Основні етапи розвитку акушерства, гінекології та перинатології 2 страница

Людвіг Людвігович Окінчиц (1874— 1941) набув славетності завдяки двотом­нику оперативної гінекології, посібни­ку «Гинекологическая клиника», дослі­дженням «К вопросу о взаимосвязях некоторых желез внутренней секреции». Значну роль у розв`язанні спірних пи­тань судово-медичної науки відіграла йо­го монографія «Возрастные изменения девственной плевы».

Одним із кращих учнів М. М. Феноменова був Герман Генріхович Гентер (1881—1935), відомий працями «Преждевременное выделение детского места», «Методы исследования в гинекологии», а також роботами про ме­ханізм пологів, випадання статевих ор­ганів. Ранні ознаки вагітності та параметриту — ознаки Гентера — увійшли і до сучасних підручників та довідників з акушерства. У клініці Г. Г. Гентера було організовано для лікарів-акушерів спеціальні семінари — «вівторки», на яких збиралися слухачі не тільки з міс­цевих родопомічних установ, а й із ін­ших міст. Г. Г. Гентер був дбайливим вихователем молоді, написав посібник з акушерства для лікарів і студентів, керував їх науковою роботою.

Одним із найталановитіших учнів Д. О. Отта, який навіть дістав прізви­сько «маленького Отта», був Михайло Васильович Йолкін (1884—1940). Ли­ше перелік його праць з основних пи­тань акушерства і гінекології свідчить про надзвичайну ерудицію автора. Се­ред них — «О регионарной анестезии при гинекологических операциях», «Оперативноє лечение ретрофлексий матки по способу автора», «Случаи вродженной грыжи пуповины», «Новые методы зкстирпации матки в условиях полного пролапса у пожилых», «Современные взгляды на зклампсию й методы ее лечения», «К вопросу о недостаточности тазового дна», «Пути профилактики послеродовой инфекции», «Гонорея женщин й ее лечение», «Физкультура й менструальная функция», «Злокаче-ственные новообразования яичников».

/. /. Яковлєв (1896-1968), пред­ставник школи Д. О. Отта, створив но­вий методологічний підхід до вивчення фізіології і патології вагітності та поло­гів. Він вивчав функції головного моз­ку вагітних, запропонував фізіологічні методи знеболювання, розвинув уявлен­ня щодо біомеханізму пологів, запропо­нував класифікацію аномалій полого­вої діяльності. Могутню школу акушерів і гінекологів було створено в Казані. Її заснов­ником став Вікторин Сергійович Груздьов (1866—1938), випускник Пе­тербурзької військово-медичної академії, учень О. І. Лебедєва, один із перших онкогінекологів у Росії. Розпочавши свою науково-дослідницьку діяльність ще в студентські роки, В. С. Груздьов був дві­чі премійований за свої праці. Заслуже­ну славу здобули праці «О развитии мор-фологии маточной мускулатуры», «О физиологии женской половой сфери», «О раке матки». Характерним для В. С. Груздьова та його школи було міцне пов`язування питань клініки з морфо­логічними науками. Протягом ЗО років він завідував кафедрою, майже 20 років був редактором «Казанського медичного журналу». Популярність журналу, який об`єднав навколо себе кращі наукові си­ли, збереглася і досі. В. С. Груздьов три­валий час керував Казанським медич­ним товариством і був організатором міс­цевого Інституту удосконалення лікарів. Він автор одного з кращих у країні по­сібників з акушерства і жіночих хвороб. Серед акушерів-гінекологів важко було знайти подібного ентузіаста щодо попу­ляризації наукових знань і передавання свого багатогранного досвіду молоді.

Вихованець Казанського університету й учень В. С. Груздьова, Микола Іва­нович Горизонтов багато енергії відда­вав дослідженням у галузі туберкульо­зу жіночих статевих органів. Більша час­тина його науково-педагогічної діяльно­сті відбувалася в Сибіру, спочатку — в Томську, а потім — у Новосибірську, де він створив наукові школи.

