Правильно Неправильно 2 страница

Великдень, Пасха, Трійця

Недостатнє опанування лексичних норм знижує куль­туру вислову, відвертає увагу сприймача інформації від змісту повідомлюваного. Тому преса, радіо й телебачення поміж інших важливих завдань мають і таке: пропагувати норми літературної мови. На жаль, часто трапляється навпаки. Скажімо, газета повідомляє: «Вихідними оголо­шено й дні Пасхи та Троїці». Слово Пасха в словнику за редакцією Б. Грінченка відсутнє, у тлумачному 11-томному «Словнику української мови» та в «Російсько-українсь­кому словнику» подане з різними обмежувальними поз­начками. В українській та інших слов'янських і неслов'ян­ських мовах слово Пасха вживають для позначення відповідного єврейського свята. Від Пасха утворено укра­їнське паска — «солодкий білий хліб, що його випікають до Великодня». А весняне християнське свято воскресіння Христа зветься в нашій мові Вел и кдень (р. відм. Вел и кодня), що й засвідчено в усіх словниках української мови і підтверджено численними ілюстраціями з творів красного письменства. Напр.: «На Великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками» (Т. Шевченко); «Тіснота як у церкві на Великдень! І протовпитися не можна» (І. Нечуй-Левицький); «Вечір за вечором проси­джували вони з Гафійкою у прибраній, як на Великдень, хаті» (М. Коцюбинський). До Великдень є прикметник великодній: великодні дзвони, великодні крашанки тощо. По­рівняймо назви Великодня в інших мовах: п. Вєльканоц (Велика ніч), гр. Ламбрі мера (Світлий день).

Слова троїця немає в жодному причетному до україн­ської мови словнику. Є трійця з такими значеннями: «три особи, те саме, що й троє; три з'єднані разом свічки; триєдине божество, в якому поєднуються Бог-отець, Бог-син та Бог-дух святий; свято на честь цієї трійці». Стосовно до свята вживають два фонетичні варіанти — Трійця і Тройця, а також інші назви: Зелені свята, Зелена неділя й под. Якому ж слову віддати перевагу — Трійця чи Тройця? Це питання допомагають розв'язати «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка (т. 4, с. 284, 286) та тритомовий «Російсько-український словник» (т. З, с. 480), де на перше місце поставлено слово Трійця, що свідчить про його переважання в українській мові, оскільки ця форма більше відповідає її фонетичним законам. Отже, наведену фразу з газети слід відредагувати в такий спосіб: «Вихідними оголошено й дні Великодня та Трійці».

Великий та крупний

Штучним наближенням до російської мови є розши­рення семантики слова крупний. В українській мові воно має лише одне значення: такий, що складається з окремих великих частинок — крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Під упливом багатозначнішого рос. крупный в українських текстах з'являються помилкові словосполу­чення — крупний талант, крупним планом. Іноді читаємо: «Заняття в школі бізнесу ведуть представники крупних американських підприємств». За лексичними нормами су­часної української літературної мови тут доречне слово великий (або інші слова — залежно від контексту): «Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американсь­ких підприємств». Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, велико­панельний і т. д.

Веслування і гребля

Про одного з героїв роману-есе «Марія Башкирцева» М. Слабошницького сказано: «Живіт у нього зовсім не такий хоча б уже тому, що він регулярно займається греблею». Можна подумати, що герой кожного дня ходить працювати на греблю (гідротехнічну споруду на річці). Певна річ, сумлінно працюючи на греблі, можна позбутися зайвих жирових відкладів, але згаданий чоловік не тягає каменів та землі на греблю — він займається веслуванням, тобто веслує на човні. Ось зразки правильного використан­ня обох слів: «У бухті відбувається змагання з плавання та веслування» (М. Трублаїні); «Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля» (І. Нечуй-Левицький).

Визволення і звільнення

«Голова виконкому Організації звільнення Палестини потрапив у дорожню пригоду», — повідомляє одразу кілька газет. Звільнення походить від дієслова звільняти (випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Ка­жемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо слів визволяти, визволення: «Зібрав хлопців та й поїхав Із турецької неволі Братів визволяти» (Т. Шевченко); «Пропав би був Вівчар. Та визволив Комар» (Л. Глібов). Тож і в наведеному уривку слід було написати: «Голова виконкому Організації визво­лення (а не звільнення)Палестини».

