Гуртовий — оптовий

У сучасній розмовній мові впродовж останнього десятиріччя активізувалося слово гуртовий стосовно купівлі або продажу товару великими партіями. Раніше у Словнику української мови воно подавалося як синонім тлумачення до основного торговельного терміна оптовий. Хоча історія цього слова у наведеному значенні давня. Зокрема в історичній довідці Словника сучасної російської літературної мови в 17-ти томах є відомості, що вперше слово гуртовий у сполуці гуртовий продаж зафіксовано 1790 року в академічному Словнику російської мови цього періоду. Трохи згодом, 1801 p., зафіксовано слово оптовий у Новому російсько-французько-німецькому словнику (ч. II) І. Гейма. В українській лексикографії першою фіксацією прислівника гуртом у згаданому значенні відзначився Словник української мови П. Білецького-Носенка (1838-1843): "Гуртомъ оптомъ, все разомъ. "Купуй гуртомъ". Покупай все, сколько есть" (с. 109). Використане у тлумачній частині слово оптомъ не внесено до реєстру словника.

У Словнику української мови XVI — першої половини XVII ст. (Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 119) засвідчено, що слово гуртовный (гуртовий, оптовий) вжито у Документах Львівського Ставропігійського братства 1638 року саме у сполуці гуртовий продаж. Українські лексикографи у перекладних словниках фіксували прикметник гуртовий наприкінці XIX ст.: 1860 p. Словник малоросійських ідіом М. Закревського (обтовой — гуртовий); 1874 р. Опыт русско-украинского словаря М. Левченка (оптовий — гуртовий); 1893 р. Словник російсько-галицький М. Уманця та А. Спілки (гуртовой, отовой-гуртовий); 1897 р. Русско-малорусский словник Є. Тимченка (оптовий гуртовий). Як бачимо, автори наводять до російських відповідників безваріантний еквівалент гуртовий. Такий переклад подавав і Б. Грінченко. Уперше синонімію двох слів в українській мові показав Є. Желехівський (Малоруско-немецкий словарь. 1886 p.): гуртовий, гуртовний, обтовий, оптовий.

Етимологічні словники свідчать, що слово гуртовий запозичене з польської мови (сену hurtowe "гуртові ціни", sprzedaz hurtowa "гуртовий продаж"). Слова оптовий і гуртовий об'єднані семами "спільний", "сукупний", "запас", "багатство", що, власне, закладені в семантиці першого з названих слів. До речі, етимологи ще не можуть однозначно відповісти на питання про походження слова опт, що, за О. Преображенським, означає "спільний рахунок, сукупність", "запас", "повнота", "багатство, багатий". У лексичній картотеці Інституту української мови прикметник гуртовий в усіх його значеннях вживався частіше, ніж оптовий, у художній прозі. Прикметник оптовий активніше використовувався в мові газет як спеціальний термін. Характерно, що значення "купівля або продаж товару у великій кількості" переважно властиве західноукраїнському варіантові літературної мови, пор. у І. Франка: "Він дуйав про гуртову торгівлю сіллю". І тепер слово гуртовий частіше почуємо в мові працівників торгівлі в західноукраїнських областях: гурпювіціни, гуртовий ярмарок, гуртовий покупець, гуртова організація та ін. Натомість у мові всеукраїнських ЗМІ оптовий вживається частіше, пор.: "А ще більший контраст між магазинами і оптовими торговельними базами міста"; "Те, що централізовано надходить з оптових баз".

Отже, прикметники гуртовий та оптовий становлять синонімічну пару й різняться історією входження в лексичну систему української мови та сферою функціонування.

Завдання 41. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ, ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ

Часто в мові реклами та періодики натрапляємо на помилки в написанні літер й, і в загальних іншомовних назвах типу: дезінфекція, дезінтеграція (на місці і помилково пишуть й). Тим часом варто пам'ятати, що в українській мові в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний звук, на початку кореня пишеться /.

ЗАВІРЯТИ — ЗАСВІДЧУВАТИ

Ці два слова, на перший погляд, взаємозамінні. Проте кожне з них має свій традиційний відтінок у значенні, що й визначає правильність його вживання.

