Основні етапи розвитку акушерства, гінекології та перинатології 1 страница

ЛЕКЦІЯ - 1 Предмет акушерства і гінекології.

Акушерство (від франц. ассо u с h ег — допомагати під час пологів) — найдав­ніша галузь медицини, наука, яка ви­вчає заходи допомоги жінці протягом вагітності, пологів і післяпологового пе­ріоду. Гінекологія (від грецьк. g у n е — жінка, l о g о s — наука) вивчає анатомо­фізіологічні особливості жіночого орга­нізму, захворювання статевих органів жінки, методи їх діагностики, профі­лактики й лікування хворих. Сучасні акушерство і гінекологія становлять єди­ну клінічну дисципліну. Розвиток аку­шерства останніми десятиріччями в роз­винутих країнах світу сприяв виділен­ню в межах цієї класичної науки ново­го напряму — перинатології (від грецьк. регі — приставка, означає «нав­коло», «зовні» + лат. natus — наро­дження) — науки про розвиток та охо­рону плода й новонародженого.

Розвиток акушерства і гінекології є складовою частиною усього історично­го шляху набуття і вдосконалення люд­ством медичних знань. Перші відомості стосовно гінекології наводяться ще в ру­кописних пам`ятках Давньої Індії, Єгипту, Греції (IV тис. до н.е.).

Стародавні єгиптяни, наприклад, бу­ли обізнаними щодо ознак маткових кровотеч, запальних захворювань ста­тевих органів і засобів лікування жінки, розумілися на захворюваннях молочних залоз, уміли застосовувати протизаплідні засоби, розпізнавати терміни вагітності. Пологи вдома приймали акушерки. Є відомості про знеболювання пологів, ви­конання операції кесаревого розтину. У Месопотамії при захворюваннях стате­вих органів проводили лікування за до­помогою срібла, лікарі надавали допо­могу під час пологів. У давньоіранській медицині пропагувалося збереження ті­ла жінки у здоровому стані, багато уваги приділялося режиму її харчування, ро­динному життю, наголошувалося на шкідливості вживання алкоголю, впро­ваджувалися основи лікарської етики і самовдосконалення медиків. Стародав­ня індійська культура створила систе­му йоги, яка не втратила свого значен­ня й сьогодні. У китайській медицині широко застосовувалося голковколюван­ня. Давньотибетська медична літерату­ра містить рекомендації щодо лікуван­ня при жіночих хворобах. Лікарі Цен­тральної Америки проводили пологи у колінно-ліктьовому положенні роділлі, здійснювали стимуляцію пологів, лакта­ції, надавали ручну допомогу під час пологів, виконували ембріотомію.

Давньогрецька медицина започатку­вала єдність емпіричного та філо­софського напрямів, які лише у XVII— XVIII ст. трансформувалися в основ­ний принцип сучасної медицини — єд­ність науки і практики. Медичні знан­ня давніх греків беруть свій початок з II тис. до н.е. і найбільш яскраво ві­дображені у міфах (кесарів розтин на померлих). Акушерства навчалися спо­чатку у храмах Артеміди, а вУЇ—Уст. до н.е. виникли перші родинні медичні школи. Вихованцем косської медичної школи був славнозвісний Гіппократ (460—377 рр. до н.е.), який висунув основний принцип діяльності лікаря:

«Не зашкодь!». У його працях викла­дено узагальнені положення медицини Давнього Сходу. Гінекологічну школу розвивали й представники Кнідської школи: виконували піхвове обстеження, оцінювали стан шийки матки, про­водили внутрішньоматкові маніпуляції. Деметрій (представник Александрій-ської школи, III ст. до н. е.) першим описав головне передлежання плода і визначив його як фізіологічне.

