Тема 4. Органи державної влади та місцевого самоврядування в Україні 1 страница

1. Верховна Рада України – єдиний орган державної влади, парламент України.

2. Конституційний статус Президента України.

3. Конституційний статус Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади.

4. Конституційне регулювання місцевого самоврядування в України.

1. Термін “парламент” походить від англійського “parliament”, що, у свою чергу, виник від французького “parler” - говорити.

Сучасний парламент – це вищий орган народного представництва, що виражає суверенну волю народу і покликаний регулювати найбільш важливі суспільні відносини, головним чином шляхом прийняття законів, та який здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Український парламент – Верховна Рада України – є єдиним органом законодавчої влади в державі (ст. 75 Конституції України). Він характеризується наступними ознаками: наділений верховною законодавчою владою; це орган колегіальний, тобто який приймає рішення колективно; діє не за розпорядженням будь-яких інших державних органів, а відповідно до прав, які йому належать; це орган загальної компетенції, що шляхом видання законів й інших нормативних актів бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає, насамперед, у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст.76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менше двох третин від її конституційного складу (ст.82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст.84 Конституції). Закони й інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, окрім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Строк повноважень Верховної Ради України становить 5 років. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України. Наступні чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року мають відбутися в останню неділю жовтня 2012 року.

Як і в більшості держав світу, український парламент організує свою роботу сесійно.

Сесія – це період часу, коли парламент може проводити пленарні засідання і приймати рішення.

Перша сесія парламенту збирається не пізніше тридцятого дня після офіційного оголошення результатів виборів. Її відкриває найстаріший за віком народний депутат України.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються головою парламенту на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу або на вимогу Президента України.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83).

Усі рішення Верховної Ради України приймаються винятково на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Засідання проводяться відкрито; закриті засідання проводяться за рішенням більшості від конституційного складу парламенту.

Для прийняття звичайного закону чи іншого нормативного акта за нього повинна проголосувати більшість конституційного складу депутатів, конституційні закони приймаються більшістю не менше двох третин конституційного складу парламенту.

На початку роботи народні депутати обирають зі свого складу Голову Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника, а також відкликають їх.

Голова парламенту: веде його засідання; організує підготовку питань до розгляду на засіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організує роботу апарату Верховної Ради України.

Верховна Рада для здійснення законопроектної| роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій згідно Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України й обирає голів, перших заступників, заступників голів і секретарів цих комітетів.

Кожен комітет, який очолює роботу над певним законопроектом або проектом іншого акту Верховної Ради України, узагальнює і систематизує пропозиції, доповнення і зауваження інших комітетів, окремих народних депутатів і готує їх до розгляду Верховною Радою України.

Верховна Рада України в межах своїх повноважень створює тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Для проведення розслідування з питань, що представляють суспільний інтерес, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії за умови, якщо за це проголосувало не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Депутатські фракції у Верховній Раді України, до складу яких входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, мають такі ж права, як коаліція депутатських фракцій.

Парламент може створювати й інші органи, що не входять у внутрішню структуру палат. До них відносяться:

Рахункова палата – створюється не тільки для контролю за використанням, але і для контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України від імені Верховної Ради України. Вона створюється терміном на 7 років.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, яким може бути громадянин України, який досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності, протягом останніх 5 років мешкає в Україні.

Для того, щоб парламент мав можливість реалізовувати свої соціальні функції, Конституція України наділяє його необхідними повноваженнями, що, разом з функціями, складають його компетенцію. При цьому функції визначають напрями, сфери діяльності парламенту, тоді як повноваження показують, що конкретно він може чи повинний робити по відношенню до конкретного предмета.

Компетенцію Верховної Ради України можна умовно поділити на наступні основні групи питань.

1. Внесення змін до Конституції України.

2. Законодавча компетенція – це сукупність повноважень щодо прийняття законів – головна складова роботи парламенту. Перелік питань, що визначаються або встановлюються винятково законами України закріплений у ст. 92 Конституції України.

Парламент може розглядати тільки законопроекти, внесені встановленими суб'єктами законодавчої ініціативи. Відповідно до ст. 93 Конституції України до них належать: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України.

Процес законотворчості складається з декількох стадій: внесення законопроекту, його обговорення, прийняття закону, промульгація.

Обговорення законопроекту у Верховній Раді України складається з трьох стадій (читань) і відбувається тільки на пленарних засіданнях.

