Громадянина

Тема 2. Конституційно-правовий статус людини і

1. Основи конституційного статусу особи.

2. Громадянство в Україні.

3. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

4. Гарантії конституційних прав і свобод людини й громадянина й їхній захист.

1. Правовий статус людини – це система визнаних і гарантованих державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів людини як суб'єкта права.

У залежності від критеріїв, прийнятих за основу класифікації, виділяють кілька видів правового статусу особи, серед яких найбільш важливим є загальний, або конституційний статус людини і громадянина.

Конституційний статус особи – це стан людини в суспільстві і державі, що визначається, насамперед, конституцією і не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, родинного стану, раси, етнічного і соціального походження, політичних і релігійних переконань тощо). Він є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю і узагальненістю. Зміст такого статусу складають головним чином права і обов'язки, а також їхні гарантії, що надані всім і кожному Основним Законом України.

У конституційному статусі особи важливу роль відіграють його принципи, тобто засади які визначають зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. До них відносяться: належність людині основних прав і свобод від народження та їх невідчужуваність; відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві; поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства; загальність конституційних прав, свобод і обов’язків; гарантованість конституційного статусу особи; заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України; єдність прав і обов’язків; гуманістична спрямованість правового статусу особи; загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина; юридична рівність громадян України, їх рівноправність.

Серед них основним є принцип рівноправності, який означає надання державою рівних прав, однакових юридичних можливостей користатися ними і встановлення рівних обов'язків (ст. 24 Конституції України). Однак абсолютної рівності прав і можливостей, навіть з огляду на конституційний статус, для різних груп людей (наприклад, громадян, іноземців і осіб без громадянства) бути не може. Рівність має забезпечуватися в межах кожної групи названих осіб. У будь-якій країні громадяни завжди мають більше прав і свобод, ніж особи з іншим статусом, але вони несуть і найбільші обов'язки. Громадяни України мають рівні права і свободи; вони рівні перед законом. Конституція України також встановлює, що не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у суспільно-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійної підготовки, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами з охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, що дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток й інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Принцип невідчужуваності і непорушності припускає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод.

Принцип єдності прав, свобод і обов'язків припускає, що кожна людина має не тільки право на вільний розвиток своєї особистості, але і обов'язки перед суспільством, в якому забезпечуються ці права і свободи.

Принцип гарантованості прав і свобод припускає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Конституцією України. Закріплення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

2. Громадянство України – це стійкий правовий зв'язок людини з державою, який виражається в їх взаємних правах і обов'язках.

Питання, пов'язані з громадянством, регулюються Конституцією України (ст. 4, 25, 26) і Законом України “Про громадянство України“ від 18 січня 2001 р., з подальшими поправками.

Право на громадянство не належить до природних прав людини. Проте Україна прийняла поширену в цивілізованому світі позицію щодо громадянства. Згідно з вітчизняним законодавством громадянство регулюється не просто як правовий взаємозв'язок людини і держави, а є невід'ємним правом людини, яке держава зобов'язана визнавати, поважати і забезпечувати. Конституція України і закони України увібрали в себе міжнародно-правові норми з питань громадянства, які зафіксовані в міжнародних актах універсального і спеціального характеру.

Питання про прийом до громадянства і припинення громадянства належать до компетенції Президента України. При Президенті України діє Комісія з питанням громадянства.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на наступних принципах:

1) єдине громадянство, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то в правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства в наслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Згідно зі ст. 3 Закону громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Чинне законодавство України передбачає підстави набуття громадянства України. Громадянство України можна набути за народженням, за територіальним походженням, унаслідок прийняття до громадянства України, поновлення в громадянстві України, усиновлення, встановлення над дитиною опіки чи піклування, у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного або двох батьків дитини, внаслідок установлення батьківства, з інших підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть бути на їх прохання прийняті до громадянства України за наступних умов: визнання і дотримання Конституції України і законів України; подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов’язання припинити іноземне громадянство (для іноземців); безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років; отримання дозволу на імміграцію; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування. У той же час, до громадянства України не приймаються особи, які вчинили злочини проти людства або здійснювали геноцид; учинили на території іншої держави діяння, яке визначене законодавством України як тяжкий або особливо тяжкий злочин; засуджені до позбавлення волі за тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Законодавство чітко визначає підстави припинення громадянства України: у разі виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Втрата громадянства неможлива без вільного волевиявлення громадянина, що закріплено в п. 1 ст. 25 Конституції України вперше в українському законодавстві.

Підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов’язком чи альтеративною (невійськовою) службою.

Громадянство дітей при зміні громадянства батьків змінюється залежно від віку дітей. Громадянство дітей віком від 14 до 18 років змінюється за їхньою згодою.

Згідно з п. 2 ст. 25 Конституції України неприпустимою є вигнання громадян України за межі України. Необхідність такої норми продиктована достатньо поширеною в роки існування СРСР практикою висилки громадян, які знаходилися у відкритій опозиції радянської влади, за кордон з подальшим позбавленням їх радянського громадянства.

В Україні заборонена експатріація –висилка з країни своїх громадян, а також екстрадиція – видача іноземним державам своїх громадян (ст. 25).

3. Права і свободи людини і громадянина – це забезпечені Конституцією та іншими законами України можливості мати, володіти, користатися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користатися свободою дій і поводження в межах закону.

Перелік прав і свобод, закріплених у Конституції України, не є вичерпним, вони гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22).

Права людини – це природні, невідчужувані права, що належать їй від народження як особистості (наприклад, право на життя, свободу, безпеку, власність, гідність особи, особисту і сімейну таємницю та ін.).

Найбільш значимим і загальновизнаним світовим співтовариством документом, у якому закріплений перелік цих прав, є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Цей день проголошений Генеральною Асамблеєю як День прав людини.

Права громадянина, навпаки, пов'язані з фактом громадянства, тобто належності особи до певної держави, яка визначає права і свободи особи в якості громадянина.

У Конституції України розходження між правами людини і правами громадянина визначається в самих формулюваннях відповідних статей. Стосовно прав громадян у Конституції конкретно вказуються «громадяни мають право». Стосовно прав людини вживаються формули “кожен“, “ніхто“, “усі“.

Найчастіше права і свободи поділяються на три основні групи: особисті, політичні, соціально-економічні та культурні. Згідно з цим принципом вони класифіковані та розміщені в Конституції України.

Особисті права – це встановлені та гарантовані Конституцією і законами України права, що характеризують положення особи в суспільстві і безпосередньо пов'язані з особистістю людини, задоволенням її особистих інтересів. Особисті права є індивідуальними і не стосуються стану громадянства.

До них належать: право на життя (ст. 27), на повагу гідності (ст. 28), на свободу та особисту недоторканність. У 2001 р. в Україні прийнятий новий Кримінальний кодекс, у якому не передбачається виняткова міра покарання (страта), що замінена довічним ув’язненням. Арешти і утримання під вартою можливі тільки за вмотивованим рішенням суду (ст. 29). У зв'язку з гарантією недоторканності житла така ж вимога застосовується при необхідності проникнення до житла чи до іншого володіння особи і проведення в них огляду чи обшуку (ст. 30), а також по відношенню до листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31). Захищаючи особисте і сімейне життя, Конституція надала громадянам право знайомитися з відомостями про себе в державних та інших органах (ст. 32). Важливою новелою в Конституції є право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33). Продовженням наведених вище прав є право на свободу думки і слова (ст. 34), свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Різниця між свободою світогляду і свободою віросповідання полягає в тому, що свободавіросповідання надає можливість сповідувати будь-яку релігію, а свобода світогляду – не сповідувати жодної, тобто дотримуватися атеїстичних переконань.

Політичні права – це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також політичних партій. Політичні права, в сукупності з особистими, складають так званий традиційний каталог прав і свобод.

