Випадок чи випадок

ВИБАГЛИВИЙ — ПРИМХЛИВИЙ

Слово вибагливий — багатозначне. Насамперед вибагливий — це той, "який ставить великі вимоги; вимогливий // якому важко догодити; дуже розбірливий, примхливий". Із цим значенням прикметник сполучається як з назвами істот, так і неістот і доволі широко побутує в розмовній мові, в писемних стилях: "І вона, вибаглива й неприступна... на цей раз сіла на лавці поруч з ним, малознайомим, далеким, і в той же час неймовірно близьким" (О. Гончар); "Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії" (І. Ле); "Морква належить до групи рослин, найбільш вибагливих до поживних речовин" (з наук.-попул. літ.).

Інше значення слова вибагливий — "вигадливий, складніший, ніж звичайно": "На вибагливих розводах залізної огорожі — сніг" (П. Колосник); "Архітектура спільної хати була невибаглива..." (Ю. Яновський).

Прикметник примхливий має близьке, але не тотожне значення. Його доречно уживати тоді, коли хочемо відзначити, що хтось чи щось "виявляє несподівані, необгрунтовані бажання, свавільні вигадки, вередливість". З цього погляду нормативними є словосполучення примхлива людина, примхлива дівчина, примхлива вдача тощо, у яких прикметник уживається у прямому, не образному значенні. Таке слововживання показове як для публіцистичного, художнього, так і для розмовного стилів: "Примхлива й недоступна, красуня навіть не дивилася в його бік" (з легенди); "В цій духовній історії дуже багато всяких зиґзаґів і метаморфоз, співзвучних примхливому характерові героїні" (М. Слабошпицький).

Використаний як експресивно-оцінна характеристика чогось непередбачуваного, важкого для раціонального пояснення (напр., явищ природи, рослин, тварин тощо), примхливий може актуалізувати також переносне, образне значення: "Але мусони примхливі" (з журн.).

І вже зовсім знайомими і зрозумілими кожному з нас є порівняння примхливий, як дитина чи як примхлива дитина: "Він, як примхлива дитина, не хотів ні на мить розлучитися зі своєю дорогоцінною знахідкою" (О. Гончар); "Наталя скривилась примхливо, як дитина, і до вечора уже не промовила ні слова" (А. Дімаров).

Отже, оцінні слова вибагливий, примхливий мають окремі значення, і плутати їх не варто.

Завдання 40. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

В українській мові своєрідну акцентну конкуренцію витримав іменник в и падок. Лексикографічні джерела кінця XIX — початку XX ст. реєструють: в и падок (Словник М. Левченка), в и падок (Словник Є. ЖелехІЕгського і С. Недільського), в и падок (Словник М. Уманця і А. Спілки), в и падок (Словник за ред. Б. Грінченка). В українській класичній поезії згаданий іменник також функціонує з різним наголошуванням: випадок (І. Манжура, П. Грабовський), в и падок (І. Франко), в и падок і рідше вип а док (Леся Українка): "Сказати правду, в и падок сліпий звістив про тебе" (Леся Українка, наголос у тексті); "Такі вип а дки я благословляю!" (Леся Українка). У сучасних лінгвістичних працях, українських словниках названа лексема засвідчена із префіксальним наголосом, а в поетичній практиці нашої доби вона виступає з варіантним акцентуванням, але частіше буває наголошений префікс: в и падок (П. Тичина, М. Руденко, О. Теліга, Д. Павличко, Б. Олійник), в и падок і рідше вип а док (М. Рильський), в и падок (Є. Маланюк, В. Мисик, Л. Первомайський, С. Олійник, П. Воронько, Л. Костенко, Л. Дмитерко), вип а док і рідше в и падок (А. Малишко): "Нехай здається — в и падок сліпує, але Денис тим в и падком керує" (М. Рильський); "А він не потерпає, що той вип а док..." (М. Рильський).

Отже, іменник випадок здавна на ґрунті різних говорів української мови мав префіксальне і кореневе наголошування. Ці акцентні варіанти вживаються і в поезії XIX ст., а ще ширше вони побутують у поетичному вжитку XX ст. та усному літературному (і набагато частіше — розмовному) мовленні. Тому рекомендованим із погляду сучасної норми слід вважати префіксальний наголос іменника випадок, але прийнятним як розмовне може бути й кореневе наголошування цього слова.

ВОЛОГА — ВОЛОГІСТЬ

У матеріалах про народну або нетрадиційну медицину, де пропонують безліч рецептів лікувальної косметики, трапляються такі вислови: "Унікальний склад цього крему збереже вологу вашої шкіри". Чи доречно тут вжите слово волога? Очевидно, ні. Адже тут ідеться не про збереження рідини, яка міститься в шкірі, а про збереження ступеня насиченості шкіри вологою. І тому правильно сказати так: "Унікальний склад цього крему збереже вологість вашої шкіри".

Слово вологість вживається тоді, коли йдеться про наявність вологи в чому-небудь: вологість повітря, вологість ґрунту, вологість зерна, вологість насіння: "В окремих селах Бойківщини овець не тримали, оскільки вони гинули через вологість ґрунту" (з газ.); "Кожна хімічна речовина має свою об'ємну щільність і вологість" (з журн.).

Слово волога доречніше вживати тоді, коли треба наголосити, що в чомусь міститься рідина. Якщо вологість завжди є головним у словосполученні, то волога — переважно залежним: насичені вологою хмари, пофарбований шифер не вбирає вологи, посіви не забезпечені вологою, рівнини з живлющою вологою, "Хіба не радіє природа — від найменшої бадилини до птахів, коли на обрії сходить ранкове сонце? Або коли спраглі дні палючого літа в небі зволожує гроза і живлючі дощі напоюють змучену землю, даруючи дорогоцінну вологу травам, квітам і деревам?" (О. Бердник); "Сірчистий газ, з'єднуючись з вологою повітря, утворює розчин, який випадає кислотними дощами" (з журн.).

Правильність вживання обох слів і їх різницю у значенні бачимо в такому контексті: "В окремих точках поля беруть проби ґрунту, поміщують у термостат, де випаровується з них волога. Потім зневоднений ґрунт зважують і порівнюють одержані дані з попередньою вагою. Різниця і є тією величиною, що характеризує вологість ґрунту" (з журн.).

Дата добавления: 2014-10-31