У першому читанні обговорюються принципові положення проекту закону, власне кажучи перевіряється його відповідність Конституції України. На друге читання законопроект подається у вигляді таблиці, що містить: законопроект, прийнятий у першому читанні за основу; всі внесені та не відкликані виправлення і пропозиції з зазначенням їхніх авторів; висновки профільного комітету щодо пропозицій і виправлень; законопроект, запропонований профільним комітетом в остаточній редакції. На цій стадії обговорюється і голосується кожна стаття проекту, а також виправлення до статей.

У третьому читанні обговорюється і голосується проект у цілому. На цій стадії в нього можуть вноситися тільки редакційні виправлення. На третє читання законопроект подається профільним комітетом парламенту.

Закон приймається конституційною більшістю голосів депутатів. Після цього його підписує Голова Верховної Ради України і зразу ж передає його Президенту України.

Промульгація закону Президентом України включає наступні елементи: посвідчення закону і того факту, що він прийнятий відповідно до встановленої процедури; підписання закону; розпорядження про його опублікування і виконання.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або застосовує право відкладального вето, тобто повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до парламенту для повторного розгляду.

У випадку, якщо Президент України упродовж встановленого терміну не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції України).

3. Визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики держави і затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

4. Фінансова компетенція. Це, насамперед, право парламенту затверджувати закон про Державний бюджет України, а також встановлювати податки і збори. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

5. Ратифікація і денонсація міжнародних договорів.

Ратифікація – це остаточна згода держави на заключення договору, що надається у встановленій формі. Договори, згоду на обов'язковість яких дає парламент стають частиною національного законодавства.

Денонсація – це надане у встановленій формі волевиявлення держави, спрямоване на розірвання договору.

6. Призначення референдумів з питань про зміну території України.

7. Формування державних органів і установ, призначення або обрання посадових осіб чи участь у цих процесах. Верховна Рада призначає на посаду і звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначає на посади і звільняє з посад голову й інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради і відкликає їх; створює комітети Верховної Ради, обирає голів цих комітетів; призначає на посаду і звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує його структуру. Важливе місце в засновницькій діяльності Верховної Ради займають повноваження щодо формування інших органів державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає і припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначає на посаду і звільняє з посади Голову Національного банку України (за поданням Президента України); призначає і звільняє половину складу Ради Національного банку України тощо.

8. Контроль за діяльністю державних органів, установ і посадових осіб. Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття рішення Верховною Радою про направлення запиту до Президента України; запит народного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні та слідчі комісії.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звіту Кабінету Міністрів про свою діяльність.

9. Повноваження в галузі оборони і державної безпеки. Насамперед, до них належать право за поданнями Президента України оголошувати стан війни і укладати мир, схвалювати рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України. Крім того, парламент затверджує загальну структуру, чисельність і визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства Внутрішніх справ України.

10. Усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту).

11. Право приймати інші нормативні акти крім законів.

12. Інші повноваження, закріплені в Конституції України.

Як представник народу в органах державної влади народний депутат є громадським, політичним діячем, покликаним виражати і захищати інтереси суспільства й інтереси своїх виборців. Разом з тим він є державним діячем, членом парламенту, парламентарієм, який бере активну участь у здійсненні законодавчої, контрольної й інших функцій парламенту і тим самим функцій держави.

Тривалий час народний депутат України мав імперативний депутатський мандат. У своєму виборчому окрузі він був зобов'язаний, зокрема, підтримувати тісні зв'язки з виборцями, інформувати їх про свою роботу і роботу Верховної Ради та її органів, а також про реалізацію своєї передвиборної програми. Виборці мали право давати накази своїм депутатам. Якщо депутат не виправдовував довіру виборців, він міг бути відкликаний ними.

Конституція України 1996 р. внесла зміни в статус народного депутата України. Нині парламентарій має вільний депутатський мандат. Він наділений правом підтримувати тісні зв'язки з виборцями, інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми і здійснювати інші депутатські функції у виборчому окрузі.

Одним з найбільш важливих прав депутатів є право депутатського запиту. Депутатський запит народного депутата України – це вимога (яка заявляється на сесії Верховної Ради України до підконтрольних і підзвітних їй органів і посадових осіб) дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до її компетенції.

