонем;

- молодшим медичним сестрам (посади усіх: найменувань), сестрам-господаркам, медичним реєстраторам уреазі роботи з живим збудником інфекційних захворювань; а також фахівцям, які забезпечують роботу лаборантів з бактеріології, паразитології та фахівцям, посади яких передбачені для постійної роботи з постановки реакції іммобілізації блідих трепонем.

Якщо робота пов’язана з миттям посуду, тари, технологічного обладнання вручну із застосуванням кислот та інших хімічних речовин, з пранням спецодягу вручну з використанням мийних і дезінфекційних засобів, працівникам установлюють доплату у розмірі до 12% тарифного окладу за умови, що це робоче місце атестоване як таке, що пов’язане із тяжкими і шкідливими умовами праці.

Доплату у розмірі 10% посадового окладу за використання в роботі дезінфекційних засобів встановлюють працівникам за переліком посад, затверджених колективним договором закладу (Лист Міністерства охорони здоров’я № 10.03.67/1574 від 1 вересня 2006 p.).

Наприклад, якщо лікар-лаборант (або фельдшер-лаборант) працює в бактеріологічній лабораторії лікарні, його посадовий оклад дійсно може бути підвищений за двома підставами: по-перше, за роботу з живими збудниками інфекційних захворювань і, по-друге, за роботу з реактивами-алергенами – усього на 30%.

Однак у будь-якому разі слід враховувати конкретні умови праці такого спеціаліста. Тому зазвичай ці норми регулюються колективним договором лікарні, в якому зазначаються конкретні посади і належні підвищення, доплати, надбавки з урахуванням дотримання критеріїв, визначених умовами праці, затвердженим спільним наказом: Міністерства праці та соціальної політики і охорони здоров’я України № 308/519 від 5 жовтня 2005 р. «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення».

Відповідно до п. 2.10 додатка 3, працівникам шкірно-венерологічних закладів, відділень, кабінетів посадові оклади підвищують на 15% у зв’язку зі шкідливими умовами праці.

Крім того, п. 3.4.1 передбачено доплати у розмірі до 30% посадового окладу тим працівникам закладів охорони здоров’я, яким за їхньою згодою встановлюють робочий день з розподілом зміни на частини (з перервою у роботі понад 2 год.).

Заробітну плату працівникам закладів охорони здоров’я виплачують у межах фонду оплати праці. Наприкінці кожного року складають проект штатного розпису будь-якої установи і проводять розрахунок майбутнього фонду оплати праці.

У цей період важливо правильно обрахувати усі витрати на наступний рік, щоб затвердити такі фонди. На жаль, питання щодо встановлення надбавок за тривалість безперервної роботи для працівників ФАПів досі не розв’язане. Такі надбавки передбачено лише для лікарів, дільничних медичних сестер, медичних сестер загальної практики – сімейної медицини, які працюють у дільничних лікарнях, амбулаторіям, розташованих у сільській місцевості, амбулаторіях сімейної медицини.

У нараховану заробітну плату за відпрацьовану місячну норму робочого часу медичного працівника додають:

1. доплати:

а) за роботу у нічний час (п. 4.1. Умов, затверджених Наказом № 161/137);

б) за роботу у святкові та вихідні дні;

в) за суміщення професій (посад) (п 4.2.1 Умов);

г) за розширення зон обслуговування(п. 4.2.1 Умов);

ґ) за збільшення обсягу виконуваний робіт (п. 4.2.1 Умов);

д) виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (п. 4.3.1 Умов);

2. надбавки:

а) за тривалість безперервної роботи <п. 6.1 Умов);

б) за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість (п. 5.4 .1 Умов);

в) чергування вдома тау стаціонарі (пп. 6.1 та 6.2 Умов);

3. премії:

а) за результати роботи відповідне до особистого внеску (п. 6.11 Умов).

Не додають:

1. доплати за роботу:

а) у надурочний час (понад місячну норму);

б) за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника за межами робочого часу за основною посадою (п. 4.3.2 Умов);

в) з ненормованим робочим днем: (п. 4.4.6 Умов);

г) з тяжкими і шкідливими умовам праці (п. 4.4.7 У змов);

2. підвищення за роботу:

а) у небезпечних для здоров’я та особливо тяжких умовах праці (п. 3.7 і додатки № 3 – 5, 8 до Умов);

б) із дезінфекційними засобами, за особливі умови підвищеного ризику для здоров’я та за особливі природні географічні і геологічні умови праці (пп. 3.5.14 – 3.5.16 Умов);

б) інші підвищення(пп. 3.5.1 – 3.5.8 Умов);

3. надбавки:

а) за обслуговування спецконтингенту (п. 5.4.2 Умов);

4. премії:

а) до ювілейних дат;

б) за винаходи та раціоналізаторські пропозиції;

4. матеріальна допомога;

5. робота за сумісництвом.