Більшою сферою поширення характеризується слово засвідчувати, яке у сполученні, насамперед з іменниками, повідомляє про щось і підтверджує його правдивість: засвідчувати словами, засвідчувати справами, засвідчувати паспортом особу людини, засвідчувати документальними джерелами походження народу; наприклад: "Паспорт є основним документом, який засвідчує особу громадянина" (з газ.). У таких випадках слово завіряти не вживається.

В офіційно-діловому спілкуванні досить поширені вислови: засвідчувати підписами постанову, засвідчити печаткою відповідність оригіналові тощо. Такі словосполучення — не нові в українській літературній мові: "... виявилось, що в старости нема печаті, а старшина з писарем так-таки десь і поділися, — а вони повинні засвідчити постанову" (Б. Грінченко). Таке значення слова засвідчувати зафіксоване і в Словнику Б. Грінченка. Завіряти Б. Грінченко тлумачить як увірять, увірить, тобто запевняти. Напр.: "— Дід, кажу вам, мав чуле серце: часом, щоб заспокоїть бездольного, то і завіряє, і збреше" (О. Стороженко).

У сучасній мовній практиці поширене вживання цього слова у значенні "юридичне оформляти печаткою і підписом документи, ділові папери, стверджуючи їх правильність, достовірність". Напр.: "Підпис, який стоїть на заяві про поставлення на квартоблік, необхідно завірити у відділі кадрів" (з газ.). Однак норми сучасного ділового спілкування вимагають уживати в наведеному контексті дієслово засвідчити: "Підпис... необхідно засвідчити у відділі кадрів".

ЗАВІТ —ЗАПОВІТ

В українській мові живуть церковнослов'янські слова, які служать засобом творення піднесеного колориту або стилізації оповіді. Сюди належить і слово завіт, яке вживається з метою увиразнення сакрального змісту Біблії. І тому ЇЇ розділи в українській мові мають назви: Старий завіт і Новий завіт, наприклад: "До Біблії входять кількадесят книг, кожна з яких має свою власну назву. Усі вони згруповані у два великі розділи: Старий завіт і Новий завіт" (зжурн.). Слово завіт функціонує переважно в конфесійному стилі: "Текст Біблії християни називають Святим Письмом, одкровенням Бога, його завітом, словом Божим, пророцтвами тощо" (з газ.). Цим словом послуговуються перші перекладачі Євангелія на українську мову: П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький, О. Бачинський (1871,1903,1909 роки).

Українське слово заповіт, утворене внаслідок контамінації форм завіть і заповідь — заповіт, впродовж історичного розвитку української мови набуло значення офіційного документа, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті, пор.: "...Сей твір мій бронзи й мармуру не діжде. Не пережить йому свого творця. Нехай стоїть до часу. Ну, а я? Готовий заповіт — чого ще ждати. Пора у вічну путь..." (Леся Українка); "Ти справді, мій друже, якийсь нерозважний, Непередбачливий ти, що підеш на бенкет товариський Без заповіту в кишені. То ж скільки тобі по дорозі світиться вікон безсонних, то все твоя смерть виглядає" (М. Зеров).

Значення ж "настанова, порада, побажання, висловлені наступним поколінням або послідовникам", єдине для слова завіт, довгий час було переносним для заповіту, наприклад: "Він [кошовий Іван Сірко] по-справжньому не Сірко, а Сірентій Праворучник звався. Як умирав Сірентій, то дав такий заповіт, щоб у нього одрізали праву руку та аж сім год возили її за собою. Так ото він через те не Сірко, а Сірентій Праворучник" ("Легенди та перекази").

