Тема 1. Сутність та функції грошей 3 страница

У підлітковому віці інтенсивно починають формуватися групи. Спочатку вони невеликі і складаються з представників однієї статі, згодом виникає тенденція до об'єднання подібних угруповань у більші компанії. З часом такі групи стають змішаними.

У психології існує поняття референтна група. її специфіка полягає у тому, що цінності й думки референтної групи підліток схильний вважати своїми влас­ними. У його свідомості вони створюють опозицію дорослому суспільству. Ба­гато дослідників наголошують на існуванні субкультури дитячого суспільства, носіями якої, власне, є референтні групи. Дорослі не мають доступу до них — отже, їх вплив дуже обмежений. Як наслідок, поширені у цих групах цінності мало узгоджені з цінностями дорослого світу.

Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її чле­нів. Зумовлено це тим, що розмите, дифузне "я" підлітка потребує опори з боку сильного, однозначного "ми" референтної групи однолітків.

Важливу роль у розвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товари­шами та близьким другом. До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги: взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігати таємниці тощо.

Підлітковий вік — період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже, як правило, не погоджуються на і дорослі характерні для дитинства нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостій­ності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.

Невиконання розпоряджень дорослого, нехтування обов'язками, протест, — усе це ніщо інше, як боротьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.

Підліток претендує на нові права. Дорослість — це, передусім, самостійність, і підліток прагне самостійності у вирішенні найрізноманітніших проблем: коли, де, з ким гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це виявляється дедалі гостріше. Інколи навіть здається, ніби підліток взагалі не ви­знає авторитету дорослого і суперечить йому в усьому з принципу.

Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосун­ків з дорослими; коли ініціатором змін виступає підліток, а дорослі щосили цьо­му протидіють.

Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосун­ки з різними однолітками—триває пошук друга. З кожним роком потреба у взає­минах із ним стає дедалі гострішою.

Спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудова стосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (уміння порівнювати, аналізувати й узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етич­ну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінюванні інших та самооцінка тощо).

Підлітки дорожать дружбою, будучи водночас украй ревнивими, вимогливи­ми та схильними до образ.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків та дівчаток. З'являється взаємне за­цікавлення, бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість із цього приводу.

Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостереж­ливості: зауважуються навіть незначні зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях людини, яка подобається. Зростає увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

3. Розвиток пізнавальних процесів.

Підлітковий період — надзвичайно складний етап психічного розвитку. З од­ного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не роз­прощалися з дитинством; з іншого — вони вже стоять на порозі дорослого життя, і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довіль­ності всіх психічних процесів, спричинений передусім новими, значно вищими вимогами навчальної діяльності. Підліток уже в змозі самостійно концентрувати свою увагу, розвивати пам'ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо.

Увага підлітків розвивається внаслідок формування уміння

вчитися і працювати. Підліток може свідомо спрямовувати увагу на певні об'єкти, тривалий час на них зосереджуватися і не відволікатися, переключати увагу на нові завдання та розподіляти її, тобто формуються вищі довільні форми уваги. Пов'язані такі зміни із загальним психічним розвитком підлітка, зокрема, із розвитком його мислення.

Зростає обсяг уваги, її концентрація та стійкість. Підліток здатний зосереджу­ватися не лише на наочних об'єктах, але й на уявних, мислених. Водночас підліт­кам ще важко керувати увагою в умовах підвищених вимог до себе, що зумовле­но певною імпульсивністю, властивою цього віку.

Удосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу, зростають еле­менти самоконтролю та саморегуляції. Окрім того, увага підлітків характеризує­ться специфічною вибірковістю.

Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов'язаний з формуванням напо­легливості, а її довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття й сприймання підлітка розвиваються та функціонують взаємозв'язку. Удосконалення чутливості й сприймання відчуттів знаходить своє відображення у повноті та деталь­ності сприймань. Тоншими і диференційованішими стають відчуття, і водночас змістовнішим — сприймання. Усе це зумовлює трансформацію процесів відчут­тя та сприймання у цілеспрямовані сенсорні та перцептивні дії.

