Система вищої освіти у Великобританії

Система вищої освіти в Англії - одна з найстаріших в Європі. Оксфордський і Кембріджський університети функціонують з по­чатку ХІП століття. Проте до початку XX століття ця система була представлена десятком університетів з дуже невеликою кількістю студентів. У XX ст. були відкриті близько ЗО університетів і май­же 800 вузів інших типів (коледжів і технологічних інститутів, політехнічних інститутів, педагогічних коледжів, що діють і нині) з платним навчанням.

В Англії, і тільки в Англії більшість студентів отримують від держави і місцевих органів допомогу. Всі вузи Англії державні, структура їх є більш уніфікованою, аніж у СПІА. Основною оди­ницею системи вищої освіти є коледж (самостійний вуз чи части­на університету), поділений на факультети і кафедри. На відміну від американської системи вищої освіти, що закріпила пріоритет дослідницьких університетів, перевагу досліджень над навчанням, - традиції і міцність британських університетів, особливо Оксфор­да і Кембриджа, забезпечуються рівнем навчання. У Великобри­танії університетська освіта зберегла елітну спрямованість; мож­ливість отримати освіту розглядається швидше як привілей, аніж право. Громадянські та технологічні університети, створені на базі технологічних коледжів займають у Англії менш престижне місце. Створені за ініціативою підприємців, вони пропонують програми і курси навчання відповідно до інтересів промисловості та бізнесу.

Вищі навчальні заклади Великобританії неофіційно, проте до­сить чітко диференційовані за своїм престижем, який визначає ви­моги до вступників і витрати на навчання. Найбільш престижні - найстаріші університети (Оксфордський і Кембриджський). Вони являють собою федерацію коледжів (нараховують приблизно 11 тис. студентів). Найкрупнішим англійським університетом є Лондонсь­кий (40 тис. студентів); загалом же в країні 42 університети. До них прирівнюються 5 інших вищих навчальних закладів: Манчестерсь­кий інститут науки і технології, Манчестерська школа бізнесу, Ко­ролівський коледж мистецтв, Лондонська вища школа бізнесу, Кренфілдський технологічний інститут. У кількісному складі уні­верситети займають невелику частку системи вищої освіти Англії (850вузів, 159 педагогічних коледжів, ЗО політехнічних інститутів).

Англійські університети завдяки багатовіковій традиції зберег­ли (теоретично) незалежність від виконавчої влади і підпорядко­вані лише парламентові. Університет очолює канцлер, призначе­ний для церемоній. Так, наприклад, канцлером Королівського університету в Белфасті у 70-х роках була королева Єлизавета II. Фактично головою університету є віце-канцлер, який спирається у своїй діяльності на університетські суди, раду, сенат. Формаль­но суд є вищим органом, однак на практиці його функції обмежені. Рада займається фінансовими справами, сенат відповідає за ака­демічні. Університетські коледжі в межах університетів мають певну долю самоврядування. Проте університетська автономія обмежена фактично повною фінансовою залежністю університетів від урядових асигнувань, оскільки лише незначну частину їх бюд­жету складає частка прибутків від наукової роботи і платні за на­вчання.

Керує системою освіти, у тому числі і вищої, державний секре­тар з освіти та науки, якому підпорядковується державний міністр і два парламентських помічники державного секретаря. Централь­ний уряд не керує школами чи коледжами, не наймає вчителів, не рекомендує підручників чи програм. Проте у нього є дві важливі функції: встановлювати «мінімальні стандарти» діяльності на­вчальних закладів і контролювати фінансові справи. Практично керівництвом справами зайнята місцева влада. Вона відповідаль­на перед державним секретарем; крім того, вищі навчальні закла­ди можуть перевірятися королівськими інспекторами, які безпо­середньо підпорядковані державному секретареві.

В англійських вищих навчальних закладах термін навчання з більшості спеціальностей коротший, аніж у вищих закладах осві­ти США, і має вужчий профіль підготовки. Типовий строк навчан­ня, за невеликим виключенням, складає три роки, - як в універ­ситетах, так і в спеціалізованих коледжах. Тривалість навчального року, завантаженість аудиторними заняттями (не більше 16 годин в тиждень) — приблизно така ж, як у США; так само дозволене вільне відвідування лекцій. Якщо в США на загальнонаукову підготовку відводиться практично два роки, а загальний строк навчання — чотири роки, то трирічний строк навчання в Англії не може забезпечити підготовку повноцінного спеціаліста. Не проводиться виробнича практика; малою є частка дисциплін для вив­чення за вибором.

Система вчених ступенів така ж, як і в США, оскільки амери­канці свого часу запозичили англійську систему (бакалавр, магістр, доктор). Іноді, прослухавши курс в одному вузі, студенти складають екзамен на бакалавра в іншому. Натомість шлях до магістра є більш тривалим, бо ступінь магістра мало розповсюд­жений і присуджується тим, хто не зміг закінчити докторську підготовку з повної програми.

В англійських вузах немає єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою залежить від вступника до вищого на­вчального закладу, від його довузівської підготовки, від показ­ників у свідоцтві про освіту. Отримавши середню освіту, абітурієнт проходить співбесіду і тільки тоді вирішується, чи складатиме він екзамени з 3-4-х предметів. Співбесіда має виявити обдарованість і мотивації майбутнього студента, а також його соціальний облік (систему ціннісних орієнтацій).

Шкільних учителів готують загальні педагогічні коледжі, а та­кож педагогічні відділення університетів. Маються приватні і дер­жавні вищі педагогічні навчальні заклади. В університетах річну педагогічну підготовку проходять після трьох років навчання на якому-небудь факультеті, тобто освоївши визначений академічний курс і одержавши спеціалізацію по одних-трьох дисциплінах.

Педагогічні коледжі не мають єдиного навчального плану; як правило, до навчального плану трирічного педагогічного коледжа входять: курс з основного предмета, професійний курс, педагогіч­ний курс, практика в школі. Особлива увага приділяється тим ос­новним предметам, які в майбутньому стане викладати студент (на це приділяється до 25 % навчального часу). Понад 40 % навчаль­ного часу приділяється професійному курсу, що вивчається про­тягом одного-двох років. Як правило, професійний курс включає дисципліни загальноакадемічного профілю: англійська мова, ма­тематика, географія, історія — усього до восьми дисциплін. Чверть бюджету навчальних годин виділяється на педагогічний курс, що складається з філософії педагогіки, психології, педагогічної соц­іології, методики навчання, історії педагогіки, порівняльної пе­дагогіки, шкільної гігієни, школознавства й ін.

Основними видами занять залишаються лекції і семінари. Ос­таннім часом у процесі навчання частіше застосовуються технічні засоби, рольові ігри, мікровикладання й ін. Традиційно важливи­ми є заняття студентів з персонально закріпленими за ними вик­ладачами (тьюторами). Такі заняття створюють міцний контакт між студентами й викладачами. Викладач виступає не тільки пе­редавачем знань, але й вчить свого підопічного самостійно діяти і мислити.

Педагогічну практику в школі студенти звичайно проходять протягом 14 тижнів. Вона складається зі спостережень педагогіч­ного процесу й кількох уроків під посібником викладачів. По зак­інченні педагогічного коледжу студентам слід пройти річне ста­жування за місцем роботи для завершення освіти.

Дата добавления: 2014-10-31