Буферні системи

Організм людини постійно намагається підтримувати сталість внутрішнього середовища, забезпечувати виконання різноманітних фізіологічних та біохімічних функцій. У сукупності дані процеси називаються гомеостазом. Завдяки гомеостазу в кожній рідині внутрішнього середовища організму підтримується оптимальна концентрація йонів Гідрогену, що забезпечує протікання життєво важливих біохімічних процесів. Незначні відхилення концентрації йонів Гідрогену в крові та міжклітинних рідинах відчутно впливають на величину осмотичного тиску, сталість температури, склад біологічних рідин та інші фізіологічні показники.

Підтримка постійного рівня рН в організмі людини досягається завдяки фізіологічним системам регулювання (за участю таких органів, як нирки, печінка, легені, кишковик) та фізико-хімічним механізмам (буферним системам).

Буферні системи – це розчини, які здатні зберігати постійну концентрацію йонів Гідрогену, тобто значення рН середовища, при додаванні до них невеликих кількостей кислоти чи лугу або при розбавленні їх. За складом буферні розчини поділяють на основні та кислотні:

- основний буферний розчини – це суміш слабкої основи і солі, яка має з основою загальний катіон. Наприклад, аміачний буфер (NH₄OH+NH₄Cl);

- кислотний буферний розчин – це суміш слабкої кислоти і солі, яка має з кислотою загальний аніон. Наприклад, ацетатний буфер (СН₃СООН + СН₃СООNa).

Механізм буферної дії ґрунтується на здатності буферних систем зв’язувати йони Гідрогену або гідроксильні йони у розчині до тих пір, поки не установиться кислотно-лужна рівновага. Під дією на буферний розчин сильної кислоти або сильної основи змінюється концентрація розчину слабкої кислоти або слабкої основи. Проте рН буферного розчину практично не змінюється. Це пояснюється тим, що слабка кислота або слабка основа взагалі мало дисоціюють, а за наявності однойменних йонів процес дисоціації зменшується. Не змінюється рН буферного розчину й під час розведення, оскільки залежить лише від співвідношення концентрації солі (С_солі) та кислоти (С_{кислоти}) і не залежить від ступеня розведення.

Буферний розчин має певну буферну ємність – здатність буферного розчину зберігати сталою величину рН у разі додавання до нього розчинів кислот або лугів. Буферна ємність залежить від концентрації компонентів системи та їх співвідношення. Найбільшу буферну ємність мають розчини з однаковою концентрацією компонентів буферної суміші. Організм людини завжди зазнає навантаження надлишку йонів Н⁺. Тому підтримка постійного рівня рН у фізіологічних рідинах організму людини здійснюється за допомогою декількох буферних систем.

Гідрогенкарбонатна буферна система складається зі слабкої карбонатної кислоти Н₂СО₃, що утворюється в результаті взаємодії карбон (ІV) оксиду (продукту окиснення вуглеводів, ліпідів, білків та жирів) з водою. В результаті встановлюється така рівновага:

СО₂ + Н₂O D H₂CO₃ D H⁺ + HCO₃^–

СО₂ + OH^– D HCO₃^–

Механізм дії гідрогенкарбонатної буферноїсистеми полягає в тому, що при виділенні в кров значних кількостей кислих продуктів йони Гідрогену Н⁺ взаємодіють з йонами гідрогенкарбонату НСО^3-. Це призводить до утворення малодисоційованої карбонатної кислоти Н₂СО₃. Зниження концентрації вказаної кислоти в організмі людини здійснюється шляхом прискореного виділення вуглекислого газу СО₂ через легені. Якщо в крові збільшується кількість гідроксид йонів, то вони, взаємодіючи зі слабкою карбонатною кислотою, утворюють йони гідроген карбонату НСО^3- і воду. При цьому значення рН не змінюється.

