Система вищої освіти у Франції

На відміну від Великобританії і Сполучених штатів Америки університети Франції не знаходяться на вершині освітньої пірам­іди. Лідерські позиції тут займають великі школи (grand l`ecole), що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, дер­жавного управління та інженерії. Вони надають високий рівень освіти і до вступних іспитів до цих закладів допускають лише тих, хто успішно завершив перший освітній курс в університеті.

Мабуть, ні в якій іншій країні вища школа не обтяжена так віковими традиціями, що сковували її в нових історичних умовах, як у Франції. За період 1960-1968рр. важко було знайти журнал, монографію з питань освіти, де б не говорилося про необхідність «революції» у вищій освіті. Вона майже не змінилася з часів Се­редньовіччя. Структура вищої освіти, система викладання, засно­вана на абсолютному і нероздільному впливі кожного завідувача кафедри, абсолютне розмежування факультетів, повний відрив наукових досліджень від процесу навчання, мінімальне представ­ництво серед студентів дітей трудящих — все це привело до кризи. 1968 року ця криза вилилася у могутні студентські демонстрації, підтримані робітниками. Уряд пішов на проведення реформи, яку підготував міністр освіти Фор. 12 листопада 1968р. був прийня­тий «Закон про орієнтацію вищої освіти», що стало початком пе­ребудови системи вищої освіти, яка й досі не закінчена.

Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти і наукових досліджень. В економічних районах (які, як пра­вило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними ок­ругами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють ректори - голови рад місцевих університетів. На чолі університету стоїть президент, що обирається на п'ять років; дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навчального округу). Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними і фінансуються урядом. Щоправ­да, офіційні документи утверджують так звану «обмежену фінансо­ву автономію» університетів (V розділ «Закону про орієнтацію вищої освіти»). Інакше кажучи, університет самостійно (через раду) роз­поряджається засобами, що виділяє для нього держава. Проте кон­троль залишається за останньою; крім того, інші аспекти «універ­ситетської автономії», які вказуються у законі, серйозно обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить значним.

Приватні вузи Франції — це п'ять католицьких університетів, приблизно з від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпо­рядковуються промисловим компаніям і церкві. В приватних ву­зах навчається менше 10% французьких студентів.

У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У Парижі таких центрів -13, Греноблі - 3, Тулузі -З, Стразбурзі- 3 і т.д.

Як і раніше, у Франції основною адміністративною одиницею є навчально-дослідне об'єднання, що має автономію в межах ун­іверситету і створене для розв'язання основної задачі — адмініст­ративне і практично пов'язати воєдино навчальний процес і нау­кові дослідження, оскільки раніше факультети перетворювалися у навчальні підрозділи, що не займаються дослідженнями. При цьому у всіх офіційних документах і численних статтях підкрес­люється полідисциплінарний характер університетів. Йдеться про те, що в кожному університеті викладається багато дисциплін, але є необхідність тісної координації навчально-дослідних об'єднань для розв'язання комплексних наукових задач і здійснення ком­плексної (міждисциплінарної) підготовки студентів. Традиційні факультети, зовсім відокремлені один від одного, такої можливості не надають. Згадаємо, що в США теж практикується міждисцип­лінарна підготовка студентів. Зрештою це пов'язано з більшим втіленням в наукову практику методології системного підходу, що передбачає комплексні міждисциплінарні дослідження.

Крім університетів, французька система вищої освіти включає великі школи і великі заклади вищої освіти. Створення цих шкіл у XIX ст. було пов'язане з необхідністю готувати кадри більш вузь­кої спеціалізації, ніж університетські заклади, які до 1795р. були єдиним типом вищих навчальних закладів у Франції. В наш час переважна частина великих шкіл підпорядковується міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять нормальних шкіл, які готують учителів для системи серед­ньої освіти, школу хартій, школу мистецтв і ремесел, різні види інженерної школи.

Університети готують дипломованих спеціалістів більш широ­кого профілю, великі школи — більш вузького.

Великі заклади вищої освіти є дослідницькими центрами і цен­трами по розповсюдженню наукових знань. Як правило, у них професори викладають лекції за вільними програмами, орієнто­ваними на їх власні наукові інтереси. Замість студентів ці школи відвідують слухачі, які отримують після навчання не офіційні дипломи, а лише посвідчення про те, що вони прослухали ті чи інші курси. Деякі великі заклади (наприклад, Французький ко­ледж, Національний музей природничої історії (природи), обсер­ваторія фізики земної кулі та ін.) приваблюють досить відомих вчених, користуються великим науковим авторитетом, проте не є вищими навчальними закладами у звичайному розумінні. Отже, основна маса студентів навчається в університетах.

