Синдроми з переважанням емоційних та ефекторно-вольових розладів

Невротичні синдроми – психопатологічні картини, при яких спостерігаються розлади, притаманні неврозам – неврастенії, неврозу нав’язливих станів або істерії.

Астенічний синдром – стан підвищеної втомлюваності, дратівливості та нестійкого настрою, що поєднується з вегетативними симптомами і порушенням сну. Підвищена втомлюваність при астенії завжди поєднується із зниженням продуктивності праці, особливо помітним при інтелектуальному навантаженні. Хворі скаржаться на трудність осмислення ситуації, забудькуватість, нестійку увагу. Їм важко зосередитись на чому-небудь одному. Зменшується кількість уявлень. Утруднюється їх словесне вираження: не вдається підібрати потрібні слова. Самі уявлення втрачають свою чіткість. Хворі скаржаться на власну неповноцінність. Вони роблять перерви в роботі, але короткочасний відпочинок не покращує їх самопочуття. Робота починає здаватися їм непосильною і необорюваною. З’являється відчуття напруженості, неспокою, впевненість у своїй інтелектуальній неспроможності. Настрій часто змінюється. І неприємні і радісні події часто призводять до плачу. Постійно існує той чи інший ступінь гіперестезії, перед усім до голосних звуків та яскравого світла. Астенію завжди супроводжують вегетативні порушення.

Найчастіше зустрічаються розлади з боку серцево- судинної системи: коливання артеріального тиску, тахікардія та лабільність пульсу, різноманітні неприємні або просто больові відчуття в ділянці серця, легкість дермографічних реакцій, відчуття жару при нормальній температурі тіла або, навпаки, підвищена знобливість, пітливість – то локальна, то відносно генералізована. Нерідко відмічаються диспепсичні розлади – зниження апетиту, болі в животі, спастичні запори. У чоловіків часто виникає зниження потенції. Багато хворих скаржаться на різноманітний за характером та локалізацією головний біль.

Розлади сну проявляються складністю засинання, поверхневим сном з багаточисельними тривожними сновидіннями, пробудженням серед ночі, важкістю подальшого засинання, раннім пробудженням. Після сну відчувають себе недостатньо відпочившими, виникає відчуття сонливості в денний час. Істеричний синдром – симптомокомплекс психічних, вегетативних, рухових та сенсорних порушень, які існують то ізольовано, то в різних поєднаннях між собою. Звичайно виникає після психічної травми. Більш докладно клініка істеричного синдрому буде викладена у відповідній главі, присвяченій неврозам.

Синдром нав'язливості (обсесивний) – психопатологічний стан з переважанням явищ нав’язливості. Обсесивний синдром часто супроводжують субдепресивний настрій, астенія та вегетативні розлади. Нав’язливості при обсесивному синдромі можуть обмежуватися певним видом, наприклад, нав’язливим рахуванням, сумнівами, явищами розумової жуйки, монофобією т. ін. В інших випадках одночасно співіснують найрізноманітніші за проявами нав’язливості. Виникнення і тривалість їх різні. Вони можуть проявлятися повільно і існувати безперервно протягом тривалого часу або виникати раптово на короткий термін. При помірних явищах нав’язливості субдепресивний фон обмежується пригніченістю з відчуттям неповноцінності, невпевненості, а астенія – симптомами дратівливості або дратівливої слабкості. Обсесивний синдром, при якому нав’язливі явища виникають у формі чітких нападів, нерідко супроводжується вираженими вегетативними симптомами: дермографічною лабільністю, холодним потом, тахі- або брадікардією, відчуттям нестачі повітря, посиленою перистальтикою кишок, поліурією.

Психопатичний синдром – природжена (психопатія) або набута (психопатоподібний стан) дисгармонія особистості; проявляється порушеннями переважно емоційно-вольової сфери, з неадекватністю реакцій на зовнішній вплив та зміни внутрішнього стану організму. Клінічні прояви різних психопатичних синдромів будуть детально розглянуті у главі, присвяченій розладам особистості (психопатіям).

Гебефренiчний синдром – поєднання рухового та мовного збудження з пустотливістю та мінливим афектом. Рухове збудження супроводжується блазнюванням, кривлянням, клоунським копіюванням вчинків та слів оточуючих. Використовуючи лікарняний одяг, газети т. ін. хворі вигадують для себе дивакувате вбрання. Вони чіпляються до оточуючих з недоречними або цинічними питанями, прагнуть їх заважати, кидаючись під ноги, хватаючи за одяг т. ін. Збудження може супроводжуватись елементами регресу поведінки. Так, хворі відмовляються сідати за обідній стіл, їдять стоячі, не користуючись виделкою ложкою, хватають їжу руками, чавкають, плюються т. ін. Хворі то веселі, недоречно голосно сміються, то починають скиглити, верещати, ридати або вити, то стають напруженими, злісними та агресивними. Мова часто тою чи іншою мірою безладна, може супроводжуватись неологізмами, використанням мало вживаних слів та чудернацьких за конструкцією речень, ехолалією. В інших випадках хворі співають пісеньки цинічного змісті або лаються. В структурі гебефренічного синдрому виникають нестійкі галюцинаторні та маячні розлади. Часто відмічаються кататонічні симптоми. Якщо вони постійні, мова йде про гебефрено-кататонічний синдром.

