Тема 1. Сутність та функції грошей 5 страница

• розвиток знань і способів активності в ході навчання;

• розвиток психологічних механізмів застосування засво­єних способів дій, насамперед таких узагальнених прийо­мів розумової діяльності, як абстрагування, порівнювання, узагальнювання, аналіз, синтез і перенос, які проявляють­ся в різних видах (навчальні предмети) і навіть типах діяльності;

• розвиток загальних якостей особистості (особистісної спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості й мислення).

Оптимальними педагогічними умовами розвитку зазна­чених психологічних феноменів є умови розвивального навчання. Основними педагогічними умовами психічного розвитку в межах такого навчання є такі положення:

- нові дії та способи дій подаються на основі навчальної задачі;

- новий зміст спеціально виділяється для дитини й моделюється в теоретично-узагальненій формі;

- засвоювання йде в узагальненій абстрактній формі;

- формування спрямованості дитини відбувається через виділення специфіки діяльності, через оцінку її особис­тості у зв'язку з виконанням діяльності.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке навчання?

2. У чому полягає взаємозв’язок виховання і навчання?

3. Вкажіть фактори розвитку дитини.

4. Охарактеризуйте основні лінії виховання і навчання дитини.

ЛЕКЦІЯ № 22 (105 –106 год):

ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ І САМОВИХОВАННЯ ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНОГО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

МЕТА: Розглянути особливості процесу виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості. Пояснити взаємозв’язок процесів виховання і навчання. Виховувати у студентів інтерес до розвитку психологічної науки.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: психологія, виховання, навчання, формування особистості.

1. Психологічні основи виховання.

2. Позиція особистості як психологічний об'єкт виховання

3. Методологічні й методичні принципи виховання

4. Поняття виховного впливу

5. Класифікація виховних впливів

ЛІТЕРАТУРА:

1. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник – К:Либідь, 2005.

1. Психологічні основи виховання.

Виховання у широкому розумінні — це функція суспільства, яка забезпечує його розвиток через передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу.

У вузькому розумінні виховання — це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особис­тості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інфор­мації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві.

Виховання є основною ланкою соціалізації. Воно ор­ганічно пов'язане з навчанням і разом із ним є складовою частиною системи суспільної освіти, в межах якої здійс­нюється спрямована соціалізація людського індивіда. Розкриваючи психологічні механізми становлення зазначе­них царин особистості, психологія виховання виявляє загаль­ні закони активного формування її, принципи, психолого-педагогічні умови та специфіку організації виховного про­цесу на різних етапах соціалізації сучасної людини.

Залежно від об'єкта прикладання й змісту виховних впливів виділяються такі види виховання: моральне, трудове, естетичне, суспільно-політичне (ідеологічне), релігійне, фізичне, статеве і т. ін.

Вивчаючи закономірності психічної активності людсько­го індивіда в умовах виховного впливу, психологічні умови ефективного виховання, самовиховання особистості, а при суспільній необхідності і перевиховання її, психологія вихо­вання досліджує механізми дії цих впливів на формування психосоціальних якостей людини (її статусу, ролей, внут­рішньої позиції і ціннісних орієнтацій, мотивації й характе­ру, світоглядних переконань).

Таким чином, психологія виховання досліджує психологічні особливості й закономірності формування людини як особис­тості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Метою виховання з погляду гуманістичної психології є "повноцінно функціонуюча людина", тобто свідомий й активний соціальний індивід, який може реалізовувати себе в особистісному рості та самоактуалізації в діяльності й спілкуванні з іншими людьми. Завданням виховання при цьому є забезпечення дитині можливості саморозвитку, сприяння її пошукові власної індивідуальності. Для цього необхідно не нав'язувати їй готових рішень, а стимулювати її роботу по особистісному зростанню, яке практично необ­межено. К. Роджерс визначив умови, при яких виховання (як, до речі, й навчання) може відбутися як повноцінний і важливий для розвитку особистості процес, а саме:

• Вихованці розв'язують у процесі педагогічної взаємодії проблеми, які цікаві й значимі для них.

