Металеві гроші

Загальна форма вартості:

1) шматки металу (залізо, мідь, бронза, срібло, золото);

2) дорогоцінні монети (мідні, срібні, золоті).

Характерні риси грошей у вигляді дорогоцінних монет:

- монети у вигляді простих зливків металу з купецькою печат­кою;

- монети певної форми (квадратні, овальні, круглі) з печат-кою держави, рельєфним малюнком та «зубіюванням» країв.

Необхідність переходу до наступної форми грошей ─ вимога еконо­мічності.

3) Білонні монети ─ розмінні монети, виготовлені зі сплаву недорогоцінних металів низької вартості.

Характерні риси грошей у вигляді білонних монет:

- менша вартість таких грошей порівняно з дорогоцінними моне­тами;

- такі гроші не мають власної вартості і є неповноцінними грошима.

На цьому етапі відбувається демонетизація золота. Перехід від повноцінних до неповноцінних грошей.

Повноцінні гроші ─ гроші, в яких номінальна вартість відповідає peальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені (срібні та золоті монети).

Неповноцінні гроші ─ гроші, які набувають своєї вартості безпосередньо в обігу. При цьому вона, - вартість, може бути відмінною від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонні монети, депо­зитні та електронні гроші). Сьогодні всі країни світу користуються тільки неповноцінними грошима.

Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період пере­ходу від повноцінних до неповноцінних грошей.

У той час в одних країнах використовували повноцінні гроші, в ін­ших ─ неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах одночасно з повноцінними грошима нерідко використовувалися не­повноцінні (білонні монети, а також паперові гроші (банкноти)).

Необхідність переходу до наступної форми грошей:

- вимога економічності (зношуваність золотих монет і втрата ними своєї вартості в процесі обігу);

- обмеженість золотих запасів для витрачання золота на виготов­лення монет;

- необхідність скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення маси грошей;

- вартість грошей за умови активного втручання держави в еконо­мічне життя суспільства повинна була стати більш гнуч-кою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Кредитні гроші (паперово-кредитні)

Паперові гроші:

- паперові кредитні гроші з обмеженими функціями обігу (вексель, банкнота, чек);

- паперові гроші ─ валюта. Це нерозмінні на метал знаки вартості, які випускає держава для покривання своїх (бюджетних) витрат і наділяє їх примусовим курсом, визнає законодавчо обов’язковими до приймання всіх видів платежів.

Довіра до паперових грошей базується не на суб’єктивній, а на об’єктивній економічній основі, на якій розвивається кредит узагалі. Доки суб’єкти сфери обігу мають можливість купити за свої паперові знаки товари чи послуги, доти вони вірять у кредитоспроможність держави і приймають паперові гроші як платежі за свої товари,зокрема, й від держави.

Електронні гроші:

Вексель ─ письмове безумовне зобов'язання боржника сплатити певну суму грошей у визначений строк.

Характерні ознаки векселя:

- безперечність (означає обов'язкову оплату векселя);

- оборотність (передача векселя іншим кредиторам).

Комерційний вексель ─ видається під заставу товару.

Банківський вексель — видається банком емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. Клієнт банку розраховується цим вексе­лем зі своїм постачальником в оплату за товар.

Чек ─ грошовий документ, встановленої форми, який містить безу­мовний наказ власника рахунку кредитній установі виплатити чековласнику зазначену суму.

Види чеків:

- іменний чек;

- чек на подавця;

- ордерний чек ─ чек на певну суму з правом передачі на звороті документа;

- розрахунковий чек ─ письмове доручення банку здійснити гро­шовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чековласника;

- грошовий чек ─ отримання готівкових коштів.

Чековий рахунок ─ форма зберігання грошей в банку, що дає змогу власнику рахунка не користуватися готівковими коштами, а виписува­ти в оплату за куплені товари чеки на свій банк, який і здійснює безпо­середню оплату, видаючи гроші з такого рахунка.

Банкнота ─ це кредитно-паперові гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни.

«Класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повер­нути його на першу вимогу. Зі зростанням багатств банків їхні розпис­ки (банкноти) почали користуватися такою довірою, що їх приймали як платежі, так само, як золоті монети.

Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності й почали надовго затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за них золота. Це дало можливість банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти почали видавати підприємцям замість комерційних векселів. Відтоді (кінець XVII ст.) починається історія «класичної» банкноти.

