Тема 8. Основи кримінального права України 2 страница

До покарань, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові належать наступні види покарань:

– штраф (ст. 53 КК України) – встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

– позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК України) – призначається на строк від двох до п'яти років як основне і від одного до трьох років як додаткове покарання.

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на: загальні покарання – застосовуються до будь-якої особи; спеціальні покарання – призначаються лише певному колу засуджених.

За строком призначення покарання всі покарання поділяються на:

– строкові – тобто такі покарання, які мають визначений строк їх застосування. До них належать: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк;

– безстрокові – тобто такі покарання, які не мають визначеного строку їх застосування. До них належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, довічне позбавлення волі.

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями, які закріплені в ст. 65 КК України. По-перше, покарання в межах, установлених у санкції норми Особливої частини КК України; по-друге, суд повинен врахувати положення Загальної частини КК України; по-третє, суд повинен особливо врахувати ступень тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

За КК України обставинами, які пом’якшують відповідальність, взнаються: з’явлення зі зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; учинення злочину неповнолітнім; учинення злочину жінкою в стані вагітності; учинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; учинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; учинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; виконання спеціального завдання із запобігання злочинній діяльності організованої групи чи розкриття її, поєднане із учиненням злочину.

Цей перелік обставин, які пом’якшують відповідальність не є вичерпним.

Обставинами, які обтяжують покарання, визнаються: учинення злочину повторно та рецидив злочинів; учинення злочину групою осіб за попередньою змовою організованою групою чи злочинною організацією; учинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;учинення злочину в зв’язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;тяжкі наслідки, завдані злочином;учинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебувала у безпорадному стані;учинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;учинення злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;учинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;учинення злочину з особливою жорстокістю;учинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;учинення злочину загально небезпечним способом;учинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів;убивство заручника.

Цей перелік обставин, які обтяжують відповідальність є вичерпним.

У зв'язку з тим, що закон не може передбачити всіх особливостей конкретного випадку вчинення злочину, а двох однакових випадків не існує, то він надає суду певні повноваження щодо врахування конкретних обставин конкретного випадку для справедливого вирішення тієї чи іншої кримінальної справи, а також за наявності визначених у КК України підстав звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнанні винними обвинувальним вироком суду і засуджені до відбування покарання.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ «ПРАВОЗНАВСТВО»

Адвокат – особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб, що полягає в застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу.

Адміністративне право – галузь права, сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також органів місцевого самоврядування.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення – примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою її виховання, додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, що впливають на поведінку суб'єктів у сфері державного управління та приводять до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Адміністративний арешт – вид адміністративного стягнення, яке пов'язане з позбавленням правопорушника волі та утриманням його у спеціальних приміщеннях ОВС.

Аліменти – грошове утримання, яке у визначених законом випадках надається одним членом сім'ї іншому, якщо останній не має власних коштів для існування.

Амністія – вид повного або часткового звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію певної, визначеної ним категорії осіб, винних у вчиненні злочину.

Апарат держави – система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну діяльність по управлінню суспільством, виконують завдання та функції держави.

Апеляційний суд – суд другої ланки судової системи судів загальної юрисдикції, який є судом вищого рівня для місцевих судів і нижчого стосовно Верховного Суду.

Арешт – 1) у кримінальному праві – вид основного покарання, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції на строк від одного до шести місяців; 2) у кримінальному процесі – запобіжний захід, який полягає у взятті під варту обвинуваченого; 3) у адміністративному праві – вид адміністративного стягнення, яке призначається судом (суддею) у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб.

Боржник – фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом зобов'язання і повинна здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію чи утриматися від її виконання.

Верховна Рада України – єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні.

Верховний Суд України – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. Здійснює правосуддя, розглядає справи у касаційному порядку та у порядку виключного провадження. Забезпечує однакове застосування чинного законодавства України всіма судами загальної юрисдикції, дає роз'яснення з питань судової практики тощо.

Виборче право – 1) система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з організацією, проведенням та визначенням результатів виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів органів місцевого самоврядування; 2) право окремого громадянина обирати та бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виконавча влада – одна з гілок державної влади, єдина система виконавчо-розпорядчих державних органів, які здійснюють безпосереднє управління державними справами.

Виконання норм права – форма реалізації зобов'язальних норм права, що передбачає активну поведінку суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які передбачені нормами права.

Вина – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражених у формі умислу або необережності.

Виправні роботи – вид основного покарання, призначаються без позбавлення волі на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого. Із заробітку засудженого до В.р. здійснюється відрахування до державного бюджету в розмірі, визначеному вироком суду, але не більше 20 відсотків.