Виняток і виключення

У практиці усного й писемного мовлення нерідко плу­тають слова виняток і виключення, а також похідні від них винятковий та виключний. В одному зі спортивних звітів, наприклад, читаємо: «Про те, що ця гра не складатиме виключення, можна було здогадатися». Слово виключення тут недоречне, бо воно означає «усування, унеможливлення, припинення дії». Від нього походить виключний (такий, що поширюється тільки на один об'єкт). Правильними словосполученнями слід уважати такі: виключення зі списку (з університету, з організації), виключне право. Коли йдеться про відхилення від правила, від чогось узвичаєного, використовуємо слово виняток, похідне від якого винят­ковий означає «особливий, надзвичайний». Напр.: «Тато мій — рішуча й тверда людина, хоч і мрійник. Нібито ці якості в людині не поєднуються, але тато, мабуть, виняток» (В. Речмедін); «Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента, як його батьків» (газ.). Тож у наведеному уривку тексту замість не складатиме виклю­чення потрібно було написати не становитиме винятку. Треба писати й казати винятковий випадок, виняткова мужність, виняткові умови, а не виключний випадок і т. ін.

Вираз і вислів

Українські синоніми вираз і вислів у російській мові відтворюються одним словом — выражение. На цій під­ставі деякі мовці намагаються і в українських текстах усюди вживати вираз, нехтуючи лексему вислів. За лек­сичними нормами сучасної української мови маємо такий розподіл значень: вираз — вияв настрою, почуттів на обличчі; вислів —фраза, мовний зворот. Напр.: «Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості» (С. Журахович); «Від таких висловів, як «оклик дум», «сонний інум» і т. ін. просто в голові паморочиться» (М. Коцюбинський).

Вищий, нижчий, а не вищестоящий, нижчестоящий

У людей, що цікавляться культурою мови, часто ви­никає запитання, як треба перекладати з російської актив­ні дієприкметники вищестоящий та нижестоящий. Пи­тання цілком слушне, бо пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх нав'язано нашій мові в часи, коли треба було максимально наближати її до російської. Деякі юристи посилаються на те, що ці слова, мовляв, стали термінами, тому їх замінювати ніяк не можна. Такі юристи протягли в терміни й слово пошліна (замість нормальних українських мито і збір), відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник)і т. д. Тепер настав час норма­лізувати зросійщену українську термінологію, зробити її по-справжньому українською. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах, наприклад, у французькій сюперіер, інферіер, у новогрець­кій анотерос, катотерос (тут українськими літерами відтворюється не вимова, а написання чужих слів). Напр.: «Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим органам у системі управління» (газ.).

Відміняти (відмінювати) і скасовувати

Під упливом рос. отменять недоречно вживають в українській мові слово відміняти (відмінювати), яке озна­чає «робити щось або когось іншим, змінювати»: «Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребу­ючи праці, усе відміняти на краще» (М. Зеров); «Тепер я наче трохи натуру відмінила» (Леся Українка); «Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив» (М. Рильський). На позначення поняття «визнавати, оголошувати щось не­дійсним, незаконним, припиняти дію чогось» використо­вуємо слово скасовувати та його похідні: скасовувати (скасувати) закон, указ, вирок, заняття тощо. Напр.: «Коли б уряд про це довідався, він міг би скасувати самий цех за таку постанову» (З. Тулуб); «Заняття в гімназії на цей день були скасовані» (Ю. Смолич); «Звістка про скасування «Життя і слова» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин» (Леся Українка).

Відтак, потім, після того

Не прикрашають сторінок навіть найліпших видань слова, вжиті не у властивому їм значенні. Про відтак уже досить багато написали мовознавці, але правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов'язані з цією діалектною базою: «Дитячий вік пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті» (М. Коцюбин­ський). Отже, справжнє значення слова відтак — «потім, після того», а не «отже, тому, тож», як думають ті, хто будує речення на взірець: «Здавалося, непотрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть їх!» Тут доречніше було б сказати: «А тому (через те)геть їх!»