Видатними учнями В. С. Груздьова були Михайло Сергійович Малиновський (1880-1976) і Л. С. Персіанінов, які стали визнаними лідерами московської школи акушерства та гіне­кології, організаторами сучасної систе­ми пологової допомоги. М. С. Малиновський як прекрасний клініцист зай­мався питаннями оперативного акушер­ства, знеболювання в акушерстві та гі­некології, лікування при пізньому ток­сикозі вагітних, післяпологових гнійно-септичних захворюваннях, видав підруч­ник, який і тепер користується вели­кою популярністю у студентів і прак­тичних лікарів.

Заслуги академіка Леоніда Семено­вича Персіанінова (1908—1978) поля­гають у розробленні проблем акушер­ського травматизму, фізіології і пато­логії скоротливої діяльності матки, діа­гностики та лікування гіпоксії плода й асфіксії новонародженого. За цикл ро­біт з перинатології Л. С. Персіанінова було нагороджено Державною премією СРСР. Він був віце-президентом Між­народної асоціації акушерів-гінекологів.

У наш час традиції московської шко­ли акушерів-гінекологів продовжують такі відомі вчені, як К. М. Віхляєва, В. І. Кулаков, Г. М. Савельєва, В. М. Сєров, Т. О. Старостіна, М. М. Победінський, В. І. Краснопольський, В. Є. Радзінський, В. М. Сидєльникова, які створили власні науко­ві школи.

Велика роль у становленні перинато­логії (з 60-х років XX ст.) як самостій­ної наукової дисципліни належить зна­менитим працям П. К. Анохіна та його учнів (30-ті роки) щодо функціональ­них систем організму, І. А.Аршавського — стосовно домінанти вагітності. П. Г. Свєтлов, В. І. Бодяжина розроб­ляли проблему критичних періодів ембріо- і фетогенезу; петербурзькі вчені Н. Л. Гармашева та Н. М. Костянтинова — фундаментальні проблеми перинатальної медицини.

До київської школи акушерства і гі­некології належав Микола Вітольдович Шуварський (1860-1922). Широкого визнання набули його праці про штуч­не запліднення, міому матки і вагітність, ускладнення під час третього періоду пологів, стан плаценти та її будову.

Особлива роль у розвитку медици­ни в Україні, й зокрема в Одесі, нале­жить великому Миколі Івановичу Пи­рогову, який під час своєї роботи попечи­телем Одеського навчального округу (1856—1858) клопотав перед урядом про відкриття медичного факультету на Півдні. 1 вересня 1900 р. ректор Ново­російського університету професор Фе­дір Никифорович Шведов прочитав пер­шу лекцію на медичному факультеті. А в 1920 р. медичний факультет перетво­рено на медичну академію, ректором якої став академік Данило Кирилович Заболотний (пізніше його було обрано президентом Академії наук України). З 1921 р. розпочалось існування само­стійного Одеського медичного інститу­ту (ОМІ), ректором якого протягом 1923—1927 рр. був академік Лев Васи­льович Громашевський.

Одним з організаторів родопомочі та гінекологічної допомоги в Одесі був Гри­горій Ілліч Гімельфарб (1857—1928). Значним внеском у розвиток гінеколо­гії були його праці «К вопросу о девиации матки», «О клинике й лечении миом матки». Удосконалюючи радикальну операцію видалення матки за Вертгей-мом, він знизив смертність після неї до 2 %. Володіючи широкими знаннями в галузі патології, анатомії і лаборатор­ної техніки, Г. І. Гімельфарб створив патологоанатомічний музей і заснував першу лабораторію.

У 1905 р. медичним факультетом Но­воросійського університету на посаду професора кафедри акушерства і жіно­чих хвороб було обрано випускника Пе­тербурзької військово-медичної академії, учня професора 0.І. Лебедєва — Все­волода Миколайовича Орлова (1866 — 1927). Під його керівництвом аку-шерсько-гінекологічна клініка в Одесі за масштабами оперативної діяльності і наслідками хірургічного втручання від­разу посіла помітне місце серед передо­вих лікувальних установ.

