Тема № 2. Злочини у сфері службової діяльності 2 страница

1. Поняття і види злочинів проти правосуддя.

2. Злочини проти життя, особистої безпеки, честі, гідності та незалежності осіб, які відправляють правосуддя, а також інших осіб у зв’язку з відправленням правосуддя (ст. ст. 376-379, 397-400 КК).

3. Злочини, які вчиняються посадовими особами правоохоронних органів при відправленні правосуддя (ст. ст. 371-375, 380 КК).

4. Злочини, що перешкоджають здійсненню правосуддя та досудового слідства або розкриттю злочинів (ст. ст. 383-387, 396 КК).

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку, судового рішення або іншого судового акту (ст. ст. 382, 388-395 КК).

Література. Основна література 1-31; додаткова література 7, 84, 202, 265, 291, 323, 346, 448, 449, 479; нормативно-правові акти 34-36, 83, 85, 113, 137, 138, 142, 195, 214, 242.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення теми, слід зазначити, що у розділі XVIII Особливої частини КК „Злочини проти правосуддя” передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяльність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів прокуратури, слідства і дізнання), а також органів, що виконують винесені судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення. Отже, родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, які забезпечують законну діяльність судів та органів досудового слідства, прокуратури, а також установ, що виконують судові вироки, рішення, ухвали і постанови. Безпосередніми об’єктами є суспільні відносини, які регулюють окремі аспекти діяльності з відправлення правосуддя. У деяких злочинах наявний додатковий безпосередній об’єкт у вигляді окремих прав і свобод громадян, тілесної недоторканності, свободи, честі, гідності тощо.

Об’єктивна сторона злочинів проти правосуддя виражається у посяганні на окремі сторони нормальної діяльності органів правосуддя з його відправлення, в деяких випадках – шляхом впливу на фізичну особу із завданням їй фізичної і моральної шкоди.

Здебільшого злочини проти правосуддя вчиняються шляхом дії, в меншій мірі вони вчиняються шляхом бездіяльності. Низка кваліфікованих складів (та окремі основні) передбачають у якості обов’язкових ознак суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням та наслідками. Наслідки, як правило, описані шляхом оціночних понять або прямої вказівки закону.

Звернути увагу, що суб’єктивна сторона злочинів проти правосуддя здебільшого характеризується виною у формі прямого умислу (у формальних складах); у деяких випадках – прямого або непрямого умислу чи необережності (в матеріальних складах). Суб’єктивна сторона низки складів цих злочинів у якості обов’язкових ознак злочину включає певну мету.

Враховуючи специфіку безпосереднього об’єкта та суб’єкта відповідних посягань, всі злочини проти правосуддя можна класифікувати на групи:

1) злочини, що посягають на життя, особисту безпеку, честь, гідність та незалежність осіб, які відправляють правосуддя, а також інших осіб у зв’язку з відправленням правосуддя (ст. ст. 376-379, 397-400 КК);

2) злочини, які вчиняються посадовими особами правоохоронних органів при відправленні правосуддя (ст. ст. 371-375, 380 КК);

3) злочини, що перешкоджають здійсненню правосуддя та досудового слідства або розкриттю злочинів (ст. ст. 383-387, 396 КК);

4) злочини, які перешкоджають виконанню вироку, судового рішення або іншого судового акту (ст. ст. 382, 388-395 КК).

Під час вивчення окремих складів злочинів проти правосуддя слід дати їх кримінально-правову характеристику, з’ясувати кваліфікуючі ознаки, особливості кваліфікації, провести відмежування від суміжних злочинів, визначити, в яких випадках особи не підлягають кримінальній відповідальності за окремі злочини проти правосуддя. При цьому слід використовувати постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду” від 28 березня 1986 року № 3, „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 року № 8, „Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” від 26 березня 1993 року № 2, „Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12 квітня 1996 року № 4, „Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” від 18 червня 1999 року № 10 та „Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” від 24 жовтня 2003 року № 8, а також проаналізувати положення відповідних законів.

Під час опрацювання другого питання в якості прикладів злочинів проти життя, особистої небезпеки, честі, гідності та незалежності осіб, що здійснюють правосуддя чи досудове слідство, а також інших осіб у зв’язку із здійсненням правосуддя чи досудового слідства рекомендується проаналізувати злочини, передбачені ст. ст. 376, 377, 379 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 376 КК „Втручання в діяльність судових органів”, слід вказати, що його основним об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну незалежну діяльність суду незалежно від форми судового провадження, а додатковим факультативним – права та законні інтереси осіб, які відправляють правосуддя.