• Вихователь проявляє, безумовно, позитивне ставлення до вихованця, приймаючи його таким, яким він є.

• Він проявляє емпатію до учня, тобто демонструє здат­ність правильно розуміти його внутрішній світ бажань, емоцій і почуттів та цінностей, дивитись на світ його очима, залишаючись при цьому самим собою.

• Вихователь відчуває й поводить себе в ставленні до ви­хованців конгруентно, тобто вільно виражає себе такою людиною, якою він є.

• Він центрований на учні, створює психологічно ком­фортні умови для вільного самовиявлення вихованця, виконує функцію стимулятора процесів морального самовизначення особистості дитини шляхом включення у виховний процес моделей ситуацій та колізій, значимих для неї.

Методами виховання як конкретними способами впливу на свідомість, почуття та поведінку дітей за таких умов є дискусії, рольові ігри, обговорювання ситуацій, аналіз і розв'язування конфліктів. Особливо корисними для ство­рення сприятливого психологічного мікроклімату виховного процесу вважається використання таких прийомів спілку­вання з дитиною, як активне, розуміюче слухання, демон­страція безумовного приймання дитини, позитивної уваги до неї, Я-висловлювання, візуальний (очі в очі) та фізичний контакти з дитиною.

2. Позиція особистості як психологічний об'єкт виховання

Кожна людина має у своєму арсе­налі принаймні дві відносно автономні системи психічного відображання дійсності. Одна з них — когнітивна — дає їй змогу пізнавати світ раціонально. Розвиток цієї системи здійснюється переважно в межах навчання людини. Інша система — емоційна — орієнтує людину в світі шляхом виробляння вибіркового емоційного ставлення до об'єктів дійсності, які в змозі задовольняти її потреби. В онтогене­тичному плані друга система на момент народження є кра­ще підготовленою до функціонування порівняно з першою, а тому саме вона забезпечує підтримування динамічної рівноваги людського організму як відкритої системи. Завдя­ки їй у дитини активно виникають різноманітні вибіркові ставлення до навколишніх, які нею опікуються, до інших людей, до предметного світу, який включається в коло задо­волення її базових потреб, що й забезпечує їх дальший соціальний розвиток.

Отже, починаючи з дитячого віку ставлення людини до інших соціальних істот і до предметного світу має вибірко­вий характер, який у першу чергу зумовлюється своєрідністю її попереднього життєвого досвіду, позитивного або негатив­ного Переживання нею обставин власного життя. Ще біль­шої вибірковості вони набувають тоді, коли спілкування і взаємодія з навколишнім світом стають для людини усвідом­леними потребами й внутрішньою необхідністю. Так в осо­бистості з'являється позиція як система вибіркового став­лення людини до оточення, яка пов'язана з оцінкою навко­лишньої дійсності і визначає індивідуальний характер її діяльності та вчинків.

У психології вчинки розуміються як дії, опосередко­вані спілкуванням людини, її взаємодією з іншими людь­ми. Вони регулюються певними соціальними нормами та викликають моральні оцінки навколишніх людей, які, у свою чергу, також впливають на формування складових позиції.

Внутрішня позиція — це насамперед система спрямованості особистості, її мотивів, потреб і прагнень, які зумовлюють певне ставлення людини до дійсності, до соціального оточення й до самої себе та визначають конкретну лінію її поведінки.

Позиція особистості — це система ціннісних орієнтацій та установок людини, які відображають спосіб її ставлення до когось або до чогось. У ній виділяються три компоненти:

• інтелектуальний — знання про щось як суб'єктивний об­раз об'єкта ставлення;

• емоційний — як переживання ставлення;

• поведінковий, що реалізує спосіб активності до об'єкта ставлення.