Фосфатна буферна система характеризується невеликою буферною ємністю (1% від буферної ємності крові), що пояснюється незначною концентрацією фосфат-іонів у плазмі крові. Хоча в інших тканинах організму ця система є однією з основних. Буферна дія фосфатної системи основана на зв'язуванні йонів Гідрогену йонами НРО₄^2- з утворенням йонів Н₂РО₄^-:

HPO₄^2– + H⁺ D H₂PO₄^–,

а також зв’язуванні гідроксо-іонів ОН^- з йонами H₂PO₄^–,

HPO₄^2– + H₂O D H₂PO₄^– + OH^–

Буферна пара (Н₂РО₄^-НРО₄^2-) здатна посилювати свою дію при змінах рН в інтервалі від 6,1 до 7,7 і може забезпечувати певну буферну ємність внутрішньоклітинної рідини, величина рН якої знаходиться в межах 6,9-7,4. У крові максимальна ємність фосфатного буферу проявляється в діапазоні рН 7,2. Фосфатний буфер в крові знаходиться в тісній взаємодії з гідроген карбонатною буферної системою.

Гемоглобінова буферна система. Забезпечує 75% буферної ємності крові і є найпотужнішою. Підтримує рівновагу між йонами гемоглобіну Нb^- та самим гемоглобіном ННb. Гемоглобін, приєднуючи кисень, утворює оксигемоглобін:

Hb^– + H⁺ D HHb

Hb^– + H₂O D HHb + OH^–

HHb + O ₂ D HHbO₂

Система гемоглобіну і система оксигемоглобіну існують як єдине ціле. Буферні властивості гемоглобіну насамперед обумовлені можливістю взаємодії кислих сполук з калійною сіллю гемоглобіну з утворенням еквівалентної кількості відповідної солі калію та вільного гемоглобіну:

КНb + Н₂СO₃D КНСO₃ + ННb.

Таким чином, перетворення калійної солі гемоглобіну еритроцитів у вільний ННb з утворенням еквівалентної кількості бікарбонату забезпечує підтримку рН крові в межах фізіологічно допустимих величин, незважаючи на надходження в кров значної кількості карбон (ІV) оксиду та інших кислих продуктів обміну.

Білкова буферна система. Білки плазми завдяки здатності амінокислот до йонізації також виконують буферну функцію (близько 7% буферної ємності крові). У кислому середовищі вони зв'язують кислоти. В основному — навпаки, білки реагують як кислоти, зв'язуючи основи. Ці властивості білків визначаються наявністю в їх складі кислотно-основних груп. Білкова буферна система плазми крові ефективна в діапазоні значень рН 7,2-7,4. Всі буферні системи крові та тканевих рідин утворюють єдину взаємопов’язану систему. При деяких екстремальних і патологічних станах (наприклад, порушення процесів обміну речовин, функцій дихання або кровообігу), або при інтоксикації організму людини (наприклад, внаслідок приймання великої кількості медикаментів) порушуються механізми регулювання кислотно-основної рівноваги. За нормальних умов функціонування організму рН крові, залежно від індивідуальних особливостей людини, коливається у вузьких межах (7,25-7,44). Середнє значення рН крові дорівнює 7,36. Зміщення кислотно-основного стану крові в напрямку підвищення концентрації йонів Гідрогену називають ацидозом, в напрямку зниження їх концентрації – алкалозом (мал.11).

Мал. 11. Можливі стани рН рідин організму

В сучасній клінічній практиці кислотно-лужну рівновагу організму виражають в умовних одиницях ВЕ (від. лат. «бі-ексцес»). Так, при нормальному кислотно-лужному стані організму (рН=7,4) значення ВЕ = 0.

При значеннях ВЕ від 0 до ± 3 кислотно-лужний стан організму знаходиться в нормі, при ВЕ= ± (3-5) стан організму вважають стрес-нормальним, при ВЕ= ± (6-9) - тривожним, при ВЕ= ± (10-14) - загрозливим, при ВЕ= ± 14 - критичним. Коригування кислотно-лужного стану організму при алкалозі здійснюють за допомогою розчину аскорбінової кислоти, при ацидозі – використовують розчин натрій гідроген карбонату (NaHCO₃ - питна сода).

Дата добавления: 2014-11-25