Аеродром — летовище

Донедавна, коли йшлося про ділянку з комплексом споруд і обладнання, призначену для зльоту, посадки, розміщення й обслуговування літаків та інших літальних апаратів, ми беззастережно послуговувалися і в усній, і в писемній мові словом аеродром. Ця назва іншомовного походження: від гр. аег — повітря та dromos — місце для бігу (Словник іншомовних слів. — К., 2000). Ч плином часу це слово, як і подібні — аерофлот, аеростат, аеродинаміка, аероплан, аеронавігація, аеронавт, — увійшло в лексичну систему української мови, функціонуючи в усіх її стилях: "На аеродромі гостей зустрічали представники уряду" (з газ.); "Ми постановили, що тобі треба поїхати, по обіді будеш у найближчому від табору аеродромі" (В. Винниченко); "Унизу прощально мигнули вогні аеродрому" (з журн.).

З кінця 80-х років XX століття багато хто з письменників та журналістів узялися послідовно використовувати назву летовище. І хоч Словник української мови в 11-ти томах лексему летовище не фіксує, вона стала доволі популярною, навіть модною, її часто вживають представники української інтелектуальної еліти — політологи, літератори, критики та ін.

Із прихильниками посиленого впровадження в активний мовний обіг слова летовище можна погодитися в тому, що ця назва (порівняно з аеродромом) семантичне прозора. На підтвердження "мовної життєздатності" слова летовище наводять низку утворених за цією ж словотвірною моделлю давніх українських назв місця за виконуваними на ньому діями: торжище, гульбище, стрільбище, пасовище. У мовних порадах Святослава Караванського, точніше в його лексикографічних працях, лексема летовище зафіксована або як синонім до аеродром (Практичний словник синонімів української мови. — К., 1993), або як український відповідник до російських слів аэродром, аэропорт (Російсько-український словник складної лексики. — К., 1998). При цьому, як свідчить ремарка г., автор вважає її "словом галицького варіянту".

В інших сучасних словникових виданнях нормативність цієї одиниці відбита стриманіше: її або поки що не вводять до реєстру, або ж уводять досить обережно, обмежуючи сферу територіального та стилістичного вживання. Скажімо, Великий тлумачний словник сучасної української мови (Київ і Ірпінь, 2001) маркує летовище як лексему західноукраїнську.

Не зупиняючись докладно на історії входження цього слова до лексичного складу української літературної мови, зазначмо, що за сучасною нормою іменники аеродром та летовшце хоч і збігаються за значенням, однак помітно відрізняються стилістичним забарвленням. Назва аеродром —це термін, стилістично нейтральне слово. Натомість летовшце зберігає виразну експресивність, тому уживати його в терміносполученнях не варто. Художній колорит лексичний "шарм" слова летовище, гідно поціновують і письменники, використовуючи його, зокрема, в поетичних рядках: "Я на плиті летовища писав Гумовим каблуком, немов для жарту: "Тут спочиває вкрадена любов" (Д. Павличко). Отже, можемо з певністю сказати, що сьогодні обидва слова — і аеродром, і летовище — у лексичній системі української мови співіснують, проте функціонально і стилістично вони займають різні місця, тобто не можуть бути абсолютно взаємозамінними.

БАЖАТИ — ЗИЧИТИ

Проблема вибору одного із названих дієслів постає щоразу, коли хочемо з якоїсь нагоди привітати рідних чи друзів, колег, засвідчити їм свою прихильність. І замислюємось: як правильніше, краще сказати чи написати по-українському — бажаю щастя чи зичу щастя? Допитлива людина, звичайно ж, може звернутися до словників, довідників з літературного слововживання, також — до мови творів художньої літератури чи преси. І що ж — зайвий раз пересвідчимося, що обидва слова одним із значень мають "висловлювати побажання про здійснення чого-небудь", з яким у художньому, публіцистичному, розмовному стилях функціонують рівноцінно: "Всі безмежно любили красуню та бажали їй щастя і долі" (з казки); "За традицією колядники наприкінці бажають господареві та його родині статків та здоров'я" (з наук.-попул. літ.); "Тоді мало думали про себе, зичили добра товаришам і робили його" (Ю. Мушкетик); "Чого сам собі не зичиш, другому не жадай" (прислів'я). Так само стилістично рівноправними є ці дієслова у офіційно-діловій мові: "Шановні колеги!.. Бажаємо Вам та Вашим рідним добробуту, життєвої сили, наснаги до праці..."; "Зичимо миру і стабільності у Новому році".

Тоді чому ж побажання зичимо родинної злагоди чи зичимо довгих років життя у деяких мовців викликає застереження? Мабуть, причиною є звукова подібність дієслів-омонімів зичити — "бажати" та зичити — "давати у тимчасове користування, у борг". Та й справді, із другим значенням побажання зичимо здоров'я, зичимо гараздів мали б зовсім інше стилістичне і морально-етичне звучання.