Вихованцями грецьких медичних шкіл були такі відомі лікарі, як Аскле-піад, Гален, Соран. Основоположни­ком акушерства і педіатрії вважають Сорана з Ефеса, який навчав повитух, на­писав практичний посібник з акушер­ства, розробив положення щодо акушер­ської деонтології. Він детально описав будову жіночих статевих органів, пла­центи, плодових оболонок, упровадив поворот плода на ніжку, наголошував на недопустимості грубих маніпуляцій з плодом. Традиції давньогрецької ме­дичної науки продовжувала медицина Давнього Риму, досягши найвищого роз­витку в галузі акушерства. Держава кон­тролювала процес стосовно допомоги під час пологів, зокрема, для врятування життя новонароджених упроваджував­ся обов`язковий кесарів розтин у випад­ках смерті жінки під час вагітності. У II—III ст. за часів занепаду Давнього Риму, почали функціонувати універси­тети, де готували лікарів. Виникли пер­ші лікувальні стаціонари у Візантії, Вір­менії, арабських та європейських кра­їнах.

Іслам, як відомо, не дозволяв торка­тися тіла померлої людини, тому уяв­лення щодо анатомії, фізіології і загаль­ної патології грунтувалися лише на на­укових поглядах Галена. Проте араб­ська медицина збагатила світову культу­ру новими спостереженнями, засобами лікування, діагностичними прийомами. Було розроблено рекомендації щодо гі­гієни і раціонального харчування вагіт­них, догляду та годування новонаро­джених. Видатний хірург країни Араб­ського Сходу Абу-ль-Касім (936— 1013) описав клініку позаматкової вагітності, арабський лікар Ібн-Зохр (1092— 1162) опублікував рецепти протизаплідних за­собів. У медицині народів Середньої Азії за часів епохи феодалізму найвидатні-

шу роль відіграв Ібн-Сіна (980—1037) з його знаменитим «Каноном лікарської науки».

Європейські війни під час епохи Се­редньовіччя сприяли розвиткові хірургії. Найвидатнішим хірургом того періоду був Амбруаз Паре (1509—1590), який походив із цирульників, що служили при дворі короля Франції. Він після тривалого періоду забуття відновив практику кесаревого розтину на помер­лих роділлях, а також поворот плода на ніжку. Першим лікарем, хто вико­нав кесарів розтин на живій жінці, вва­жають німця І. Траутманна (1610).

Значний розвиток анатомії пов`яза­ний з Андреасом Везалієм (1514— 1564), який детально описав будову ор­ганів людини у зв`язку з їх функцією, випередивши відкриття великого й ма­лого кіл кровообігу.

Великий Леонардо да Вінчі (1452— 1519) задовго до Везалія описав будову скелета, створив класифікацію м`язів, описав і намалював внутрішні органи людини, в тому числі статеві, зокрема маткові труби (раніше ніж Г. Фаллопій), круглі маткові зв`язки, плід у мат­ці, плаценту, але його малюнки було загублено. Сучасником А. Везалія був Г. Фаллопій (1523—1562), який очо­лив школу анатомії, хірургії та акушер­ства. Г. Фаллопій вивчав будову і функ­ції маткових труб, розвиток зародка лю­дини та його судинної системи. Г. Аранцій, учень Г. Фаллопія, досліджував функції плаценти, описав ембріональ­ну (аранцієву) протоку. Інший учень Г. Фаллопія, Л. Боталло, описав про­току, що з`єднує легеневу артерію з ду­гою аорти плода. Представник школи Г. Аранція, X. Фабріціус, детально ви­вчив і описав положення плода в мат­ці протягом вагітності. У. Гарвей і М. Мальпігі зробили вагомий внесок у розвиток учення про кровообіг. Р. Грааф, послідовник Гарвея, детально опи­сав структуру і функцію жіночих ста­тевих органів.

Отже розвиток акушерства як науки бере свій початок приблизно з XVIII ст., слідом за бурхливим розвитком хірур­гії. Допомогу під час пологів замість по­витух почали надавати дипломовані лі­карі-акушери. На межі XVII—XVIII ст. голландський лікар Девентер (1651— 1724) вивчав кістковий таз, зробив опис рівномірно звуженого й плоского таза. Його сучасник француз Ф. Морісо, ав­тор знаменитої праці «О болезнях беременных й рожениц», запропонував свій метод виведення голови плода у випад­ку його сідничного передлежання, який застосовується й нині. Жан Луї Боделок, французький лікар і вчений, відо­мий своїми працями, присвяченими про­блемам жіночого таза, вперше визначив поняття про великий і малий таз, засто­сував зовнішню пельвіметрію (кон`ю-гата Боделока), що зберегла своє зна­чення й на сьогодні.