Вітрило, парус

Прикріплений на щоглі шматок полотна, за допомогою якого вітер рухає судно, українською мовою зветься вітрило та парус. У сучасній пресі перевагу віддають слову парус та похідним від нього — парусник, парусний (спорт) і под. Але чи закономірно це? Загляньмо в твори україн­ських письменників: «І попливе човен з широкими вітри­лами» (Т. Шевченко); «Посідали на кораблик. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує» (І. Франко); «Вийшли в море і під вітрилом веселим запінену даль розтинали» (М. Зеров); «Новий вітрильник гордо, як біло­крилий лебідь, пристав до берега» (О. Донченко); «Горе кораблеві вітрильному, коли натрапить на таку нещасну пору» (О. Кобилянська). Російсько-український словник (К., 1968. Т. 2. С. 371) при перекладі рос. парус на перше місце ставить укр. вітрило з усіма його похідними; вислів на всех парусах основним відповідником тут має під усіма вітрилами. Словник за редакцією Б. Грінченка (т. З, с. 98) слово парус фіксує тільки в значенні «промінь». Усе це дає підстави рекомендувати нашим засобам масової інфор­мації активніше вживати слово вітрило та його словотворче гніздо: вітрильце (пестлива форма); вітрильник (судно з вітрилами); вітрильний (спорт); вітрильна (регата); вітриль­ність. А парус, парусник тощо використовувати як набагато рідше вживані синоніми.

Вояк, солдат

Іншомовне слово солдат має власне український відповідник вояк: «Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець» (І. Франко); «Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони» (О. Гончар). Слову вояк, гадаю, треба віддавати перевагу в українському війську, як і слову військо перед словом армія. Безперечно, не слід цуратися чужого. Та чи варто заради чужого забувати своє? Особливо, коли це своє відповідає всім законам мови, тривалий час уживалося в ній і було відтіснене на другий план з позалінгвістичних міркувань: «Брат господарює, а він служить у війську» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Іде військо, іде й друге, А за третім стиха — Не дивися, безталанна — Везуть тобі лихо» (Т. Шевченко); «Попереду всього війська Три старшини виступали» (Леся Українка); «Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (М. Рильський).

І не треба боятися закидів у «хуторянстві» та «архаїза­ції», до яких іще зовсім недавно вдавалися прискорювачі злиття мов. Навряд чи комусь спаде на гадку чи вистачить сміливості звинувачувати в хуторянстві, приміром німець­ку мову. А в німців навіть для понять телефон, телевізор, телескоп є назви, утворені не тільки від греко-латинських, а й від суто німецьких основ: Fernsprecher, Fernseher, Fernrohr.

Вродливий (уродливий) і потворний

Гарне українське слово врода (урода)та похідні від нього вродливий (уродливий), вродливість (уродливість), вродливець (уродливець), вродливиця (уродливиця)дуже поширені в фольклорі та в творах класиків нашого письменства: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасли­вий» (прислів'я); «Вулкасю милий, уродливий Мій друже вірний, справедливий» (І. Котляревський); «Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!» (Т. Шевченко). Мож­на навести ще чимало прикладів з народних пісень, при­слів'їв, приказок, із творів Лесі Українки, Ганни Барвінок, Олекси Стороженка, Івана Франка, Панаса Мирного, Олеся Гончара...

Проте в сучасній літературній мові це словотворче гніздо щодо частоти вживання неабияк поступається іншо­му — краса, красивий (красний, на жаль, майже вийшло з ужитку), красень, красуня. І причина тут не лише в тому, що слово краса та його похідні мають ширшу семантику: врода, вродливий стосуються, як правило, зовнішніх рис, фізичних якостей людини, а краса, красивий можна вживати не тільки до людей, а й до явищ природи, при описі краєвиду (краса озерного краю), і як властивість прекрасного (краса почуттів, фонетична краса української мови), і як синонім до слова окраса: «Амвросій Бучма, Друг наш Бронек — Народу гордість і краса!» (М. Рильський). На таких самих засадах співіснують у нашій мові, не витісняючи одне одного, слова кохання (з вужчим значен­ням) і любов (із ширшим значенням). Причиною зменшен­ня частоти використання лексем уродливий, врода й ін. є їхня паронімічність до російських уродливий, уродство, які мають протилежне значення і відповідають українським потворний, потворність. Слова врода, вродливий слід вико­ристовувати в українському, а не в російському значенні, як зробила одна телекоментаторка, заявивши: «Від краси до вроди (замість потворності. — О. П.)— один крок».