3. Методологічні й методичні принципи виховання

Сучасна вітчизняна психолого - педагогічна наука через аналіз і узагальнення основних філософських, етичних і педагогічних передумов виховного процесу виділяє такі методологічні принципи ефективного виховання:

• Принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця передбачає постійну увагу педагога до формуван­ня ставлення вихованця до ціннісних основ життя — добра, істини, краси й основних соціально-культурних цінностей, таких як людина, суспільство, природа, пра­ця й пізнавання.

• Принцип суб'єктності вимагає від вихователя постійно­го сприяння розвиткові здатності дитини осмислювати власні дії, передбачати їхні наслідки для інших людей і для власної долі, усвідомлювати власне "Я", здійснюва­ти осмислений вибір життєвих рішень.

• Принцип особистісної свободи дитини зобов'язує вихо­вателя в кожний конкретний момент спілкування з нею узгоджувати соціальні норми й правила, цілі й завдання виховання, які він несе дитині, з правом її особистості на автономність і неповторність власного існування, на самостійний вибір життєвих орієнтирів і цінностей. Обмеженням у реалізації такого принципу виступають лише два моменти: неприпустимість обмежувати свобо­ду інших людей; неможливість для людини не розвива­ти, не самоудосконалювати себе.

Будь-яке виховне завдання розв'язується лише через ак­тивні відповідні дії всіх учасників виховного процесу. Вихо­вання дитини як формування в структурі її особистості ново­утворень здійснюється лише через активність самої дитини, міра зусиль якої відповідає мірі її можливостей і бажань. Зміст діяльності вихованців у процесі виховання їх визна­чається актуальними потребами дитини на кожний конкрет­ний момент її розвитку. Лише за умов врахування зустрічно­го руху потреби дитини та соціально прийнятних засобів її задоволення вихователі» забезпечує приймання вихованцем виховного змісту педагогічної взаємодії.

Виховання — процес динамічний у плані видозмін структури співвідношення основних компонентів комуніка­тивного процесу. На початкових стадіях виховання частка активності педагога переважає активність дитини. З набут­тям нею компетентності та вправності її активність пропор­ційно тому збільшиться. А на заключних етапах виховною процесу дитина все робить самостійно під ненав'язливим контролем вихователя. Саме за таких умов для неї відкрива­ються реальні можливості відчути себе суб'єктом діяльності, а в перспективі — і власної життєдіяльності, що необхідно для вільного творчого розвитку її особистості.

Сприятливими психологічними умовами розвитку дити­ни є створення педагогом обстановки безумовного прий­няття її, любові й захищеності, в яких вона вільно й беззас­тережно може виражати власне ставлення. Тому ефективне виховання передбачає демонстрацію любові на адресу дити­ни, вміння допомогти, зрозуміти, вибачити їй огріхи й за­хистити її.

Ефективне виховання — справа делікатна, воно має при­хований характер. Активна не декларативна позиція педаго­га забезпечується сумісною діяльністю, інтересом до внутрішнього світу дитини, наданням їй особистісної свобо­ди, поваги до неї та демократичним стилем спілкування. Нарешті, ефективна виховна діяльність із необхідністю відбувається на тлі й задля позитивних переживань дитини. Емоційна підтримка й схвальна оцінка вихователем досяг­нень вихованця створюють ситуацію суб'єктивного пережи­вання дитиною власних досягнень, успіху, внутрішньої задоволеності своїми діями й одержаними результатами, участю у виховній діяльності, і тим самим спонукає її до дальшої активної участі у виховному процесі, а на пізніших етапах соціалізації — до самовиховання.

Зазначені психологічні особливості мають місце в будь-яких конкретних обставинах виховного процесу. З метою ак­тивного використання їх необхідно усвідомити такі загальні психологічні вимоги або методичні принципи виховання:

• Принцип включення особистості у значущу для неї діяль­ність (найчастіше провідну для певного віку, але не обов'язково!), оскільки лише таким способом педагог може сподіватися на повноцінну активність вихованця, яка в умовах організованого виховного процесу забезпе­чить його саморозвиток.

• Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає зак­ладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дають вихованцеві змогу обирати різні соціальні по­зиції (різні ролі й статусні стосунки з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосу­ванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає й зміні соціальної позиції вихованця. • Принцип цілеспрямованого творення емоційно збагаче­них ситуацій приписує, насамперед, стимулювання спів­переживань дитини як психологічного механізму, найбільш комплементарного формуванню її соціальних установок і ціннісних орієнтацій.

• Принцип демонстрації наслідків учинку вихованця для референтної групи (особи), тобто людей, ставлення й оцінка з боку яких для нього важливі. Емпірично вста­новлено, що дієва демонстрація бід і радощів тих людей, для кого не байдужий вихованець, усвідомлення ним того зла або добра, джерелом якого для них він став, тягне за собою перетворення його смислових установок і ціннісних орієнтацій.

• Принцип розвитку особистісної і соціальної рефлексії вихованця передбачає систематичне спонукання його до усвідомлення й аналізу своїх намірів і характеру по­ведінки, її впливу на почуття й ставлення навколишніх, прогнозування їхніх соціальних очікувань, зустрічних дій з метою дальшої саморегуляції своєї соціальної пове­дінки та оптимізації взаємовідносин з іншими людьми.

4. Поняття виховного впливу

З точки зору сучасної психології одиницею виховного процесу як процесу взаємодії двох ак­тивних суб'єктів (вихователя й вихованця) є виховний вплив. При цьому вихованець одночасно виступає й об'єктом (тоб­то тим, на кого спрямований вплив), і суб'єктом виховання, за яким визнається спроможність активно впливати на пе­ребіг виховного процесу.

Виховний вплив — це процес організації сумісної актив­ності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямо­ваних дій, які мають на меті зміну психологічних характерис­тик об'єктів виховного впливу (їхньої мотивації, потреб і установок, цінностей та рис характеру), а також перебудову поведінки останніх з огляду на характерні для певного суспільства уявлення про соціально зрілу, пристосовану до реальних суспільних умов особистість. Педагогічно ефектив­ним вважається лише той вплив, який одна людина відчуває з боку іншої, що сприяє розвиткові її особистості або підго­товляє його.

Кожному впливові притаманна низка ознак. З позиції науково-психологічного аналізу розглянемо зміст цього явища та його форми.

Зміст виховного впливу — це ставлення, погляди, переко­нання, цілі, принципи та стиль поведінки, які одна люди­на — вихователь (педагог або батьки) — хоче зробити прямо або опосередковано надбанням іншої людини — вихованця, учня, дитини. Цей особистісний зміст кожна людина - вихо-ватель, спілкуючись із вихованцями, впливаючи на них, зазвичай реалізує в певній формі за допомогою доступних їй засобів. Оскільки виховний процес є окремим випадком процесу спілкування, то універсальними засобами вихован­ня виступають вербальні й невербальні засоби спілкування, подані як окремо, так і разом у різних комбінаціях. Вира­жаючи різне ставлення вихователя, особливості стилю його педагогічного спілкування, такі засоби створюють різно­манітні форми виховного впливу.

Адекватний добір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостями вихователя й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиції виховате­ля, смисловий зміст і форма тісно взаємопов'язані, і вихова­нець мав би сприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору одна форма мовлення може виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бути відтворено у різних словесних формах. І тут перш за все необхідно орієнтуватися на ставлення учасників виховного процесу до партнерів і до виховної ситуації, яке найви­разніше відображає саме емоційна форма. Тому на практиці вихованець зазвичай реагує спочатку лише на форму й, як­що вона не прийнятна, то або зовсім не сприймає змісту, або тлумачить його хибно.

