Тема 41. Підбурювач до злочину

План:

Вступ.

1. Види співучасників у злочині за кримінальним правом.

2. Поняття підбурювача до вчинення злочину, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Способи підбурювання.

3. Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину.

4. Відповідальність за невдале підбурювання до злочину та провокацію злочину.

5. Добровільна відмова підбурювача до злочину.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література:

1. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К., 1986.

2. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К., 1969.

3. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. – М., 1959.

4. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. – Харьков, 1997.

5. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. – Ч. 1. Свердловськ, 1960.

6. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001

7. Мельник М. Види співучасників за новим кримінальним кодексом України // Право України. – 2001. –№ 1. – С. 69-74.

8. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

9. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М., 1974.

10. Царегородцев А.М. Ответственность организаторов преступлений. – Омськ, 1978.

11. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1958.

Опрацьовуючи дану тему, слід вивчити ч. 1 і ч. 4 ст. 27 КК України, приділити увагу розмежуванню функціональних ролей співучасників злочину, характеру та ступеня участі кожного співучасника у вчиненні злочину, оцінити характер дій різних співучасників.

Роботу над темою необхідно розпочинати з визначення та висвітлення місця підбурювача серед інших співучасників, проаналізувати існуючі в науці кримінального права визначення цього виду співучасника, проаналізувати думки науковців щодо співвідношення понять ініціатора та підбурювача, треба визначитись також з тим, чи доцільно перераховувати при формулюванні поняття підбурювача окремі способи підбурювання, такі як підкуп, прохання, доручення, умовляння, запевнення, наказ, фізичне чи психічне насильство, обман чи треба обмежитись загальним поняттям, яке б охоплювало усі вказані дії, порівняти визначення підмовника, що давалися у різні часи у вітчизняному законодавстві, яке існує в новому кримінальному законодавстві України, як це поняття формулюється в законодавстві інших держав. Слід відобразити, що підбурювання може здійснюватись як словами, так і жестами, навести приклади різних способів підбурювання з судово-слідчої практики. Необхідно вказати, що підбурювання важливе лише щодо певного, конкретного злочину, підбурювання є конкретизованим щодо всіх елементів складу злочину, вчинюваного виконавцем. Потребує уваги питання щодо наявності співучасті при насильницькому підбурюванні, яке при певних умовах виключає відповідальність виконавця.

Викладаючи третє питання, необхідно відобразити наявність в діях підбурювача ознак складу певного злочину, відобразити необхідність кваліфікації дій підбурювача за тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України, що й виконавця, але з посиланням на ч. 4 ст. 27 КК України, важливість цього для визначення ступеня суспільної небезпечності підбурювача, для індивідуалізації покарання, проаналізувати наявні в теорії кримінального права точки зору на це питання. Певну увагу слід приділити відповідальності співучасників за обставини, які характеризують окрему особу співучасника і впливають на кваліфікацію вчиненого та відповідальність винного. Висновки з цього питання необхідно виробити з урахуванням вимог кримінального законодавства (ч. 3 ст. 29 КК).

При розгляді четвертого питання слід визначити, що невдалим підбурюванням є діяльність, спрямована на схиляння іншої особи до вчинення злочину, якщо фактично дії підбурювача не викликала у інших осіб бажання його вчинення. В цьому випадку не відбувається змови на вчинення злочину, фактично є лише створення умов для вчинення певного злочину і тому відповідальність має наступати за готування до злочину. Розглядаючи проблематику провокації злочину слід мати на увазі, що провокацію утворює схиляння іншої особи до вчинення злочину з метою її подальшого викриття і провокацію потрібно розглядати як співучасть у вигляді підбурювання.

При розгляді п’ятого питання необхідно відобразити певні, специфічні особливості добровільної відмови при співучасті на відміну від добровільної відмови особи, що скоює злочин самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників, вказати, що добровільна відмова підбурювача може виражатися лише в активній поведінці, тобто підбурювач має попередити злочин, до вчинення якого він схилив іншу особу, відговоривши виконавця, або повідомивши відповідні державні органи про цей злочин (ст. 31 КК).

Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.

Тема 42. Підстави та межі відповідальності співучасників

План:

Вступ.

1. Підстави кримінальної відповідальності за кримінальним правом України.

2. Особливості підстави кримінальної відповідальності при співучасті у злочині.

3. Межі кримінальної відповідальності та кваліфікація діянь співучасників при різних формах співучасті.

Висновки.

Аналіз судової практики.

Список використаної літератури.

Література:

1. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев, 1986.

2. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К., 1969.

3. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. – Свердловск, 1973.

4. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. – М., 1959.

5. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. – Харьков, 1997.

6. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. – Ч. 1. – Свердловськ, 1960

7. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

8. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

9. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М., 1974.

10. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1958.

Розгляд даної теми слід розпочинати з короткого розгляду філософсько-етичного обґрунтування кримінальної відповідальності, а також зі з’ясування питання про фактичну та юридичну підстави кримінальної відповідальності. При цьому слід з’ясувати зміст ч. 1 ст. 2 КК України, дати коротку характеристику складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.

При викладенні другого питання слід дати характеристику особливому юридичному складу, що є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності співучасників злочину і формується зі складу злочину, що фактично вчинений у співучасті та, крім того, зі складу відповідно виконавства, організаторської діяльності, підбурювання або пособництва злочину. Поєднання цих зазначених елементів і утворюватиме склад злочину, що буде підставою для притягнення до кримінальної відповідальності співучасників.

В процесі розгляду третього питання слід звернути увагу на правила призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті (ч. 2 ст. 68 КК). Необхідно проаналізувати поняття, які використовує закон у цій нормі, а саме, характер участі у вчиненні злочину, тобто певну роль, яку виконує співучасник у злочині, а також ступінь участі у вчиненому злочині, тобто інтенсивність вираженості цієї певної ролі у вчиненні злочину. Слід також зупинитись на межах відповідальності співучасників, чітко позначивши особливості цих меж щодо різних видів співучасників. Також слід дати характеристику кримінально-правової регламентації відповідальності за різні форми співучасті, особливість поставлення за вину кваліфікованих складів злочинів.

Наприкінці роботи обов’язково слід зробити загальний висновок з досліджених в курсовій роботі питань та проаналізувати матеріали судової практики з даного питання.

Дата добавления: 2014-10-31