У XIX ст. сформувалася сучасна мо­дель акушерських щипців. Можна при­пустити, що примітивні акушерські щип­ці застосовувалися ще з найдавніших часів. Вважають, що англієць П. Чемберлен винайшов щипці на початку XVII ст., але зберігав свій винахід у таємниці через комерційні міркування, тому його щипці відшукали лише в 1813р. Опис щипців нідерландського лі­каря Ж. Палфейна у посібнику з хі­рургії Л. Гейстера сприяв їх швидкому впровадженню в практику і постійному вдосконаленню. Отже виникли моделі щипців А. Левре (Франція), Ф. Негеле (Німеччина), Дж. Сімпсона (Анг­лія), пізніше — модифікації, запропо­новані росіянином М. М. Феноменовим, І. П. Лазаревичем (Київська школа). Саме в цей час створюються перші на­укові товариства акушерів-гінекологів (уперше в Англії у 1852р.) та інших фахівців.

XIX ст. характеризувалося значним розвитком клінічної медицини, аси­міляцією найновіших досягнень фунда­ментальних знань у галузі фізіології, патологічної анатомії, мікробіології, іму­нології. Видатні праці Л. Пастера, від­криття засобів знеболювання (наркозу), асептики й антисептики (І. Земмельвейс,

О. Холмс, Дж. Лістер, М. І. Пирогов, М. В. Скліфософський, К. К. Рейєр) надали значного поштовху розвитку хі­рургії, гінекології та оперативного аку­шерства. Великий внесок до вчення про біомеханізм пологів і жіночий таз з аку­шерської точки зору зробили німецькі лікарі: у 1839 р. Ф. Негеле описав ко-созвужений таз — один із варіантів асинклітичного вставлення голови (пе­редній асинклітизм), X. Роберт — по­перечно звужений таз, X. Кілпан — спондилолітичний таз.

Наприкінці XIX ст. французький акушер А. Пінар систематизував при­йоми зовнішнього обстеження вагітної. Відтоді основним і обов`язковим мето­дом оцінювання стану плода стає ви­слуховування його серцебиття. Фран­цуз К. Креде запропонував метод ви­тискання посліду натискуванням на че­ревну стінку у випадку його затримки в порожнині матки.

У XX ст. у зв`язку з широким за­провадженням асептики, антисептики, анестезії, застосуванням гемотрансфузій, антибіотиків було значно зменшено ма­теринську захворюваність і смертність від кровотеч, інфекційних ускладнень. Завдяки розширенню показань до ке­саревого розтину з погляду інтересів пло­да, обмеженню накладання «високих щипців», поворотів плода, плодоруйнівних операцій знизилися захворюваність і смертність новонароджених. Нові ме­тоди допомоги під час пологів при сід­ничному передлежанні плода запропо­нували М. Цов`янов (Росія) і Е. Брахт (Німеччина). У 50-ті роки шведський учений Т. Мальмстрем і югославський акушер В. Фіндерле замість аку­шерських щипців почали застосовувати вакуум-екстрактор.

Науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. в розвинутих країнах світу сприяв не тільки перегляду бага­тьох класичних позицій в акушерстві, а й розвитку перинатології, нових репро­дуктивних технологій, ендоскопічної хі­рургії у гінекології.

Історичний розвиток вітчизняного акушерства та гінекології був важким і тернистим. Акушерство в нашій країні протягом багатьох століть набагато від­ставало від інших галузей медицини. До XVIII ст. в Україні та Росії було дуже мало лікарів, які займалися родопоміч­чю, допомогу ж під час пологів надава­ли повитухи, цирульники, знахарі й кос­топрави.

