Тема №1. Злочини проти власності 2 страница

Ч. 3 ст. 199 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі (якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Необхідно також провести відмежування даного злочину від суміжних за предметом, а також визначити, в яких випадках підроблення має бути кваліфіковане як шахрайство, використовуючи положення відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Предметом злочину, передбаченого ст. 207 КК „Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті” є виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або товари та інші матеріальні цінності, отримані від тієї виручки, але тільки в тому випадку, коли вона знаходиться за кордоном і підлягає обов’язковому зарахуванню на рахунок уповноваженого банку України.

Слід з’ясувати зміст поняття „ухилення” як ознаки об’єктивної сторони, зауваживши, що відповідальність за ст. 207 КК може наставати тільки якщо конкретна особа зобов’язана була повернути валютну виручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію; якщо ж в результаті неправомірних дій іноземного партнера особа втратила ці кошти або не мала доступу до них, то відповідальність за цей злочин виключається.

Потрібно визначити момент закінчення злочину у формі ухилення та приховування виручки в іноземній валюті або інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки.

Звернути увагу, що суб’єкт злочину – спеціальний: службова особа підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності, або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, на яких покладено забезпечення повернення з-за кордону валютної виручки або інших матеріальних цінностей.

У ч. 2 ст. 207 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах (якщо виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

У ч. 3 ст. 207 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені в особливо великих розмірах (якщо виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 209 КК „ Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” є встановлений з метою протидії залученню в економіку „брудних” коштів порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю. Предмет цього злочину – кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також права на кошти та майно. Необхідно вказати, що предметом не можуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений, незаконні дії з якими утворюють самостійні склади злочинів і які в силу цього відмиванню не піддаються.

Особливу увагу слід приділити ознакам суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (так званого предикатного злочину), з’ясувавши, що для кваліфікації за ст. 209 КК не має значення місце його вчинення: як на території України, так і іноземної держави, але в останньому випадку вимагається, щоб таке діяння визнавалось злочином одночасно і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України. Стосовно ж вчинених в Україні суспільно небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів, то у новій редакції ст. 209 КК реалізовано ідею обмеження кола діянь як джерела „брудних” доходів: 1) з кола предикатних виключені діяння, за які згідно з КК передбачено менш суворе покарання, ніж три роки позбавлення волі; 2) суспільно небезпечними протиправними діяннями, що передують легалізації доходів, не визнаються ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК) та ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212 КК).

Потрібно визначити, що об’єктивна сторона може альтернативно виражатись в таких формах: вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів; укладення угоди з такими коштами та майном; вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав та такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення; набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності про характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є усвідомлення особою тих фактичних обставин вчиненого, з якими КК пов’язує можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років. Сумлінна ж помилка щодо походження зазначеного у ч. 1 ст. 209 КК майна виключає кримінальну відповідальність за цією статтею.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) повторність; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб або 3) у великому розмірі (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Повторність при легалізації слід відрізняти від продовжуваного злочину.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Необхідно визначити ознаки, за якими легалізацію слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 198 КК.

При вивченні другого питання „Злочини у сфері мобілізації коштів до бюджетів та державних цільових фондів” слід проаналізувати окремі злочини даного виду, враховуючи наступні особливості.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 202 КК „Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю”, слід вказати, що об’єктивна сторона цього злочину характеризується порушенням порядку зайняття господарською діяльністю і пов’язаного з нею отриманий доходу у великих розмірах (сума якого у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Необхідно визначити поняття господарської діяльності та з’ясувати, що злочин може виражатися у здійсненні господарської діяльності без державної реєстрації або без спеціального дозволу – ліцензії, а так само з порушенням умов ліцензування, а також зміст цих форм.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець або отримати відповідну ліцензію на зайняття певною діяльністю, або особа, яка має відповідну ліцензію.

Слід зауважити, що ч. 2 ст. 202 КК передбачає відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах. Необхідно з’ясувати зміст ознак даного складу злочину.

Предметом злочину, передбаченого ст. 212 КК „Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)”, є податки, збори (обов’язкові платежі), що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами, які входять у систему оподаткування відповідно до Закону України „Про систему оподаткування”. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 КК не охоплюється.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 КК – суми податків, зборів (обов'язкових платежів), які в тисячу і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян), у великих розмірах (ч. 2 ст. 212 КК – суми, які в три тисячі та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК – суми, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Способи ухилення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливає. Якщо спосіб утворює самостійний злочин, кваліфікація настає за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду.

Звернути увагу, що суб’єкт злочину є спеціальним: службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов’язки щодо ведення і подання документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

У ч. 2 ст. 212 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах.

Ч. 3 ст. 212 КК передбачає відповідальність за діяння, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.

Необхідно звернути увагу на зміст заохочувальної норми, передбаченої ч. 4 ст. 212 КК, яка встановлює, що від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, неня).