Для вступу в університет абітурієнт повинен мати ступінь ба­калавра (на відміну від США, Англії). Бакалавр у Франції — це випускник ліцею, повної школи, що склав екзамен за одним із профілів: гуманітарним, природничим, технічним. Екзамен на бакалавра є випускним у ліцеї і вступним до університету (але не іншого вищого навчального закладу). Без екзамену приймають до університету тільки з урахуванням того профілю, з якого був складений екзамен. Зазвичай проводиться співбесіда, проте вирішальне значення має диплом бакалавра. Оскільки у Франції диплом бакалавра отримують 10% випускників французьких шкіл, то вступні екзамени до університету передбачені для тих, хто такого диплома не має. Ці можливості були розширені «За­коном про орієнтацію вищої освіти», а також у такому документі, як «Вища освіта», де передбачено перелік посвідчень, які замі­нюють диплом бакалавра. 8% дітей трудящих навчаються в уні­верситетах. За даними ЮНЕСКО, 30% французьких студентів отримують стипендію; її розміри залежать від прибутку сім'ї, успішності студента, курсу навчання. Частина студентів має по­вернути стипендію після закінчення вищого навчального закла­ду. Вступники не мають бути старші, аніж 24 або 20 років, і по­винні мати стаж роботи два роки. Один з екзаменів носить характер співбесіди, під час якого спеціальна група викладачів (журі) у вільній формі, без часу на підготовку, задає питання про освіту, попередню діяльність з метою перевірки знань і здібнос­тей. Залежно від результатів усних екзаменів абітурієнт допус­кається до письмових, їх кількість, тривалість і зміст визнача­ються президентом університету; дуже часто вимагається написати твір, або дати аналіз тексту. Залежно від того, на яке відділення вступає абітурієнт, від нього вимагається складання іспиту відповідно з історії, іноземної мови, географії, математи­ки, фізики чи хімії на рівні бакалавра. Кількість екзаменів не перевищує трьох-чотирьох. Інший характер мають правила всту­пу до великих шкіл. Практично конкурс у великі школи складає 8-10 осіб на місце, в той час як до університету - мінімальний. Великі школи готують до певної професії.

Вчителів і викладачів готують переважно державні навчальні заклади. Тут існують дві системи педагогічної освіти: учителів початкових шкіл і викладачів середніх навчальних закладів.

Базова педагогічна освіта вчителя початкової школи має дволанкову структуру: два роки в університеті, а потім два роки у нор­мальній школі. Кожна з ланок діє автономно, але між ними існу­ють органічні зв'язки. Так, при вивченні курсу «Вступ до професії вчителя» студенти слухають лекції університетських професорів і проходять педагогічну практику під керівництвом викладачів нормальної школи.

Майбутній учитель початкової школи має пройти перший дво­річний цикл університетської освіти, під час якого вивчаються загальноакадемічні дисципліни і спеціальний педагогічний курс. Далі, навчаючись у нормальній школі, студент засвоює навчаль­ний план, що складається з чотирьох блоків: загальне педагогічне навчання; предметна підготовка й ознайомлення з педагогічними технологіями; підготовка до адміністративно-виховної діяльності; курси на вибір. На педагогічну шкільну практику в університеті приділяється три тижні, час перебування в нормальній школі - двадцять тижнів. До останньої входить самостійна робота в базо­вому початковому навчальному закладі протягом випускного се­местру.

Перші спеціальні вищі навчальні заклади для викладачів се­редньої школи з'явилися на початку 90-х років. Однак більшість викладачів для коледжів і ліцеїв продовжують готувати в два ета­пи: перший — одержання університетської освіти, другий — на­вчання після університету. В університеті майбутній викладач середньої школи фактично не стикається з педагогічною освітою; це здійснюється в регіональних центрах підготовки викладачів. Тут слухачі спеціалізуються у викладанні двох-трьох шкільних дисциплін, освоюють педагогічні науки, стажуються в коледжі і ліцеях.

В умовах переходу до єдиного типу навчальних педагогічних закладів для шкіл всіх ступенів - дворічних інститутів підготов­ки вчителів на базі трирічної університетської освіти — у Франції йде активний процес оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкової школи в контексті сучасних концепцій педагогічної освіти, нових підходів до навчаль­них планів і програм. Одними з перших ознак цього оновлення можна вважати введення в психолого-педагогічну підготовку всіх майбутніх вчителів (початкової і середньої школи) обов'язкового для вивчення курсу «Європейський вимір».

Прийняття «Закону про орієнтації» (1989р.) фактично розпо­чався злиттям двох структур підготовки вчителів і створення єди­ного вищого педагогічного навчального закладу, єдиного типу для шкіл всіх ступенів - від дитячих садків до ліцеїв - інститутів підго­товки вчителів. Вони стануть вищими професійними навчальними закладами з дворічним терміном навчання на базі трирічної університетської підготовки. Суттєвою характеристикою цього навчального закладу для вчителів є його дослівна назва - «уні­верситетський інститут підготовки викладачів»(Instituts Universitaires de Formation des Maitres - JUFM). Такі навчальні заклади організовуються у кожному із 26 навчальних округів краї­ни. Всі інші педагогічні навчальні заклади будуть поступово ліквідовувати.

Дата добавления: 2014-10-31