Депутатський запит вноситься у письмовій формі та розглядається на засіданні Верховної Ради України, яка приймає рішення про направлення депутатського запиту. Якщо депутатський запит направляється до Президента України, то дане рішення заздалегідь повинно бути підтримано не менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Від депутатського запиту слід відрізняти інститут депутатського звернення. Депутатське звернення - це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення або викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення повинно бути розглянуто протягом десяти днів з моменту його отримання з подальшою письмовою відповіддю.

До умов, що забезпечують ефективність роботи парламентаріїв, у першу чергу, відносяться депутатський індемнітет й імунітет.

Депутатський імунітет (недоторканність) означає, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (п. 3, ст. 80 Конституції України). Тенденція розвитку конституційного права в демократичних країнах характеризується ослабленням депутатського імунітету.

Депутатський індемнітет у конституційному праві має два значення. У Конституції України закріплено одне з них – народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (п. 2, ст. 80).

Друге значення індемнітету – депутатська винагорода. За загальним правилом, депутатська діяльність розглядається як почесна політична служба, а не засіб отримання матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, що депутат мав би працюючи за фахом або займаючись бізнесом чи іншою діяльністю, як приватна особа. Призначенням її практично є не тільки компенсація витрат парламентаріїв на представницьку діяльність, а й забезпечення певного рівня добробуту. Це має важливе значення, тому що депутати не можуть виконувати свою колишню роботу, оскільки зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв визначає також принцип несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Перелік таких видів діяльності встановлюється ст. 3 Закону України “Про статус народного депутата України“ від 17 вересня 1992 р. з подальшими змінами. Зокрема: народний депутат не може бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органа виконавчої влади; мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; обіймати посаду сільського, селищного, міського голови; займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової і творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час; залучатися як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю; входити до складу керівництва чи правління ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Повноваження народного депутата починаються з моменту складання присяги. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата (ст. 79).

У звичайній ситуації повноваження парламентарів припиняються в зв'язку з закінченням терміну скликання парламенту чи його дострокового розпуску. Однак можливі й інші підстави, пов'язані з достроковим припиненням повноважень парламентарів.

Згідно Конституції України передбачені наступні випадки дострокового припинення повноважень народного депутата:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається Верховною Радою України або судом.

При здійсненні депутатських повноважень і після їх припинення народні депутати України наділені певними гарантіями правового, інформаційного, фінансового, соціального й іншого характеру.

Порушення прав народного депутата України спричиняє за собою юридичну відповідальність. Посадові особи, які порушують депутатську недоторканність, перешкоджають у будь-якій формі здійсненню депутатських повноважень, підлягають дисциплінарній, адміністративній або кримінальній відповідальності в порядку, встановленому законодавством України.

2. У країнах з республіканською формою правління глава держави за загальним правилом називається президентом.

В Україні пост Президента був введений у 1991 р.

Згідно з ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, тобто він не належить до будь-якої гілки державної влади, а уособлює державу в цілому. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядацької ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103).

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і достоїнство Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з посади в порядку імпічменту (ст. 105).

В Україні Президент обирається громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103).

При обранні на пост президента для кандидатів практично у всіх країнах встановлюється певний та достатньо високий віковий ценз. Як і в більшості країн (наприклад, у Росії і США), віковий ценз для Президента України встановлений 35 років. До цього віку людина накопичує достатній життєвий досвід, необхідний для виконання обов'язків глави держави.

Як правило, при виборах президента для кандидатів встановлюється визначений ценз осілості. В Україні він складає 10 останніх перед днем виборів років.

Крім того, Президент України має володіти державною мовою.

У виборах глави держави можуть брати участь громадяни, що досягли 18 років, за винятком визнаних судом недієздатними.