Наприкінці XVI — початку XVII ст. російський уряд зобов`язував лікарів-іно­земців навчати росіян лікарської спра­ви. Так, наприкінці XVI ст. Іван IV за­твердив Аптекарський наказ. Кінець XVII — початок XVIII ст. ознаменував­ся впровадженням прогресивних реформ Петра І, які сприяли розвиткові ме­дицини й охорони здоров`я. Центрами акушерства в Росії за тих часів були Мос­ква і Санкт-Петербург. Саме у Санкт-Петербурзі 1724 р. було засновано Ака­демію наук, у 1755 р. відкрито універ­ситет у Москві, а з 1764 р. в ньому було організовано медичний факультет.

Пологові будинки виникають тільки в другій половині XVIII ст. У 1754 р. Катерина II видала указ, який стосу­вався організації сповивальної справи і навчання повитух. Десять років по то­му, 1764 р., в Москві внаслідок напо­легливих клопотань ряду передових ді­ячів було відкрито перший пологовий госпіталь.

Першим у Росії лікарем, що здобув звання професора акушерства, став славнозвісний учений-енциклопедист, лі­кар-практик і видатний педагог Нестор Максимович Амбодик-Максимович.

Один із перших викладачів акушер­ства в нашій країні, Н. М. Амбодик-Мак­симович створив підручник «Искусство повивания, или Наука о бабичьем де-ле»; винайшов і виготовив акушерський фантом, який застосовував у процесі ви­кладання та біля ліжка вагітної; розро­бив наукові принципи й техніку накла­дання акушерських щипців; упровадив методики пальцевого обстеження і паль­цевого розкриття шийки матки, тампо­націю склепіння піхви. Крім того, він пропагував розумний консерватизм у ве­денні пологів, уникання непотрібних та поспішних хірургічних втручань.

У 1798 р. в Петербурзі й Москві бу­ло створено перші вищі військово-медич­ні навчальні заклади — медико-хірургічні академії. Протягом ЗО років ка­федру акушерства і гінекології в Мос­ковському університеті очолював Вільгельм Михайлович Ріхтер. Його аку­шерський посібник містив чіткі показан­ня для хірургічних втручань в акушер­стві і витримав кілька видань. В. М. Ріх­тер розвивав і зміцнював середньоакушерську освіту, створював лікарські кадри. Він першим в історії акушерства визначив важливість взаємовідношення між головою плода і тазом роділлі у механізмі пологів, з`ясував причини по­рушення механізму пологів і виникнен­ня післяпологових кровотеч. Очолюючи університетське фізико-медичне науко­ве товариство, В. М. Ріхтер активно ви­вчав питання профілактики, написав ве­лику працю з історії медицини в Росії, а крім того, редагував медичний жур­нал, активно підтримував талановиту молодь.

Першу кафедру акушерства в Петер­бурзькій військово-медичній академії очолив у 1832 р. знаменитий російський акушер, гінеколог і педіатр Степан Хо-мич Хотовицький, який рішуче висту­пав за відокремлення акушерства і гі­некології від педіатрії. Він першим у Росії запропонував переливання крові людини у зв`язку з великою крововтра­тою під час пологів; пропагував кон­серватизм у веденні пологів, категорич­но забороняв накладати щипці на голо­ву плода, що рухається. С. X. Хотовицький був ініціатором видання Петер­бурзького військово-медичного журна­лу й очолював його протягом багатьох років.

З 1848 р. кафедру очолює учень М. І. Пирогова — Олександр Олек­сандрович Кітер, який у 1846 р. впер­ше в Росії (через 25 років після першої в світі такої операції) виконав піхвову екстирпацію матки, що була уражена раком, з видужанням прооперованої пацієнтки. І якщо батьком вітчизняного акушерства називають Н. М. Амбодика-Максимовича, то буде цілком справедливо назвати 0.0. Кітера бать­ком вітчизняної гінекології. Підручник 0.0. Кітера «Пособие к изучению женских болезней» — перший підручник з гінекології в Росії — був дуже популяр­ним завдяки простому і дохідливому спо­собу викладу матеріалу, особливо опе­ративної техніки. Клініка О. О. Кіте­ра була зразком не тільки стосовно лі­кування і викладання, а й науково-до­слідницької роботи, здобутком якої були наукові дисертації. Зі школи О. О. Кіте­ра вийшли видатні акушери А. Я. Красовський і В. М. Флорінський.