Останнє десятиліття засвідчує витіснення назвою заповіт слова завіт у різних стилях мови: "В законах свого заповіту Ти людям поставив велику умову — Злом на зло не платити, а прощати гріховні борги" (І. Драч); "20 січня — Собор Іоанна Хрестителя, великого пророка, який завершив історію церкви Старозаповітної і відкрив епоху Нового заповіту" (з газ.). Можливо, в конфесійному стилі не варто робити таку заміну: адже цим ми насамперед збіднюємо мову, стираємо її стильове багатство. Старий завіт, Новий завіт — назви традиційні, глибоко вкорінені у нашу історію. Не поспішаймо забувати давні слова, збережімо їх хоч у назвах, яким уже не одна тисяча років. Адже вони увиразнюють сакральний зміст поняття у слові.

"ЗАПОРОЖЕЦЬ" — МЕРСЕДЕС

Щодня ми бачимо на вулицях рідного міста безліч авто, про них яскріють реклами у транспорті, на вулиці, у пресі... Чимало машин нам знайомі, але не всі їх кваліфікації відомі. Тим більше, вже не раз виникали питання: як правильно оформити назву машини на письмі? коли ці назви пишуться з маленької, а коли з великої літери? чи треба їх брати у лапки?

Для відповіді на ці запитання звернімося до чинного Українського правопису (К., 1993) та до Словника-довідника з правопису та слововживання С. Головащука.

Коли хочемо у своему висловлюванні вказати на те, згідно з чим, відповідно до чого відбувається дія, то вживаємо словосполучення за моделлю "прийменник за + спеціальність в орудному відмінку, наприклад: працювати за спеціальністю, шукати роботу за спеціальністю. Пор. у реченні: "А Килина від Насті довідалась, що та наступного року вже закінчує свій політехнічний, що роботи за її спеціальністю вистачить " (Є.Гуцало).

У тому ж разі, коли треба підкреслити галузь знань, дисципліну, до якої хто-, що-небудь має якийсь стосунок, то послуговуються конструкцією "прийменник з (зі) + спеціальність у родовому відмінку", як-от: іспит зі спеціальності "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", місячні курси зі спеціальності "бухоблік". Або: "Така література потрібна майбутнім фахівцям із спеціальностей "комп'ютеризовані інтегровані системи і робототехніка", "технологія виробництва" (з журн.).

ІНСТИТУТ — ІНСТИТУЦІЯ

Розширення стилістичних функцій і лексичної сполучуваності слів інститут, інституція потребують певних рекомендацій щодо правильності їх уживання. Обидва поняття певною мірою характеризують структуру держави і є її неодмінними складниками. У недалекому минулому словом інститут найчастіше називали вищий навчальний заклад. І хоч більшість із таких закладів сьогодні називаються університетами, сфера вживання слова не звузилась. Як і раніше, ним називають наукові установи: Інститут історії України, Інститут економіки, Інститут математики (у назвах перше слово пишеться з великої літери). У межах вищих шкіл виокремилися самостійні структурні одиниці, які теж дістали назву інститут, наприклад, Інститут міжнародних відносин, Інститут журналістики. Інститут філологи при Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Уже давно закріпилося у мові ще одне Значення інституту — "сукупність правових норм у якій-небудь галузі суспільних відносин окремої держави". Сьогодні кількість таких інститутів зростає,

наприклад: політичний інститут, ідеологічний інститут, суспільний інститут, бюрократичний інститут, науковий інститут, соціально-юридичний інститут державної служби, інститут інтелектуальної власності, інститут гоголіанства, інститут республіканського самоуправління Запорозької Січі, інститут держави, інститут громадської думки (преса, радіо, телебачення), соціальні інститути (інститут сім "І, інститут освіти, інститут масових комунікацій, інститут науки, інститут релігій, інститут моралі). Такі словосполучення містять значення цілісності, характерної ознаки окремої сфери життя.

До названих значень слова інститут додалося ще одне нове — назва діяльнісних характеристик людини або групи людей, що репрезентує певний напрям у суспільному житті або є ознакою соціального ладу: інститут громади, інститут професури, інститут влади, інститут президентства, інститут представників президента, інститут резервних депутатів, інститут наглядачів, наприклад: "Україна вступила в черговий етап "смутного часу", відбувається певна зміна політичного режиму, демонтуються попередні інститути влади й соціально-економічні устої" (з журн.); "Основним Інститутом, який об'єднував окремих жителів бойківського села в колектив, була громада" (з газ.); "Ще одне питання, навколо якого точилася гостра дискусія, — це інститут президентства в Україні" (з газ.).