При вивченні четвертого питання „Злочини у сфері розподілу і використання бюджетних коштів” в якості прикладу рекомендується проаналізувати склад злочину, передбаченого ст.210 КК „Порушення законодавства про бюджетну систему України”.

Предметом злочину є бюджетні кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у великих розмірах (сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). При особливо великому розмірі (сумі, що в три тисячі та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), відповідальність настає за ч. 2 ст. 210 КК.

Потрібно з’ясувати, в яких формах може виражатися об’єктивна сторона злочину: у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, в недотриманні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Суб’єкт злочину – спеціальний: службова особа, яка наділена правом здійснювати діяльність, пов’язану з виконанням бюджету і розпорядженням бюджетними коштами.

У ч. 2 ст. 210 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Як приклад злочину у сфері приватизації державного і комунального майна під час опрацювання п’ятого питання рекомендується розглянути склад злочину, передбаченого ст. 233 КК „Незаконна приватизація державного, комунального майна”.

Предметом злочину є державне або комунальне майно.

Слід визначити, що об’єктивна сторона злочину може виражатися у приватизації шляхом заниження вартості майна через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або у приватизації шляхом використання підроблених приватизаційних документів, або у приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або у приватизації неправомочною особою, а також вказати, що злочин вважається закінченим з моменту переходу майна, що приватизується, до покупця – фізичної чи юридичної особи.

Суб’єкт злочину – спеціальний: працівники органів приватизації та інші особи.

У ч. 2 ст. 233 КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах (незаконна приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або вчинені групою осіб за попередньою змовою.

При вивченні шостого питання „Злочини у сфері забезпечення свободи господарської діяльності, недопущення монополізму і недобросовісної конкуренції” в якості прикладу рекомендується проаналізувати склад злочину, передбаченого ст.206 КК „Протидія законній господарській діяльності”.

Потрібно визначити, що об’єктивна сторона цього злочину виражається у протиправній вимозі припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднаній з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодженні чи знищенні їхнього майна за відсутності ознак вимагання. Злочин є закінченим з моменту пред’явлення певної вимоги, поєднаної із зазначеною у законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Суб’єктивна сторона виражається виною у формі прямого умислу, при цьому, якщо особа вчиняє дії, зазначені в ст. 206 КК, з метою отримання майна від підприємця, права на його майно, або домагається здійснення дій майнового характеру, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання.

Ч. 2 ст. 206 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна. Слід мати на увазі, що насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, має місце, якщо заподіяні побої чи легке тілесне ушкодження.

Ч. 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднану з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або таку, що заподіяла велику шкоду (якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) чи спричинила інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілого, заподіяння великої матеріальної шкоди декільком особам). Слід мати на увазі, що насильство, небезпечне для життя чи здоров’я, має місце, якщо заподіяно середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження.

Як приклади злочинів у сфері забезпечення прав і законних інтересів споживачів товарів і послуг рекомендується розглянути склади злочинів, передбачені ст. 225 КК „Обман покупців та замовників„ і ст. 227 КК „Випуск або реалізація недоброякісної продукції”.

Здійснюючи кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 225 КК „Обман покупців та замовників”, необхідно визначити, що його об’єктивна сторона включає три ознаки: діяння – обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг; наслідок – матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян; причинний зв’язок між діянням та наслідком. При цьому способи обману можуть бути різними: обмірювання, обважування, обраховування, завищення обсягу виконаних робіт або кількості витраченої сировини тощо.

Слід зауважити, що покупцями і замовниками в розумінні ст. 225 КК виступають тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК.

Суб’єкт злочину – спеціальний: будь-яка особа, що реалізовує товари або робить послуги від імені зареєстрованого суб’єкта господарювання. В тому випадку, коли обман громадян вчиняється при здійсненні незареєстрованої підприємницької діяльності, а також коли він вчиняється при реалізації товару або наданні послуг не від імені зареєстрованого суб’єкта господарювання, дії винного підлягають кваліфікації як шахрайство за ст. 190 КК.

У ч. 2 ст. 225 КК встановлена відповідальність особи, раніше судимої за обман покупців чи замовників.

Аналізуючи склад злочину, передбаченого ст. 227 КК „Випуск або реалізація недоброякісної продукції”, звернути увагу, що предметом злочину виступають недоброякісна або некомплектна продукція чи товари та визначити зміст цих понять.

Потрібно вказати, в чому виражається об’єктивна сторона злочину: у випуску на товарний ринок або іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплектної продукції та товарів, вчинених у великих розмірах (що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також визначити з’ясувати зміст понять „випуск продукції на товарний ринок” та „реалізація продукції”.

В якості прикладу злочину у сфері виготовлення і використання документів у господарській діяльності рекомендується розглянути злочин, передбачений ст. 215 КК „Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків”.

Предметом злочину є знаки поштової оплати, маркована продукція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжнародного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту, інші проїзні документи і документи на перевезення вантажів.

Слід визначити, в чому виражається об'єктивна сторона злочину: у виготовленні з метою збуту вказаних предметів, їх збуті або використанні, а також з’ясувати зміст вказаних дій.