Виховний вплив завжди оформляється в систему знаків або комунікативних сигналів, кожен із яких доносить до вихованця певну психологічну інформацію про психічний стан вихователя, про особливості його ставлення до дитини й виховної ситуації взагалі. Безпосереднє передавання зміс­тового аспекту педагогічної взаємодії забезпечує мова як певна система загальновідомих усім учасникам виховного процесу значень предметів, явищ і їхніх відношень. Важли­во усвідомлювати, що кожна сторона спілкування вбачає у проголошеному значенні певний суб'єктивний зміст, який виникає як результат включення інформації про предмет обговорювання в контекст внутрішніх відносин, переживань і потреб людини. Цей суб'єктивний для кожного зміст сло­ва в психології називається його смислом. Тому шлях до психологічно ефективного виховання — це розвиток здат­ності вихователя й вихованця до усвідомлення і продуктив­ного обміну смислами з метою пошуку спільного смислу.

З огляду на це перед вихователем виникають такі конк­ретні завдання:

• ретельного добору засобів виховання, інформаційне забез­печення яких адекватно сприймалось би та розумілось виховною аудиторією;

• спонукання виховної аудиторії до розкриття власного розуміння змісту одержаної інформації через зворотні повідомлення або відповідні дії.

5. Класифікація виховних впливів

Усі виховні впливи можна кла­сифікувати за видами, враховуючи такі психологічні кри­терії їх систематизації:

І. За смисловим змістом, який актуалізується, прийнято ви­діляти:

• Текст у вигляді прямого змісту, що оформлений у словах, на які реагує особистість вихованця. Скажімо, певна вимога як настанова до дії у певній ситуації або як соціа­льно прийнятна оцінка певної ситуації, до якої вироб­ляється ставлення.

• Контекст (виховний вплив, що використовує обставини реальної ситуації, які відіграють роль наочної ілюстрації моделей суспільно схвальної або несхвальної активності людського індивіда), на чому й зосереджується увага вихованця. Наприклад, хлопець допомагає мамі нести покупки: молодець, піклується про неї. Не бажає змен­шити сильний звук магнітофона: погано, порушує права на відпочинок навколишніх, яким це може заважати.

• Підтекст — непрямий виховний вплив, як правило, це ситуація, яка має два рівні представленості: зовнішній, що відображається на рівні значень, і внутрішній, смисл якого можна усвідомити лише в контексті ширшої педа­гогічної ситуації. Наприклад, вислів "Кожен має право на помилку" може означати заклик вихователя з розумінням поставитися до проступку одного з вихованців, а звернен­ня до балакучого учня з пропозицією заступити педагога при поясненні нового завдання означає нагадування йому про необхідність дотримуватися дисципліни.

П За ступенем стимуляції різних типів психічної активності вихованців розрізняють виховні впливи, які можна позначи­ти як:

• Інтелектуальні, які переважно стимулюють міркування й роздуми особистості щодо обставин її соціального бут­тя, пошуків і усвідомлення смислу власного існування, її особистісну рефлексію. Такі впливи здійснюються з використанням методів переконування (діалог, розпо­відь, доведення, бесіда, диспут).

• Емоційні, тобто такі, які активізують переживання й по­чуття людини як об'єкта виховного впливу, апелюють до її ставлення до самої себе й до ціннісних орієнтацій, ідеалів і життєвих переконань (методи переконування, творення виховних ситуацій, рольова гра, змагання).

• Вольові, спрямовані на активізацію й розвиток саморегулятивної активності вихованця як суб'єкта власної життєдіяльності (доцільними тут є привчання, метод вправ (доручень), метод прикладу, система перспектив­них ліній).

ІІІ. За психічними станами, які викликаються у вихованця, виховні впливи можна поділити на такі, що полегшують або пригнічують активність вихованця, мобілізують його сили або ж астенізують його. У соціально-психологічній літера­турі такі впливи називають фасилітуючими:

• Фасилітуючий вплив — це стимулюючий вплив актив­ності вихователя на вихованця, внаслідок якого поведін­ка останнього стає вільнішою, більш невимушеною й продуктивнішою порівняно з її попередніми проявами.

За таких умов дитина, як правило, переживає стан радості, піднесеності, відчуває приплив сил і бажання активних дій. Серед методів виховання такий стимулюючий ефект мають, насамперед, схвалення, заохочування, підбадьорю­вання, творення ситуації успіху, система перспективних ліній.