Вирок – рішення, винесене судом у результаті судового розгляду кримінальної справи щодо винуватості чи невинуватості підсудного та його відповідальності. В. суду може бути обвинувальний або виправдувальний.

Відповідач – сторона в цивільному процесі, яка притягається судом до відповіді за позовом.

Відшкодування збитків – форма цивільної відповідальності за порушення зобов'язань.

Власність – як юридична категорія виражає належність майка фізичним чи юридичним особам на відповідних умовах та у відповідних формах. В Україні існують такі форми власності: 1) власність українського народу; 2) приватна власність; 3) державна власність; 4) комунальна власність.

Галузь права – сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічними методами правового регулювання.

Генеральний прокурор України – вища посадова особа в системі органів прокуратури України. Очолює і спрямовує роботу органів прокуратури та здійснює контроль за їхньою діяльністю.

Гіпотеза – складова частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, вказані в диспозиції цієї норми.

Громадянин – фізична особа, яка перебуває у сталих юридично визначених взаємозв'язках із конкретною державою, що знаходить овій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Делікт – діяння, що суперечить вимогам чинного законодавства, тобто правопорушення. Д. завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам.

Деліктоздатність – передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки (дії).

Державна власність – майно, у т.ч. грошові кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Державна виконавча служба – державний орган, який здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до чинного законодавства України.

Державна служба – професійна діяльність державних службовців, які мають відповідні службові повноваження та одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету.

Державне управління – діяльність органів усіх гілок державної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делегованих державою повноважень з метою вдосконалення суспільної системи відповідно до публічних інтересів.

Державний орган – відносно самостійна, структурно-відокремлена ланка державного апарату, яка наділена владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Державний устрій – адміністративно-територіальна організація державної влади, яка визначає правове положення окремих частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою та з державою в цілому.

Державні службовці – особи, які займають посади в державних органах та їх апараті, виконують завдання і функції держави та одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету.

Джерело права – спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. До зовнішніх форм (джерел) права відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) нормативно-правовий акт.

Диспозиція – складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки суб'єкта при наявності вказаних у гіпотезі обставин.

Дисциплінарна відповідальність – вид юридичної відповідальності особи за порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни і застосування до порушника заходів дисциплінарного впливу.

Дисциплінарний проступок – невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами трудових обов'язків.

Дисциплінарне стягнення – передбачений в нормативно правовому акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність – передбачена нормами права здатність особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Довірена особа – 1) особа, якій довіритель доручає виконувати за нього певні функції, що засвідчується нотаріально; 2) особа, яка в період виборчої компанії до ВР України і місцевих рад має завдання ознайомити виборців з кандидатом у депутати відповідної Ради, вести за нього передвиборчу агітацію.

Довіреність – письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третьою особою.

Догана – вид дисциплінарного стягнення, вжите до працівника за порушення трудової дисципліни.

Договір – домовленість двох або кількох сторін і спрямована на встановлення або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір про повну матеріальну відповідальність – письмова угода, що укладена підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм майна чи інших цінностей.

Доручення – документ, за яким організація чи окрема особа (повірений) зобов'язується вчинити від імені й за рахунок іншої організації чи особи (довірителя) певні юридичні дії.

Завдаток – грошова сума або рухоме майно, що видається однією стороною договору (боржником) іншій стороні (кредиторові) у рахунок належних з нього за договором платежів для підтвердження зобов'язання і для забезпечення його виконання.

Закон – нормативно-правовий акт, прийнятий органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів і особливий порядок прийняття.

Законність – правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних актів держави усіма суб'єктами суспільних відносин (державою, її органами та посадовими особами, суспільними й іншими організаціями, громадянами).

Законодавство – сукупність всіх чинних законів і підзаконних нормативних актів вищих та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Замах на злочин – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії; ібо бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її молі.

Застава - засіб забезпечення виконання зобов'язань у цивільно-правових відносинах.

Звичаєве право – сукупність неписаних, стихійно сформованих правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціонованих державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які виконують функції норми права.

Звільнення від кримінальної відповідальності – акт гуманності держави, яка в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та псиних умов від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину. Порядок З.в.к.в. визначається КПК України.

Злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Злочинна бездіяльність – суспільно небезпечна пасивна поведінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Зобов'язальне право – підгалузь цивільного права, що становить сукупність цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб.

Зобов'язання – вид цивільних правовідносин, в силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання покладеного на нього обов'язку.

Інтелектуальна власність – ідеї та духовні цінності, належність яких авторові закріплена у правовому порядку.

Інститут права – сукупність відокремлених взаємопов'язаних правових норм певної галузі права, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Кодекс – нормативно-правовий акт, в якому об'єднано і систематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин.