5.11. Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров’я

Індивідуальну матеріальну відповідальність регулює трудове законодавство. В окремих випадках індивідуальну матеріальну відповідальність може встановлювати трудовий контракт.

Ст. 130 КЗпП передбачено матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків. На думку Міністерства праці га соціальної політики України (лист від 18 жовтня 2007 р. № 255/06/187-07), матеріально відповідальним може бути будь-який працівник, який уклав трудовий договір з підприємством (у нашому випадку – із закладом охорони здоров’я, далі – заклад).

Індивідуальна матеріальна відповідальність поширюється на кожного працівника закладу і не вимагає укладення письмового договору чи видання будь-якого внутрішнього розпорядчого документа. Разом з тим, шастання індивідуальної матеріальної відповідальності насамперед залежить від встановлення факту заподіяння шкоди закладу протиправними: діями чи бездіяльністю працівника.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, медичний працівник несе відповідальність перед закладом, з яким перебуває трудових відносинах. За шкоду, заподіяну працівником третім особам (зокрема їхньому здоров’ю, майну) у результаті неналежного виконання ним своїх трудових обов’язків, відповідальність несе заклад, перед яким винний медичний працівник відповідає у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Медичний працівник не може бути юридично відповідальним за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, за неодержані закладом прибутки, а також за шкоду, заподіяну працівником, що діяв у стані крайньої потреби.

Згідно з п. 2 ст. 135 КЗпП, колективну (бригадну) матеріальну відповідальність у водять при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність».

Колективну матеріальну відповідальність установлюють за погодженням з виборним органом первинної профспілка и (профспілковим представником).

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладають між закладом і всіма членами колективу.

Типовий договір про колективну матеріальну відповідальність та Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна, відповідальність, затверджено наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43. Зокрема, до робіт, під час виконання яких: може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність, належать роботи, пов’язані з:

- грошовими коштами (виконання касових операцій, приймання від населення: усіх видів платежів та виплата грошей не через касу);

- товарно-матеріальними цінностями (приймання на зберігання, оброблення, зберігання, видача, транспортування, крім того супроводжування, ремонти, закупівля тощо).

Обмежена матеріальна відповідальність – ще матеріальна відповідальність, за якою відшкодування медичним працівником здійснюється в розмірах прямої дійсної шкоди:, але не більше середнього місячного заробітку працівника.

Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справам про відшкодування: шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 (Постанова №14), під прямою дійсною шкодою», слід розуміти:

а) втрату, погіршення або зниження цінності майна;

б) затрати підприємства на відновлення, придбання майна чи інших пошкоджених цінностей;

в) суми незаконних грошових виплат;

г) додаткові затрати підприємства, зумовлені порушенням працівником трудових: обов’язків.

Відповідно до ст. 13 2 КЗпП, за шкоду, завдану під час виконання трудових обов’язків, винні медичні працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності зазначені у ст. 133 КЗпП, відповідно до якої таку відповідальність несуть:

- працівники – за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час їх виготовлення, – у розмірі завданої з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж розмірі працівники матеріально відповідальні за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих закладом працівникові в користування;

- керівники закладів та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів закладів та їх заступники – у розмірі завданої з їх вини шкод в, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду закладу завдано зайвими грошовими виплатами, неправильними обліком і зберіганням матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоями, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Отже, найчастіше працівники закладу охорони здоров’я (а також його керівництво) несуть обмежену матеріальну відповідальність.

Виключенням є випадків, коли з працівником укладають трудовий контракт. Згідно з пунктом 4 Постанови № 14, якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона накладається на нього відповідно до умов контракту.

За умови повної матеріальної відповідальності працівник зобов’язаний відшкодувати: завдану шкоду в повному розмірі. На відміну від обмеженої матеріальної відповідальності, повна матеріальна відповідальність у деяких випадках вимагає укладення письмового договору.

Перелік випадків повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП) і коло працівників, з якими можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 135 КЗпП), досить обмежений. Повну матеріальну відповідальність встановлюють коли;

а) між працівником і закладом укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність працівника за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

б) майно та інші цінності одержані кранівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

в) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

г) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

ґ) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих закладом охорони здоров’я працівникові в користування;

д) шкоду завдано працівником закладу під час виконання трудових: обов’язків;

е) шкоду завдано не під час виконання трудових обов’язків;

є) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

ж) керівника закладу будь-якої форми власності звинувачено у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад 1 міс., це призводить до виплати компенсацій за порушення: строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим закладом.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені закладом охорони здоров’я з працівниками (що досягли 18-річного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробленням, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджують у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні в Україні ще діє постанова Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24, якою затверджений перелік посад і робіт працівників, з якими підприємства, установи, організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, оброблення, продажу (відпуску), перевезення: чи застосування в процесі виробництва (Перелік: № 447).

