Практична робота. 1. Методи якісного визначення фенацетину та його метаболітів

1. Методи якісного визначення фенацетину та його метаболітів

Фенацетин (ацетофенітидин, ацетилфенітидин, фенідин) – 1-етокси-4-ацетамінобензол – має жаропонижуючу, протизапальну і болевгамовуючу дію. Він застосовується при головних болях, невралгії. Входить до складу низки таблеток (анальфен, асфен, пірафен, седалгін та ін.). У більшості випадків фенацетин не викликає значних змін у внутрішніх органах. Проте, описані випадки „фенацетинового” нефриту. Іноді при прийомі великих доз фенацетину спостерігаються алергічні реакції, метгемоглобінемія, анемія.

Метаболізм. Фенацетин метаболізується шляхом дезалкілування і гідроксилювання. При дезалкілуванні в якості метаболітів утворюються парацетамол, п -фенетідин, п -амінофенол та ін. Парацетамол також метаболізується з утворенням п -амінофенолу. При гідроксилюванні фенацетину в якості метаболіту утворюється 2-гідроксифенацетин. Частина метаболітів фенацетину виділяється з організму з сечею, а частина їх виводиться з сечею у вигляді глюкуронідів або кон’югатів з сульфатами.

Виявлення фенацетину за продуктами його гідролізу. Більшість реакцій виявлення фенацетину, виділеного з біологічного матеріалу, зводиться до виявлення п -амінофенолу. Для виконання реакцій на п -амінофенол використовується хлороформна витяжка, отримана при збовтуванні кислої водяної витяжки з біологічного матеріалу з хлороформом. З цією метою 0,5 мл хлороформної витяжки вносять у маленьку пробірку, яку нагрівають на водяній бані (50-55^оС) до повного випаровування хлороформу. Сухий залишок розчиняють в 1-2 мл концентрованої хлоридної кислоти і нагрівають пробірку на полум’ї пальника доти, поки об’єм рідин зменшиться приблизно наполовину. Вміст пробірки охолоджують і додають рівний об’єм води. Отриманий гідролізат розливають в декілька пробірок, в яких визначають наявність п -амінофенолу за допомогою реакцій утворення індофенолового барвника, амонійної солі індофенольного барвника і реакції утворення азобарвника.

Дослід 1. Утворення індофенолового барвника.

Принцип методу. Від додавання ангідриду хромової кислоти до отриманого гідролізату з’являється вишнево-червоне забарвлення (індофенол).

Матеріальне забезпечення: 2 % розчин ангідриду хромової кислоти, 5 % розчин пірохромату калію.

Хід роботи: До гідролізату додають краплю краплю 5 % розчину пірохромату калію або краплю 2 % розчину ангідриду хромової кислоти – з’являється фіолетове забарвлення, яке переходить у вишнево-червоне (індофеноловий барвник).

Дослід 2. Виявлення фенацетину в сечі.

Принцип методу. Ця проба полягає в тому, що в організмі фенацетин і його метаболіт парацетамол підлягають біотрансформації, в результаті чого утворюється – амінофенол. При його наявності в сечі роблять висновок про те, що людина прийняла фенацетин або парацетамол.

Матеріальне забезпечення: 10 % розчин хлоридної кислоти, 1 % розчин нітриту натрію, 1 % розчин свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію.

Хід роботи: До 1 мл сечі додають 2-3 краплі 10 %-го розчину хлоридної кислоти і охолоджують. Потім до охолодженої суміші додають 2-3 краплі 1 %-го розчину нітриту натрію і 2-3 краплі 1 % свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію. Поява червоного забарвлення вказує на наявність n -амінофенолу в сечі. Великий надлишок α-нафтолу заважає цій реакції.

Дослід 3. Виявлення саліцилової кислоти в крові та сечі за реакцією із феруму нітратом (III).