Дослідження В. М. Орлова були присвячені грязелікуванню, ролі фізич­них методів у лікуванні при запальних захворюваннях, рентгенотерапії, радіоте­рапії, упровадженню в хірургічну гіне­кологічну практику кетгуту. Автор ві­домого підручника «Учебник женских болезней», він, як талановитий педагог і клініцист, організував у 1927 р. пер­ше студентське наукове товариство, Оде­ське наукове товариство акушерів-гіне­кологів, поліклініку для надання без­платної допомоги роділлям, де консуль­тували і чергували асистенти, студенти останнього курсу (перші засади сімейної медицини).

Працівників кафедри В. М. Орло­ва — приват-доцентів Г. І. Томсона і Ф. В. Букоємського — було обрано професорами Одеських вищих жіночих курсів, а потім — Одеського медичного інституту. Учні В. М. Орлова очолю­вали кафедри акушерства і жіночих хвороб в інших містах: В. Д, Брандт — у Харкові, Б. К. Гогоберідзе — в Тбі­лісі, Г. Ф. Цомакіон — у Дніпропет­ровську.

Отже, завідувачі кафедр акушерства і гінекології в Одеському медичному інсти­туті професори: В. М. Массен (1902— 1904), В. М. Орлов (1905-1927), Ф. В. Букоємський (1920—1922), Г. І. Томсон (1928-1929), Г.Ф. Цомакіон (1930-1939), Г. К. Живатов (1936-1948), Б. К.Гогоберідзе (1940-1941), А. М. Агаронов (1945—1954), О. Є. Нудольська (1952-1953), Н. П. Верхацький (1953-1958), О.І.Малинін (1954-1965), Я. В. Куколєв (1959-1971), У. Й. Біжан (1972-1983), І. М. Рембез(1965-1968), В. А. Соляник-Шилейко (1968-1990), О. О. Зелінський (з 1983), В. Ф. Нагорна (1990-1994), В. М. Запорожан (з 1986).

Видатним представником україн­ської школи акушерів-гінекологів був прославлений хірург, талановитий діаг­ност Григорій Федорович Писемський (1862-1937), професор Київського ме­дичного інституту і Київського інсти­туту удосконалення лікарів. Із напи­саних ним понад 60 наукових праць найбільш відомими є дослідження про іннервацію матки, монографія про дермоїди черевної стінки, роботи з опе­ративної гінекології. Г. Ф. Писемський був редактором журналів «Українські медичні вісті», «Вопросы онкологии», ініціатором відкриття в Києві першої жіночої консультації для вагітних, ство­рення колгоспних пологових будинків, організації родопомочі в сільській міс­цевості. У його клініці вперше в аку­шерсько-гінекологічній практиці в Україні здійснено переливання донор­ської крові.

Після Г. Ф. Писемського кафедру акушерства і гінекології Київського ме­дичного інституту очолив професор 0.1. Крупський. Під його керівництвом розширювалася клінічна база, було ство­рено біохімічну лабораторію. З 1936 р. існували вже дві кафедри акушерства і жіночих хвороб — на лікувальному і пе­діатричному факультетах.

Одним з основоположників акушер­ства в Україні був професор Київсько­го медичного інституту Феодосій Он-симович Соколов (1870—1942). Його докторська дисертація «О солевом вли­ваний как методе лечения после острых кровопотерь» стала основою теоре­тичних положень щодо впливу транс­фузії крові на організм. Широковідо­мими були праці Ф. О. Соколова «О лечении септического аборта», «Консер­вативнеє лечение миом». Маючи вели­чезний досвід наукової і практичної ро­боти, він брав найдіяльнішу участь у роботі установ Охматдиту в Україні.