Конституція України закріплює наступні положення, що відносяться до виборів Президента України: а) він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років; б) після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року чергові вибори Президента проводяться в останню неділю березня п'ятого року його повноважень, тобто наступні чергові вибори мають відбутися в останню неділю березня 2015 року; в) у разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента проводяться в період 90 днів з дня припинення його повноважень; г) порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Детальніше процедура виборів Президента регламентується в поточному законодавстві, зокрема, у Законі України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р. У ньому встановлюється, що виборчий процес здійснюється на засадах: законності, політичного плюралізму і багатопартійності, публічності та відкритості виборчого процесу, рівності всіх кандидатів на пост Президента України, рівності прав партій (блоків), свободи передвиборної агітації, неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів. У Законі також підкреслюється, що участь громадян України у виборах Президента є добровільною, і ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Конституційне законодавство України закріплює демократичні засади організації та проведення виборів глави української держави. Це забезпечує громадянам реальну можливість здійснення їх виборчих прав. Виборчий процес для виборів Президента України складається з декількох послідовних стадій: 1) утворення територіальних виборчих округів; 2) утворення виборчих дільниць; 3) утворення територіальних і дільничних виборчих комісій; 4) формування списків виборців, їх перевірка й уточнення; 5) висування і реєстрація кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування в день виборів Президента України; 8) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

Чітке виконання строків підготовки і проведення виборів має велике значення. У Законі «Про вибори Президента України» ці строки вказані, і завдання державних органів, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів виборчого процесу їх дотримуватися. Тільки тоді вибори проходитимуть у рамках правового поля, будуть легітимними.

Висування кандидатів на пост Президента України політичними партіями, їх виборчими блоками, а також самовисуненнямє важливою стадією виборчого процесу. Законом встановлено, що висування кандидатів на пост Президента України починається за 119 днів і закінчується за 95 днів до дня виборів. З'їзд (конференція, загальні збори) має право вирішувати питання висування кандидата, якщо на ньому присутні не менше 200 делегатів.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів.

Повноваження Президента України починаються з моменту складання ним присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Конституція України передбачає можливість дострокового припинення повноважень Президента з причин: а) відставки; б) неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; в) усунення з поста в порядку імпічменту; г) смерті (ст.108).

У Конституції з різним ступенем деталізації закріплюються процедури дострокового припинення повноважень президента. Так, відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції).

Однією з підстав дострокового припинення повноважень президента є неможливість його за станом здоров'я виконувати свої повноваження. Відповідно, конституція закріплює механізм вирішення даної проблеми. Так, неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України – за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку (ст. 110).

Однією з найбільш вагомих підстав дострокового припинення повноважень Президента є усунення з посади в порядку імпічменту. На конституційному рівні інститут імпічменту, як правило, врегульований найчіткіше і детально.

Згідно з Конституцією України (ст. 111) Президент України може бути усунений у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Дане питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування вона створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні парламенту України. За наявності підстав Верховна Рада не менш як двома третинами від конституційного складу приймає рішення про обвинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою не менш ніж 3/4 від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування справи про імпічмент і отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, у яких звинувачують Президента України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Конституційно-правові відносини з імпічменту – одні з найбільш складних за суб'єктним складом, оскільки в них беруть участь наступні суб'єкти: Парламент України, Президент України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, тимчасова слідча комісія, в яку включаються спеціальний прокурор і слідчі.

Відповідно до Конституції України у разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до ст. 108 – 111 Конституції виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем’єр-міністра України.

Особливості конституційного статусу глави держави визначають обсяг і характер повноважень, закріплених у ст. 106 Конституції України.

Згідно ст. 106 Конституції повноваження Президента виглядають таким чином:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;2) звертається з посланнями до народу та із щорічними позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;4) приймає рішення про визнання іноземних держав;5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземнихдержав;6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України устроки, встановлені цією Конституцією;8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністраційта припиняє їхні повноваження на цих посадах;11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;12) призначає половину складу Ради Національного банку України;13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;22) призначає третину складу Конституційного Суду України;23) утворює суди у визначеному законом порядку;24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;25) нагороджує державними агородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;26) приймає рішення про прийняття до громадянства України таприпинення громадянства України, про надання притулку в Україні;27) здійснює помилування;28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Функції та повноваження Президента України не можуть бути в повному обсязі закріплені на конституційному рівні. Тому у глави держави завжди є не розкриті в Конституції повноваження, які виявляються в екстремальних умовах. Президент як глава держави має право і зобов'язаний контролювати стійкість конституційного ладу, єдність і цілісність державної території України. В умовах політичної і економічної нестабільності особливо зростає роль Президента як гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності країни. Виходячи з цього, особливо необхідне посилення арбітражної функції глави держави для нормального функціонування і взаємодії гілок державної влади. Президент України повинен бути в органічному зв'язку зі всімаструктурами публічної влади, а не підноситися над ними.

Дата добавления: 2014-10-31