Взагалі дієслово зичити (чого-небудь) — "висловлювати побажання чого-небудь" — віддавна відоме як синонім до бажати. Авторитетним підтвердженням цьому є, зокрема, Словник української мови Б. Грінченка, де зазначено: "Зичити — бажати. Нехай ті плачуть, що нам зле зичуть (Номис); Старий Гуня доброго тобі здоров'я зичить (Стор.)". У Словнику Б. Грінченка наведено цілий ряд спільнокореневих із зичити слів — різних частин мови:

"Зичливець, -вця, м. Доброжелатель.

Зичливий, -а, -е. Доброжелательный. Доле ж моя нещаслива, чом ти мені не зичлива...

Зичливість, -вости, ж. Доброжелательность.

Зичливо, нар. Доброжелательно."

Ці колоритні, із виразним позитивним лексичним та емоційним значенням слова стали окрасою мовостилів багатьох українських письменників: "Моя душа переповнюється вдячністю до зичливої долі" (В. Дрозд); "Невдовзі від апарата, що зичливо загудів пропелером, зроблено кілька помахів" (В. Підмогильний); "Його [Р. Ролана] твори полюбились нам, увійшли в наш дім як добрі й незмінне зичливі друзі" (Н. Рибак).

Приємно, що з плином часу не розгубили українці ні доброзичливості, ні слів, пов'язаних із цією характерною національною вдачею. Отже, обидва вислови — і бажаю успіхів, і зичу успіхів — можемо вживати без застережень.

БАРЕЛЬ — БАРИЛЬ

Слова іншомовного походження барель та баринь дуже схожі за фонетичною формою і частково — за лексичним значенням, але усе-таки не взаємозамінні. Отож, щоб правильно розуміти та доречно вживати їх, запам'ятаймо таке. Барель (англ. Barrel, букв, "бочка") — застосовувана у деяких країнах (напр., у США та Великобританії) одиниця об'єму і місткості сипких речовин та рідин. Такими одиницями вимірюють, скажімо, кількість проданої на внутрішньому чи світовому ринках нафти.

Слово бариль, за свідченням сучасних словників іншомовних слів, прийшло у нашу мову з іспанської і має два значення: "1. Одиниця об'єму рідин у деяких країнах Латинської Америки; 2. Одиниця маси в Іспанії; 1Б дорівнює 23 кг" (Словник іншомовних слів. — К., 2000).

Як бачимо, значення цих слів як назв одиниць об'єму збігаються лише частково, тому плутати їх не варто, щоб не спотворити зміст почутого чи висловлюваного.

БРАТИ ДО УВАГИ — ВЗЯТИ ДО ВІДОМА

Ці два вислови є взаємозамінні, близькі за змістом. Брати (узяти) до у ваги означає "зважати / зважити на що-небудь, врахувати щось". При цьому від людини вимагається зосередженість думки, зору, слуху щодо якого-небудь об'єкта, спрямованість думки на кого-, що-небудь. У діловому спілкуванні слово увага вживається у сполуках типу "Це заслуговує на увагу", "Цьому питанню варто приділити особливу увагу". Звертаючись до аудиторії, кажуть: "Прошу уваги", "Прошу Вашої, уваги, шановні колеги".

У сучасній літературній мові поширеним став вислів із прийменником до уваги, напр.: " — Так, я певен, їх [міркування] обов'язково візьмуть до уваги при складанні нових настановлень" (О. Гончар).

Вислів взяти до відома означає "усвідомлювати ту чи іншу зорову чи слухову інформацію", а отже, вказує на вищий ступінь реакції людини на навколишні об'єкти дійсності. Його синонімом є згаданий вислів брати до уваги.

ВІДГУК — ВІДЗИВ

Ще в сьомому випуску щопіврічника "Культура слова" (1973), що тоді називався "Рідне слово", Д. Гринчишин писав про особливості керування цих іменників: вони можуть поєднуватися із прийменниками на та про: відзив І. Франка про Марка Вовчка, відгук про автореферат тощо. Словосполучення з прийменником на (відгук на автореферат) кваліфікується як розмовна форма, що з'явилася під впливом вислову рецензія на дисертацію.

Варто наголосити не граматичну подібність слів, а те, що слово відгук відсуває свій відповідник на друге місце. У Словнику синонімів української мови (К., 1999) читаємо: "відгук (критична стаття, зумовлена появою якоїсь книжки, виступом громадського діяча тощо), відзив, рецензія". У такому випадку варто вживати прийменник про: відгук про дисертацію, відгук про книжку та ін.

У слові відгук це значення не основне, але посідає окреме місце в лексикографічному джерелі. А от у слова відзив воно є відтінком одного із його лексичних значень. Та й рекомендувалося на першому місці, оскільки воно співзвучне із російським отзыв.

Тому, думаємо, недоречно у документації Вищої атестаційної комісії України рекомендувати слово відзив, пор.: "Проект відзиву обговорюється на засіданні вченої ради провідної установи або на засіданні її наукового підрозділу. Цей факт обов'язково зазначається у відзиві" (Бюлетень ВАК України. — 2000. — № 2).