Під час вивчення дев’ятого питання „Злочини, які вчиняються у процесі банкрутства суб’єктів господарської діяльності” рекомендується проаналізувати злочин, передбачений ст. 218 КК „Фіктивне банкрутство”.

Необхідно зазначити, що об’єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом; наслідок – велика матеріальна шкода кредиторам або державі (якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян); причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Зауважити, що суб’єкт злочину – спеціальний: громадянин-засновник (учасник) або службова особа суб’єкта господарської діяльності або громадянин-підприємець.

Під час опрацювання останнього питання теми „Інші злочини у сфері господарської діяльності” слід приділити увагу аналізу складів злочинів, передбачених ст. 201 КК „Контрабанда”, ст. 205 КК „Фіктивне підприємництво” та ст. 222 КК „Шахрайство з фінансовими ресурсами”.

Розглядаючи злочин, передбачений ст. 201 КК „Контрабанда”, слід визначити, що предметом злочину є товари, під якими розуміють будь-яку переміщувану через митний кордон України продукцію, в т. ч. продукцію, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об'єктом купівлі-продажу або обміну. Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах (якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Крім того, до предмета контрабанди також відносяться історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Звернути увагу, що об’єктивна сторона злочину виражається в діях, що полягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон України товарів чи інших предметів злочину, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Необхідно з’ясувати, що під переміщенням розуміють ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.

Переміщення через митний кордон товарів чи інших предметів поза митним контролем означає їх переміщення поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, або з незаконним звільненням від митного контролю. А під переміщенням з приховуванням від митного контролю слід розуміти переміщення з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють виявлення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших.предметів. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Варто мати на увазі, що затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин.

Ч. 2 от. 201 КК передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 205 КК „Фіктивне підприємництво”, потрібно визначити, що об’єктивна сторона злочину виражається у створенні або придбанні суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, а також з’ясувати, що створення суб’єкта підприємницької діяльності полягає в його державній реєстрації, при цьому дії винного мають зовні цілком законний вигляд, однак ще до офіційного створення суб’єкта підприємницької діяльності винний знає, що підприємство створюється ним для прикриття незаконної чи забороненої діяльності. Під придбанням суб’єкта підприємницької діяльності слід розуміти отримання будь-яким способом права власності на цю юридичну особу як в цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль над ним.

Під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність юридичної особи, що не відповідає установчим документам. Заборонена діяльність прямо заборонена законом.

Слід зауважити, що злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний із спеціальною метою – прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності.

У ч. 2 ст. 205 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, при цьому слід вказати, що така шкода є диференційованою. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Даючи кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 222 КК „Шахрайство з фінансовими ресурсами”, необхідно вказати, що предметом злочину є неправдива інформація, що має значення для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Звернути увагу, що об’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Потрібно з’ясувати зміст понять, що означають фінансові ресурси: „субсидія”, „субвенція”, „дотація”, „кредит”, „пільги щодо податків”. Злочин є закінченим з моменту надання завідомо неправдивої інформації.

Слід зазначити, що суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Якщо ж у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою користь або користь інших осіб, вчинене кваліфікується за статтями 15 і 190 КК як замах на шахрайство, тобто як злочин проти власності.

Слід зауважити, що суб’єкт злочину – спеціальний: громадянин-підприємець або засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

У ч. 2 ст. 222 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди (що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Контрольні питання:

1. Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері господарської діяльності.

2. Види злочинів у сфері господарської діяльності.

3. Кримінально-правова характеристика виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

4. Визначення предмета злочину, передбаченого ст. 199 КК „Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї”.

5. Відмежування злочину, передбаченого ст. 199 КК „Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї”, від шахрайства.

6. Характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак ухилення від повернення виручки в іноземній валюті.

7. Поняття грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом в складі злочину, передбаченого ст. 209 КК „Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом”.

8. Види дій, в яких полягає об’єктивна сторона легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

9. Відмежування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, від злочину, передбаченого ст. 198 КК.

10. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

11. Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого ст. 212 КК „Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)”.

12. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

13. Види діянь при вчиненні злочину, передбаченого ст. 210 КК „Порушення законодавства про бюджетну систему України”.

14. Відмежування порушення законодавства про бюджетну систему України від заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

15. Незаконна приватизація державного, комунального майна: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

16. Відмежування протидії законній господарській діяльності від вимагання.

17. Співвідношення обману покупців та замовників із шахрайством.

18. Кримінально-правова характеристика випуску або реалізації недоброякісної продукції.

19. Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

20. Кримінально-правовий аналіз фіктивного банкрутства.

21. Визначення предмету контрабанди.

22. Визначення поняття „переміщення предметів контрабанди через митний кордон України” та його форми.

23. Поняття створення та придбання суб’єктів підприємницької діяльності при вчинення фіктивного підприємництва.

24. Мета прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 КК.

25. Кримінально-правова характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами.

26. Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності.

Дата добавления: 2014-10-31