Характерні ознаки «класичної» банкноти:

- випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

- обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

- подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Відмінність банкноти від векселя:

- банкнота ─ це безстрокове зобов'язання на подавця;

- банкнота забезпечувалася золотом та активами банків, що більше порівняно з капіталами окремих купців, які забезпечували векселі;

- банкноти випускали в купюрах певного номіналу, вони перебували в обігу без обмеженого терміну, що давало можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами.

Зазначені характеристики надали банкноті особливої переваги ─ загальної оборотності, якої не мав вексель.

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу.

На даному етапі розвитку відбувається перехід від банкноти як різновиду кредитних грошей з обмеженим колом обігу до банкноти як єдиної валюти країни (паперових грошей - валюти).

Валюта ─ законодавчо визначена грошова одиниця певної країни.

Унікальність валюти ─ вона не має еволюційного походження від товарних відносин і економічних теорій, а визначається державним актом. На вищому рівні розвитку суспільних відносин суспільство де­легувало функцію визначення форм грошей державі (інколи перша особа країни самостійно узурпує дану функцію), і вже держава почала визначати форми грошей на підставі вольового рішення.

Характеристика валюти:

- є обов'язковою до прийняття в оплату за товари і послуги на всій території країни;

- перебуває в обігу у вигляді безстрокових пред'явницьких папе­рів як у готівковому (паперові банкноти, монети), так і в без­готівковому вигляді (кошти на рахунках у банках);

- приймається в оплату податків;

- монополія на випуск валюти належить виключно державі.

Валюта України ─ грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет тощо, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що ви­лучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших фі­нансових установ на території України.

Відмінність між «грошима» і «валютою» полягає в тому, що поняття «валюта» є складовою поняття «гроші». Крім валюти, поняття «гроші» включає: товарні гроші, кредитні гроші з обмеженим колом обігу(вексель, чек тощо), електронні гроші (носій ─ пластикова картка).

Необхідність переходу до наступної форми (електронних) грошей обумовлена:

- вимогою економічності;

- необхідністю прискорення грошового обігу відповідно до при­скорення темпів товарного обороту;

- необхідністю здешевлення грошових розрахунків.

Електронні гроші - це різновид кредитних грошей, коли переказування грошових сум на рахунки в банках здійснюється автоматично за допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядження­ми власників поточних рахунків.

Електронні гроші не мають речового вираження і використовують­ся для платежів у безготівковій формі. Їх рух здійснюється за рахунками у банках і не виходить за межі банківської системи.

Переваги електронних грошей:

- немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки;

- значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перера­хування, перевезення тощо;

- кожний платник має можливість миттєво здійснити платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка ─ іменний грошовий документ, який банк видає власникові поточного рахунка і який дає йому можливість через комп'ютерні мережі оплачувати свої покупки і погасити борги переказом грошей з рахунку без використання готівки.

Позитивні наслідки запровадження пластикових карток в розрахунково-платіжну практику:

- розширення сфери функціонування кредитно-депозитних гро­шей і залучення до неї масових платежів населення;

- прискорення обігу грошей;

- зручність здійснення платежів для платників;

- зменшення витрат обігу.

У сучасних умовах кредитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою, їх частка становить близько 90 % усієї грошової маси в обороті. Успішне функціонування кредитних грошей можливе лише за умови високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і коли йому гарантується повне їх збереження.

Як бачимо, виникнення та розвиток грошей ─ тривалий еволюцій­ним процес, зумовлений розвитком товарного виробництва та обміну.

З нього випливає ряд важливих висновків:

- за походженням гроші - це товар, що виокремився стихійно для полегшення товарного обміну;

- гроші постійно змінюють форму свого існування;

- гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рі­шенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини.

Роль держави у творенні грошей

Гроші виникли еволюційно, поза бажанням і не за вказівкою дер­жави. Але немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей.

Роль держави не конституююча, а трансформуюча ─ держава не створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змі­нювати зовнішні атрибути грошей (гроші ─ монети, поява неповно­цінних грошей ─ паперові гроші). Тобто держава впливає не на сут­ність, а на форму грошей.

Але всі дії держави щодо грошей не змінюють їх сутності, не визна­чають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі.

Якщо ж держава виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші, які втрачають довіру суспільства, а отже, перестають бути грошима, то економічна дійсність починає «шукати» чи створювати більш надійні гроші, зокрема, вдається до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава буде змушена обмежити свій вплив на гроші, замінити «неякіс­ні» гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі зважатиме на об'єктивну природу грошей, тобто дії держави мають сприяти стабіль­ності грошей.

Дата добавления: 2014-11-09