Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією і культурологією 3 страница




Продовжує парадигмальну тему І.Іванюк, пропонуючи ще один різновид культуроцентричної, а саме – інтеркультурну освіту. Згідно з цим твердженням, цілісне сприйняття світової культури формується через призму національної свідомості. Інтеркультурна освіта, на думку автора, може ліквідувати розрив між рушійними силами змін у зовнішньому світі та внутрішньою сутністю існування людини через врівноваження матеріального світу світом духовних цінностей [174]. Отже, фактично йдеться про підвищення ефективності соціального виховання в освіті, про збільшення долі загальнолюдських цінностей у його аксіологічній складовій.

Соціально-педагогічного значення освіті, на наш погляд, надає В.Мудрак. Він слідом за В.Андрущенко і М.Михальченко, пропонує з точки зору освіти розглядати культуру не як часткову сферу суспільного життя (таке звуження призводить до розширення прірви між загальним й особистісним культуровідчуттям світу), а як ядро суспільства в цілому, оскільки у такій сутності розкривається те загальне, що притаманне соціалізації людини в оточуючому соціумі, та особистісне. Розвиток цього співвідношення, за автором, становить центральну проблему взаємодії освіти як культурного феномена та її цівілізаційно-культурного поля. Сучасна освіта має формувати людину, яка б була центром культурності суспільства, яка б освічувала сама себе, набувала нового культурного змісту і далі виробляла нові зразки культури, такі форми освіти, що трансформують культурне надбання. Реалії інформаційного суспільства вимагають взаєморозуміння (через нові інформаційні комунікації) техногенного й людського вимірів ціннісного поля культури і освіта як провідник цього взаєморозуміння є, на думку, В.Мудрак, визначальним чинником міжпарадигмального діалогу. “Багатополюсність, плюралізм різних культур і різних систем освіти доповнюються новими культурологічними видами комунікацій: діалогом (культур і будь-яких “шкіл” освіти), аксіологічною рефлексією, що спрямована на виявлення фундаментальних цінностей й настанов кожної культури, новими формами міжкультурного, міжосвітнього, міжіндивідуального спілкування” [345], тому реалізувати свій культурний потенціал освіта здатна через розвиток особистості “до вселюдського, всекультурного змісту”. Зрозуміло, що освіта в такому підході має розглядається не лише як система навчальних закладів, а як освітній вплив всієї культури суспільства.

Характеризуючи ціннісні орієнтації базової ланки освітянської галузі, а саме шкільної освіти, О.Савченко стверджує нагальну потребу її культурологічного просякнення: “сучасне розуміння гуманістичних цінностей освіти спирається на антропологічні і соціально-культурні координати” і “ педагогічна реалізація цих цінностей передбачає посилення культурологічної спрямованості освіти”. Цілком слушна думка О.Савченко, що здійснення культуротворчої функції загальноосвітньої школи вимагає розуміння її як процесу, в якому цілі навчання перетинаються з цілями виховання, підтримуємо виокремлення автором нового погляду на виховання учнів, а саме “утвердження гуманістичної моделі виховання, яка передбачає організацію спільної життєдіяльності, створення умов для саморозвитку учнів, турботу про внутрішній світ вихованців”. Науковець пропонує нову формулу сучасної шкільної освіти: “від людини освіченої – до людини культури”[452;451], з якою не можна не погодитися.

В.Болгаріна як педагогічний соціолог висловлює жаль з приводу того, що поза увагою більшості педагогів сучасної школи “залишається глобальне розуміння соціалізації як суспільного феномена, що має залучити до культури, забезпечити культурогенез особистості”. На думку автора, соціалізація, власне, і означає “культуризацію” людини, “освіта (виховання) відкривають зростаючій людині світ Культури” [52]. Спираючись на працю П.Наторпа “Культура народу і культура особистості” вона пропонує здійсняти пошук культурної парадигми виховання [51].

М.Михальченко аналізує питання взаємодії філософії освіти і соціокультурної теорії з позиції вищої освіти і тому виокремлює більш рельєфно зв’язок освіти і науки для майбутнього вітчизняної культури: “Освіта і наука виступають комплексним механізмом відтворення суспільства та його культури, в широкому розумінні категорії “культура”. Визначаючи взаємодію освіти і культури через усвідомлення становлення і розвитку здатності людини опановувати світ (перетворювати його із зовнішнього для людини на її внутрішній зміст освіченості і культури) через усвідомлення всезагального, М.Михальченко підкреслює інноваційне завдання освіти, зокрема не лише створення передумов посилення творчих здібностей людей, а формування здатності виходити за межі культури, яка склалася, шукати більш ефективні програми діяльності. Ось чому ефективність освіти третього тисячоліття визначається ним мірою підготовленості людини до змін, до конструктивних дій щодо розв’язання суперечностей спільного розвитку[340].