З 1858 р. кафедру акушерства Медико-хірургічної академії у Петербурзі очолює блискучий хірург Антон Яко­вич Красовський (1823—1898), учень М. І. Пирогова, а в минулому кріпак.

Видане ним у 1885 р. «Пособие по оперативному акушерству» є непере-вершеною класичною працею у цій га­лузі. Будучи прихильником «зрячих» пологів, А. Я. Красовський розділив їх процес на п`ять моментів — рухів перед-леглої частини плода, які викладено і в сучасних підручниках. У 1862 р. А. Я. Красовський першим у Росії ви­конав оваріектомію із сприятливим ре­зультатом, а в 1868 р. опублікував мо­нографію «Об овариотомии». Йому на­лежить тритомний «Курс практического акушерства» (1865—1879). А. Я. Красовський був одним із органі­заторів Московсько-петербурзького то­вариства лікарів, І з`їзд якого за його ініціативою було скликано у 1888 р. У 1886 р. він організував видання журна­лу «Акушерство й женские болезни», який і сьогодні, після великої перерви, видається в Санкт-Петербурзі (Військо­во-медична академія).

Володимир Михайлович Флорін­ський, закінчивши у 1858 р. з відзнакою Медико-хірургічну академію, залишив­ся в ній ще на 3 роки для фахового удосконалення. Дисертація В. М. Флорінського про розрив промежини під час

пологів стала класичною працею. Його підручник «Курс акушерства й женских болезней», написаний надзвичайно до­ступно і виразно, був настільною кни­гою для спеціалістів того часу.

У Петербурзі в 1865 р. було видано монографію Мартина Ісайовича Горвіца (1837— 1883) «Опыт учения о выкидыше», де він описав ранню ознаку вагітності (пом`якшення нижнього сег­мента матки), яку згодом запропону­вав також Гегар (ознака Горвіца — Гегара). З 1875 р. він викладав курс акушерства і жіночих хвороб у Медико-хірургічній академії. Монографія «Пособие по патологии й терапии женской половой сферы» з авторськими малюнками до кожного розділу була од­ним із перших у літературі того часу досліджень у галузі гінекології. Зі шко­ли М. І. Горвіца вийшов видатний російський акушер М. М. Феноменов.

У XIX ст. активно формувалися віт­чизняні наукові школи. Значними на­уковими центрами стали медичні фа­культети Дерптського, Віденського, піз­ніше — Казанського і Київського, а по­тім — Харківського і Новоросійського (Одеського) університетів.

Кафедру акушерства, жіночих і ди­тячих хвороб у Києві при університеті Святого Володимира було засновано у 1841 р. Заслуженим професором цієї ка­федри, видатним організатором прак­тичної акушерської справи був талано­витий педагог, один із керівників на­уково-дослідницької роботи в галузі акушерства в Київській губернії Олек­сандр Павлович Матвєєв (1816—1882). Його «Пособие по акушерству» майже вичерпно для того часу визначало шля­хи щодо вирішення найскладніших па­тологічних проблем і їх диференціаль­ної діагностики. О. П. Матвєєвим на­писано «Пособие по повивальному делу» для повитух, яке витримало чоти­ри видання, а також ряд монографій, присвячених післяпологовим захворю­ванням, оперативному лікуванню виво­роту матки. Він уперше запропонував проведення профілактики бленореї у новонароджених шляхом введення в кон`юнктивальний мішок 2 % розчину срібла нітрату.

Учень А. Я. Красовського, профе­сор Г. Є. Рейн, очолював кафедру з 1883 по 1900 р., а 1887 р. заснував пер­ше наукове товариство акушерів-гінеко­логів у Києві, був одним із організато­рів у 1903 р. IX Пироговського з`їзду лікарів, присвяченого питанням надан­ня допомоги під час пологів.