Гадати і ворожити

Первісне й основне значення слова гадати в україн­ській мові —«думати, розмірковувати». Про це свідчать як похідні від нього на рівні лексики й фразеології (гадка, вигадка, вигадливий, вигадник, загадатися, загаданий; думати-гадати, гадати думку, губитися в гадках, закинути гадку за грядку «забути щось», мати на гадці, обсіли думки та гадки, шкода й гадки і под.), так і численні приклади з творів класиків українського письменства: «Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда» (Леся Українка); «І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, про інше гадати» (Я. Щоголів); «Хтось скаже мені, що могили гадають» (П. Тичина); «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» (М. Петренко). Крім того, гадати означає «вважати; мати намір, сподіватися»: «Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?» (О. Довженко); «Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя» (М. Ко­цюбинський). Використання цього слова в значенні «про­рокувати, віщувати» в засобах масової інформації є грубим порушенням лексичних норм української мови: «Пішла до віщунки погадати» (газ.); «Піддає сумніву пророкування гадалки» (з телепередачі). Навіть автори текстів деяких нових пісень беззастережно наслідують гірші газетні зразки: «Погадай мені, циганко!». У цих уривках текстів замість погадати треба вживати поворожити, а замість відсутнього в українській мові гадалка — ворожка.

Галузь, царина, ділянка, область

В одній із радіопередач повідомлялося про «співробіт­ництво в науковій та культурній областях». Область у нас є адміністративно-територіальною одиницею: Київська (Львівська, Одеська, Полтавська) область. Певна ділянка якоїсь діяльності зветься галузь (царина). Отже відповідно до лексичних норм треба казати: «Співробітництво в науковій та культурній галузях (царинах)». Поняття «час­тина організму, тіла» під російським впливом нерідко називають також область замість правильного відповід­ника ділянка: болі в ділянці (а не в області)серця. Напр.: «Свідченням незаперечних успіхів українських учених у галузі кібернетики є перше в світі видання «Енциклопедії кібернетики» українською мовою» (газ.); «З цариною високих температур професор Холод мав зіткнення лише в одній точці: йому завжди було жарко» (П. Загребельний); «Рекомендують гусячий перстач при спазмах та болях у ділянці шлунка» (Лікарські рослини в народній медицині).

Головка і качан

Качан у сучасній українській мові означає «потовщене стебло суцвіття кукурудзи»: «Висока й міцна, як дубина, стояла по горах кукурудза, вип'явши напоказ грубі качани» (М. Коцюбинський). Плід капусти зветься головка, все­редині якої є стрижень, що має назву качан: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моя капуста приймалась і в головки складалась» (М. Номис). А наші газети постійно пишуть не про головки, а про качани капусти (ніби з тих головок усе пообрізали, залишивши тільки стрижні). Пояснюється це тим, що українському головка відповідає російське качан, а укр. качан — рос. кочерыжка (стрижень головки капусти) або початок (у кукурудзи).

Грецький горіх чи волоський горіх

З етнонімами (назвами народів) пов'язані деякі бота­нічні назви. Приміром, найменування рослини гречка походить від грек. До цього самого етноніма зводиться російська ботанічна назва грецкий орех, яку сліпо копіюють окремі, навіть досить солідні українські видання, пишучи грецький горіх. Слово грецький, поза всяким сумнівом, дуже поширене в українській мові, але воно є відповідником російського греческий: греческий народ, греческий язык, греческая культура — грецький народ, грецька мова, грецька культура. Що ж до ботанічного терміна, то російському грецкий орех у нашій мові відповідає волоський горіх: «Кру­гом хати росли старі велетенські волоські горіхи» (І. Нечуй-Левицький). Український термін пов'язаний зі словом волохи, вживаним як загальна назва середньовічного насе­лення Придунав'я й Трансильванії.

Громада і община

Парламент Великобританії складається з двох палат — палати лордів і палати громад. Поділ на верхню й нижню палати відбувся в середині XIV століття. Про це знають усі, крім деяких працівників нашої Телерадіокомпанії, котрі часом розповідають про англійську палату общин. По­милка більш ніж прикра, бо община в нормованій україн­ській мові — це «форма виробничого і громадського об'єднання людей у докласовому суспільстві, що харак­теризується спільною власністю на засоби виробництва». Пор.: «Палата громад обирається кожні п'ять років за мажоритарною системою» (газ); «Відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу органі­зацію суспільства — первісну, дородову общину» (підруч­ник).