Удосконалення сприймання в цьому віці пов'язане як з розвитком уміння краще і продуктивніше використовувати свої органи чуттів, так і з формуванням здатності до складніших форм аналізу й синтезу, спрямованих насамперед на з'ясування внутрішніх властивостей об'єктів сприйняття. Інтелектуалізація про­цесів сприймання — необхідна умова успішного засвоєння будь-якого навчаль­ного матеріалу.

У перцептивній діяльності підлітка дедалі більшого значення набуває саморе­гуляція, тісно пов'язана з мотивацією.

Сприймання щоразу більше характеризується планомірністю й послідовніс­тю. Систематичнішими стають спостереження, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення й класифікації об'єктів сприйняття.

Значно зростає обсяг пам 'яті, причому не лише за рахунок кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Пам'ять підлітків, як і їх увага, поступово набуває характеру організованого, регульованого і керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам'ять.

Саме в цьому віці пам'ять розвивається у напрямку інтелектуалізації. Багато школярів застосовують прийоми опосередкованого запам'ятовування. Збільшу­ється кількість таких прийомів, а їх використання стає усвідомленішим, довільні­шим і цілеспрямованішим. Наголосимо, що існує пряма залежність між викори­станням таких прийомів та рівнем продуктивності запам'ятовування й відтво­рення матеріалу.

Зміни в інтелектуальній сфері виражаються передусім у роз­витку абстрактного мислення, тобто у зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього, в формуванні понятійного мислення. Таке мислення (теоретичне, рефлексив­не) характерне передусім для юнацького віку, але починає розвиватись уже у мо­лодших підлітків.

Мислення продукує гіпотетично-дедуктивні судження (тобто логічні мірку­вання будуються на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумо­вих експериментів, до мисленого розв'язання задач на основі припущень тощо. Уміння оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних завдань — найваж­ливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.

Специфіка цього рівня мислення полягає й у тому, що його предметом є не лише розв'язання зовнішніх завдань, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Важлива особливість цього віку — формування активного, самостійного, творчого мислення.

Відбуваються прогресивні зміни і в уяві підлітка. Розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь у процесах сприй­мання художніх творів, прочитання технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяль­ності тощо. Власне, завдяки цьому і створюються можливості для розвитку уяви. Розширюються способи утворення її образів, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє.

Процеси уяви набувають довільності, поступово перетворюючись в особ­ливі імажинативніті, спрямовані на побудову образів ще не сприйманих суб'єк­том предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і для репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.

Психічний розвиток підлітка нерозривно пов'язаний з подаль­шим розвитком процесу мовлення, що відбувається внаслі­док оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними мож­ливостями. Розвивається мовлення і як засіб спілкування з іншими людьми, і як спосіб набування знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, і як об'єкт вивчення.

Основним у цьому віці є удосконалення мовлення як засобу спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мови, оскільки багато хто з підлітків вбачає в цьому свою інтелектуальну силу.

Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до напи­сання віршів. Водночас красномовність здебільшого не притаманна підліткам. Зумовлено це не бідністю словникового запасу, а тим, що у цьому віці ще бракує уміння використовувати мову відповідно до своїх переживань, почуттів, мрій. Ця проблема вирішується лише у старших класах у процесі вивчення художньої літератури.

Мовні дії стають контрольованішими. Зменшується кількість "зайвих" слів ("ну, "оте", "значить" та ін.), проте обмеженість мовних засобів ще довго зали­шається характерним недоліком мови багатьох підлітків. За своєю формою вона здебільшого уривчаста, а інтонації неадекватно відображають переживання, нас­трій (тон часто буває занадто різким, підвищеним або недоречно глухим, тихим). Ця невідповідність особливо помітна, коли підліток хвилюється, виражаючи свої почуття, мрії, намагається запозичити форму з художньої літератури тощо.

Виконуючи регулятивну функцію в житті підлітків, мова стає формою існу­вання самосвідомості їх особистості.

Збагачується словниковий запас, нагромаджується досвід активного викори­стання різноманітних мовних категорій, ускладнюється граматична й синтаксич­на форми мовлення.