Протягом 1900—1913 рр. кафедру очолював професор Олександр Олек­сандрович Муратов. Його дослідження присвячені проблемам кровопостачання жіночих тазових органів, позаматковій вагітності, показанням для хірургіч­ного лікування у випадках задавне­них ускладнених викиднів. Професор Г. Г. Брюно, який закінчив Київський університет і очолював кафедру з 1919р., вперше в Україні виконав роз­ширену екстирпацію матки за методом Вертгайма.

Одне з найбільш вагомих місць в іс­торії розвитку вітчизняного акушерства і гінекології належить Івану Павлови­чу Лазаревичу (1829—1902). Після за­кінчення у 1853 р. Київського універ­ситету І. П. Лазаревич працював асис­тентом професора О. П. Матвєєва, а через п`ять років, після захисту доктор­ської дисертації, він здобув доцентуру і в 1862 р. був обраний професором ка­федри акушерства, жіночих і дитячих хвороб Харківського університету, де працював протягом 25 років.

І. П. Лазаревич був активним бор­цем за цілковиту самостійність аку­шерської науки. Заслужену славу вче­ному здобули його праці «Деятельность женщины», «Исследование живота беременных», «Исследования в области дифференциальной диагностики беременности й опухолей», ілюстрований підручник «Курс акушерства», «История акушерства», експериментальні роз­відки в галузі фізіології пологового ак­ту, аналіз впливу праці на жіночий ор­ганізм, наукові праці з оперативного акушерства.

Почесний член багатьох наукових то­вариств, І. П. Лазаревич був яскравим доповідачем і лектором, неодноразово виступав на міжнародних конгресах. Найталановитіший винахідник, І. П. Ла­заревич у 1849 р. розробив прямі щипці (щипці Лазаревича), тобто без тазової кривизни, і довів їх перевагу над пе­рехресними щипцями. Ідею прямих щипців було використано пізніше німець­ким ученим Кіляндом (щипці Кілянда).

Завдяки таланту й енергії І. П. Ла­заревича, при керованій ним кафедрі було організовано сповивальний інсти­тут, метою якого була підготовка аку­шерок для всього півдня Росії.

І. П. Лазаревич вперше застосував низку нових операцій і визначив для них показання і протипоказання. У 1867 р. видав атлас винайдених ним аку­шерських і гінекологічних інструментів.

Після І. П. Лазаревича кафедрою ке­рував вихованець Київського універ­ситету, учень школи А. Я. Красовсько­го — Микола Пилипович Толочинов (1840—1906). Його праці були присвя­чені питанням асептики й антисептики в акушерстві. Він першим запропону­вав метод тампонування порожнини матки у випадку її гіпотонічного стану, який був описаний пізніше Дюрсеном. М. П. Толочинов є автором «Учебника по женским болезням», «Учебника по акушерству», а також «Учебника пови­вального дела».

Великим здобутком науки стала «Нормальная й патологическая анатомия женщины» Кроніда Федоровича Слов`янського (1847—1898), учня А. Я. Красовського. К. Ф. Слав`янський опублікував понад 50 цінних на­укових праць, у тому числі двотомний підручник, виконав першу ампутацію піхвової частини шийки матки. Заслу­гою ученого та його школи було ретельне вивчення патоморфологічного і топографо-анатомічного аспектів процесу, яким він надавав першорядного значення. Зі своїми співпрацівниками він проводив наукові дискусії з невідкладних теоре­тичних і практичних проблем гінекології. За його ініціативою у 1881 р. було прийнято рішення про періодичне скли­кання з`їздів лікарів. У 24-річному віці К. Ф. Слав`янський став приват-доцен­том, у 26 років — членом 28 російських і зарубіжних товариств, а в 29 років — професором. З його школи вийшли зна­мениті акушери О. І. Лебедєв, М. М. Фе-номенов, Д. О. Отт та інші.