З 1938 по 1958 р. кафедру акушер­ства і гінекології № 1 лікувального фа­культету Київського медичного інститу­ту очолював професор, член-кореспон­дент АН України Олександр Юдимович Лур`є, який був головним акуше­ром-гінекологом Міністерства охорони здоров`я УРСР. Він запропонував про­ведення аналізу материнської смертно­сті (материнські летальні комісії), що мало велике значення для підвищення якості родопомочі, а також знеболювання пологів (1935 р.), за що його було удо­стоєно Державної премії. Розпочалося розроблення єдиних положень з найваж­ливіших питань акушерства (вузький таз, кесарів розтин, акушерська крово­теча тощо). Досвід України поширю­вався по всіх республіках Союзу. Збіль­шилася кількість ліжок оперативної гі­некології, було відкрито відділення гі­некологічної онкології, септичної гіне­кології, патології вагітності. У викладан­ні акушерства і гінекології більше ува­ги стали приділяти практичним занят­тям. О. Ю. Лур`є запропонував свою модифікацію екстирпації матки за Вертгеймом у поєднанні з рентгене- та радійтерапією.

Кафедру акушерства і гінекології № 2 з 1938 р. очолював вихованець Ки­ївського медичного інституту професор Петро Михайлович Буйко (1895— 1943). Клініко-експериментальна праця «Хірургічне лікування міхурово-піхво-вих нориць у жінок» характеризує йо­го як сміливого новатора, вченого-гу-маніста. З перших днів Другої світової війни П. М. Буйко пішов добровольцем на фронт. Пораненим був захоплений у полон, звідки втік. Брав активну участь у партизанському русі України. Був схоплений гестапо. Після жорсто­ких тортур 15 жовтня 1943 р. його було спалено живим у с. Ярошівка.

До 1953 р. кафедру акушерства і гі­некології № 2 очолював заслужений ді­яч науки, професор О. М. Ольшанецький — автор одного з перших до­сліджень з історії вітчизняного акушер­ства і гінекології.

За ініціативою професора О. Ю. Лур`є, у повоєнні роки вперше в країні було організовано профілак­тичні онкологічні обстеження жінок, що дало змогу знизити смертність від ра­ку. Завдяки активній науковій, лікувальній та організаційній діяльно­сті кафедри акушерства і гінекології Ки­ївського медичного інституту знизилася смертність від акушерських кровотеч. Вперше було відкрито кабінети патоло­гії клімаксу, дитячої гінекології, удо­сконалено систему підвищення квалі­фікації лікарів. У розвитку дитячої гінекології значна роль належить уч­ням О. Ю. Лур`є — професорам Ю. О. Крупко-Большовій, І. Б. Вовк, а в онкологічній гінекології — В. К. Він­ницькій, А. І. Євдокимову, В. Я. Зухер, Н. В. Свєчниковій та ін.

У 1959 р. кафедру очолив вихова­нець харківської школи професора 1.1. Грищенка Микола Сергійович Бакшеєв (1911—1974) — професор, голов­ний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. Він створив наукову школу, яка розробля­ла питання фізіології і патології скоро­тливої діяльності матки, емболії навколоплодовими водами, гестозу, гі­поксії плода й асфіксії новонародже­ного, хіміотерапії в онкогінекології. За монографію «Маткові кровотечі в аку­шерстві» М. С. Бакшеєв був удостоє­ний Державної премії ім В. Ф. Снєгірьова.

Справу М. С. Бакшеєва продовжу вали його послідовники: Т. Я. Калініченковидатний органі­затор охорони здоров`я в Україні, про­фесор Раіса Іванівна Малихіна — ві­домий спеціаліст з проблем туберкульо­зужіночих статевих органів. Завідува­чами кафедр Київського медичного ін­ституту (нині — Національний медич­ний університет ім. О. О. Богомольця) є відомі українські вчені: професори В. С. Артамонов, В. Я. Голота, головний спеціаліст акушер-гінеколог МОЗ Укра­їни — професор Б. М. Венцьковський.

До 1990 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолювала Г. К. Сте-панківська — член-кореспондент НАН, а потім — і АМН України, їй нале­жать праці щодо вивчення механізмів регуляції пологової діяльності, розроб­лення методів раціонального ведення пологів. Професор Б. М. Венцьков­ський та вчені його школи зробили знач­ний внесок у розвиток вітчизняної перинатології, упровадження нових мето­дів діагностики стану плода (електро-, фонокардіографія, гормональні, біохі­мічні дослідження, допплерометрія, кар-діотокографія, амніоскопія), вивчення проблеми фізіології та патології матки під час вагітності і пологів, раціональ­ного харчування вагітних, пізнього ток­сикозу вагітних, переношування вагіт­ності, передчасних пологів, післяполо­гової інфекції, антенатальної охорони плода і новонародженого, онкогінеко-логії, туберкульозу.