Дев'яносто і дев'ятдесят

Багато хто запитує, чому числівник дев'яносто щодо типу творення випадає з ряду п'ятдесят, шістдесят, сім­десят, вісімдесят. Згідно з «Етимологічним словником української мови» (т. 2, с. 21), дев'яносто походить від гіпотетичного праслов'янського девеносъто зі значенням «дев'ять десятків». На сучасному етапі походження слова непрозоре, тому воно й викликає заперечення в багатьох носіїв української мови. Зокрема й через те, що в нас існує слово, цілком подібне своєю будовою до решти лексем на позначення числівників після п'ятдесяти — дев'ятдесят. Воно живе в численних говірках, зафіксоване в багатьох лексикографічних працях, серед них і в таких авторитетних, як словники Б. Грінченка, Є. Желехівського й С. Недільського. Наявне воно і в академічному «Словнику українсь­кої мови» з такою ілюстрацією: «Мила Вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий; Дев'ятдесят туди миль треба від Рима пройти» (М. Зеров, переклад з Овідія). Усе це свідчить про те, що дев'ятдесят має всі підстави стати повноправним словом літературної мови, бо позначку «діа­лектне» йому дали аж ніяк не з лінгвістичних міркувань.

Доля і частка

Слова, що мають більше за одне значення, звуться багатозначними, або полісемантичними. Наприклад, слово гострий уживається в нашій мові в кількох значеннях, кожне з яких вирізняємо в певному контексті: гострий ніж (ніж, що добре ріже), гостре каміння (каміння з колючими краями), гострі пахощі (такі, що сильно діють на нюх), гостра розмова (різка, напружена розмова), гострий кут (кут, менший 90°) і т. д. Усі ці значення характерні для сучасного стану мови.

Але є випадки, коли слово в якомусь значенні набуває більшого поширення, в інших використовується рідше, а то й цілком виходить з ужитку. Скажімо, похідне від ділити слово доля так само неоднозначне, проте сучасна лексична норма фіксує його вживання в основному значенні «на­прям життєвого шляху, талан». Так воно використовується в прислів'ях, приказках, народних піснях, у живому мов­ленні, в красному письменстві: щастя-доля, випадати на долю: «Де ти бродиш, моя доле?; Доле моя, доле, що маю діяти?» (нар. пісні); «Така її доля... О Боже мій милий! За що ж ти караєш її молоду?» (Т. Шевченко); «Доля закинула мене аж у Крим» (М. Коцюбинський). В інших значеннях за нормами літературної мови треба послуговуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле — бути на паях; делить на равные доли — ділити на рівні частини (частки); доля истины — частка правди (істини). Частка, а не доля вживається і в музичній термінології: сильна частка (рос. сильная доля)— частина музичного такту, на яку припадає наголос. Тож використовувані в пресі конструкції на зразок «можливо, в цьому жарті є доля істини» свідчать про недостатню обізнаність мовців із лексичними нормами.

Древній чи стародавній, прадавній, предковічний та ін.

Слов'янські мови взагалі, а українська особливо, багаті на синоніми. Цю рису нашої мови підкреслює чимало мовознавців як українців, так і неукраїнців. Завдання і обов'язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайом­ленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо вибирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За при­клад можуть правити не раз уже згадувані синоніми старо­давній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці того синонімічного ряду.

Дурний і поганий

Укр. дурний та однокореневе рос. дурной мають відмінні значення. Дурний в українській мові — це нерозумний, некмітливий, розумово обмежений (рос. глупый): «Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний» (нар. казка); «Тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу» (М. Коцюбинський). Дурной у російській мові означає «поганий, лихий, злий»; пор. дур­ной глаз — погане (лихе) око; мне дурно — мені погано; дурная болезнь — погана хвороба, дурные манеры — погані манери тощо. Нерозрізнення лексичних засобів обох мов призводить до помилок типу: «При будь-яких революціях плямкання за столом залишається ознакою дурного (треба поганого)тону» (газ.).

Дякуючи і завдяки

В усному мовленні та в писаних текстах не завжди розрізняють ці два слова. Багато хто каже й пише: дякуючи підтримці, дякуючи допомозі, дякуючи кліматичним умовам тощо. У всіх цих випадках треба вживати прийменника завдяки: завдяки підтримці (допомозі, кліматичним умовам). Пор.: «Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяни виборцем Миколу Підпаленого» (Л. Мартович); «Анрі-Жак страждав до ранку й стрів день на ногах тільки завдяки своєму бургундському темпераменту» (Ю. Яновський). Слово дякуючи, тобто висловлюючи подяку, є не прий­менником, а дієприслівником і доречне в такому контексті: «Після вистави молода співачка кілька разів виходила з-за лаштунків, усміхаючись і дякуючи слухачам за увагу й тепло» (журн.).