Слово інституція зберігає і донині давнє латинське значення "настанова, пояснення чогось" і позначає насамперед особливості управління, механізми дії правових норм у будь-якій галузі суспільних відносин. Тому словосполучення суспільні інституції, політичні інституції, ідеологічні інституції, наукові інституції не просто називають явище суспільного життя, а й інформують про його визначальні діяльнісні ознаки: "Через такі мотиви інституції колишнього Держплану не варто повністю ліквідовувати, треба їх перебудувати в нове тіло, що приблизно відповідало б французькій моделі [індикативного планування]" (з журн.). Значення таких висловів, як банківський інститут, банківська інституція, фінансовий інститут, фінансова інституція, диференціюється так: сторона цим правом могла користуватися так само" (В. Підмогильний), "За винахід шовку великою повагою користувалась у китайців імператриця Ше Лінше, яка жила 5 тисяч років тому" (з газ.). У всіх словосполученнях слово користуватися вносить прозоре значення: "мати з чогось користь".

Споживати функціонує переважно у значенні "їсти, пити": споживати воду, споживати фрукти, споживати хліб. Ці вислови звичні й зрозумілі: "— Вітаю вас, панове! — гукнув [Венеціанов] з порога. — Що ви тут споживаєте! — Наливку, сало, пундики, — сказав Мокрицький, ловлячи його захований у скельце погляд" (В. Шевчук), "Від того, яку людина споживає воду, залежить до 60 відсотків її здоров'я" (з газ.).

Крім цього, слово споживати часто вживається у значенні "витрачати щось для задоволення власних потреб": споживати вологу, споживати електроенергію, споживати енергію сонця. Тому правильно сказати: "Економне споживати електроенергію".

Отже, обидва слова позначають один з основних елементів суспільного буття людини — необхідність щось використовувати. Але перед тим, як ужити одне з них, уважно вчитаймося в зміст повідомлення.

Завдання 43. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ЛИЦЕВА СТОРОНА — ЛИЦЬОВИЙ БІК

Щоб визначити нормативність цих словосполучень, варто звернутися до Словника української мови, де подано тлумачення відповідних іменників та пов'язаних з ними прикметників.

Так, лицевий і лицьовий — рівнозначні прикметники до іменника лице (СУМ IV, 500) — позначають зовнішню, передню, верхню ознаку предмета, напр.: "Гостям показали справді унікальний витвір — перший глобус Місяця з усіма впадинами та рельєфами на його лицевій і тильній стороні" (з газ.).

Іменники бік і сторона у двох значеннях є взаємозамінними: Бік — 2. Яка-небудь сторона, стінка, площина предмета (СУМ 1,179); Сторона — 2. Те саме, що бік ("певний напрям, спрямування"); 8. Одна з поверхонь якого-небудь предмета, бік чогось (СУМ Х.735).

Отже, цілком взаємозамінними у наведених словосполученнях є і прикметники, й іменники: лицевий (лицьовий) бік та лицева (лицьова) сторона. Пор.: ще усталені, фразеологічні вислови типу дві сторони медалі, зворотний бік медалі, де іменники бік і сторона виступають як синоніми.

ЛІЦЕНЗІЯ — ДОЗВІЛ

Ринкові відносини збагатили не лише економічну, а й мовну картину світу сучасної України. Йдеться про те, що словниковий склад нашої мови за останні десятиліття суттєво поповнився новими словами — почасти такими, які не мають питомих українських аналогів, а почасти й іншомовними значеннєвими "двійниками". Чи ж завжди такі нововведення є виправданими і необхідними, а чи просто це чергова данина новим суспільно-економічним та мовно-культурним умовам?