Кафедру акушерства Київського ін­ституту удосконалення лікарів (КІУЛ) було створено в 1918 р. на базі поліклі­ніки Клінічного інституту Київського професійного союзу лікарів. Організа­тором і першим завідувачем кафедри був Григорій Федорович Писемський, а ка­федру гінекології очолював професор В. Л. Лозинський. Учнями Г. Ф. Писемського були професори С. П. Вино­градова, Е. Я. Янкелевич, К. М. Жмакін, В. П. Савицький, В. М. Хмєлевський.

З 1971 по 1993 р. кафедру очолював професор Леонід Васильович Тимошенко

видатний український учений-клініцист, член-кореспондент НАН Укра­їни, АМН СРСР, РАМН, почесний член наукових товариств акушерів-гінеколо­гів Болгарії, Угорщини, Югославії, член Європейської асоціації акушерів-гінеко­логів, лауреат Державної премії ім. В. Ф. Снєгірьова (1985), нагороджений медаллю Земельвейса за розвиток на­уки. Його по праву можна назвати од­ним із основоположників сучасного аку­шерства, перинатології та гінекології в Україні. Палкий вихователь науковців і лікарів, чуйний лікар, улюбленець сту­дентської молоді, Л. В. Тимошенко спо­чатку очолював кафедру Львівського ме­дичного інституту, де також створив на­укову школу. Його послідовниками є 16 завідувачів кафедр провідних вузів України, серед яких — професори Єв­генія Вікторівна Коханевич, Станіслав Сергійович Леуш, Юрій Петрович Вдо­виченко та інші відомі вчені. Л. В. Ти­мошенко — автор понад 600 наукових праць, зокрема 20 монографій та на­вчальних посібників. Під його керів­ництвом виконано 85 кандидатських і 20 докторських дисертацій.

Створеним у 1936 р. Українським державним науково-дослідним інститу­том охорони материнства і дитинства (Охматдит) ім. Н. К. Крупської (м. Ки­їв) засновано журнал «Педіатрія, аку­шерство та гінекологія», який об`єдну­вав навколо себе кращі наукові сили України. Згодом Український НДІ Ох­матдит, у якому працювали такі відомі вчені і практики, як професори Г. Ф. Писемський, В. М. Хмелєвський, С. П. Виноградова, академік А. П. Ніколаєв, було реорганізовано в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, який з 1994 р. перейшов під керівницт­во АМН України. У його становленні і розвитку вирішальна роль належить професору А. Г. Папу, академіку НАН і АМН України О. М. Лук`яновій, чле­ну-кореспонденту АМН України, про­фесору О. Г. Михайленку — автору багатьох монографій з проблем акушер­ства і перинатології, навчальних посібників: Физиологическое акушерство», «Патологическое акушерство», «Ситуационные задачи по акушерству і гине-кологии», «Гинекология» та ін.

Основними напрямами творчої ді­яльності інституту було розроблення проблем знеболювання пологів, регу­ляції пологової діяльності, акушер­ських кровотеч, гемолітичної хвороби плода і новонародженого, пізнього токсикозу вагітних, недоношування ва­гітності, гіпоксії плода і новонароджено­го (А. П. Ніколаєв, Л. В. Тимошенко, Г. К. Степанківська, А. Г. Коломійцева, В. П. Міхедко, Я. П. Сольський, М. Л. Тараховський, С. П. Писарєва, А. В. Обухова, Т. Д. Трав`янко, Л. В. Діденко, Л. Є. Туманова, А. Я. Братущик та ін.). В. М. Хмелєвський одним із перших запропонував для лікування при гіпоксії плода уведення глюкози, кальцію хлориду, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти (суміш Хмелєвського).