• Інгібіційний вплив, навпаки, обмежує, пригнічує, гальмує активність дитини.

IV. За формою організації виховного процесу виховні впливи можуть бути:

• Індивідуальними, розрахованими на конкретного вихованця.

• Гуртовими, зорієнтованими на виховну роботу з невели­кою групою дітей, об'єднаних на основі певних інтересів.

• Масовими, у яких передбачається участь великої кількості учнів (у педагогіці такі форми організації виховних впливів прийнято називати заходами).

V. За інтенсивністю і складністю впливу прийнято розрізня­ти такі впливи.

• Психологічно сильний вплив усвідомлюється людиною, збуджує її емоційні переживання, спонукає до зміни, ко­ригування поведінки.

• Психологічно слабкий вплив вихованець не усвідомлює, емоційно не переживає їх, він не викликає зміни його поведінки. Зазвичай такий вплив є наслідком недос­татнього врахування вихователем віку, статі, досягнуто­го вихованцями рівня особистісного розвитку, їхніх зна­чущих потреб і актуального психологічного стану.

VI. За простотою — складністю виховного впливу розрізня­ють виховні дії, які можуть охоплювати більшу або меншу кількість рівнів відображення людиною дійсності, почина­ючи від психофізіологічного й закінчуючи особистісним.

Питання для бесіди:

1. Розкрийте психологічні основи виховання.

2.Обґрунтуйте позицію особистості як психологічного об'єкта виховання.

3. Вкажіть методологічні й методичні принципи виховання.

4. Поясніть поняття виховного впливу.

5. Розкрийте сутність класифікації виховних впливів.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (107 - 108 год):

ПСИХОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ

МЕТА: Закріпити загальне поняття про психологію педагогічної діяльності і особистості вчителя. Розкрити основні морально – етичні принципи діяльності педагога та їх вплив на формування особистості учня. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: навчання, педагогічна діяльність, особистість, морально - етичні принципи, педагогічна схильність, здібності, конструктивні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічний такт.

1. Особливості праці вчителя початкових класів.

2. Морально – психологічні якості особистості педагога.

3. Психологічні основи педагогічної майстерності вихователя.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник – К:Либідь, 2005.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (107 - 108 год):

ПСИХОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ

МЕТА: Закріпити загальне поняття про психологію педагогічної діяльності і особистості вчителя. Розкрити основні морально – етичні принципи діяльності педагога та їх вплив на формування особистості учня. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: навчання, педагогічна діяльність, особистість, морально - етичні принципи, педагогічна схильність, здібності, конструктивні здібності, організаторські здібності, комунікативні здібності, педагогічний такт.

ФОРМА КОНТРОЛЮ: фронтальне опитування.

1. Особливості праці вчителя початкових класів.

2. Морально – психологічні якості особистості педагога.

3. Психологічні основи педагогічної майстерності вихователя.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник – К:Либідь, 2005.

Питання для фронтального опитування:

1. Вкажіть специфіку праці вчителя початкових класів.

2. Знаннями яких галузей науки повинен володіти педагог для того, щоб успішно здійснювати процес навчання і виховання дітей?

3. Обґрунтуйте морально-психологічні якості особистості педагога.

4. Поясніть значення поняття «педагогічна схильність».

5. Що таке здібності?

6. Вкажіть види педагогічних здібностей.

7. Охарактеризуйте специфіку комунікативних здібностей у праці вчителя.

8. Розкрийте сутність організаторських здібностей педагога.

9. Охарактеризуйте специфіку конструктивних здібностей у праці вчителя.

10. Що таке педагогічна майстерність?

11. Поясніть вислів «Справа майстра боїться».

12. Кого ви вважаєте справжнім майстром своєї справи?

13. Наведіть приклади з практики, кого ви вважаєте справжнім майстром педагогічної діяльності.

14. Чи важлива у роботі педагога психологічна спостережливість?

15. Що таке педагогічний такт? Поясніть його значення у професії вчителя.

Дата добавления: 2014-11-09