Тема № 4. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

План:

1. Загальна характеристика і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

2. Злочини проти миру.

3. Злочини проти безпеки людства.

4. Злочини проти міжнародного правопорядку.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 188, 195, 196, 240, 300, 361, 397, 432, 493, 496; нормативно-правові акти 33, 34, 114, 165, 236.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення даної теми, слід зазначити, що у КК 2001 р. вперше включено самостійну главу про злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що відносяться до міжнародних злочинів, які посягають на основні принципи міжнародного права, що забезпечують мир і безпеки людства. Сучасне міжнародне право визнає тільки індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинені ними злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Якщо злочинне діяння таких осіб пов’язані зі злочинною діяльністю держав, останні повинні нести міжнародну відповідальність, а фізичні особи – кримінальну. Особа, що вчинила злочинні дії у виконання наказу уряду чи начальства, не звільняється від кримінальної відповідальності. Офіційний статус особи (глава держави чи уряди) також не може бути підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності.

Джерелами норм про відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в міжнародному праві вважаються статути Нюрнберзького (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.), Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), численні конвенції і резолюції ООН. У цих Статутах відсутнє визначення злочинів проти людства, але в них сформульовані підстави кримінальної відповідальності за ці діяння, а також приведена їхня класифікація. Однак, на міжнародному рівні поки ще немає остаточної класифікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що породжує певні труднощі для держав при прийнятті ними національного кримінального законодавства. Але розділ XX Особливої частини КК у цілому відповідає чинним і тим, що розробляються, міжнародно-правовим документам.

Родовим об’єктом злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є суспільні відносини, що складаються в результаті дотримання норм міжнародного права, і основи існування держав і народів, а також основні принципи забезпечення миру і безпеки (принцип мирного співіснування, незастосування сили, недоторканності кордонів, територіальної цілісності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав, поваги прав людини і сумлінного виконання міжнародних зобов’язань), що у цілому забезпечують мирне врегулювання спорів чи вирішення конфліктів між народами і державами, а також охороняють безпечні умови існування людства.

У число обов’язкових ознак деяких складів аналізованої групи злочинів входить предмет злочину.

Склади майже всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є формальними. Вчинення практично всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку припускає виконання винним активних дій.

Суб’єктивна сторона всіх злочинів, передбачених у розділі XXI КК, характеризується виною у формі прямого умислу. Для деяких злочинів законодавець передбачає в числі обов’язкових ознак суб’єктивної сторони спеціальну мету їхнього вчинення.

Суб’єктами більшості злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Деякі злочини припускають наявність спеціального суб’єкта.

В залежності від безпосереднього об’єкта злочини даної групи можна класифікувати наступним чином: злочини проти миру (ст. ст. 436-438, 447 КК); злочини проти безпеки людства (ст. ст. 439-442 КК); злочини проти міжнародного правопорядку (ст. ст. 443-446 КК).

Під час вивчення другого питання в якості прикладів злочинів проти миру рекомендується розглянути злочини, передбачені ст. ст. 437, 438 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 437 КК „Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни”, слід особливу увагу приділити його об’єктивній стороні, яку характеризують за ч. 1 ст. 437 КК планування, підготовка або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; за ч. 2 ст. 437 КК – ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій. При цьому необхідно з’ясувати зміст цих форм.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 438 КК „Порушення законів та звичаїв війни”, слід зазначити, що з об’єктивної сторони він характеризується переважно діями; в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності, а формами цього злочину є жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; вигнання цивільного населення для примусових робіт; розграбування національних цінностей на окупованій території; застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; віддання наказу про вчинення таких дій. Необхідно з’ясувати зміст цих форм, при цьому закони та звичаї війни повинні бути передбачені міжнародними договорами, що мають юридичну силу для України, тобто чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. За ст. 438 КК не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі.

Суб’єкт злочину – загальний, в окремих випадках ним не може бути військовослужбовець. Наприклад, такі вчинені військовослужбовцем порушення законів та звичаїв війни як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов’язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хворих і поранених, тягнуть відповідальність за ст. ст. 432, 433 і 434 КК.

Суб’єкт однієї з форм – спеціальний: службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються правил війни.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Кваліфікованим видом злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438 КК, якщо вони поєднані з умисним убивством хоча б однієї людини.

Опрацьовуючи третє питання, в якості прикладів злочинів проти безпеки людства рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 439, 441, 442 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 439 КК „Застосування зброї масового знищення”, слід вказати, що його предметом є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів.