Візьмімо для прикладу популярне сьогодні слово ліцензія. Сфера його побутування, так само, як і коло лексичної сполучуваності, є надзвичайно широкою: "Освітянська діяльність дозволяється лише після отримання ліцензії" (з газ.); "Підприємцям, щоб отримати бажану ліцензію, нерідко доводиться пройти усі кола бюрократично-податкового пекла" (з газ).

Зрештою, не лише у мові ЗМІ, сучасної фахової чи науково-популярної літератури, але й щокроку на торгових кіосках читаємо "Ліцензія №...".

Ліцензія — це "1. Дозвіл, який надається на певний термін відповідними державними установами на право здійснення деяких операцій у банківській, торговельній та інших сферах; 2. Надання права іншій особі або організації використовувати запатентовані винаходи, технології, інформацію тощо" (Словник іншомовних слів. — К., 2000). Від цього слова в українській мові є також ряд похідних, як-от: ліцензувати, ліцензування, ліцензований. Усі вони в сучасній українській літературній мові унормовані як терміни.

Питоме українське слово дозвіл — багатозначніше. Із семантикою слова ліцензія збігається лише у значенні "документ, який посвідчує право на здійснення чого-небудь". Із паралельних нормативних сьогодні слововживань ліцензія на виробництво/дозвіл на виробництво; ліцензія на торгівлю/дозвіл на торгівлю та ін. перші є новітнішими, зумовленими розвитком на пострадянському просторі ринкових відносин, тоді як другі — усталені, мають давню традицію мовного вживання.

МЕР — МІСЬКИЙ ГОЛОВА

Обидві назви поширені у сучасному суспільно-політичному словнику і позначають керівника, чи голову, міста. У давні часи їх відповідником було слово посадник, напр.: "У великих європейських містах та в столицях вогнища розкладалися перед ратушами, а честь запалювати їх належала самому мерові (посадникові міст)" (О. Воропай).

Європеїзм мер активно увійшов у сучасний мовний вжиток у пострадянських країнах з кінця 80-х років XX ст. Мер — особа, що очолює місцеві органи самоврядування; голова міської адміністрації. Наприклад: прийти у npuймaльню мера; мешканці підписали звернення до мера міста; мер відвідав виставку; "З Днем святого Валентина вітає столичний мер" (з газ.) і под. Поряд у газетах, де міститься офіційно-ділова інформація, вживають назву міський голова, як-от: "Київський міський голова Олександр Омельченко зустрів Президента України Леоніда Кучму в аеропорту "Бориспіль"; "Львівський міський голова заявив журналістам..."; "Як розпорядився Фастівський міський голова..." та ін.

Отже, іншомовне слово мер як ознака сучасної публіцистики придатне для розмовної, неофіційної практики, оскільки дозволяє економити мовні засоби. Якщо воно доречне для назв тимчасових програм, гасел (напр., програма "Мери міст за чисте довкілля"), то в найменуваннях повторюваних тривалих офіційних заходів треба надавати перевагу традиційній українській назві міський голова.

Слово мерія, французьке за походженням, вживається на по­значення органу міської виконавчої влади та приміщення, де розміщено цей орган. Отож, чуємо вислови засідання мерії, прийти до мерії.

Під впливом інтеграційних процесів у мові співіснують іншомовний та власне український відповідники.

НА ПІДПИС — ДО ПІДПИСУ

У діловій практиці одним із реквізитів документування є підпис. Використовують папки з написом "На підпис", тобто документи в них подають на підпис. Саме з цим прийменником слово підпис вживається в українській мові віддавна.

У лексичній картотеці Інституту української мови НАН України зафіксовано вживання синонімічної форми з прийменником до: "Поклав останню коректу до підпису" (М. Хвильовий).

Значеннєвий відтінок спрямування, призначення є у рідше вживаному вислові для підпису: "Я сказала, що взагалі рідко ви­ходжу з дому, і, щоб якомога швидше відв'язаться від нього, по­дала йому для підпису папірець" (М. Хвильовий).