У структурі усного мовлення підлітків спостерігається істотніше збільшення різних типів і видів речень, ніж у структурі писемного. Усна мова дещо нагадує внутрішню з її характерними "рваними" закінченнями, оскільки підлітки ще не в змозі мову "для себе " перевести у мову "для аудиторії", вдаю­чись через це до багатослівності. Речення у структурі усного мовлення як прави­ло довші, що свідчить про характерну для цього віку кращу розвиненість усної мови порівняно з писемною.

Мовлення стає контекстним, менше пов'язаним із конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

Внаслідок підвищення загального рівня розумового розвитку вдосконалюється і писемне мовлення підлітків, наближаючись до літературної мови, форму­ється здатність адекватно виражати абстрактні думки.

Основу соціальної ситуації розвитку сучас­них підлітків визначає власне та обставина, що вони є школярами. Основна суспільна вимога до підлітків у контексті сучасної культури — оволодіти певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для життя у суспільстві. Ця вимога, поєднуючись із загаль­ною культурною традицією ставлення до освіти, робить проблему навчання та успіхів у ньому дуже важливою у підлітковому віці.

Навчальна діяльність зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумов­лених зростанням самостійності підлітків: у процесі вивчення основ наук вони переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять.

Ускладнення змістовної сторони знань вимагає від учнів досконаліших спосо­бів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування й узагальнення, формуються сис­теми прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають усвідомленішими, обґрунтованішими і логічно досконалішими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь навчатись.

Якісних змін зазнає і мотивація навчальної діяльності підлітків.

4. Формування особистості підлітка

Підлітковий період—це період переходу від дитинства до дорослості, усвідом­лення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.

Поява почуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажан­ня, переживання й афективні реакції.

Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорос­лості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорос­лими повною мірою.

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психіч­ного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактов­ної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.

Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і стар­ших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить пере­дусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справля­ють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особис­тості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх учинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків ціка­вить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.

Освоєння змісту різних видів діяльності пов'язане також із формуванням у під­літків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже дозволяють їм освоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п., то пізніше це буде зробити набагато важче, а інколи й неможливо.

Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідо­мості виступає рефлексія.

Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Переважна орієнта­ція підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостій­ності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе.

Починаючи із шостого класу, інтенсивно розвивається особистісна та міжособова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особис­тості.

Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних само­оцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчи­кам.

Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яск­раво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось.

Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у по­дальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості. їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.

У цьому віці привабливими можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й переваги цього статусу (куріння, випивка, до­росла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подіб­них ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорос­лості найлегшим шляхом — через наслідування.

Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, од­нак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Осо­бливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі стосунки.

Підлітки відкриті для спілкування з людьми — однолітками й дорослими, а замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправед­ливості чи неповаги щодо себе.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки — особливо від тих, чия думка для них важлива. Страх виявити незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості та не­впевненості в собі, набути хворобливого характеру. Усе це часто маскується на­пускною розв'язністю, бравадою й грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.

Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю пове­дінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки.

Помітного розвитку набувають вольові якості — наполегливість, цілеспря­мованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо.

Підлітки, на відміну від молодших школярів, здатні не тільки на окремі вольові дії, але й на вольову діяльність. Вони вже в змозі самі поставити перед собою мету та спланувати її досягнення.

Недостатність волі полягає передусім у тому, що, проявляючи величезну на­полегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших видах.

Бурхливо розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими пере­ходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підви­щена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженіс­тю процесів збудження й гальмування.

Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спосте­рігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких пе­реживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають трива­лішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків.

Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підліт­ками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.

У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного пережи­вання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.

Характеризуючи інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, актив­ності та глибини. З іншого боку, інтереси багато в чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості.

Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості.

Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супрово­джується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованіше його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежо­вуються як "'потрібні" та "непотрібні").

Підлітковий вік - дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на уза­гальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки.

Питання для бесіди:

1. Що таке "перехідний " вік?

2. Назвіть основні новоутворення підліткового віку.

3. В чому виявляється почуття дорослості у підлітковому віці?

4. Охарактеризуйте розвиток пізнавальних процесів та перебудову навчальної ді­яльності у підлітковому віці.

5.Перелічіть особливості розвитку самосвідомості підлітка.