Займатися і працювати, робити, навчатися

На сторінках засобів масової інформації дуже часто вживають слова займатися: «Чим займається доброчинний фонд? —«Інтелект» займається комерційною діяльністю»; «Кожен має займатися своєю справою»; «Музей Києва займається реставрацією Звіринецьких печер». У російсь­кій мові тут справді доречне слово заниматься. А основним значенням укр. займатися є «загорятися, спалахувати»: «Язичок полум'я зблиснув у темряві. Солома зайнялася» (М. Руденко); «Зоря на небі рожева уже починала займа­тись» (Леся Українка). Від нього утворено похідні — займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Омонімічне займатися, що набуло нового значення шля­хом метафоризації, використовується набагато рідше, воно слушне тоді, коли йдеться про захоплення, зацікавлення: займатися музикою, займатися спортом і под. У решті випадків треба вживати інших слів: працювати, навчатися, робити, братися, поратися тощо. Наведені уривки газетних текстів мають бути відредаговані так: «Що робить до­брочинний фонд? — «Інтелект» веде й комерційну діяль­ність»; «Кожен має робити свою справу (своє діло)»; «Музей Києва провадить реставрацію Звіринецьких пе­чер». Російські фрази «Какой темой Вы занимаетесь?» та «Я занимаюсь на курсах иностранных языков» можна перекласти: «Над якою темою Ви працюєте?» і «Я навчаюся на курсах іноземних мов».

Заставляти і змушувати, примушувати, силувати

«Уряд хоче законним шляхом заставити федеральні війська повернутися зі Словенії та Хорватії», — читаємо в одній із газет. Нейтральними значеннями слова застав­ляти в українській мові є такі: «заповнювати, займати простір, загороджувати»: «Повиносили до сіней великі дубові столи, прикрили їх білою скатертю і заставили всілякою стравою» (І. Франко); «Пальцем потоку не за­ставиш» (прислів'я). Омонімічна лексема заставляти означає «віддавати щось кредиторові для одержання позички»: «Вхопила Ганна свою новішу свитину, побігла до шинкарки, заставила за карбованця» (І. Нечуй-Левицький). А для поняття «спонукати щось робити» україн­ська мова має слова змушувати, примушувати, силувати і рідше вживаний синонім з відтінком розмовності застав­ляти. Тож у цитованому уривку газетного тексту треба було написати «змусити федеральні війська».

Збігатися, зіставляти, а не співпадати, співставляти

Є чимала категорія мовців, котрі вважають, що досить будь-яке російське слово вимовити з українською фонети­кою — і воно автоматично ввійде до нашої мови. Уже багато років «побутують» покручі співпадати і співставля­ти, не маючи жодних перспектив набути прав громадян­ства в українській літературній мові, бо для цих понять існують давні українські слова збігатися і зіставляти, що обросли гніздами похідних: збіг, збіжний, збіжність; зіставлення, зіставний, зіставність. Напр.: «Дівочі голоси просять, щоб зійшов місяць, як млинове коло... Справді млиновим колесом викочується з-за лісів важкий мідно­лиций місяць. Цей несподіваний збіг сприймається як якесь радісне чаклування» (М. Стельмах); «Однойменні такти в різних циліндрах не повинні збігатися, вони мають чергуватися в певній послідовності» (підручник); «Зістав­ляючи собівартість продукції з середньою ціною її реалі­зації, можна виявити, наскільки вигідна господарству та чи інша галузь» (журн.).

Тож перш ніж запозичати щось у сусідів, варто добре пошукати в скарбниці рідної мови.

Звертатися і поводитися

«Солдати скаржаться, що їх годують препогано, звер­таються до них грубо», — читаємо в одній газеті. Слово звертаються використане тут недоречно, воно являє собою невдалий переклад рос. обращаться. У деяких випадках обращаться справді слід перекладати звертатися, тобто спрямовувати свої слова або діяльність на когось чи на щось: обращаться с речью (за помощью, к врачу, к темам и сюжетам)— звертатися з промовою (по допомогу, до лікаря, до тем і сюжетів). А коли рос. обращаться має значення «ставитися до когось, тримати себе певним чи­ном щодо якогось об'єкта», то як український відповідник використовують поводитися: с ним хорошо обращаются — з ним добре поводяться; осторожно обращаться с прибо­рами — обережно поводитися з приладами. Отже, в згада­ному уривку газетного тексту потрібно було написати «поводяться з ними грубо».

Дата добавления: 2014-10-31