Які дієслова найчастіше сполучаються з іменником підписі Нейтральними є вислови ставити (поставити) підпис, напр.: "Він ставить підпис під статтею" (М. Стельмах). Розмовні відповідники — дати, додати, прикласти, вивести (підпис), пор.: "Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис" (Л. Мартович); "Учора принесли мені підписаний Дмитрієвшою і земцями [статут], щоб я додав свого підпису " (Панас Мирний); "Ткнув огризок-олівець, Вивів підпис і — кінець" (С. Олійник) та ін.

У сучасній літературній мові усталився вислів за підписом (підписами), коли йдеться про осіб, що затвердили той чи інший документ, напр.: "Шпачиха кинула клич негайно ж братися й писати анонімку за підписами всього селища" (О. Гончар); "Указ за підписом Президента набуде чинності з 1 березня 2002 року" і т. ін.

У тому разі, коли керівник установи, підприємства доводить до відома керівників підрозділів зміст того чи іншого документа з підписом, що засвідчує доведення інформації, то вживають вислів документ на підпис.

ОБІЦЯНКА — ОБІТНИЦЯ

В одній із телепередач на Київському регіональному каналі довелося почути: "Будівельники виконали свою обітницю і новий будинок здали вчасно". Різонуло вухо недоречно вжите в цьому реченні слово обітниця. Очевидно, автори інформаційного повідомлення не відчули різниці між значеннями українських слів обітниця та обіцянка. А вона настільки суттєва, що визначає межі їх стилістичного вживання.

Навіть на перший погляд неважко визначити, що обидва іменники пов'язані з дієсловом обіцяти. СУМ фіксує такі його значення: "1. Зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. // Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь". Відповідно обіцянка — це "добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь". Із таким значенням слово є стилістично нейтральним і побутує як в усній, так і в писемній мові.

Коли ж ідеться про урочисту обіцянку, зобов'язання, клятву, вживаємо експресивно наснаженіше слово обітниця.

Обітниця має вужче лексичне значення і яскраве стилістичне забарвлення урочистості, піднесеності. У силу цього воно може вживатися лише у відповідних контекстах і має значно обмеженіше коло лексичної сполучуваності. Нормативними є, скажімо, вислови обітниця мовчання, обітниця безшлюбності, обітниця прощі, тоді як слово обіцянка у них було б недоречне.

Ще виразнішу стилістичну маркованість слова обітниця послідовно простежуємо у текстах релігійного та дидактичного спрямування: "Тоді й укорінився намір висвятитися у ченці: дати обітницю безшлюб'я" (з газ.); "Звільнення від низьких проявів

досягається покаянням, сповіддю й підтриманням високих установок, які забезпечуються прийняттям обітниць" (з журн.).

Цей яскравий стилістичний колорит використовують і майстри українського художнього слова.

Отже, вагаючись, яке ж із двох слів — обіцянка чи обітниця — краще вибрати, зважмо, який стилістичний відтінок.буде доречним — нейтральний чи урочисто забарвлений.

ОБРАХОВУВАТИ — ОБЧИСЛЮВАТИ
— ЛІЧИТИ — ПІДРАХОВУВАТИ

Основне значення цих синонімів зводиться до визначення кількості, обсягу, вартості й т. ін. чого-небудь. Воно усталилося і в мовній практиці слововживання: "... гарячі уми й живі уяви різних приятелів і приятельок з математичною докладністю обрахували маєток обох братів" (І. Франко); "Марта йшла засніженими вулицями, щурячись від морозу в демісезоні з пристібнутим хутровим коміром, і швидко лічила в голові: половина лютого, березень, половина квітня — разом два місяці, а там весна, весна" (В. Підмогильний); "Огляньмось назад. Оцінімо пройдений шлях. Відзначимо перемоги, але ще пильніше підрахуємо поразки і збитки" (О. Бердник).

Слово обчислювати більш характерне для наукового і публі­цистичного стилів: "Щоб швидко обчислювати потрібні дані, використовують електронні обчислювальні машини" (з журн.). Не фіксує його Словник Б. Грінченка, проте поодинокі фіксації з кінця XIX ст. все ж є: "Професор орієнтувався у списку своїх учеників [учнів] та обчислював, кого кілько разів питав" (О. Маковей).