Видатним представником Москов­ської школи акушерів був Володимир Федорович Снєгірьов (1847—1916). У докторській дисертації “К вопросу об определении й лечении внематочного кровоизлияния” він виявив себе як вдум­ливий клініцист і дослідник. Його фун­даментальна праця «Маточные крово-течения» (1884) витримала багато ви­дань і була перекладена французькою мовою. У 1898р. В. Ф. Снєгірьов на приватні кошти організував гінекологіч­ний інститут для удосконалення ліка­рів з периферії. Він першим висунув пропозицію про утворення штучної піх­ви з прямої кишки, розробив операцію кольпопексії для усунення випадання піхви і зміцнення тазового дна, вдоско­налив техніку оваріотомії, повного ви­далення матки, запропонував ме­тод перев`язування а. утеріна. Значним внеском у науку є його «Анатомия тазовых органов». В. Ф. Снєгірьов де­тально виклав клініку доброякісних і злоякісних новоутворень, описав 4 фор­ми раку жіночих статевих органів. Він був засновником першого в країні То­вариства боротьби з раком і фундато­ром низки радіотерапевтичних това­риств. Дуже шанували В. Ф. Снєгірьова його видатні сучасники — Лев Толстой, художник В. Е. Маковський.

Представником Московської школи був і професор Микола Іванович Побє-дінський (1861—1923), автор широко відомого підручника з акушерства. Він розробляв хірургічний напрям в аку­шерстві, вивчав проблеми кесаревого розтину, вузького таза, поєднання ва­гітності і раку, токсикозу вагітних, ос­теомаляції. Під його керівництвом бу­ло написано понад 100 наукових праць.

Олексій Іванович Лебедєв (1850— 1923), професор гінекології Військово-медичної академії у Петербурзі, першим у Росії почав розширювати показання до кесаревого розтину, визначив відда­лені наслідки цієї операції, був прихиль­ником фізичних методів у консерватив­ному лікуванні при жіночих хворобах (піхвовий душ). Його перу належить монографія «К учению о чрезмерном на-коплении околоплодной жидкости», а також низки наукових праць з опера­тивної гінекології.

Винятковим спеціалістом у галузі описової анатомії жіночих статевих органів був заслужений професор І Московського державного універси­тету, голова акушерсько-гінекологічно­го товариства, засновник і редактор журналу «Гинекология й акушерство» Олександр Петрович Губарєв ( 1855 — 1921), автор монографій «Хирургическая анатомия брюшной полости», «Оперативная гинекология й основы абдоминальной хирургии».

У 1797 р. в Петербурзі розпочав свою діяльність перший у Росії Сповиваль­ний інститут з пологовим відділенням (з 1895 р. — Імператорський клінічний сповивальний інститут, потім —Імпера­торський акушерсько-гінекологічний інститут, нині — Науково-дослідний інститут акушерства і гінекології іме­ні Д. О. Отта РАМН). Його першим директором був професор І. Ф. Баландін. З 1893 р. директором інституту став Дмитро Оскарович Отт (1855— 1929). Автор відомої книги «Оперативная ги­некология», він запропонував медіаль­ну перинеотомію, новий метод віднов­лення при розривах промежини, оригі­нальний діагностичний метод визначен­ня прохідності маткових труб, провів перші кольпоскопії, уточнив показання до кесаревого розтину, описав ряд ви­найдених ним інструментів і приладів. Д. О. Отт був організатором виїзної акушерської поліклініки для надання допомоги малозабезпеченим хворим, го­ловою акушерсько-гінекологічного това­риства в Петербурзі, одним із організа-торів Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Водночас із Імператорським інститутом він очолював Жіночий ме­дичний інститут, для якого домігся дер­жавних субсидій і зрівнювання в пра­вах лікарів-жінок з лікарями-чоловіка­ми. Заслугою Д. О. Отта було також створення власної наукової школи, зраз­кової системи підготовки й удосконален­ня акушерок.

Одним із найближчих співробітни­ків Д. О. Отта був вихованець Війсь­ково-медичної академії Василь Васильо­вич Строганов (1857—1938), який спочатку працював акушером-гінеколо­гом у Чернігівській губернії, а після здо­буття ступеня доктора медицини — про­фесором Імператорського інституту в Петербурзі. Світову славу здобула В. В. Строганову розроблена ним схе­ма лікування при еклампсії. Займався він і проблемами передлежання плацен­ти, розривів матки. Велику популяр­ність мали його «Сборник акушерских задач» і монографія «О важнейших осложнениях беременности й родов».

