Тема №1. Злочини проти власності 1 страница

МОДУЛЬ № 2

План:

1. Поняття і види злочинів проти власності.

2. Корисливі злочини, пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб.

3. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб.

4. Некорисливі злочини проти власності.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 32, 63, 91-93, 134, 163, 164, 170, 185, 193, 203, 212, 216, 235, 279, 281, 313, 317, 362, 363, 370, 371, 387, 394, 395, 415, 430; нормативно-правові акти 24, 33, 34, 53, 122, 210-212, 243, 245, 276.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення теми „Злочини проти власності”, необхідно, насамперед, звернутися до ст. 13 та 41 Конституції України і до розділу І книги третьої Цивільного кодексу України та з’ясувати суть об’єкту цих злочинних посягань – власності, її поняття, види та правові форми. При цьому слід мати на увазі, що чинний КК в рівній мірі охороняє всі форми власності від злочинних посягань.

Під час вивчення теми слід використовувати Постанову Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 р. „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти власності”.

Необхідно засвоїти поняття, ознаки та види злочинних посягань на власність. Традиційно, в залежності від наявності або відсутності корисливого мотиву, злочини проти власності поділяються на дві групи: корисливі та некорисливі. В свою чергу серед корисливих злочинів проти власності виділяють злочини, пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, та не пов’язані з таким обертанням.

Особливу увагу слід приділити характеристиці предмету злочинів проти власності: вказати, що ним може бути приватне, колективне або державне майно, його ознаки (юридичну, економічну (соціальну), фізичну), визначити, які предмети не відносяться до предмету злочинів проти власності (предмети, що знаходяться в природному стані, вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори; військове майно). Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом може бути право на майно, а також дії майнового характеру.

При вивченні другого питання необхідно з’ясувати, які загальні ознаки об’єднують різні злочини цієї групи: незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб та корисливий мотив і мета. Необхідно визначити поняття „обертання” та його ознаки, з’ясувати зміст об’єктивної сторони та особливості прямого умислу в цих злочинах.

Далі потрібно дати кримінально-правову характеристику окремих складів корисливих злочинів проти власності, пов’язаних з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, визначити їх кваліфікуючі ознаки, вказати особливості їх кваліфікації, в т. ч. за сукупністю з іншими злочинами, провести відмежування від суміжних злочинів, враховуючи наступні моменти.

Крадіжку закон (ст. 185 КК) визнає як таємне викрадення чужого майна. Таємність означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення, а також в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але винний знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим. З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно, і це психічне ставлення винного має вирішальне значення для кваліфікації. Якщо особа помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 або статтями 187 і 262 КК. Повторну крадіжку слід відрізняти від продовжуваної крадіжки за особливостями умислу.

Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно декількома особами (двома і більше), які заздалегідь, тобто до початку вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення.

У ч. 3 ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому. Аналіз першої ознаки передбачає з’ясування, по-перше, понять „житло”, „інше приміщення”, „сховище”; по-друге, поняття „проникнення”. Для проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) в житло, приміщення або використав знаряддя, якими вилучав майно. Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, потребує з’ясування розміру завданої шкоди та урахування матеріального становища потерпілого.

Ч. ч. 4 і 5 ст. 185 КК передбачають відповідальність за крадіжку, вчинену у великому і особливо великому розмірі, який необхідно встановити, враховуючи примітку до зазначеної статті. Крім того, ч. 5 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену організованою групою.

Необхідно провести відмежування крадіжки від грабежу.

Грабіж з об’єктивної сторони виражається у відкритому викраденні – вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна – особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите. Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Ч. 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне, так і психічне насильство. Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням. Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабіж, поєднаний з насильством, відсутній. Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет. Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу аналогічні відповідним ознакам при крадіжці.

Необхідно провести розмежування грабежу і крадіжки, а також насильницького грабежу і розбою.

Обов’язковим додатковим об’єктом розбою є життя і здоров’я потерпілих. Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Слід відмітити, що замах на вбивство і вбивство, що супроводили розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК. До насильства як в складі розбою відноситься і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Психічне насильство – це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством, тому додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому, однак може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання. Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я, застосоване з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Розбій відноситься до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм; поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; спрямування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Ці ознаки аналогічні відповідним ознакам при крадіжці, за виключенням двох. Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому передував розбій або бандитизм. Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за ст. 121 КК не потребує.

Необхідно провести відмежування розбою від насильницького грабежу.

Безпосереднім додатковим об’єктом вимагання є безпека життя, здоров’я, честь, гідність, особиста недоторканність потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру.

Об’єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб.

Спосіб вимагання – погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним: погроза насильством, обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо; має бути реальною. При вимаганні особа вимагає передати майно в майбутньому, при цьому сама погроза також звернена в майбутнє. Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимог, тобто з моменту погрози.

Необхідно визначити кваліфікуючі ознаки вимагання, передбачені в ч. ч. 2-4 ст. 189 КК. Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання є: вчинення вимагання службовою особою з використанням свого службового становища; з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; пов’язане з пошкодженням чи знищенням майна; вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження. В останніх випадках вимагання пов’язане з реальним завданні діянням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, в момент вимоги, фізичним насильством, а також пошкодженням або знищенням майна, ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну можливість виконання погрози, якщо вимога не буде виконана.