6. В чому полягає роль спілкування в процесі суспільно корисної діяльності?

7. Назвіть особливості взаємин підлітків з однолітками та дорослими.

ЛЕКЦІЯ № 20 (97 - 98 год):

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

МЕТА: Розглянути психологічні особливості юнацького віку. Визначити соціальну ситуацію розвитку, провідну діяльність у юнацькому віці. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: навчання, гра, трудова діяльність, провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку.

1. Загальна психологічна характеристика ранньої юності

2. Взаємини з дорослими та однолітками

3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток

4. Формування особистості в період ранньої юності

ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Заброцький. Основи вікової психології. К.: «Вища школа», 2000.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Загальна психологічна характеристика ранньої юності

Рання юність (від 14-15 до 18 років) — це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими фізіологічними змінами, тісно пов'язаними із збільшення зросту та ваги, темпи росту сповільнюються у дівчат, юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Остаточного зросту дівчата досягають у середньому між 16 і 17 (відхилення в той чи інший бік до 13 місяців), а юнаки—між 17 і 18 (відхилення—до 10 місяців) роками.

В основному завершується окостеніння скелета, вдосконалюється м'язова система, паралельно збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається сер­цево-судинна система, нервова регуляція її діяльності.

Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До 15 років в основному завершується дозрівання кори великих півкуль та фор­мування нейронного апарату усіх областей головного мозку. Повного розвитку досягає система зв'язків між різними відділами мозку і завдяки його структурно­му дозріванню зростають можливості для виникнення нових зв'язків, нових асо­ціацій. Умовні зв'язки у цьому віці характеризуються більшою стійкістю та біль­шими можливостями переключення.

У 15-18 років у більшості юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання організму. У дівчат уже сформовані вторинні статеві ознаки, а внутрішні статеві органи продовжують інтенсивно рости. Менструальний цикл у нормі набуває регулярного характеру. Завершується формування жіночого типу статури. У юна­ків процес статевого розвитку виражений чіткіше у зв'язку з тим, що розпочався він пізніше (у середньому на 2 роки). Інтенсивно формуються вторинні статеві ознаки, чоловічий тип статури. У статевих залозах утворюються чоловічі статеві клітини, періодично відбуваються полюції.

Основне соціальне завдання на цьому етапі — вибір професії,. соціальне та особистісне самовизначення.

Соціальна ситуація розвитку - до моменту закінчення школиюнаки та дівчата вже мають бути психологічноготовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б молодій лю­дині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім'ї. Передусім — це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись у різ­них його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що зна­ходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розви­ток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене й критичне ставленнядо себе, станов­лення готовності до трудової діяльності.

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення — центрального новоутворення раннього юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідоми­ти себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце й призначення у житті.

Провідною на цьому етапі стає навчально-професійна діяльність.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають "початком дорослості"" (І.С. Кон). На цьому етапі людина вже цілком доросла як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона — передусім суб'єкт трудової діяльності (освіта на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості у цьому випадку детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним статусом людини.

2. Взаємини з дорослими та однолітками

Одна з центральних проблем підліткового віку — перебудова взаємин із дорослими — залишається актуальною і в період і дорослі ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та надмірної опіки зі сто­рони батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Розрізня­ють домагання автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішу­вати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, са­мостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба й право на власні норми й цінності) (І.С. Кон).

Найлегше досягти незалежності у поведінці, зрозуміло, в певних рамках, пе­редусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата дедалі частіше проводять вільний час поза домівкою й школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам по спіль­ному дозвіллю.

Емоційної автономності досягти важче, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов'язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах із батьками. Щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залеж­ність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Батьки, як правило, хворобливо реагують на емоційне відчуження з боку своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт із батьками відновлюється після завершення кризового пері­оду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закриють для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Юнаки та дівчата ревниво захищають своє право на власні переконання, моральні установки та цінності, тому нерідко займають підкреслено максима­лістські позиції, висловлюють діаметрально протилежні точки зору з того чи іншо­го питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити їх істотну залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогля­ду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша річ, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Дата добавления: 2014-11-09