Монографію академіка Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1961) «Теория й практика обезболивания родов» (1953) перекладено і видано мовами багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Чехословаччина, Італія, Ар­гентина). Його метод лікування при гіпоксії плода з використанням 40 % розчину глюкози (20 мл) з кардіазолом та інгаляцією кисню (тріада Ні­колаєва) набув поширення в Україні, СРСР та за рубежем. Академік А. П. Ні­колаєв, випускник медичного факуль­тету Київського університету, працю­вав завідувачем кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного ін­ституту, був директором НДІ акушер­ства і гінекології АМН СРСР (м. Ленін­град).

Наукова школа акушерів-гінеколо­гів виникла в Харківському медичному інституті, де кафедрою керували про­фесори П. X. Хажинський, Р. Л. Лівшина, а з 1946 по 1972 р. — заслуже­ний діяч науки СРСР, патріарх сучас­ної школи українських акушерів-гіне­кологів, професор Іван Іванович Гри­щенко (1897—.1983). Прекрасний хірург і клініцист, І. І. Грищенко велику ува­гу приділяв відновлювальній хірургії при аномаліях розвитку статевих орга­нів, сечостатевих і кишкових норицях. Він уперше в Україні організував центр для вивчення антропозоонозних захво­рювань в акушерстві; очолив роботу з вивчення проблем ізоантигенної несуміс­ності крові матері і плода (перший у СРСР провів амніоцентез), виправлен­ня аномалій положення плода за допомо­гою зовнішнього профілактичного по­вороту та фізичних вправ; розробляв пи­тання генетики. Автор понад 130 науко­вих праць, у тому числі навчального посібника з акушерства, 4 монографій, він був також відповідальним секрета­рем першого складу редколегії журна­лу «ПАГ», членом редколегії журналу «Акушерство й гинекология». Під ке­рівництвом І. І. Грищенка виконано 7 докторських і 52 кандидатські дисер­тації. Його учні очолили кафедри аку­шерства і гінекології у Києві (М. С. Бакшеєв, Р. І. Малихіна), Хар­кові, Одесі (В. А. Соляник-Шилейко), Запоріжжі, Тернополі.

Кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету Харківського державного університету з 1966 р. заві­дує заслужений діяч науки і техніки, академік НАН України, лауреат Дер­жавних премій СРСР та УРСР, профе­сор В. І. Грищенко, який водночас очо­лює й Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. Він зро­бив значний внесок щодо вивчення проб­лем кріохірургії (вперше в колишньо­му СРСР), перинатології, токсикозу ва­гітних, вивчив роль шишкоподібного тіла (епіфіза) у фізіології і патології жіно­чої репродуктивної системи. За моно­графію «Антенатальная смерть плода» був удостоєний премії ім. В. Ф. Снєгірьова АМН СРСР. Під його керів­ництвом здійснено першу в Україні ефективну спробу екстракорпорального запліднення. Експерт ВООЗ з проб­лем контролю за народжуваністю, рад­ник програми «Репродукция человека»,В. І. Грищенко підготував 13 докторів і 83 канд. медичних наук. Він є членом редколегії журналів «Педіатрія, акушер­ство та гінекологія» і «Акушерство й гинекология» (Росія), головним редакто­ром журналу «Проблеми кріобіології», головою медико-біологічної секції Пів-нічно-Східного наукового центру Націо­нальної академії наук України.

На кафедрі акушерства і гінекології педіатричного факультету в Харкові плідно працювала професор В. Ф. Матвєєва. Завідує кафедрою професор М. Г. Богдашкін — заслужений діяч на­уки і техніки України. Традиції хар­ківської школи продовжують такі відо­мі фахівці в галузі перинатології, як професори О. Я. Гречаніна, О. В. Гри­щенко, М. О. Щербина, Л. Г. Назарен­ко, кандидат медичних наук Н. П. Веропотвелян (Кривий Ріг), їхні співро­бітники.

Перший Інститут охорони материн­ства і дитинства створено 1923 р. у Хар­кові; в 1928 р. такі інститути було від­крито в Києві, Одесі, Дніпропетров­ську, пізніше — у Львові і Мукачеві.