Необхідно провести відмежування вимагання від насильницького грабежу та розбою.

Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або у придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а власне вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно.

Слід з’ясувати зміст кваліфікуючих ознак шахрайства, передбачених ч. ч. 2-4 ст. 190 КК, а також провести відмежування від злочину, передбаченого ст. 192 КК.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем характеризується особливим відношенням винного до майна, яким він заволодіває; особа не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Привласнення – незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним, тому час невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення. Розтрата – незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні. Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Ч. 2 ст. 191 КК передбачає також відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за умови, що майно, яким винний заволодіває, не ввірене йому, не знаходиться в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища він має право оперативного управління цим майном. Закінченим злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб; у великих розмірах; в особливо великих розмірах або організованою групою.

При вивченні третього питання потрібно визначити ознаки корисливих злочинів проти власності, не пов’язаних з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб, дати кримінально-правову характеристику окремих складів злочинів даної групи, визначити їх кваліфікуючі ознаки, вказати особливості кваліфікації та відмінність від суміжних злочинів, враховуючи наступні моменти.

Предмет злочину, передбаченого ст. 192 КК „Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою” – майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника майна на підставі тих або інших операцій і договорів, – не одержаний прибуток (упущена вигода).

Об’єктивна сторона характеризується відсутністю ознак шахрайства. Особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно; власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах: незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); ухиленні від сплати обов’язкових платежів; обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника. Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, виступають обман або зловживання довірою. Майнова шкода має бути значною, тобто у п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ч. 2 ст. 192 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Необхідно провести відмежування заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою від шахрайства.

Предметом злочину, передбаченого ст. 193 КК „Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї”, є чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, а також скарб. Знайдене або таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно має володіти ознакою особливої цінності.

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами в місці, відомому для особи, яка їх забула: в цьому випадку потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізовує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку.

Предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК „Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом”, є майно, завідомо одержане злочинним шляхом, під яким слід розуміти майно, яке прямо або опосередковано отримане в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння.

З об’єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі придбання; отримання; зберігання; збуту. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198 КК, а за співучасть у конкретному злочині. Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 КК лише у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

При вивченні некорисливих злочинів проти власності необхідно з’ясувати особливості окремих злочинів даної групи.

Предметом злочину, передбаченого ст. 194 КК „Умисне знищення або пошкодження майна” може бути як рухоме майно, так і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухоме. Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК.

Об’єктивна сторона полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, що є оціночним поняттям.

Ч. 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Щодо загибелі людей та інших тяжких наслідків повинна бути необережна форма вини.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 195 КК „Погроза знищення майна” полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Це злочин з усіченим складом, вважається закінченим з моменту здійснення погрози за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення.

Необережне знищення або пошкодження майна утворює злочин тільки в тому випадку, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкоджені або загибель людей.

Предметом злочину, передбаченого ст. 197 КК „Порушення обов’язків щодо охорони майна„ є чуже майно, яке передане власником іншій особі і яка несе перед власником на договірних основах обов’язок із забезпечення збереження цього майна. Об’єктивна сторона злочину виражається в порушенні винним обов’язків із забезпечення збереження майна, тобто у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків. Тяжкі наслідки в цьому злочині є оціночним поняттям. Суб’єктивна сторона злочину – стосовно порушення обов’язків щодо охорони майна – будь-яка форма вини, щодо тяжких наслідків – тільки необережність.

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів проти власності.

2. Види злочинів проти власності.

3. Корисливі злочини проти власності: викрадення чужого майна та злочини без ознак викрадення.

4. Поняття викрадення чужого майна та його ознаки.

5. Предмет викрадення, його ознаки.

6. Види викрадення в залежності від вартості викраденого майна.

7. Визначення вартості викраденого.

8. Корисливий мотив як обов’язкова ознака викрадення.

9. Крадіжка. Поняття таємного викрадення.

10. Відмежування повторної крадіжки від продовжуваної.

11. Особливості кваліфікації крадіжки, поєднаної з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища.

12. Кримінально-правова характеристика грабежу.

13. Відмінність грабежу від крадіжки.

14. Поняття і ознаки розбою.

15. Момент закінчення розбою.

16. Кваліфікуючі ознаки розбою.

17. Відмінність розбою від насильницького грабежу і бандитизму.

18. Поняття вимагання.

19. Відмежування вимагання, поєднаного з насильством, від розбою.

20. Кримінально-правова характеристика шахрайства.

21. Відмежування шахрайства від крадіжки, поєднаної з обманом.

22. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

23. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

24. Відмежування заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою від шахрайства.

25. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї.

26. Поняття і види некорисливих злочинів проти власності.

27. Умисне знищення або пошкодження майна.

28. Особливості погрози у складі злочину „Погроза знищення майна”.

29. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки необережного знищення або пошкодження майна.

30. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом.