Проблемою еклампсії, нестримного блювання вагітних займався також високоталановитий викладач, теоретик і практик Георгій Андрійович Соловйов (1856—1932). Запропонований ним зап`ястковий показник для уточ­нення місткості жіночого таза і досі ви­користовується у практичному акушер­стві.

З Петербурзького жіночого медично­го інституту (нині Петербурзький дер­жавний медичний університет ім. акад. І. П. Павлова) вийшли такі видатні вчені і практики, організатори медичної осві­ти, як М. М. Феноменов, П. Т. Садов-ський, Л. О. Кривський, К. К. Скробанський, Л. Л. Окінчиц, І. І. Яковлєв, І. Ф. Жорданія.

Докторська дисертація Миколи Ми­колайовича Феноменова (1855—1918) «К учению о кифотическом тазе й разрыве симфиза в родах» зробила йо­го ім`я широко відомим. У 1885 р. він очолив кафедру акушерства і гінеколо­гії в Казанському університеті, потім по­вернувся до Петербурга. Обіймаючи по­саду директора Надєждінського (нині ім. В. Ф. Снєгірьова) родопомічного за­кладу, він працював водночас на ка­федрі акушерства і жіночих хвороба Жі­ночого медичного інституту. Його «Оперативнеє акушерство», опубліко­ване в 1892 р., і досі залишається кла­сичним посібником. М. М. Феноменов вичерпно обґрунтував показання й умо­ви та описав техніку майже всіх аку­шерських операцій, запропонував метод перфорації передлеглої голови плода, декапітації, клейдотомії, удосконалив акушерські інструменти, наполегливо впроваджував методи асептики й ан­тисептики в акушерство.

Петро Тимофійович Садовський (1863-1912) здобув славу своїми унікальними для того часу досліджен­нями: «Учение о роли епителия в патоге­незе ретенционных кист фаллопиевых труб при их сращении» та «О способах распространения микробов из полости матки», що була однією з перших праць про дрімаючу і висхідну інфекцію. Він описав методику видалення матки че­рез піхву, рекомендації щодо методів профілактики ушкодження сечоводів під час лапаротомії і їх зашивання.

Професор акушерства і жіночих хво­роб Леонід Олександрович Кривський працював над проблемами повторного ке­саревого розтину, оперативної гінеколо­гії, біомеханізму пологів у випадку ано­мальних передлежань голови плода. До праці над «Пособием по женским болезням» за його редакцією Л. О. Кривський залучив найкращі наукові сили Росії.

Школу професора Д. О. Отта прой­шов видатний клініцист Рене Вален­тинович Кіпарський (1867—1938), спів­автор відомої «Оперативной гине-кологии», творець цілої низки операцій щодо виправлення неправильного поло­ження матки, блискучий майстер піх­вових операцій. Одним із перших він виконав трансплантацію яєчника в по­рожнину матки при жіночій неплід­ності, вдосконалив оперативну техніку щодо усунення непрохідності маткових труб. Р. В. Кіпарський був неперевершеним фахівцем у фістульній хірургії, першим у нашій країні розпочав засто­сувати сфінктеропластику сечового мі­хура, утворення штучного сфінктера. Домігся відкриття в своєму інституті спе­ціального відділу, який займався проб­лемами акушерсько-гінекологічної уро­логії.

Академік Костянтин Климентійович Скробанський (1874—1947), ви­хованець Петербурзької військово-ме­дичної академії, створив оригінальну школу акушерів-гінекологів. Він автор близько 200 наукових робіт, підручника «Акушерство й гинекология». Під його керівництвом виконано понад 50 дисер­тацій. У своїй праці «Опыт зкспериментальной разработки вопроса о патогене­зе зклампсии» К. К. Скробанський ви­значив роль плацентарної тканини та речовин, які виробляються нею, у генезі пізнього токсикозу вагітних. Запро­понував показання для хірургічного втручання в акушерстві і гінекології, у тому числі для оперативного лікування хворих на рак.

Дата добавления: 2014-11-09