ВАКАНТНИЙ — ВАКАЦІЙНИЙ

Розгляньмо словосполучення вакантна посада та вакаційний період. Чи правильно вжито в них прикметники? Чи можна сказати вакантний періоді Щоб відповісти на це питання, насамперед з'ясуймо значення слів вакантний та вакаційний.

Передусім зауважмо, що ці спільнокореневі прикметники утворені від різних, хоч і спільнокореневих іменників: вакантний —від вакансія, вакаційний —від вакації. Сьогодні кожному відоме одне із значень слова вакансія — "незайнята, вільна посада у штаті установи, організації; вільне місце". Воно побутує і в писемних стилях, і в розмовній мові: "Наприкінці сезону на підприємстві з'явилося доволі багато вакансій" (з газ.); "— Вакансія! Художник Павлов подав прохання Траскіну звільнити його з посади вчителя в університеті" (В. Шевчук). Саме від нього й утворено прикметник вакантний, тобто вільний, найчастотнішим сполучуваним іменником якого є місце: "Художня царина — ew.ua, де всі місця вакантні "(А. Крижанівський); "Заготуйте проект на заміщення вакантних місць" (О. Сизоненко); "В дворянському інституті є вакантне місце вчителя фізики" (В. Канівець).

Менш відоме слово вакації, яке тлумачиться як застаріла назва канікул, відпустки — часу, вільного від навчання чи роботи. Воно вживається здебільшого у мові творів класичної літератури або ж стилізованих текстах, які розповідають про події давніх літ: "Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації!" (І. Нечуй-Левицький); "Життя в гімназії завмерло: всі роз'їхались на вакації" (В. Канівець). Від цього іменника утворено прикметникову форму вакаційний, "канікулярний, відпустковий", яка, хоч і рідко, але все-таки трапляється в художньому стилі: "Тільки раз на три роки мій батько діставав довшу вакаційну відпустку" (М. Грушевський).

Отже, цілком зрозуміло, що словосполучення вакантний період чи вакаційне місце позбавлені змісту. Правильно казати вакаційний період, вакантне місце. До того ж наведені прикметники різняться ще й стилістичним забарвленням. Вакантний — належить до термінологічної лексики (вакантна посада), а вакаційний, як слово застаріле, є виразно маркованим. Замість нього в офіційно-діловому стилі послуговуються нейтральним нормативним синонімом канікулярний.

ВЗАЄМНИЙ — ОБОПІЛЬНИЙ

Це семантичне близькі слова, які збігаються у значенні "спільний для обох сторін". Чи ж завжди, у всіх мовних ситуаціях вони є взаємозамінними?

Щоб з'ясувати цю стилістичну проблему, згадаймо, як ми говоримо: взаємна чи обопільна допомога? взаємне чи обопільне

привітання? взаємне чи обопільне почуття? У наведених словосполученнях нормативним є вживання обох прикметників. Так само і в мові публіцистики та художньої літератури вони функціонують рівноцінно: "Батьки за взаємною згодою можуть виховувати дітей відповідно до свого ставлення до релігії" (з журн.); "Ми повинні виявити з нагоди Великого дня єдиномисліє, здобутись на взаємну любов" (з газ.); "Сперечалися палко: до взаємних образ, а то й до бійки" (А. Дімаров); "Висловлювалась обопільна зацікавленість у чіткій програмі для двосторонньої взаємодії" (з газ.).

За спостереженнями мовознавців, ці прикметники мають загалом однакову сполучуваність — найчастіше вони поєднуються зі словами згода, бажання, прохання, вітання, допомога, а також назвами людських почуттів, емоцій, психічних станів (любов, приязнь, ненависть та ін.). І тільки в окремих випадках, коли слово входить до складу терміносполучення, воно не може бути замінене на синонім: "Ньютон довів, що під дією взаємного тяжіння тіла можуть рухатися одне відносно одного по еліпсу" (з навч. літ.).

Цікаво, що з названої пари тільки прикметник взаємний стає частиною складних слів (взаємодопомога, взаємовплив, взаємовигідний, взаємоперетворення, взаємозв'язок), тоді як обопільний не виявляє таких словотвірних потенцій і вживається лише як самостійна одиниця у складі словосполучення: "Це буде обопільний наступ наш і західний" (О. Донченко); "Вивезення молока на завод промисловим транспортом — обопільна вигідна справа" (з газ.).

Сфери побутування і частотність вживання цих слів також не завжди збігаються. Так, обопільний має виразне забарвлення книжності, а тому його рідше можна почути у приватних бесідах — ним частіше послуговуються у книжних стилях літературної мови, зокрема — в офіційно-діловому. Натомість взаємний є стилістично нейтральнішим, а тому й частотнішим. І конкретних рекомендацій-обмежень щодо його використання в усній чи писемній українській літературній мові немає.

Дата добавления: 2014-10-31