Тема № 2. Злочини у сфері господарської діяльності

План:

1. Поняття та види злочинів у сфері господарської діяльності.

2. Злочини у сфері грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю.

3. Злочини у сфері мобілізації коштів до бюджетів та державних цільових фондів.

4. Злочини у сфері розподілу і використання бюджетних коштів.

5. Злочини у сфері приватизації державного і комунального майна.

6. Злочини у сфері забезпечення свободи господарської діяльності, недопущення монополізму і недобросовісної конкуренції.

7. Злочини у сфері забезпечення прав і законних інтересів споживачів товарів і послуг.

8. Злочини у сфері виготовлення і використання документів у господарській діяльності.

9. Злочини, які вчиняються у процесі банкрутства суб’єктів господарської діяльності.

10. Інші злочини у сфері господарської діяльності.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 9-11, 13, 14, 16-23, 28, 31, 34, 35, 49-52, 54-56, 58, 61, 62, 73, 78-81, 87, 96, 98, 105, 109, 110, 121-123, 125, 127, 128, 140, 141, 144, 147, 148, 150-152, 154-158, 160, 162, 163, 165, 175, 189, 191, 192, 215, 224, 226-228, 236, 251, 259-261, 282, 292, 296, 299, 301-305, 316, 332, 343, 345, 352, 353, 359, 365-367, 385, 388, 391-393, 395, 398, 401-403, 409, 414, 419, 420, 424-429, 0431, 435-437, 439, 454, 468, 469, 483, 484, 501; нормативно-правові акти 1, 5, 15, 17, 24, 33, 34, 39, 43, 49, 55, 68, 69, 84, 86, 94, 100, 102, 106, 110-112, 115, 120, 122-124, 134, 135, 140, 146-148, 151, 156, 157, 161, 162, 170, 173, 185, 186, 190, 197, 200, 201, 203, 204, 224, 225, 234, 237, 238, 244, 246, 262, 264, 265, 267, 276.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення даної теми, слід звернутися до ст. 42 Конституції України, яка проголошує право кожного на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, гарантуючи при цьому державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Однак здійснення цього права передбачає наявність певних обов’язків суб’єктів такої діяльності. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції, усіх видів послуг і робіт. Виконання цих конституційних гарантій обумовило встановлення кримінальної відповідальності за найбільш небезпечні посягання у сфері господарської діяльності.

Необхідно з’ясувати, що об’єднуючи в самостійний розділ VII Особливої частини КК злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об’єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг. Безпосередніми об’єктами цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Відповідальність за окремі злочини законодавець пов’язує з розміром предмета злочину.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об’єктивної сторони цих злочинів потребує звернення до низки нормативно-правових актів інших галузей права.

Суб’єктивна сторона характеризується виключно умисною формою вини.

Суб’єкт цих злочинів може бути як загальним, так і спеціальним. Треба пам’ятати, що відповідальність за вчинення будь-якого господарського злочину настає з 16 років.

У навчальній літературі запропоновані різні варіанти класифікації господарських злочинів, з якими необхідно ознайомитися. Віддаючи перевагу тій чи іншій системі, слід пам’ятати, що найбільш істотною, специфічною для господарських злочинів класифікаційною ознакою є безпосередній об’єкт злочину. Основним безпосереднім об’єктом цих злочинів виступають конкретні відносини, що складаються у процесі економічної діяльності та спрямовані на захист прав і законних інтересів її суб’єктів, прав та інтересів споживачів товарів і послуг тощо. В залежності від безпосереднього об’єкта посягання злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути класифіковані на певні види, що будуть розглянуті в подальшому.

Під час вивчення окремих складів злочинів у сфері господарської діяльності необхідно дати їх кримінально-правову характеристику, з’ясувати кваліфікуючі ознаки, особливості кваліфікації, провести відмежування від суміжних злочинів, встановити підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини. При цьому слід використовувати відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, „Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5, „Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6, „Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” від 3 червня 2005 р. № 8, „Про судову практику в справах про обман покупців” від 2 березня 1973 р. № 2, „Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. „Про податок з доходів фізичних осіб” від 28 травня 2004 року № 9.

При вивченні другого питання „Злочини у сфері грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю” слід проаналізувати окремі злочини даного виду, враховуючи певні особливості.

Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованою Урядом СРСР 3 травня 1931 р., держави-учасниці встановили відповідальність за підроблення не тільки власних грошей, а й тих, що знаходяться в обігу цих держав. Ст. 199 КК передбачає відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Слід зазначити, що предметом злочину можуть бути національна та іноземна валюта, державні цінні папери та білети державної лотереї, а також визначити ознаки підробки.

Під час аналізу об’єктивної сторони необхідно з’ясувати момент закінчення злочину, зауваживши, що зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення цих дій, а збут – з моменту прийняття будь-ким хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу чи білета державної лотереї.

Слід звернути увагу, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується виною у формі прямого умислу, поєднаного з метою збуту предметів злочину, тому відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність за ст. 199 КК.

Ч. 2 ст. 199 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі (якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Дата добавления: 2014-10-31