Перелік № 447 обумовлює укладення договорів про повну матеріальну відповідальність з працівниками, які обіймають посади чи виконують роботу, пов’язану зі:

- збереженням і обігом коштів (касири, завідувачі кас тощо);

- збереженням і обігом товарно-матеріальних цінностей (завідувачі складів, камер схову, магазинів тощо).

Та оскільки перелік затвердили ще у 1977 р. на посади, які існували понад 30 років тому, Державне казначейство України звернулося до Кабінету Міністрів України для узгодження цього питання (лист Державного казначейства України від 1 лютого 2006 р. №07-04/218-919).

Слід зауважити, що згідно з Постановою № 14 суди, розглядаючи справи про повну матеріальну відповідальність на підставі укладеного письмового договору, зобов’язані перевірити, чи належить працівник до категорії, з якими, згідно з п. 1 ст. 135 КЗпП, може бути укладено такий договір, тобто відповідність його Переліку № 4 77. У разі недотримання цих умов на працівника за завдану шкоду можуть накласти лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо, відповідно до чинного законодавства, працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

5.12. Охорона праці в закладах охорони здоров’я

Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Ці питання регулюються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов є обов’язком роботодавця.

Ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зобов’язує державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації, посадових осіб і громадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб. А вже наступна, ст. 6, закріплює право на охорону здоров’я, що передбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці.

Правове регулювання охорони праці охоплює: розроблення і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що запобігають виникненню виробничих травмувань та розвитку професійних захворювань, на створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на підприємствах, в установах, закладах; у процесі виконання працівниками своїх трудових обов’язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо за участю самих трудових колективів.

Подальшому вдосконаленню законодавства з охорони праці, розробленню науково обґрунтованих державних стандартів і регламентів, будівельних та санітарних норм і правил сприяє діяльність низки науково-дослідних інститутів, кафедр та науково-дослідних центрів вищих навчальних закладів, серед яких провідну роль відіграють Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Інститут медицини праці, Інститут гігієни та медичної екології, Науковий центр радіаційної медицини, Інститут держави і права, Інститут економіки тощо.

Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, варто зазначити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується наявністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально-профілактичному закладі (схема 5.1),

Зрозуміло, що викладена структура є досить умовною, адже міністерства., вдосконалюючи роботу, змінюють свої окремі відділи та підрозділи, причому як їх назву, так і головні напрями роботи. Однак у будь-якому разі як у самих органах державного управління, так і в окремих їх закладах завжди знаходить місце функціонування відповідних структур з охорони праці.

 
 

Схема 5.1. Структура управління охороною праці у медичній галузі

 

Розглядаючи основні положення Закону України «Повноваження міністерств та інших центральних органів Державної виконавчої влади у галузі охорони праці», слід зауважити, що міністерства і відповідно Міністерство охорони здоров’я України:

- проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

- розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі в цілому;

- здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ, закладів) галузі з охорони праці;

- укладають з галузевою профспілкою медичних працівників угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

- фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони праці;

- організовують навчання та контроль знань норм і правил з охорони праці для керівників, працівників та спеціалістів галузі;

- здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці;

- створюють для координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи, служби) охорони праці на місцях.

Крім того, більшість цих положень поширюються і на управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).

Очевидно, з розвитком місцевого самоврядування чіткіше місце у структурі управління охорони праці отримають відділи з охорони праці при міських управліннях охорони здоров’я, територіальних медичних об’єднаннях міських та сільський районів тощо.

На схемі 5.2 зображено орієнтовну структурну схему здійснення адміністративного контролю з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі.

 
 

Схема 5.2. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролюй проведенням заходів з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі

 

У сучасних умовах гострою є проблема охорони пражці, впровадження комфортних санітарно-гігієнічних умов на робочих місцях та. профілактики професійних захворювань не лише на підприємствах, а й у лікувально-профілактичних закладах. А це понад 1 млн 100 тис. працівників (без урахування медичних: закладів недержавних форм власності).

Законодавчі і нормативно-правові акти, що регламентують питання охорони і безпеки праці в галузі охорони здоров’я, не на повні 2% охоплюють необхідну кількість робочих місць, професій та медичної техніки. Це зумовлює значну кількість захворювань, у тому числі професійних, а також виробничих травм у працівників галузі. Відсутність фінансування значно скоротила змогу контролювати охорону праці на місцях – безпосередньо в лікувально-профілактичних закладах.