Продовжуючи цю ж тему, Б.Парахонський вважає першочерговим завданням вітчизняної освіти формування соціального інтелекту (частина інтелектуально-духовного потенціалу суспільства, яка задіяна у сфері розробки шляхів і механізмів суспільного прогресу, зайнята пошуком та творчістю у соціальній сфері та сфері вдосконалення людини), оскільки духовне збагачення національної культури має здійснюватися за допомогою саме власного творчого потенціалу та засвоєння вищих цінностей світової культури [389].

Л.Матвєєва також умовою якісного трансформування освіти вважає усвідомлення загальнокультурного контексту, що дає змогу свідомо скерувати цей процес, позбавити його випадковостей і провести реформу освіти на фундаментальному рівні, оскільки без визначення загальнокультурної сутності необхідних освітніх трансформацій, на її думку, вже наявні ознаки фрагментарного, нецілеспрямованого оновлення освіти, яке здатне перерости у затяжний процес[324].

Заслуговує на увагу думка Б.Чижевського про актуальність проблеми побудови національної системи виховання України як державотворчого процесу. За Б.Чижевським, складовими такої системи є “як система самовиховання, так і спеціально організований безпосередній та опосередкований вплив сім’ї, закладів освіти, педагогів, інформаційного простору та соціально-економічних умов”[489]. Проте автор зупиняється лише на цих реаліях культури суспільства. Адже зміст такої системи має бути динамічним: “система виховує особистість, особистість виховує систему”. Складається враження, що йдеться про систему національного виховання лише молоді (“Центральним місцем у процесі державотворення є формування в учнівської та студентської молоді демократичних цінностей”[573]), оскільки в основному розглядається виховний вплив освіти – “основної галузі державотворення і відтворення інтелектуального потенціалу нації”.

Доповнює систему соціального виховання в Україні В.Кушерець, наполягаючи на введенні до неї підсистеми освіти дорослих, яка б враховувала їх культуру (“Доросла людина – це не лише вік, а й самостійна культура людини” [255]). Не викликає сумніву доцільність пропозиції автора щодо створення фактично вищої загальноосвітньої ланки закладів для дорослих, оскільки, крім подолання професійної неграмотності, підвищення кваліфікації спеціалістів, часткової зміни професії, здобуття другої, третьої освіти, які задовольняє професійна освіта, інформаційна епоха потребує оволодіння дорослими культурних інновацій, відсутніх в період їх шкільної соціальної адаптації. В.Кушерець перелічує ще й такі сучасні завдання освіти дорослих, як: громадянська підготовка, підтримка в просуванні на життєвому шляху, при переході від одного способу життя до іншого, підтримка людей “з різними негараздами”, а також різноманітних маргіналів [255].

Досліджуючи особистісний рівень культивування, О.Бєлих доходить висновків, що культура і духовність є основними соціальними детермінантами світогляду. Розвиток світогляду відбувається на основі акумулювання культурних цінностей, а саме еволюція світогляду є стрижнем розвитку особистості. Отже, “культура стає передумовою, а світогляд головною умовою особистісного ставлення до світу”[38,9].

О.Караманов, вивчаючи історію педагогічної думки у Східній Галичині початку XX століття, виокремлює серед інших культурологічний напрям у ній. Засновниками “педагогіки культури” (як, до речі, і соціальної педагогіки) були німецькі фахівці, зокрема В.Дільтей, Е.Шпрангер, але ця педагогіка як один з провідних напрямів розвитку зарубіжної педагогічної думки початку XIX століття мала своїх прихильників і серед українських вчених – П.Ісаїв, П.Біланюк, Г.Терлецький та ін. Сутність педагогіки культури полягала в тому, що освіта розглядалася як процес опанування учнями культурного доробку людства й водночас як процес їхнього вдосконалення. Розмежовуючи культурологічний напрям з іншими, О.Караманов пише: “Порівняно з концепцією натуралізму педагогіка культури визнавала залежність людини від суспільно-культурної спадщини й закономірність процесу оволодіння загальнолюдськими цінностями. На противагу соціологічному напряму ця теорія вказувала на право особистості обирати в процесі навчання надбання культури, які відповідають її духовним запитам і є значущими для особистісного розвитку. При цьому акцентувалася увага саме на активній ролі людини, її переживаннях і творчої діяльності” [197,46]. Нині рівень культури і відповідний йому стан професійної педагогічної свідомості дає змогу соціальному напряму в педагогіці, а саме соціальній педагогіці, грунтувати розвиток своєї теорії і практики на культурологічній основі, відкидаючи свій “юнацький максималізм”, гармонізуючи при цьому свою теорію із значущими для розвитку людини, суспільства ідеями натуралістичної педагогіки початку XX століття.