У 1936 р. було засновано кафедру акушерства і гінекології Вінницького ме­дичного інституту, керівником якої став професор С. І. Топузе. Завідувачами кафедри були 0.0. Коган, Н. П. Верхацький, С. Б, Голубчин, Р. І. Штеренберг, Г. Н. Смирнов. Заслуга у ство­ренні наукових шкіл на Вінниччині на­лежить професорам Р. А. Вартапетову та М. К. Венцьковському. З вінниць­кої школи вийшли такі відомі вчені, як професори Я. П. Сольський, П. Г. Жученко, П. П. Григоренко, Б. Ф. Мазорчук, А.Н. Гайструк, які розробляли проблеми гестозу, септичних ускладнень в акушерстві й гінекології, вивчали вплив екологічних чинників на організм матері і новонародженого. Власні на­укові школи створили також професо­ри В. К. Чайка (Донецьк), К. В. Воронін (Дніпропетровськ), Л. Б. Маркін (Львів), О. Я. Гречаніна (Харків), А. М. Рибалка (Крим), В. А. Соляник-Шилейко (Одеса).

Розвитком перинатології в Україні зумовлено створення наукових шкіл і кафедр перинатальної медицини у Дніп­ропетровську (проф. 3. М. Дубо-сарська), Одесі (проф. О. О. Зелінський), Харкові (проф. О. В. Грищен­ко, проф. О. Я. Гречаніна).

В. А. Соляник-Шилейко є вихован­кою харківської школи акушерства і гі­некології професора І. І. Грищенка. Її дослідження присвячені проблемам ізо-імунізації організму вагітної у випад­ках несумісності крові матері й плода, реабілітаційної терапії запальних захво­рювань жіночих статевих органів з ви­користанням фізичних і санаторно-ку­рортних чинників, кріохірургії в гіне­кології. Автор понад 200 наукових праць, 3 монографій; під її керівницт­вом захищено 3 докторських, 23 канди­датські дисертації.

Представники одеської школи аку­шерів-гінекологів: професори В. М. За-порожан, О. В. Хаїт, О. О. Зелінський, В. Ф. Нагорна, О. Б. Задорожна, Н. М. Нізова, О. Г. Андрієвський — продовжують розроблення проблем кріохірургії, лікування при гіперпластичних і передракових процесах жіно­чої репродуктивної системи, ендоскопіч­ної хірургії в гінекології, репродукції людини, перинатології, впливу еколо­гічних чинників на здоров`я жінки, пла­нування сім`ї.

У наш час розвиваються сучасні на­прями в акушерстві й гінекології: прена­тальна діагностика стану плода (біоп­сія хоріона, плаценти, генетичний ам-ніоцентез, кордоцентез) з використан­ням нових інструментальних, біохіміч­них, біофізичних, імунологічних, мік­робіологічних, молекулярно-біологічних методів; фетальна терапія і хірургія; до­поміжні репродуктивні технології (екс-тракорпоральне запліднення, трансплан­тація гамет, перенесення ембріонів); ен­доскопічна хірургія в гінекології. Цен­три екстракорпорального запліднення відкрито в Москві, Санкт-Петербурзі (1986), Сочі, Краснодарі, Києві, Хар­кові, Донецьку, Одесі.

В Україні створено систему лікуваль­но-профілактичних установ: жіночі й дитячі консультації, пологові будинки, лікарні, диспансери. Згідно з законо­давством України, вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям за­безпечуються пільги та грошова допо­мога.

Сьогодні труднощі стосовно фінан­сування медичного обслуговування населення свідчать про необхідність сер­йозних змін у системі охорони здоро­в`я, в тому числі й у галузі акушерства і гінекології. Це пов`язано не лише з неспроможністю держави утримувати гі­гантську мережу лікувальних закладів, а й незадоволенням населення щодо якості медичної допомоги. Охорона здо­ров`я визначає у кожній країні рівень добробуту населення, ступінь його со­ціальної захищеності, вона є індикато­ром політико-економічної ситуації в су­спільстві. Тому нові соціально-економічні реформи неодмінно повинні привести до змін у системі охорони здоров`я, твор­чого використання міжнародного досві­ду, насамперед у галузі страхової та сі­мейної медицини.

Дата добавления: 2014-11-09