Кодифікація – форма систематизації законодавства, що полягає у змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативно-правових актів, що мають спільний предмет та метод правового регулювання і створення зведеного нормативного акту.

Колективний договір – письмова двостороння угода між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, що регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини між ними.

Колективні трудові спори (конфлікти) – неврегульовані розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору; виконання колективного договору або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Комісія з трудових спорів – орган, який розглядає індивідуальні трудові спори між працівником і власником, що виникли у процесі трудових правовідносин.

Комунальна власність – майно, у т.ч. грошові кошти, яке належить територіальній громаді села, селища, міста і необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної територіальної одиниці.

Конституція України – Основний Закон держави, який визначає і закріплює суспільний та державний лад, порядок формування і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, адміністративно-територіальний устрій, права і обов'язки громадян, приймається вищим представницьким органом держави або самим народом, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття.

Конфіскація майна – примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Корупція – діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави (державні службовці, народні депутати України, депутати ВР Автономної Республіки Крим, депутати обласних, районних, міських, селищних, сільських рад, посадові особи органів місцевого самоврядування), спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Кримінальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до особи, що вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (покарання), що визначається обвинувальним вироком суду.

Кримінальне право – галузь права, сукупність правових норм, прийнятих ВР України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які види та межі покарань застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Майно – особливий об'єкт цивільних прав. М. вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнова шкода – збитки, заподіяні майну фізичної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.

Майнові відносини – цивільно-правові відносини, які виникають між суб'єктами з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору відшкодувати повністю або частково матеріальні збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винними діями.

Матеріальне право – сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого безпосереднього правового регулювання.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду.

Механізм правового регулювання– - єдина система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.

Мирова угода – укладена і затверджена судом угода між сторонами про умови припинення спору на підставі взаємних поступок.

Мотив вчинення злочину – внутрішнє спонукання особи до вчинення злочину. Мотив вказує на те, чим керувалась особа, вчиняючи злочин.

Наказ – вид підзаконного акту, розпорядчий документ, що видається керівниками міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій тощо, в якому містяться норми права, які регулюють певні суспільні відносини.

Недієздатність – нездатність фізичної особи внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я чи недоумства усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.

Необережність – форма вини, що полягає у недбалому або самовпевненому ставленні правопорушника до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), які вона передбачала, але легковажно розраховувала на їх відвернення або які вона не передбачала, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Неосудність – психічний стан людини, за якого вона неспроможна внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення злочину.

Неповнолітні – особи, які не досягай віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними.

Норма права – загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Нотаріат – система державних органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм нотаріальної вірогідності (сили). Н. входить до структури органів юстиції.

Обвинувачений – особа, стосовно якої винесено постанову про притягнення її до участі у справі як О.

Об'єкт правопорушення – суспільні відносини, що охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єкти правовідносин – певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правові відносини.

Об'єктивна сторона правопорушення – зовнішнє вираження протиправного діяння, що посягає на об'єкт, який охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Об'єктивне право – система загальнообов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Обмеження волі – вид основного кримінального покарання, зміст якого полягає в утриманні особи у кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Обмежена цивільна дієздатність – визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставлять себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Опіка – правова форма захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів громадян.

Опікун – повнолітня дієздатна особа, яка добровільно і без оплати оерс на себе обов'язки опіки стосовно малолітніх осіб чи недієздатних повнолітніх.

Особа без громадянства – особа, яку жодна держава світу відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Особа фізична – суб'єкт цивільних правовідносин (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), тобто особа, яка володіє правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).

Особа юридична – суб'єкт цивільних правовідносин, тобто організація, яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Особисті немайнові права – юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі від народження або за законом, є немайновими та особистісними.

Осудність – психічний стан фізичної особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Патронат – альтернативна форма сімейного виховання дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування і передається на виховання у сім'ю іншої особи до досягнення нею повноліття за плату.

Піклувальник – фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка за її письмовою заявою призначена органом опіки та піклування або судом піклувальником.

Піклування – правова форма захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів неповнолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Пільги – встановлені чинним законодавством або підзаконними актами переваги, додаткові права, що надаються певним категоріям громадян або організаціям, підприємствам, регіонам порівняно з іншими громадянами, організаціями, підприємствами, регіонами.

Позивач – фізична чи юридична особа, яка звернулась до господарського чи третейського суду за захистом свого порушеного права або інтересу, що охороняється законом.

Позика – цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, при цьому позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичка – цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Позов – засіб судового захисту порушених прав або охоронюваного законом інтересів фізичних чи юридичних осіб.

Дата добавления: 2014-10-31