Іншим напрямом взаємопроникнення культури і педагогіки є діяльнісний. Тут “культура” розглядається як духовний вимір будь-якої діяльності, зокрема педагогічної, у якому формуються мотиви, принципи, правила, цілі, смисли діяльності. “В цьому розумінні культура постає як духовний компонент сукупного виробництва, що забезпечує підтримку та зміни цього виробництва і суспільних відносин в цілому” [143,35]. А.Мардахаєв пропонує виокремити соціально-педагогічну культуру, оскільки педагогічні якості людини мають достатньо широкий спектр проявів. Під соціально-педагогічною культурою він розуміє “соціальний досвід педагогічної діяльності, що був засвоєний і який повсякденно проявляється відповідно до віку і сфер життєдіяльності людини”[481,231]. Але цей термін вчений вводить для спеціаліста з соціальної роботи, тому структуру педагогічної культури зазначає таким чином: “за своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста – це накопичений ним соціально-педагогічний досвід як складова соціальної роботи і емоційно-чуттєве ставлення до неї; зовнішня культура – індивідуальний стиль професійної діяльності цього фахівця, що включає соціально-педагогічний компонент, і ставлення до неї” [481,234]. Отже, соціально-педагогічна культура фахівця забезпечує ефективність не тільки соціального виховання, але і соціальної роботи, проте саме від означеної культури залежать зміни у професійній діяльності із соціального виховання і зрушення в суспільстві при активізації його соціально-виховного потенціалу.

Педагогічна громадськість засвоює культурологічний погляд на виховання, який, як правило, розуміє під вихованням процес цілеспрямованого культивування дитини, без чого, за Н.Щурковою, немовля залишається антропоїдною істотою. “Виховання … - як організоване … сходження дитини по сходах культури через неухильне повсякденне відтворення в індивідуально вільній формі культурних досягнень людства” [82,10]. При цьому мистецтво педагога складається саме з уміння представити культурні цінності як ціннісний об’єкт, досяжний і сприйняттю, і розумінню, і оцінці. Культурологічний підхід до виховання потребує дуже високої педагогічної культури вихователя, його внутрішніх духовних зусиль. Оскільки культуру не можна передати як скриню зі скарбом, вихователь і вихованець мають разом проживати життя в контексті культури і також разом відтворювати культуру у кожен момент свого життя.

Аналогічно розглядають виховний процес у школах нового типу України, тому передбачають поглиблення культуротворчої функції школи. Наприклад, В.Хайруліна та інші вважають проблему діалогу культур не менш суттєвою для виживання людства, ніж екологічну. Тому для вдосконалення культуротворчої спрямованості школи її педагоги на практиці передбачають: розкриття проблеми духовності у контексті діалогу культур народів світу, поглиблення діалогу західного і східного типів культур світової цивілізації; формування потреби спілкування з культурою; розкриття у змісті навчальних курсів філософії, теорії та історії світової культури, мистецтва, місця культури України у контексті світової цивілізації; формування в учнів різнобічних духовних потреб та інтересів, створення умов для їх самореалізації у різних видах художньої творчості, виховання естетичної активності та способів її виявлення; інтеграція шкіл з соціокультурним середовищем, творча співдружність з закладами культури і мистецтва у справі становлення духовної культури особистості учня; естетизація навчально-виховного процесу [555,45].

Однак, повертаючись до теоретичних досліджень, слід зазначити, що предметом педагогічних розробок нині вже стала “культурологія виховання”. Г.та Ю.Легенькі пропонують через культурологію виховання перейти від поширеного у педагогічних дослідженнях культурологічного плюралізму до культурологічної реконструкції виховання. Під “культурологією виховання” вони розуміють “інтегративну теорію, що може стати активним проективним засобом реконструкції майбутнього, якщо його розглядати як цілісність культуротворення”[266,231]. Ця інтегративна теорія складається з:

- історії типів виховання у контексті тієї чи іншої культури (як етнопедагогіку, диференційну педагогіку ремісничого кола, спеціалізовану педагогіку соціальних верств населення тощо);

- типологіку культурних засобів й стереотипів виховання (східна, західна, міфологічна, релігійна парадигми виховання та ін.);

- комплекс або систему діяльностей, що утворюють цілісність виховання в межах культури (спеціалізовані інституції, школи, гуртки та ін.);

- прогностично-проективну діяльність в системі виховання, яка утворює системогенез “культури виховання” як диференційної культури, культури продукування людини, людяності як такої [266,229].