Отже, коли йдеться про встановлення кількості чого-небудь, то всі ці слова є рівнозначними: обраховувати збитки, обчислювати збитки, облічувати збитки, підраховувати збитки, обраховувати кількість населення, обчислювати кількість населення, облічувати кількість населення, підраховувати кількість населення, обраховувати прибуток, облічувати прибуток, підраховувати прибуток. Проте у них різні сфери вживання. Більш нейтральний характер мають синоніми обраховувати, обчислювати, підраховувати, і тому ними послуговуються науковий і офіційно-діловий стилі, де позначають діяльність — певні підрахунки, розрахунки, зокрема, точний бухгалтерський облік. Вони певною мірою є математичними термінами. Слова обраховувати, обчислювати вносять у зміст речення значення великого обсягу дії: "Бухгалтерії необхідно обрахувати можливі збитки нерентабельного заводу"(з газ.).

Більш прозоре і нейтральне значення у дієслова підрахувати: "Усі банки зобов'язані підрахувати прибуток за рік і подати дані в податкову інспекцію" (з журн.). Похідні дієслова відлічити притаманніші художньому стилеві й часто входять в образні вислови. Пор.: "Лічу в неволі дні і ночі, і лік забуваю" (Т. Шевченко); "Пройшли літа, минулися — я їх не лічила" (П. Чубинський); "Один перелічує шибки на вікні, а друга лічить піщинки на долівці" (Г. Квітка-Основ'яненко). Дієслово лічити бере участь у творенні багатьох фразеологізмів: "Копійка любить, щоб її лічили", "Курчат восени лічать".

Поширеність висловів із такими дієсловами інколи визна­чається не словниками, як ми звикли, а мовною практикою, лексичною сполучуваністю у різних стилях мови. Так, сьогодення показує, що у свідомості пересічного мовця математичний термін обраховувати (визначати кількість чого-небудь) має інше значення, а саме: "неправильно підраховувати, недодаючи чого-небудь комусь, як правило, грошей": "На новорічному бенкеті у ресторані "Гайок" молодий офіціант Г. Швидкий сам-один обрахував двох докторів і трьох кандидатів математичних наук" (А. Крижанівський); "Скільки разів нас обраховують у магазині і на ринку? Мабуть, без цього не минає день. Та ми вже й не звертаємо уваги, бо де ж її стільки візьмеш?" (з газ.). Основне ж його значення відходить на другий план і трапляється рідко. Кожне слово із синонімічного ряду має своє місце у словнику і свою сполучуваність у тексті.

Завдання 44. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ОБСЛУГОВУВАННЯ — СЕРВІС

Обслуговування та сервіс — синонімічні назви "виконання робіт, пов'язаних із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів" (Словник синонімів). Так називають також сукупність організацій, метою та обов'язком яких є задоволення побутових потреб, забезпечення побутового комфорту населення. Яке ж із цих слів відповідає чинним нормам сучасної української літературної мови?

Із словом обслуговування у нашій мові усталилися певні сло­восполучення, як-от: сфера обслуговування, система обслуговування, заклад громадського обслуговування. Звичною є сполучуваність його з прикметниками побутове, масове, громадське, технічне, інтелектуальне, гарантійне, післягарантійне, якісне тощо, яку добре ілюструють сучасний публіцистичний, офіційно-діловий та художній стилі.

Сервіс, за Словником іншомовних слів (К., 2000), — це "надання послуг для задоволення побутових потреб населення, а також спеціальна служба, що надає такі послуги". Ця назва прижилася як в усній мові, так і в писемних стилях.

Цікаво, що при майже однаковій лексичній сполучуваності (пор. сфера сервісу/обслуговування, технічний сервіс/технічне обслуговування, якісний сервіс/якісне обслуговування і т. ін.) тільки сервіс уживається як частина складних термінологічних назв (сервіс-карта, сервіс-центр, сервіс-період).

Отже, у сучасній мовній практиці слова обслуговування та сервіс усталились як лексичні синоніми.

Дата добавления: 2014-10-31