Кататонiчний синдром – симптомокомплекс психічних розладів, в якому переважають рухові порушення у формі акінезу (кататонічний ступор) або у формі гіперкінезу (кататонічне збудження). При кататонічному ступорі відмічається підвищений тонус м’язів (кататонія), який в ряді випадків супроводжується здатністю хворого зберігати надане його членам вимушене положення (воскова гнучкість, каталепсія). Одним із проявів воскової гнучкості є симптом повітряної подушки (синдром Дюпре): якщо у хворого, що лежить на спині, підняти голову, то його голова, а в ряді випадків і плечі, залишаються деякий час у занесеному стані. Частим симптомом кататонічного ступору є пасивна підлеглість: у хворого відсутній опір змінам положення його кінцівок, пози та іншим діям, спрямованим на нього. Поряд з останньою при ступорі спостерігається й протилежний розлад – негативізм, що проявляється немотивованою протидією хворого словам та особливо діям особи, яка вступає з ним у спілкування. При пасивному негативізмі хворий не виконує звернених до нього прохань, а при втручаннях із зовні – спробі його нагодувати, перевдягнути, обстежити т. ін. здійснює опір, що супроводжується різким підвищенням тонусу м’язів.

Активний негативізм супроводжується виконанням інших дій замість запропонованих. Порушення мови при кататонічному ступорі може виражатись мутизмом – відсутністю мовного спілкування хворого з оточуючими при збереженні мовного апарату. Хворі на кататонічний ступор часто знаходяться в характерних позах: лежачи на боці, в ембріональній позі, стоячи з похиленою головою і витягнутими вздовж тулуба руками. Деякі хворі натягають на голову халат чи ковдру, залишаючи обличчя відкритим – симптом капюшону. Інколи ступор супроводжується м’язовою застиглістю, коли тонус різко підвищений, хворі лежать на боці в ембріональній позі, ноги зігнуті в колінах і підтягнуті до живота, руки притиснуті до грудей, пальці стиснуті в кулаки, голова нахилена до грудей, очі заплющені, щелепи стиснуті, губи витягнуті вперед (симптом хоботка).

Кататонічне збудження – позбавлене внутрішньої єдності та цілеспрямованості. Вчинки хворих неприродні, непослідовні, часто немотивовані та раптові (імпульсивність); в них багато одноманітності (стереотипії), повторення жестів, рухів та поз оточуючих (ехопраксія). Міміка хворих не відповідає їх вчинкам та настрою (парамімія). Мова найчастіше безладна, супроводжується символічними висловлюваннями, неологізмами, повторенням одноманітних речень та слів (вербігерація); повторюються також слова та висловлювання оточуючих (ехолалія). Може спостерігатись римована мова. На запитання хворі дають невідповідні змісту питання відповіді (мимомова). Безперервне безладне мовне збудження змінюється раптово на короткий час повним мовчанням. Кататонічне збудження супроводжується різними афективними розладами – патетикою, екстазом, злістю, люттю, часом відсутністю та байдужістю.

Напади (пароксизми) – раптово виникаючі короткочасні стани зміни ясності свідомості аж до повного його виключення, що супроводжуються руховими розладами, в першу чергу, у формі судом. Крім критичного закінчення нападам властива повторюваність та однотипність клінічних прояві – розвиток за типом „кліше”. Симптоматологію нападів буде розглянуто у главі, присвяченій епілепсії.

Епілептиформний синдром – пароксизмальні розлади, що виникають при різноманітних екзогенно-органічних ураженнях головного мозку, схожі на пароксизми, притаманні епілепсії. Переважаючими при епілептиформному синдромі є фокальні напади. Великі судомні напади зустрічаються рідше. Пароксизмальні розлади при епілептиформному синдромі можуть проявлятись у формі виключно психопатологічних симптомів – дереалізації, деперсоналізації, психічних аур, сутінкових та сноподібних станів, дисфорій т. ін. Психічні пароксизми можуть поєднуватись із фокальними та генералізованими нападами. Звичайно епілептиформний синдром виникає при наявності психоорганічного синдрому – то легкого та мінливого, то вираженого і стійкого. Психоорганічний синдром може розвиватись прогредієнтно та досягати ступеня органічного недоумства. Зміни особистості при епілептиформному синдромі завжди відбивають особливості основного захворювання.

Дата добавления: 2014-11-25