Необхідно зазначити, що об’єктивна сторона злочину характеризується діянням, яке може бути реалізовано тільки шляхом дії й полягає у втручанні в будь-якій формі у діяльність судді. Суть втручання полягає у тому, що будь-яка особа приймає незаконну участь при відправленні правосуддя судом для того, щоб змінити його хід у бажаному напрямку. Слід зауважити, що таке втручання здійснюється шляхом прямого чи опосередкованого впливу на осіб, які розглядають справу, при цьому спосіб втручання не має кримінально-правового значення, однак якщо формою впливу є погроза або насильство, – за наявності підстав вчинене кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених ст. 377 і ст. 376 КК.

Суб’єкт даного злочину – загальний, а за ч. 2 – службова особа.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з метою перешкодити відправленню правосуддя, тобто виконанню суддею службових обов’язків, або добитися винесення неправосудного рішення.

Кваліфікуючі ознаки: втручання, яке перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; вчинено особою з використанням свого службового становища.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 377 КК „Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного”, слід вказати, що його основним об’єктом є нормальна, побудована на суворому дотриманні закону, діяльність суду з відправлення правосуддя, а додатковим – особисті інтереси та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, а також їх близьких родичів.

Потрібно визначити, хто є потерпілим від цього злочину, а саме суддя, народний засідатель чи присяжний, а також їх близькі родичі, при цьому не обов’язково, щоб суддя в цей момент перебував на посаді, а народний засідатель чи присяжний були залучені до відправлення правосуддя.

Необхідно зазначити, що об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів, щоб шляхом такого психічного впливу перешкодити прийняттю суддею, народним засідателем чи присяжним законного рішення (за ч. 1 ст. 377 КК), в умисному заподіянні цим особам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень (за ч. 2 ст. 377 КК) та в умисному заподіянні цим особам тяжких тілесних ушкоджень (за ч. 3 ст. 377 КК). Звернути увагу, що всі ці діяння вчиняються у зв’язку з діяльністю зазначених осіб (в іншому випадку вчинене кваліфікується за наявності підстав за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я особи). Слід зауважити, що закон не передбачає, щоб погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо вказаних потерпілих була реальною. У випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого необхідна додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК.

Суб’єктом злочину за ч. 1 може бути особа, яка досягла 16-ти років. За ч. 2 при заподіянні побоїв і легких тілесних ушкоджень – з 16 років, а при заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості – з 14 років. За злочин, передбачений ч. 3 відповідальність настає з 14-ти років.

З суб’єктивної сторони діяння може бути вчинене з прямим умислом та певним мотивом.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 379 КК „Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя”, слід вказати, що його основним об’єкту є суспільні відносини, які забезпечують законну діяльність суду, а додатковим обов’язковим – життя і здоров’я осіб, на яких здійснюється посягання. Перелік осіб, які можуть бути визнані потерпілими від даного злочину, вичерпний: суддя; народний засідатель; присяжний; близькі родичі вказаних осіб.

Об’єктивна сторона характеризується як посягання на життя зазначених осіб, при цьому слід зауважити, що поняття посягання на життя включає вбивство або замах на вбивство.

Суб’єктивна сторона складу даного злочину характеризується виною у формі прямого умислу та визначеним в диспозиції цієї статті мотивом.

При вивченні третього питання в якості прикладів злочинів, які вчиняються посадовими особами правоохоронних органів при відправленні правосуддя, рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 371, 372, 373 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 371 КК „Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою”, слід вказати, що його основним об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують законну діяльність суду, досудового слідства та дізнання, а додатковим обов’язковим – права і інтереси особи, її особиста недоторканість. Потерпілим від цього злочину є підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, потерпілий.

Необхідно визначити, які ознаки характеризують об’єктивну сторона злочину, а саме дії, що пов’язані з незаконним затриманням чи приводом (за ч. 1 ст. 371 КК), арештом або триманням під вартою (за ч. 2 ст. 371 КК), а також з’ясувати їх зміст, при цьому зазначити, що незаконність арешту, затримання або приводу може полягати в порушенні процесуальних вимог під час провадження цих дій, а також у разі відсутності для цього необхідних матеріальних підстав (у діях заарештованого або затриманого відсутній склад злочину, не має будь-яких підстав вважати, що обвинувачений, якого заарештовано, перебуваючи на волі, буде переховуватися від слідства і суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, або вдасться до злочинної діяльності; особа, щодо якої здійснено привід, не ухилялась від явки до слідчого тощо). Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б одного з перелічених діянь. Факт винесення незаконної постанови про арешт, затримання або привід є готуванням до злочину.

Суб’єкт злочину – спеціальний: працівник органу дізнання, слідчий або суддя.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, на що вказує ознака завідомості, при цьому мотиви і мета на кваліфікацію не впливають.