Однією з найбільш значимих є свобода створення об'єднань, зокрема і створення політичних партій (ст. 36). До політичних прав також належать: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах; виборче право (ст. 38); свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Соціально-економічні права – це можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати кошти для існування, беручи участь у виробництві та розподілі матеріальних благ.

Культурні права – це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовного надбання людства, його засвоєння, використання та участі в подальшому розвитку.

Відповідно до Конституції України до соціально-економічних і культурних прав належать: право володіти, користатися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); вільна згода жінки і чоловіка на шлюб (ст. 51); рівність прав дітей (ст. 52); право на освіту (ст. 53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Та обставина, що права і свободи реалізуються в суспільстві, неминуче зумовлює наявність їхніх обмежень, що диктується необхідністю поваги до таких самих прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Однак такі обмеження припустимі лише за тих обставин і в тій мірі, у яких вони передбачені в конституціях.

Конституція України також допускає випадки, коли визначені особисті, і, головним чином, політичні права, можуть бути обмежені. Однак у всіх випадках такі обмеження повинні регулюватися законами. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64). Підставою обмеження є крім загальних вимог ст. 23 і ч. 2 ст. 64 Конституції, також конкретні вимоги частини 3 ст. 34, ч. 2 ст. 35, ч. 1 ст. 36, ч. 1 і 3 ст. 37. Крім того, ч. 2 ст. 64 встановлює перелік прав і свобод, які не можна обмежувати за жодних умов.

Конституційні права і свободи людини нерозривно пов'язані з її обов'язками стосовно інших людей, суспільства і держави. Оскільки виконання обов'язків є однією з найважливіших умов реалізації конституційних прав і свобод, то це питання також регулюється на рівні Основного Закону.

Конституційні обов'язки регулюються закріпленими в Конституції правовими нормами, що визначають обов'язкову (бажану) для всіх громадян і суспільства поведінку людини і громадянина в державно-правовій і соціальній сферах.

Як і більшість демократичних конституцій, що діють у країнах світового співтовариства, Конституція України обмежується встановленням мінімуму конституційних обов'язків. До них відносяться: обов'язок громадян захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65); обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66); обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом, а громадян, крім того, щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст. 67). Обов'язком усіх осіб, які перебувають на території нашої держави (незалежно від громадянства), є неухильне додержання Конституції та законів України, а також заборона посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

4. В Україні забезпечуються різні види гарантій конституційних прав і свобод.

Соціально-економічні гарантії пов'язані, насамперед, з володінням власністю.

Політичні гарантії реалізують різні форми здійснення влади народу.

Юридичні гарантії безпосередньо створюють умови для реалізації і захисту прав людини.

Найважливішою юридичною гарантією є існування правової держави. Особливе значення надається судовому захисту прав і свобод, що гарантується ст. 55 Конституції України. Громадяни мають право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе (ч. 3 ст. 32), а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55) і на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів і їхніх посадових осіб при виконанні ними своїх службових обов'язків (ст. 56). Конституція закріплює принцип, відповідно до якого закон не має зворотної дії в часі (ст. 58), а також гарантує принцип презумпції невинуватості (ст. 62). Найважливішою новелою Конституції є скасування відповідальності за відмову давати показання чи пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ст. 63). Громадянам гарантоване право знати свої права й обов'язки, до них повинен доводитися зміст відповідних законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57).

Захист конституційних прав громадян є обов'язком Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55).

Після використання всіх національних засобів правового захисту, кожний має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом яких є Україна. Однією з таких судових установ є Європейський суд з прав людини.

Крім судового захисту на національному і міжнародному рівнях людина має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь також іншими не забороненими законом способами, зокрема шляхом звернення до громадськості або використання засобів масової інформації.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення основам правового статусу особи.

2. Визначте поняття громадянства.

3. Охарактеризуйте підстави набуття громадянства України.

4. В яких випадках припиняється громадянство України?

5. Як співвідносяться поняття «права людини» і «права громадянина»?

6. Дайте характеристику класифікації прав людини і громадянина.

7. Охарактеризуйте гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Дата добавления: 2014-10-31