Та нерідко й самі працівники не надають цьому особливого значення. Якщо в питаннях охорони праці трохи більше інформований медичний персонал радіологічних, протитуберкульозних та інфекційних відділень, диспансерів, то значно менше – терапевтичних відділень міських, обласних і особливо районних лікарень. А тим часом на організм працівників впливають і такі чинники, як забруднення лікарськими речовинами повітря робочих приміщень, висока вологість, погана вентиляція, використання ультразвукової апаратури.

Медичні працівники посідають п’яте місце за поширеністю професійної захворюваності, випереджаючи працівників хімічної промисловості, і останніми роками майже на 20% перевищує загальну захворюваність в Україні. Захворюваність на туберкульоз серед тих, хто працює в протитуберкульозних відділеннях, у 5–10 разів перевищує захворюваність медичних працівників. Саме туберкульоз органів дихання посідає перше місце в структурі професійних захворювань, по галузі, далі – алергійні захворювання, захворювання шкіри.

Оскільки медичні заклади поповнюються новою медичною технікою, потрібні нормативні акти, інструкції щодо безпечного користування нею. Важливим є поліпшення умов праці на робочих місцях, особливо в хірургічних, акушерсько-гінекологічних, радіологічних, інфекційних: відділеннях, у протитуберкульозних диспансерах, шкірно-венеричних диспансерах, спеціалізованих центрах профілактики та лікування хворих на СНІД.

Пропаганді безпечних та нешкідливих умов праці, на думку багатьох керівників лікувально-профілактичних закладів, сприяла б реанімація загальнодержавної системи охорони: праці за моделлю радянських часів на рівні Міністерства охорони здоров’я та ЦК галузевої профспілки.

До речі, цими питаннями займається галузева профспілка медичних працівників. У профспілкових структурах можуть бути створені відділи з охорони праці та засновані посади штатних інспекторів, громадських контролерів, відповідальних за охорону праці на місцях (у відділенні лікарні, у лабораторії, у господарчій або допоміжній структурі (котельна, пральня, автоклавна) тощо).

Для виконання Закону України «Про охорону праці» Державним комітетом України з нагляду за охороною праці згідно з наказом № 72 від 3 серпня 1993 р. затверджено «Типове положення про комісію з питань охорони праці» та відповідно до наказу №135 від 28 грудня 1993 р. – «Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці».

Згідно з цими документами, комісію з питань охорони праці організують у колективах (лікарнях) з кількістю працівників понад 50 осіб за рішенням зборів співробітників. Вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу, що створюється для залучення до співробітництва у сфері управління охороною праці відповідної галузі та формується на. засадах рівного представництва від роботодавця та працівників.

Комісія з питань охорони праці:

а) захищає права та інтереси медичних працівників у сфері охорони праці;

б) аналізує стан безпеки та умов праці на виробництві (у лікарні) і надає відповідні рекомендації роботодавцеві;

в) має право: звертатися до керівника (головного лікаря) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці, встановлювати ступінь вини потерпілого, здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці (забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту, профілактичним харчуванням), браги; участь у вирішенні конфліктних ситуацій у справі охорони праці тощо;

г) очолюється головою, якого обирають на її засіданні.

Члени комісії з питань охорони праці виконують обов’язки на громадських засадах, засідання (рішення) оформлюють вигляді протоколів, один раз на рік звітують про свою роботу на загальних зборах та беруть участь у розробленні колективного договору між адміністрацією та працівником (розділ «Охорона праці»)», у роботі постійно діючих комісій з питань атестації робочих місць, у розслідуванні нещасних випадків та інших конфліктних ситуацій з питань охорони праці тощо.

Члени комісії з питань охорони праці мають право:

- безпосередньо перевіряти став безпеки і гігієни праці, дотримання медичними працівниками нормативних актів з охороні праці;

- вносити пропозиції щодо усунення недоліків у сфері охорони праці;

- вимагати у керівника виробничого (лікарняного) підрозділу припинення роботи у разі створення загрози життю або здоров’ю працівників;

- вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці;

- бути обраними до складу комісії з охорони праці та бути представниками в судах, де слухаються питання щодо порушень охорони праці.

Питання звільнення або заміни членів комісії вирішують тільки на зборах колективу. Особи, які створюють перешкоди для їх діяльності, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.





Дата добавления: 2014-10-15; Просмотров: 3076; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:





studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.232.243
Генерация страницы за: 0.024 сек.