Кваліфікуючі ознаки: тяжкі наслідки (оціночне поняття), корисливий мотив чи інші особисті інтереси.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 372 КК „Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності”, слід звернути увагу на особливості об’єктивної сторони і зазначити, що діяння виражається в притягненні невинного до кримінальної відповідальності. Склад злочину буде мати місце у разі відсутності події злочину, за яку особа притягується до кримінальної відповідальності; відсутності складу злочину у діянні особи, що притягується до кримінальної відповідальності; недоведеності участі особи у вчиненні злочину; вчиненні особою менш тяжкого злочину, ніж той, за який вона притягується до кримінальної відповідальності; притягнення особи до відповідальності за злочин, якого вона не вчиняла, поряд з притягненням за інший, який вона дійсно вчинила; встановлення факту невинуватості особи вже після притягнення її до кримінальної відповідальності, без наступного закриття кримінальної справи щодо неї. При цьому злочин вважається закінченим з моменту проголошення невинуватій особі постанови про притягнення як обвинуваченого за злочин, якого вона не вчиняла, незалежно від подальшої долі кримінальної справи. Факт винесення постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого має розцінюватися як готування до злочину.

Суб’єкт злочину – спеціальний: особа, яка проводить дізнання або попереднє слідство, прокурор.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Якщо особа притягнула до відповідальності невинного через неправильну оцінку зібраних доказів, вона несе дисциплінарну відповідальність.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення того ж діяння, поєднаного з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, підміна або знищення речових доказів).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 373 КК „Примушування давати показання”, необхідно вказати, що його основним об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують законну діяльність органів слідства та дізнання в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів, а додатковим обов’язковим – права та свободи громадян, які порушуються у даному випадку. Потерпілим від цього злочину є особа, яка може давати показання: підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.

Необхідно визначити ознаки, що характеризують об’єктивну сторону: діяння, яке може бути реалізовано лише шляхом дії й полягає у примусі давати показання при допиті. Під примушуванням давати показання розуміють домагання від особи, яка допитується, бажаних показань шляхом застосування психічного або фізичного впливу. Способами вчинення даного злочину є різні форми психічного пливу: погроза застосувати насильство до допитуваного або до близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять допитуваного або цих осіб, або ставлять їх у невигідне становище, притягнути допитуваного або вказаних осіб, до відповідальності за злочини, які вони не вчиняли тощо; обман (демонстрування фальшивої постанови про арешт, брехливе повідомлення про те, що відносно допитуваного є докази його вини тощо); приниження гідності особи допитуваного (образою, яка вчиняється словами і жестами, вимоги дати клятву тощо); задобрювання (нездійсненими обіцянками закрити кримінальну справу, звільнити з-під варти, незаконними матеріальними заохоченнями: частування горілкою, наркотиками тощо); інші методи психічного впливу (залучення до допиту гіпнотизерів, екстрасенсів тощо). Слід пам’ятати, що не визнаються протизаконними тактичні і психологічні прийоми допиту, що вироблені наукою криміналістикою і не суперечать кримінально-процесуальним нормам щодо допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого тощо. Для кваліфікації не має значення, правдивих чи неправдивих показань домагався суб’єкт злочину, яким є особа, що проводить дізнання або досудове слідство, незалежно від посади, яку вона обіймає.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками є поєднання визначеного діяння із застосуванням насильства або із знущанням над особою, яку допитують (побої, мордування, тілесні ушкодження; плювок в обличчя, примушування робити дії, які найбільш цинічно принижують гідність людини тощо). При цьому застосування насильства (за наявності підстав) потребує додаткової кваліфікації лише за ст. ст. 115 чи 121 КК.

В якості прикладів злочинів, що перешкоджають здійсненню правосуддя та досудового слідства або розкриттю злочинів, при вивченні четвертого питання рекомендується проаналізувати злочини, передбачені ст. ст. 384 і 396 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 384 КК „Завідомо неправдиве показання”, особливу увагу слід приділити аналізу об’єктивної сторони злочину, яка виражається в одній з таких дій: давання завідомо неправдивих показань потерпілим у кримінальному процесі; давання завідомо неправдивих показань свідком; подання завідомо неправдивого висновку експертом; здійснення завідомо неправдивого перекладу перекладачем. Останні три діяння можливі як в кримінальному, так і в цивільному процесі. Слід з’ясувати, що неправдивими є такі показання потерпілого чи свідка, які перекручують дійсні обставини, фактичні дані, що мають доказове значення у справі (повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, заперечення чи замовчування дійсних фактичних даних); неправдивість висновку експерта може виявитись у невірному викладенні ходу експертного дослідження або його висновків, запереченні встановлених фактів або замовчуванні їх, а також у твердженні про наявність вигаданих фактів; неправдивість перекладу може полягати у невірному перекладі з однієї мови на іншу запитань, відповідей, показань, промов та документів.