Принцип методу. Саліцилова кислота утворює із заліза нітратом (ІІІ) сполуку пурпурового кольору:

Матеріальне забезпечення: 0,55% розчин заліза нітрату (III), 0,04 н розчин нітратної кислоти.

Хід роботи. До 0,5 мл сечі або плазми крові додають 4,5 мл 0,55% -го розчину заліза нітрату (ІІІ) в 0,04 н розчині нітратної кислоти. Поява пурпурного забарвлення вказує на наявність саліцилової кислоти в досліджуваних зразках.

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.

Клініко-діагностичне значення. Причиною ускладнення фармакотерапії є досить часто неврахована взаємодія ліків в фармакокінетичній фазі, а саме під час їх, метаболізму. Серед фармакологічних препаратів потрібно виділити речовини, які підвищують і пригнічують активність ферментів, що метаболізують ліки в печінці. Це необхідно врахувати при проведенні комплексної терапії в ході якої застосовується два-три і більше медикаментів.

З лікарських речовин інгібуючу дію мають аміназин, дисульфірам, ізоніазид, амізин, левоміцетин, ПАСК, преднізолон, прогестерон, рутин, стероїдні контрацептиви, фенамін, 5-фторурацил та ін. Пригнічують біотрансформацію також сполуки важких металів (солі свинцю, кадмію, кобальту, органічних сполук ртуті), фенілсечовина, бромофос, хлорофос та ін. Поєднане застосування інгібіторів з іншими лікарськими засобами веде до зміни фармакокінетики і фармакодинаміки останніх. Так преднізолон, гальмуючи розклад циклофосфаміду, посилює цитостатичну і токсичну дію препарату; одноразовий прийом етилового спирту зменшує метаболізм барбітуратів, антигістамінних препаратів і етакридинової кислоти; гідроксазин, ніаламід пригнічують біотрансформацію снодійсних засобів, в результаті чого посилюється гіпнотична дія; під впливом левоміцетину, дисульфіраму понижується метаболізм дикумарину. Перетворення дифеніну понижується під дією тетураму, ізоніазиду, ПАСК, левоміцетину, циклосерину, меридрилу.

Інгібітори найчастіше впливають на цитохром Р₄₅₀: пригнічення метаболізму одних ксенобіотиків – субстратів проходить за рахунок їх конкуренції за місця зв’язування з цитохромом Р₄₅₀ (дифенілгідантон, наприклад, конкурує з гексобарбіталом), інши – при утворенні міцного зв’язку інгібітора з цитохромом Р₄₅₀ (наприклад, метапірон).

Контроль виконання лабораторної роботи

1. Пояснити спосіб оцінювання детоксикаційної функції печінки за утворенням гіпурової кислоти (Проба Квіка). Написати реакцію кон’югації.

2. Фенацетин метаболізується в організмі людини шляхом:

А. Дезалкілування і гідроксилювання

В. Дезалкілування

С. Гідроксилювання

D. Метилювання

Е. Декарбоксилювання

3. Субстрати мікросомальних гідроксилаз індукують синтез молекул цитохрому Р-450 в печінці. Висока індукуюча здатність властива фенобарбіталу (снодійному препарату). Як можна пояснити механізм звикання до снодійних засобів (барбітуратів) і до інших лікарських речовин, які окиснюються монооксигеназною системою ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів?

Приклади тестів “Крок-1”

1. При біотрансформації лікарських засобів з класу барбітуратів (гексобарбіталу, фенобарбіталу, пентобарбіталу) реакції протікають за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання алкільних бічних ланцюгів циклічних сполук

B. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

C. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

D. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

2. Біотрансформація моноциклічних вуглеводнів (анілін, ацетанілід) відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

3. Біотрансформація хлорованих циклічних вуглеводнів (пестицидів гептахлору, альдрину) відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

D. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

4. Біотрансформація поліциклічних вуглеводнів, що мають канцерогенні властивості відбувається за типом:

A. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Реакції відновлення, зокрема відновлювального де галогенування

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

5. Біотрансформація тетрахлоретану відбувається за типом:

A. Реакції відновлення (без участі кисню), зокрема відновлювального дегалогенування

B. Окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

C. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

D. Окиснювального дезалкілування, зокрема О-дезалкілування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

6. У клінічній практиці як індикатор активності гниття білків у кишечнику та функціонального стану печінки розглядається величина екскреції тваринного індикану, який утворюється в печінці в результаті реакції кон’югації:

А. Сульфування

В. Глюкурування

С. Метилювання

D. Ацетилювання

Е. З гліцином

7. Показником активності біотрансформації лікарських засобів в організмі людини є інтенсивність реакції:

А. Ацетилювання сульфаніламідів

В. Ацетилювання пеніциліну

С. Ацетилювання аспірину

D. Метилювання сульфаніламідів

Е. Метилювання пеніциліну

8. Визначення інтенсивності реакції (кількості екскретованої з сечею гіпурової кислоти після введення per os стандартної дози бензоату), яка лежить в основі дослідження антитоксичної функції печінки, є так звана:

А. Проба Квіка

В. Реакція Фоля

С. Реакція Мілона

D. Реакція Тромера

Е. Нінгідринова реакція

Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Реакції мікросомального окиснення та кон’югації в біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів.

Література

Основна:

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

2. Губський Ю. І. Біологічна хімія. – Київ-Вінниця: Новакнига, 2009. – С. 567 -576.

3. Гонський Я.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 735 с.

4. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

5. Біохімічний склад рідин організму та їх клініко – діагностичне значення. Довідник / За ред. Склярова О.Я. – Київ: Здоров’я, 2003. – 192 c.

6. Практикум з біологічної хімії / Під ред. проф. О.Я. Склярова. – Київ: Здоров’я, 2002. – 298 с.

Додаткова:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – С. 551 – 565.

2. Справочник по лабораторным методам исследования / Под ред. проф. Л.А. Даниловой. – М. – С.-Петербург – Ниж. Новгород – Воронеж – Ростов-на-Дону – Екатеринбург – Самара – Киев – Харьков – Минск: Питер, 2003. – 733 с.

Тема № 8. Дослідження водно-сольового та мінерального обмінів.

Мета заняття: Вивчити процеси обміну води і мінеральних речовин в організмі людини. Оволодіти методами якісного та кількісного визначення неорганічних речовин у сироватці крові та вміти інтерпретувати отримані результати при діагностиці та лікуванні деяких захворювань.

Актуальність теми: У зв’язку з тим, що для життєдіяльності організму людини присутність води і неорганічних речовин є обов’язковою і вони можуть змінюватись при різних захворюваннях, знання і розуміння процесів їх обміну, а також їх якісне і кількісне визначення є необхідним для оцінки водно-мінерального обміну.

Теоретичні питання

1. Біологічна роль води та її розподілення в організмі людини. Ендогенна вода. Водний баланс, його види.

2. Регуляція водно-сольового обміну, його порушення. Дегідратація і гіпергідратація (гіперволемія та гіповолемія), біохімічні механізми виникнення.

3. Мінеральний обмін. Класифікація мінеральних елементів, шляхи їх надходження в організм людини. Біологічна роль органогенних, макро-, мікро- і ультрамікроелементів.

4. Метаболічна роль Nа⁺, К⁺; гормональна регуляція їх обміну. Механізм дії Nа⁺, К⁺-АТФ-ази та її регуляція.

5. Біологічні функції окремих макроелементів: кальцію, фосфору, хлору, магнію.

6. Біологічні функції окремих мікроелементів: феруму, марганцю, йоду, брому, фтору, міді, цинку, кобальту, молібдену, селену. Прояви мікроелементної недостатності.

7. Мікроелементози людини: ендогенні та екзогенні (техногенні, ятрогенні, тощо). Оліготерапія.

8. Роль важких металів та радіоактивних елементів у розвитку патологічних процесів.

Дата добавления: 2014-11-25