Необхідно зазначити, що об’єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміють використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї. При цьому слід пам’ятати, що за змістом міжнародних договорів не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях; у цілях, безпосередньо пов’язаних із захистом від хімічної зброї; у воєнних цілях, які не пов’язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни; у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу з заворушеннями у країні; застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї – застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях; так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікованим складом (ч. 2 ст. 439 КК) є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 441 КК „Екоцид”, слід зауважити, що у міжнародному праві під екоцидом зазвичай розуміють використання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, включаючи її біосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу, а також космічного простору, що може потягнути або потягло масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки.

Об’єкт злочину – безпека природи як середовища проживання людини. Його предметом є рослинний і тваринний світ, атмосфера, водні ресурси, а також можуть бути земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.

Необхідно визначити, в яких формах може проявлятися даний злочин з об’єктивної сторони: масове знищення рослинного або тваринного світу; отруєння атмосфери або водних ресурсів; вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу, при цьому під масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід розуміти повне знищення флори та (або) фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість рослин та (або) тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів – поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. Екологічна катастрофа означає надзвичайні, трагічні, тобто такі, що створюють гостру аномалію, наслідки для природного середовища.

Суб’єкт екоциду – загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Також слід провести відмежування екоциду від таких злочинів як порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), забруднення або псування земель (ст. 239 КК), порушення правил охорони надр (ст. 240 КК), забруднення атмосферного повітря (ст. 241 КК), порушення правил охорони вод (ст. 242 КК), забруднення моря (ст. 243 КК), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 442 КК „Геноцид”, слід вказати, що його об’єктом є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Потерпілими від злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб – як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. При цьому потрібно з’ясувати зміст таких понять як „національна група (нація)”, „етнічна група (етнос)”, „расова група (раса)”, „релігійна (конфесійна) група”.

З об’єктивної сторони злочин проявляється в таких формах: позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи; заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу; публічні заклики до вчинення зазначених дій; виготовлення матеріалів із закликами до вчинення зазначених дій; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення зазначених дій. Потрібно з’ясувати зміст кожної з цих форм.

Суб’єкт злочину – загальний.

3 суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п’яти формах є мета – повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов’язковою ознакою складу.

Слід наголосити, що при вчиненні геноциду не застосовуються ніякі строки давності незалежно від часу вчинення даного злочину.

Під час опрацювання четвертого питання теми в якості прикладу злочину проти міжнародного правопорядку рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 446 КК „Піратство”, вказавши, що його основним безпосереднім об’єктом є безпека міжнародного судноплавства, а додатковим обов’язковим можуть бути власність, життя, здоров’я, воля, гідність особи. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна. Під таким судном, яке в ситуації його захоплення виступає предметом злочину, треба розуміти морський чи річковий транспортний засіб будь-якого типу, не закріплений постійно на морському (річковому) дні, включаючи судна з динамічним принципом підтримання, підводні апарати та інші плавучі засоби. Не виключається, що потерпілими від піратства можуть бути члени екіпажу або пасажири військового корабля.

З об’єктивної сторони піратство полягає у використанні озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна; застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; пограбування екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна. Слід з’ясувати зміст цих форм та зауважити, що обов’язковою ознакою піратства є місце його вчинення: воно може бути вчинене лише у відкритому морі або в іншому місці за межами територіальної юрисдикції будь-якої держави.

Суб’єкт злочину – спеціальний: особа зі складу екіпажу (капітан, інші особи командного складу і суднової команди) чи пасажир будь-якого приватновласницького або прирівняного до нього морського чи річкового судна, у т.ч. катера або човна.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також спеціальною метою – одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди. Мотив піратства корисливий.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, а також спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Необхідно провести відмежування піратства від суміжних злочинів (наприклад, від терористичного акту та угону або захоплення морського чи річкового судна).

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

2. Родовий об’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

3. Види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

4. Джерела норм про відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в міжнародному праві.

5. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни: види діянь.

6. Поняття зброї масового знищення.

7. Кримінально-правова характеристика застосування зброї масового знищення.

8. Поняття геноциду.

9. Види діянь при вчиненні геноциду.

10. Поняття екоциду.

11. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки екоциду.

12. Кримінально-правовий аналіз порушення законів та звичаїв війни.

13. Поняття піратства, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

14. Відмежування піратства від терористичного акту та угону або захоплення морського чи річкового судна.

Дата добавления: 2014-10-31