Слід зауважити, що суб’єкт злочину – спеціальний: особи, які беруть участь у кримінальному чи цивільному процесі як свідки, потерпілі, експерти, перекладачі.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 384 КК) є дії, вказані у ч. 1 ст. 384 КК, якщо вони поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 396 КК „Приховування злочину”, необхідно зазначити, що законодавець розрізняє приховування, обіцяне заздалегідь, і приховування, яке обіцяне заздалегідь не було. У першому випадку діяльність приховувача розглядається як співучасть у злочині, а у другому ця діяльність є видом причетності до злочину, оскільки вона здійснюється вже після вчинення злочину виконавцем.

Об’єктом даного злочину є нормальна діяльність органів правосуддя в частині забезпечення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Потрібно зазначити, що об’єктивну сторону злочину утворюють активні дії особи з приховування злочинця (надання йому сховища, підроблених документів, зміна його зовнішнього вигляду тощо); знарядь і засобів вчинення злочину (переховування, знищення або зміна їх зовнішнього вигляду); слідів злочину (знищення, переховування); предметів, здобутих злочинним шляхом (зберігання, переховування, переробка тощо). Якщо для приховування злочину особа вчинила вбивство, вчинене слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Слід вказати, що кримінальна відповідальність настає за приховування тільки тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Суб’єкт злочину – загальний. Слід зауважити, що не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, що вчинила злочин, коло яких визначається законом. Службова особа, яка вчинила приховування злочину, несе відповідальність за ст. 364 КК та ст. 396 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

При опрацюванні останнього питання в якості прикладів злочинів, які перешкоджають виконанню вироку, судового рішення або іншого судового акту, рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 382, 392 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 382 КК „Невиконання судового рішення”, слід з’ясувати, що його об’єктивна сторона характеризується невиконанням будь-якого судового рішення, яке безпосередньо запропоновано виконати службовій особі, або перешкоджання службовою особою його виконанню, також потрібно визначити, в чому проявляються вказані форми.

Слід зауважити, що суб’єктом злочину може бути особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна вчинити дії з виконання судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Кваліфікуючими ознаками злочину за ч. 2 ст. 382 КК є вчинення тих самих дій службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище; особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 382 КК; якщо вказані дії заподіяли істотну шкоду державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, а за ч. 3 ст. 382 КК – умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 392 КК „Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК), необхідно вказати, що з об’єктивної сторони цей злочин передбачає дії в наступних формах: тероризування у виправних установах засуджених; напад на адміністрацію; організація з метою нападу на адміністрацію організованої групи; активна участь у такій групі, а також з’ясувати, що розуміють під тими чи іншими формами. Зокрема, під тероризуванням засуджених, що стали на шлях виправлення, слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з мотивів помсти за виконання громадських обов’язків зі зміцнення дисципліни і порядку у виправній установі, а також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання; нападом на адміністрацію місця позбавлення волі є вчинення насильницьких дій (зв’язування, відібрання зброї, нанесення побоїв або тілесних ушкоджень, вбивство тощо), а також погроза застосування насильства відносно представника адміністрації у зв’язку з його законною службовою діяльністю, за наявності реальних підстав побоювання негайного виконання цієї погрози. Під організацією організованої групи слід розуміти вчинення злочину декількома особами (трьома і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього злочину, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Під активною участю в такому угрупованні слід розуміти підмовляння, підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій відносно інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів або знарядь злочину. При цьому слід пам’ятати, що організація організованої групи з метою тероризування засуджених, або нападу на адміністрацію чи активна участь у такому угрупованні створюють закінчений склад даного злочину навіть у тому випадку, коли угруповання ще не вчинило намічених злочинних дій. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце вчинення злочину – виправні установи.

Суб’єкт злочину – спеціальний: особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі чи обмеження волі.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а така його форма як організація організованої групи, крім того, спеціальною метою – тероризування засуджених або нападу на адміністрацію.

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя.

2. Види злочинів проти правосуддя.

3. Втручання в діяльність судових органів: види діяння.

4. Кримінально-правова характеристика погрози або насильства щодо судді, народного засідателя чи присяжного.

5. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя: момент закінчення злочину.

6. Особливості суб’єктивної сторони посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя.

7. Кримінально-правовий аналіз завідомо незаконного затримання, приводу або арешту.

8. Форми, в яких може бути виражене притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

9. Примушування давати показання: поняття та види діяння.

10. Особливості суб’єктивної сторони завідомо неправдивого показання.

11. Кваліфікуючі ознаки завідомо неправдивого показання.

12. Приховування злочину.

13. Обставини, що виключають відповідальність за приховування злочину.

14. Відмінність приховування злочину від співучасті у злочині.

15. Кримінально-правова характеристика невиконання судового рішення.

16. Кваліфікуючі ознаки невиконання судового рішення.

17. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ. Відмінність від суміжних злочинів.

Дата добавления: 2014-10-31