На засадах досвіду еволюційного моделювання культури Ф.Шміта і моделі “етнокультури” Л.Гумільова Легенькі малюють портрет культурогенезу на межі тисячоліть і визначають в ньому місце “культури виховання” як людиноутворювальної парадигми. Отже, образ “культури виховання” виглядає як синтез традиційної етнокультури, як феномена виховання й загальної природовідповідної домінанти культурогенезу (інтонування як ритмізація дії, поведінки, стану людини), де в межах культуротворчості національної моделі виховання утворюються універсум людяності [266].

Слід відзначити, що у своїх дослідженнях культурології виховання автори зробили значні кроки до розширення соціальних функцій виховання, до творення культурології соціального виховання. Їх структура цілісності культурологічних досліджень виховання покладена нами в основу розробки соціокультурного підходу до формування основ соціальної педагогіки.

Таким чином, проаналізувавши дослідження культурологів і педагогів, можна дійти висновку, що в цілому в сучасних культурологічних та педагогічних дослідженнях не розглядаються сутність соціального виховання як культурного процесу (у його загальноісторичному плані) і культури як соціально-педагогічного явища, природа соціальної педагогіки як продукт і засіб культурної динаміки. Іноді навіть звужується розуміння культури як “література, музика, живопис, засоби масової інформації і багато іншого”[478,54-55], крім того М.Галагузова розглядає культуру як один з факторів соціалізації поряд (!?) з родиною, освітою, релігією, що, на наш погляд, є неправомірним.

Дослідивши міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з педагогікою, соціологією, культурологією, ми дійшли висновку, що соціальна галузь педагогіки має свою специфіку стосовно інших педагогічних галузей. Ця специфіка полягає в тому, що соціальна педагогіка вивчає лише частину виховного процесу, а саме соціальне виховання, проте в усіх сферах соціуму, та розробляє на цих засадах соціально-педагогічні технології його регулювання, однак не лише в освітній галузі, але й в будь-якій, що забезпечує життєдіяльність суспільства. Соціальна педагогіка має методологічне значення для прикладних галузей педагогіки щодо координації та гармонізації розвитку соціальності соціальних суб’єктів у всіх соціокультурних сферах, водночас вона практично реалізується через кожну з них. Стосовно соціології та інших суспільних наук соціальна педагогіка (як і педагогіка в цілому) – прикладна галузь. Грунтуючись на даних соціології, вона має сприяти практично (через розробку соціально-педагогічних технологій) підвищенню ефективності соціально-виховного процесу на користь і людині, і соціуму. Отже, має нейтралізувати негативні впливи соціуму на розвиток соціальності, зміцніти дію позитивних соціальних факторів на соціальний розвиток людини, групи, суспільства. Соціальній педагогіці притаманна активна, перетворювальна соціокультурна функція, а соціології – радше функція моніторингу. Визначення соціологічних основ як методологічних для соціальної педагогіки є природним і тому традиційним процесом. Однак соціологічна парадигма не завжди веде до з’ясування сутнісних основ соціальної галузі педагогіки, саме тому її ототожнюють з педагогічною соціологією, соціологією виховання та соціальною роботою, незважаючи на її педагогічну сутність. Співставлення соціальної педагогіки і культурології через стосунки культури і соціального виховання довело, що вони мають взаємозв’язки. Оскільки предмет дослідження соціальної педагогіки – соціальне виховання є одиним із процесів соціодуховної регуляції культури, становлення і формування якого відбувається через культурну динаміку. Поряд з цим, соціальне виховання є відносно самостійною частиною культури, яка впливає на соціальну цілісність, тобто на формування сприятливих умов для розвитку культури. Соціальна педагогіка теж – продукт культури. Соціальна галуь педагогіки виникає лише на високому рівні розвитку культури, тому потребує культуровідповідності у визначенні її предмета, об’єктів, цілей, завдань, методів, засобів. Теоретична розробка “культурології виховання” демонструє можливість, більш того, нагальну потребу згідно із сучасним станом розвитку культури застосування культурологічного підходу при формуванні теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки. Проте спочатку необхідно з’ясувати сутність цього підходу, його структуру, зміст відповідно до специфіки соціального виховання, спираючись при цьому на попередні дослідження культурологічного підходу в цілому.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 511; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.